Постанова

від 29.02.2024 по справі 538/1978/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 538/1978/21 Номер провадження 22-ц/814/261/24Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В.А. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Обідіної О.І., Пилипчук Л.І.,

за участю секретаря: Галушко А.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу керівника Миргородської окружної прокуратури Сергія Шикунова в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року, ухвалене суддею Бондарь В.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Жук Тетяна Павлівна, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний дід - ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 5,41159 га. За життя від імені ОСОБА_2 заповіти не складалися та не посвідчувалися. Інших спадкоємців немає.

Вказувала, що станом на 29.09.2021 року земельна ділянка, на яку мав право ОСОБА_2 сформована та їй присвоєно кадастровий номер 5322687800:00:001:0132.

Зазначала, що у листопаді 2021 року, вважаючи себе спадкоємцем, звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Проте Постановою нотаріуса Першої лохвицької державної нотаріальної контори від 18.11.2021 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав пропуску строку для прийняття спадщини, відсутності документів, які б підтверджували факт родинних відносин між нею та її дідом ОСОБА_2 , а також нотаріус вказав на відсутність оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно та наявні розбіжності у прізвищі спадкодавця ( ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 ).

У зв`язку з неможливістю оформити свої спадкові права в позасудовому порядку, просила встановити факт, що вона є двоюрідною онукою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею в порядку спадкування право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Лохвицької міської ради Миргродського району площею 5,41159 га кадастровий номер 5322687800:00:001:0132, право на яку належало померлому ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 є двоюрідною онукою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Лохвицької міської ради ( колишньої Харківецької сільської ради) Миргородськоо (колишнього Лохвицького) району Полтавської області,площею 5,4159 га, кадастровий номер земельної ділянки 5322687800:00:001:0132, право на яку належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Не погодившись з цим рішенням, Миргородська окружна прокуратура Полтавської області, діючи в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, оскаржила його в апеляційному порядку.

Посилаючись в своїй апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, відсутність належних доказів, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_1 не відоситься до спадкоємців першої та другої черги, не має права на обов`язкову частку у спадщині, а тому не є спадкоємцем за законом.

Вказує, що підстави для визнання права на земельну ділянку у позивача виникли з 1997 року. При цьому ОСОБА_1 з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини до суду не зверталася.

Посилається на те, що факт родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_6 встановлено на підставі письмових пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що не є належними та допустимими доказами.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судове засідання позивачка та її представник - адвокат Пугач В.О. не з`явились, про день та час розгляду справи належним чином повідомлялися. Клопотань щодо відкладення розгляду справи з поважних причин не подавали.

Відповідач Лохвицька міська рада в судове засідання свого представника не направила, про день та час розгляду справи повідомлялася, направила суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ст. 372 ч.2 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене та положення ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у відсутність представника зацікавленої особи.

Колегія суддів, заслухавши представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про її задоволення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер двоюрідний дід позивача - ОСОБА_2 , що підтверджується актовим записом про смерть №3 від 24.02.1997 року. За життя ОСОБА_2 заповітів не складав та не посвідчував. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) на території Харківецької сільської ради. Станом на 29.09.2021 року земельна ділянка, на яку ОСОБА_2 мав право, сформована та їй присвоєно кадастровий номер 5322687800:00:001:0132.

Інших спадкоємців, які б могли претендувати на спадкове майно немає.

Постановою приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу від 18.11.2021 року відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки неможливо встановити факт родинних відносин та відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.

Відповідно до інформаційного листа відділу № 4 управління у Миргородському районі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області № 29-16-0.2014-394/41-21 від 06.10.2021 року, відповідно до Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видавалися Лохвицькою райдержадміністрацією на території Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області на ім"я ОСОБА_2 зареєстровано за № 1740 від 18.12.1996 року Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 розміром 4,0 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі розпорядження Лохвицької райдержадміністрації від 30.09.1996 року за № 493.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5318986072021 від 29.09.2021 року площа земельної ділянки 5,4159 га, кадастровий номер 5322687800:00:001:0132.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин та визнання за нею права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з того, що факт родинних відносин між спадкодавцем та позивачкою підтверджується показами свідків, тому вона має право на належне ОСОБА_2 спадкове майно у вигляді земельної ділянки.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини 4 статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Згідно з ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 ст. 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У даній справі прокурор вступив у справу з метою захисту інтересів держави в особі уповноваженого органу - Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, подавши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Прокурором попередньо повідомлено Лохвицьку міську раду, що спірним рішенням судом фактично було позбавлено територіальну громаду в праві на набуття спірної земельної ділянки у комунальну власність, оскільки ОСОБА_1 не входить до числа спадкоємців за положеннями ЦК УРСР 1963 року, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому спірне майно (земельна ділянка), яке не прийняте у спадщину, переходить до держави. На вказаний лист прокурора Лохвицькою міською радою повідомлено, що оскарження рішення суду першої інстанції не здійснювалось і не може бути здійснено в зв`язку із неможливістю здійснити сплату судового збору. (а.с. 77)

Прокурором у даній справі виконано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а також вимоги ч. 4 ст. 56 ЦПК України, в апеляційній скарзі обґрунтовано у чому полягає порушення інтересів держави, підстави для звернення до суду прокурора у зв`язку із неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у справі, а саме бездіяльності щодо оскарження рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську (сільську) раду (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного Кодексу України, яким змінено суб`єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до органів місцевого самоврядування. 3 огляду на це належним суб`єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення, наразі, є відповідна сільська, селищна чи міська рада.

Уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Лохвицька міська рада Полтавської області (відповідач у справі).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ч. ч. 5, 6, 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи, що беззаперечно свідчить про можливість представництва органами прокуратури в суді інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування.

Таким чином прокурор наділений повноваженнями представляти інтереси держави в особі Лохвицької міської ради.

З матеріалів справи вбачається, що представник Лохвицької міської ради 22.12.2022 подав до суду першої інстанції заяву у порядку ст. ст. 43, 49 ЦПК України, відповідно до якої прохав розглянути справу за відсутності представника відповідача, проти позовних вимог не заперечує. (а.с. 34)

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які підлягають встановленню. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, провадження №61-39156св18 та підтримана 30 червня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1142/20.

Судом першої інстанції прийнято визнання позову відповідачем та ухвалено рішення про задоволення позову на стадії підготовчого провадження, однак законні підстави для задоволення позову суд не встановив.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що у разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України 2004 року і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Спірні правовідносини щодо прийняття спадщини виникли до набрання чинності ЦК України 01 січня 2004 року, оскільки ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому підлягають застосуванню положення ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР (чинного на момент відкриття спадщини) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

Статтею 529 ЦК УРСР визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до статті 530 ЦК УРСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Тлумачення положень ЦК УРСР свідчить про те, що статтями 529, 530 ЦК УРСР визначено вичерпний перелік черг спадкоємців, якими не передбачено право на спадкування за законом двоюрідною онукою після смерті спадкодавця. Спадкування за правом представлення положеннями ЦК УРСР також не передбачено.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у позивачки право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 не виникло, оскільки на час відкриття спадщини ЦК УРСР не передбачав у жодній черзі за законом спадкоємців померлого двоюрідного діда, а отже, позивачка не відноситься до кола спадкоємців навіть за встановлення у судовому порядку юридичного факту такого ступеню спорідненості із спадкодавцем.

Таким чином, встановлення факту родинних відносин ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 не породжує спадкових прав у позивачки, тобто встановлення такого юридичного факту не буде мати юридичного значення для позивача. Тому підстави для задоволення позову про встановлення факту родинних та визнання права власності за позивачкою на спадкове майно померлого ОСОБА_9 відсутні.

Спадщина після смерті ОСОБА_2 у передбачений законом строк ніким не була прийнята, заповіт не складався, тому відповідно до вимог статті 524 ЦК Української РСР за правом спадкоємства переходить до держави.

Аналогічного правового висновку у справі № 547/23/21 з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2023.

При цьому, чинним на час відкриття спадщини ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави в силу закону. Також, ЦК УРСР 1963 року не передбачав визнання спадщини відумерлою.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо застосування строку позовної давності, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 71 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

При цьому позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторони про це (ст. 75 ЦК УРСР).

За положеннями ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Однак, апеляційний суд зазначає, що визнання (захист) прав та інтересів на спадкове майно залежить від виникнення у особи, що звернулась до суду, права на спадкування.

Строк позовної давності застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог.

Оскільки правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, строк позовної давності не підлягає застосуванню.

Враховуючи те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права та процесуального права, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Миргородська окружна прокуратура не має статусу окремої юридичної особи, підпорядкована та входить у структуру Полтавської обласної прокуратури, яка є розпорядником бюджетних коштів.

За подачу апеляційної скарги Полтавською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у сумі 2827,20 грн., які підлягають стягнення з позивачки.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376 ч.1 п. п. 3, 4, ст. ст. 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу керівника Миргородської окружної прокуратури Сергія Шикунова в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області задовольнити.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Жук Тетяна Павлівна, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2827,20 (дві тисячі вісімсот двадцять сім гривень 20 копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддя О.В. Чумак

Судді О.І.Обідіна

Л.І. Пилипчук