Рішення

від 11.03.2024 по справі 160/918/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року Справа № 160/918/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

09.01.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 047250019689 від 30.11.2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року, з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року та з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 , а також призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 28.11.2023 року.

В обґрунтування позову вказано, що позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії відповідно, при цьому рішенням відповідача-2 відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю страхового стажу та за доданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні видану на підставі первинних документів, період з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року згідно даної трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Позивач вважає рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки трудова книжка позивача та надані додатки підтверджують наявність у позивача необхідного загального страхового стажу, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.

12.01.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача-1 матеріали пенсійної справи позивача.

05.02.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що спірним рішенням відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу за доданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні видану на підставі первинних документів, період з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року згідно даної трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу, у зв`язку з чим таке рішення є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на вказане відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

29.02.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли витребувані судом докази.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.11.2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за принципом екстериторіальності, прийнято рішення №047250019689 від 30.11.2023 року про відмову в призначенні пенсії та в якому зазначено, що вік заявника 63 роки 1 місяць 20 днів. Страховий стаж заявника становить 14 років 5 місяців 20 днів. За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні видану на підставі первинних документів, період з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року згідно даної трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Позивач вважає рішення відповідача-2 щодо про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до спірного рішення відповідачем не зараховано позивачу періоди роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні видану на підставі первинних документів.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (далі - постанова Ради Міністрів СРСР № 310), якою також було затверджено Загальні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі Загальні положення).

Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР № 310 передбачалося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.

У пунктах 1, 2, 5 Загальних положень йшлося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

В трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство у колгоспі: прийом у члени колгоспу, припинення членства; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавством; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використаних винаходах та раціоналізаторських реченнях та про виплачених у зв`язку з цим винагороди.

Суд зауважує, що на час заповнення трудової книжки в частині спірних періодів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) (далі Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" .

Згідно положень пункту 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (із змінами, далі Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110

Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.

Отже, неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Згідно пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Дослідивши трудову книжку позивача НОМЕР_2 , судом встановлено, що вона відповідає наведеним вище приписам Порядку.

Однак пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача період трудової діяльності з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 , з підстав відсутності довідки про періоди роботи із зазначенням кількості відпрацьованих вихододнів та встановленого мінімуму.

Водночас статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

При цьому основними умовами для призначення пенсії за віком є наявність необхідного страхового стажу та досягнення пенсійного віку.

Підтвердженням того, що позивач працював з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року у колгоспі є записи в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_3 позивача НОМЕР_2 , що, як вже встановлено вище, відповідала вимогам законодавства і не потребує інших способів доведення цього факту.

Крім того, як слідує із листа Державного архіву Херсонської області від 21.12.2023 року №05-12/0-23/279 відповідно до Положення про державний архів області, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 16.04.2018 року №289 державний архів області не зберігає документи з кадрових питань (особового складу) працівників, які можуть підтвердити стаж роботи. До початку окупації Херсонської області російськими військами документи знаходились в архівному секторі райдержадміністрації за адресою: вул.Ювілейна, 40-Б, селище Верхній Рогачик. Наразі ця територія тимчасово окупована, тому переадресувати запит за приналежністю не має змоги.

Наведене свідчить, що позивач вчиняв дії задля отримання довідки, яка б підтверджувала період її трудової діяльності, проте з незалежних від нього причин такі документи він отримати не зміг.

Більше того, додатково слід вказати і про те, що незазначення кількості відпрацьованих вихододнів та встановленого мінімуму не може свідчити про невиконання позивачем таких норм, а тому відсутність таких доказів не може позбавити позивача права на соціальний захист.

Отже, наведені пенсійним органом мотиви незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року слід визнати безпідставними.

За таких обставин суд дійшов висновку визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 047250019689 від 30.11.2023 року в частині незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року.

Щодо незарахування позивачу до страхового стажу період з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року згідно даної трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону №1058 визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У відповідності до положень ст.20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст.106 Закону №1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу вищенаведених норм, можна дійти висновку, що позивач, як застрахована особа, не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового та пільгового стажу при призначенні пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 20.03.2019р. у справі №688/947/17, від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а та від 01.11.2018р. у справі № 199/1852/15-а.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, надані суду докази та встановлені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що за умови наявності у пенсійного органу вищезазначених доказів на підтвердження страхового стажу позивача у спірні періоди, відповідачем безпідставно прийнято оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв`язку із не зарахуванням вищезазначеного періодів роботи позивача до страхового стажу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 047250019689 від 30.11.2023 року щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком в частині незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року згідно даної трудової книжки НОМЕР_2 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог в частині зобов`язання зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року, з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року та з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаних періодів та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов`язати відповідача-2 зарахувати до загального страхового стажу позивача період роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року, з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року та з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 .

Щодо вимог в частині зобов`язання відповідача-1 призначити пенсію позивачу за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 28.11.2023 року, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №9119-7919-8084-1403 від 28.12.2023 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково та те що спірне рішення винесено саме відповідачем-2, частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 536,80 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно частин 1 3 ст. 132, частин 1 5 ст. 134 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження доказів понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено: - договір про надання правової допомоги №198/2023 від 13.012.2023 року; - посвідчення адвоката; - свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; - акт про надання правової допомоги від 28.12.2023 року.

Відповідно до договору про надання правової допомоги №198/2023 від 13.012.2023 року укладеного між Адвокатським об`єднанням «ЛЕГАЛ ПАРТНЕРС ЮКРЕЙН» в особі керуючого партнера Шашликова Дениса Геннадійовича та Забутного Михайла Володимировича клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, а клієнт прийняти і оплатити таку правову допомогу та витрати, необхідні для виконання його доручень, на умовах та строки, передбачені цим договором.

Згідно п. 4.1-4.10 вказаного Договору правову допомогу, що надається АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ, КЛІЄНТ оплачує у розмірі 5 000 грн. 00 коп., а саме за підготовку позовної заяви щодо визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправними та зобов`язання вчинити певні дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.

Розмір гонорару (вартості правової допомоги), зазначений у п.4.1. Договору не є остаточним та підлягає коригування у відповідності до п.4.4,,.4.5,4.9 Договору.

Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання КЛІЄНТОМ рахунку.

Розрахунок вартості правової допомоги, що надається за цим Договором, .здійснюється згідно прайс-листа АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ.

За результатами надання правової допомога складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ правової допомоги і її вартість. Акт надсилається КЛІЄНТУ АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ факсимільним зв`язком або поштою. На письмову вимогу КЛІЄНТА, АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ може надавати Акти про надання правової допомога, в яких буде вказано перелік наданої правової допомоги із ідентифікацією,

При відмові Клієнта від підписання Акту приймання-передачі наданої правової допомоги. Сторони підписують Акт про недоліки з вказівкою виявлених недоліків, порядку і строку їх усунення.

Акт про надання правової допомога вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання КЛІЄНТОМ, останній не надав АДВОКАТСЬКОМУ ОБ`ЄДНАННЮ письмові аргументовані заперечення на акт та/або акт про недоліки.

Сума, вказана в п.4.1. даного Договору є гонораром АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ за надання правової допомоги та поверненню не підлягає.

В акті, зазначеному в п. 4-5. Договору сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість правової допомога. В цьому випадку сторони керуються умовами акта.

Відповідно до акту про надання правової допомоги від 28.12.2023 року відповідно до договору про надання правової допомоги №198/2023 від 13.12.2023 року Адвокатське об`єднання «ЛЕГАЛ ПАРТНЕРС ЮКРЕЙН» надало, а клієнт прийняв наступну правову допомогу: підготовка позовної заяви про визнання протиправним рішенням про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 30.11.2023 року №047250019689 та зобов`язання вчинити певні дії ціна 5000,00 грн.

Суд зазначає, що доказів оплати за отримані послуги не надано.

Тобто, станом на дату ухвалення даного рішення, строк сплати за надані правничі послуги сплинув.

Суд зазначає, що витрати у формі витрат на отримання правничої допомоги повинні бути фактичними.

Нормами КАС України визначено, що витратами на професійну правничу допомогу є витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, витрати понесені стороною, як оплата на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, оплата за підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, оплата вартості послуг помічника адвоката, сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частин 2, 3, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд також враховує складність спору.

Нормами КАС України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об`єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Витрати мають бути обґрунтованими, документи, що підтверджують витрати, мають бути складені належним чином.

Згідно висновку Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії», відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. «Суд висловлює сумнів щодо існування об`єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах». Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Данілов проти України», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

В той же час, за переконанням суду визначена позивачем та адвокатом сума за надання правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн. не є обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, суд доходить висновку, що заявлена до відшкодування сума витрат є неспівмірною із складністю даної справи та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

В той же час, оскільки позивач, у зв`язку із неправомірними діями відповідача, був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права, враховуючи принцип співмірності, суд доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ у Львівській області понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 047250019689 від 30.11.2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року, з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року та з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.11.2023 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв