Постанова

від 29.11.2024 по справі 538/1978/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 538/1978/21

провадження № 61-5287св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Лохвицька міська рада Миргородського району Полтавської області,

третя особа- приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Жук Тетяна Павлівна,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - керівник Миргородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засідання у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року в складі колегії суддів Чумак О. В., Обідіної О. І., Пилипчук Л. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Жук Тетяна Павлівна, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області (далі - Лохвицька міська рада), третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Жук Т. П., про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний дід ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) на території Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області. Факт родинних зв`язків її та ОСОБА_3 підтверджується показаннями свідків.

Станом на 29 вересня 2021 року земельна ділянка, на яку мав право ОСОБА_2 сформована та їй присвоєно кадастровий номер 5322687800:00:001:0132.

Позивач зазначала, що за життя ОСОБА_2 заповіти не складав, інші спадкоємці відсутні.

У листопаді 2021 року, вважаючи себе спадкоємцем, позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте постановою від 18 листопада 2021 року приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Жук Т. П. відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини, відсутності документів, які б підтверджували факт родинних відносин між нею та її двоюрідним дідом ОСОБА_2 , відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно, наявністю розбіжностей у прізвищі спадкодавця.

У зв`язку з неможливістю оформити свої спадкові права в позасудовому порядку, позивач просила суд:

- встановити факт, що вона є двоюрідною онукою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за нею в порядку спадкування право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Лохвицької міської ради, площею 5,41159 га, кадастровий номер 5322687800:00:001:0132, право на яку належало померлому ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 23 грудня 2021 року Лохвицький районний суд Полтавської області позов ОСОБА_1 задовольнив.

Встановив факт, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є двоюрідним дідом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Лохвицької міської ради, площею 5,4159 га, кадастровий номер 5322687800:00:001:0132, право на яку належало померлому ОСОБА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що факт родинних відносин між спадкодавцем та позивачем підтверджено показаннями свідків, тому ОСОБА_1 має право на належне ОСОБА_2 спадкове майно, а саме на спірну земельну ділянку. Крім цього, суд врахував, що Лохвицька міська рада не заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 14 грудня 2022 року керівник Миргородської окружної прокуратури Полтавської області, діючи в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради, подав апеляційну скаргу.

Ухвалою від 17 квітня 2023 року Полтавський апеляційний суд заяву керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року задовольнив.

Визнав поважною причину пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження та поновив керівнику Миргородської окружної прокуратури Полтавської області процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року.

Відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року.

Постановою від 29 лютого 2024 року Полтавський апеляційний суд апеляційну скаргу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради задовольнив.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 .

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у цій справі прокурор вступив у справу з метою захисту інтересів держави в особі уповноваженого органу - Лохвицької міської ради, подавши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Прокурор попередньо повідомив Лохвицьку міську раду, що рішенням суду першої інстанції фактично було позбавлено територіальну громаду у праві на набуття спірної земельної ділянки у комунальну власність, оскільки ОСОБА_1 не входить до числа спадкоємців відповідно до положень ЦК УРСР, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Таким чином, спірне нерухоме майно, земельна ділянка, переходить у власність держави. На вказаний лист прокурора Лохвицька міська рада повідомила, що вона не оскаржувала рішення суду першої інстанції і не може оскаржити у зв`язку із неможливістю здійснити сплату судового збору. Отже, прокурор виконав вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а також вимоги частини четвертої статті 56 ЦПК України, в апеляційній скарзі обґрунтував у чому полягає порушення інтересів держави, підстави для звернення до суду прокурора у зв`язку із неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у справі, а саме бездіяльності щодо оскарження рішення суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, що призвело до неправильного вирішення справи. Так, суд першої інстанції, приймаючи заяву Лохвицької міської ради про визнання позову та задовольняючи позовні вимоги на стадії підготовчого провадження, не встановив законні підстави для задоволення позову, а також не врахував те, що позивач не відноситься до кола спадкоємців, які мають право на спадщину після смерті ОСОБА_2 відповідно до положень ЦК УРСР, які підлягали застосування до цих правовідносин, навіть за встановлення у судовому порядку юридичного факту такого ступеня спорідненості із спадкодавцем. Спадщина після смерті ОСОБА_2 у передбачений законом строк ніким не прийнята, заповіт не складався, тому відповідно до вимог статті 555 ЦК УРСР за правом спадкоємства переходить до держави в силу закону.

Тому, врахувавши те, що встановлення факту родинних відносин ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 не породжує спадкових прав у позивача, тобто встановлення такого юридичного факту не буде мати юридичного значення для неї, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності за позивачем на спадкове майно померлого ОСОБА_4 .

Оскільки правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, суд вважав, що відсутні підстави для застосування позовної давності.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

04 квітня 2024 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв`язку, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд ухвалив судове рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду:

- від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18, від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16, від 25 квітня 2018 року в справі № 806/1000/17 щодо повноважень прокурора на подання апеляційної скарги, за умови участі органу в інтересах якого подається апеляційна скарга в суді першої інстанції та визнання цим органом позовних вимог;

- від 01 жовтня 2019 року в справі № 922/2723/19, від 29 січня 2021 року в справі № 820/725/17 в частині того, що нерозподілені частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до часу отримання їхніми власниками державних актів (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права безпідставно поновив прокурору строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Крім того, суд апеляційної інстанції приймаючи апеляційну скаргу прокурора в інтересах Лохвицької міської ради, не врахував те, що Лохвицька міська рада брала участь у розгляді справи у суді першої інстанції та визнала позовні вимоги.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права не направляв позивачу у справі ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу, чим позбавив її права на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Крім того, зазначає, що апеляційний суд не врахував те, що нерозподілені частки (пай) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку. Отже, спірна земельна ділянка на час ухвалення рішення судом першої інстанції не перебувала у комунальній власності Лохвицької територіальної громади.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року керівник Миргородської окружної прокуратури Полтавської області подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Позивач не відноситься до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , у тому числі при встановленні у судовому порядку юридичного факту щодо їх спорідненості. Прокурор в апеляційній скарзі обґрунтовував підстави для представництва інтересів держави, у тому числі у зв`язку з порушенням її прав та неналежним здійсненням компетентним органом захисту інтересів держави.

Порушення прав держави в особі Лохвицької міської ради полягають в тому, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання права на земельну ділянку за особою, яка не мала права на спадкування, не врахував, що за відсутності спадкоємців померлого ОСОБА_2 спадщина у вигляді земельної частки (паю) відповідно до положень статті 555 ЦК УРСР перейшла у власність держави. Таким чином, суд першої інстанції фактично обмежив державу у праві на вказану земельну частку (пай).

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 17 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Лохвицького районного суду Полтавської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2024 року.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а. с. 10).

Згідно з довідкою Харківецького старостинського округу Лохвицької міської ради від 01 листопада 2021 року ОСОБА_2 на час смерті проживав та був зареєстрований у с. Харківці Лохвицького району Полтавської області (а. с. 12).

За життя ОСОБА_2 заповітів не складав та не посвідчував.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на земельну частку (пай) на території Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області (а. с. 13).

Відповідно до інформаційного листа відділу № 4 управління у Миргородському районі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 06 жовтня 2021 року № 29-16-0.2014-394/41-21, відповідно до Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видавалися Лохвицькою райдержадміністрацією на території Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано від 18 лютого 1996 року за № 1740 сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0022012 розміром 4,0 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі розпорядження Лохвицької райдержадміністрації від 30 вересня 1996 року за № 493 (а. с. 13).

Станом на 29 вересня 2021 року земельна ділянка, на яку ОСОБА_2 мав право, сформована та їй присвоєно кадастровий номер 5322687800:00:001:0132 (а. с. 14).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 вересня 2021 року НВ-5318986072021 року площа земельної ділянки з кадастровим номером 5322687800:00:001:0132 становить 5,4159 га (а. с. 15).

Постановою від 18 листопада 2021 року приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Жук Т. П. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини, відсутністю документів, що підтверджують родинні відносини між спадкодавцем та спадкоємцем, наявності розбіжності у прізвищі спадкодавця, відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно (а. с. 11).

Інших спадкоємців, які б могли претендувати на спадкове майно немає.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави та неналежне здійснення повноважень органом місцевого самоврядування

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, провадження № 14-36цс19).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до положення частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 260/1815/21 (провадження № К/9901/48346/21) указано про те, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

В силу положень пункту 3 частини шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі і у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, звертаючись до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради, прокурор зазначав, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що визнання за відсутності законних підстав за позивачем права власності на спірне майно, порушує встановлений законом порядок набуття права власності на майно.

Також прокурор вказував, що уповноваженим державою органом, який має здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Лохвицька міська рада, яка брала участь у розгляді цієї справи, однак не забезпечила належний захист інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення.

Із матеріалів справи відомо, що Миргородською окружною прокуратурою, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом від 15 листопада 2022 року № 54/2-6450вих-22 повідомлено Лохвицьку міську раду в особі міського голови про необхідність вжиття заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції (а. с. 75, 76).

На запит від 15 листопада 2022 року № 54/2-6450вих-22 Лохвицька міська рада 21 листопада 2022 року повідомила Миргородській окружній прокуратурі, що оскарження в апеляційному порядку судового рішення у справі № 538/1978/21 нею не здійснювалось і не може бути здійснено через неможливість здійснити сплату судового збору (а. с. 77).

Листом від 07 грудня 2022 року № 54/2-6851вих-22 Миргородська окружна прокуратура проінформувала Лохвицьку міську раду про те, що прокуратура буде подавати апеляційну скаргу на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року в справі № 538/1978/21 в інтересах ради (а. с. 85).

Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з апеляційною скаргою, повідомив про це відповідний суб`єкт владних повноважень.

З урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва держави, зокрема порушення інтересів держави та неналежне здійснення компетентним органом їх захисту.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16, від 15 жовтня 2019 року в справі № 903/129/18.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з доводами прокурора, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, що станом на час подання апеляційної скарги, уповноваженим органом не вжито заходів щодо оскарження рішення суду першої інстанції і зайнято пасивну позицію, незважаючи на повідомлені прокуратурою порушення інтересів держави, що свідчить про бездіяльність Лохвицької міської ради та наявність виключних підстав для представництва органами прокуратури, зокрема й шляхом звернення до суду із апеляційною скаргою.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2023 року справі № 538/1973/21, 31 жовтня 2024 року в справі № 190/1900/23.

Щодо суті заявлених позовних вимог

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просила суд встановити факт родинних відносин та визнати за нею право власності на спадкове майно.

У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року до вирішення спірних правовідносин, пов`язаних зі спадкуванням такої спадщини, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема, відповідні норми ЦК УРСР.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто під час дії ЦК УРСР, то положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлого.

Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений

в статті 21 цього Кодексу. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною першою статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до статті 530 ЦК УРСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також у разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Тлумачення положень ЦК УРСР свідчить про те, що статтями 529, 530 ЦК УРСР визначено вичерпний перелік черг спадкоємців, якими не передбачено право на спадкування за законом двоюрідною онукою після смерті спадкодавця. Спадкування за правом представлення положеннями ЦК УРСР також не передбачено.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосував норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у позивача право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 не виникло, оскільки на час відкриття спадщини був чинний ЦК УРСР, який не передбачав у жодній черзі за законом спадкоємців померлого двоюрідного діда, а отже, позивач не відноситься до кола спадкоємців навіть за встановлення у судовому порядку юридичного факту такого ступеня спорідненості із спадкодавцем.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що встановлення факту родинних відносин ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 не породжує спадкових прав у позивача, тобто встановлення такого юридичного факту не буде мати юридичного значення для позивача.

Прокурор при подачі апеляційної скарги вказував про те, що рішенням суду першої інстанції фактично позбавлено територіальну громаду у праві на набуття спірної земельної ділянки у комунальну власність, оскільки позивач не входить до числа спадкоємців відповідно до положень ЦК УРСР. Таким чином, порушення прав держави в особі Лохвицької міської ради полягало у визнанні права на спірну земельну ділянку (пай) за особою, яка не мала права на спадкування, а за відсутності спадкоємців померлого ОСОБА_2 спадщина у вигляді земельної частки (паю) відповідно до положень статті 555 ЦК УРСР перейшла у власність держави. Отже, доводи касаційної скарги про те, що прокурор не наділений повноваженнями представляти інтереси держави в особі Лохвицької міської ради, спростовуються вищевказаними висновками.

Посилання в касаційній скарзі на те, що спірна земельна ділянка на момент винесення рішення не перебувала у комунальній власності Лохвицької територіальної громади, на увагу не заслуговують, оскільки прокурор про це не зазначав, а посилався на те, що спадщина після смерті ОСОБА_2 не приймалася, тому відповідно до положень статті 555 ЦК УРСР спадкове майно за правом спадкоємства перейшло до держави.

Доводи касаційної скарги про пропуск прокурором строку на подачу апеляційної скарги на увагу не заслуговують, оскільки відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави («Устименко проти України» рішення від 29 жовтня 2015 року, «Трух проти України» рішення від 04 березня 2003 року та інші).

Крім того, норми ЦПК України не містять вичерпного переліку поважних причин, які можна враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку, так як вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Отже, ухвалою апеляційного суду від 17 квітня 2023 року клопотання керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області задоволено, визнано поважною причину пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження та поновлено керівнику Миргородської окружної прокуратури Полтавської області процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року. Тобто апеляційним судом враховано обставини пропуску прокурором строку на подачу апеляційної скарги і визнано їх обґрунтованими, навівши відповідне мотивування.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені заявником у касаційній скарзі, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України у такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко