Постанова

від 28.05.2024 по справі 160/918/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/918/24Суддя І інстанції Дєєв М.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №047250019689 від 30.11.2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року, з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року та з 28.02.2002 року по 31.12.2023 року згідно даних трудової книжки НОМЕР_1 , а також призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28 листопада 2023 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 047250019689 від 30.11.2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року, з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року та з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року згідно даних трудової книжки НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.11.2023 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована правомірністю прийнятого рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком з огляду на відсутність позивача необхідного стажу для її призначення. Вказує також на неможливість зарахування частини періодів трудової діяльності позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.11.2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за принципом екстериторіальності, прийнято рішення №047250019689 від 30.11.2023 року про відмову в призначенні пенсії та в якому зазначено, що вік заявника 63 роки 1 місяць 20 днів. Страховий стаж заявника становить 14 років 5 місяців 20 днів. За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні видану на підставі первинних документів, період з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року згідно даної трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Вважаючи спірне рішення протиправним, та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року - не менше 29 років.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №047250019689 від 30.11.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком, пенсійним органом до страхового стажу позивача не зараховано не зараховано позивачу періоди роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні видану на підставі первинних документів, а також з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року, оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Щодо правомірності незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області періодів роботи позивача з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року, колегія суддів зазначає наступне.

Види трудової діяльності, що зараховуються до стражу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно п.2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310 "Про трудові книжки колгоспників" (була чинна на час внесення спірних записів до трудової книжки позивача) трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.

Відповідно до пунктів 5, 6 Постанови №310 до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Пунктом 13 Постанови №310 передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

В свою чергу, на час заповнення трудової книжки в частині спірних періодів діяла також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) (далі Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" .

Згідно положень пункту 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (із змінами, далі Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110

Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.

Отже, неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Так, визначальною умовою для відмови у зарахуванні періодів з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року стала відсутність у трудовій книжці позивача інформації про виконання позивачем обов`язкового мінімуму трудової участі в господарстві.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Порядку ведення трудових книжок, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

По-друге, підтвердженням того, що позивач працював з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року у колгоспі є записи в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_2 .

Крім того, як слідує із листа Державного архіву Херсонської області від 21.12.2023 року №05-12/0-23/279 відповідно до Положення про державний архів області, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 16.04.2018 року №289 державний архів області не зберігає документи з кадрових питань (особового складу) працівників, які можуть підтвердити стаж роботи. До початку окупації Херсонської області російськими військами документи знаходились в архівному секторі райдержадміністрації за адресою: вул.Ювілейна, 40-Б, селище Верхній Рогачик. Наразі ця територія тимчасово окупована, тому переадресувати запит за приналежністю не має змоги.

Наведене свідчить, що позивач вчиняв дії задля отримання довідки, яка б підтверджувала період її трудової діяльності, проте з незалежних від нього причин такі документи він отримати не зміг.

При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, незазначення кількості відпрацьованих вихододнів та встановленого мінімуму не може свідчити про невиконання позивачем таких норм, а тому відсутність таких доказів не може позбавити позивача права на соціальний захист.

Отже, наведені пенсійним органом мотиви незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 22.09.1981 року по 20.10.1981 року та з 28.08.1985 року по 25.01.1990 року слід визнати безпідставними.

Щодо правомірності незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області періодів роботи позивача з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Пунктом 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Статтею 113 Закону № 1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Аналіз наведених правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, призначення пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Разом з тим, відповідно до ст.106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу вищенаведених норм, можна дійти висновку, що позивач, як застрахована особа, не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового та пільгового стажу при призначенні пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 20.03.2019р. у справі №688/947/17, від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а та від 01.11.2018р. у справі № 199/1852/15-а.

За таких обставин, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправно незарахувало до страхового стажу позивача період його роботи з 28.02.2002 року по 31.12.2003 року.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №047250019689 від 30.11.2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком, необхідності його скасування та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.11.2023 року про призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів враховую, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.

Повне судове рішення складено 28 травня 2024 року.

Головуючий - суддяД.В. Чепурнов

суддяС.В. Сафронова

суддяА.О. Коршун