Постанова

від 12.03.2024 по справі 761/29210/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 761/29210/23 Головуючий у 1 інстанції: Кордюкова Ж.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Ключковича В.Ю.

За участю секретаря Заміхановської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі та закриття справи про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив скасувати постанову винесену головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Соколюк Любомиром Миколайовичем про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі серії АА №00008568 від 16.05.2023 р. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та закриття провадження у справі.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено. Скасовано постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, серії АА №00008568 від 16.05.2023, закрито справу про адміністративне правопорушення.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо належного користувача транспортного засобу, незалежно від підстав такого невнесення, викликає автоматичне визначення відповідальною особою за вчинення адміністративних правопорушень саме особу, за якою зареєстрований транспортний засіб або ж керівника юридичної особи, за якою він зареєстрований (позивача).

13 лютого 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

27 лютого 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 - Яковенка Сергія Михайловича надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - Яковенка Сергія Михайловича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

11 березня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу MAN TGX 26.440, д.н.з. НОМЕР_1 , та спеціалізованого напівпричепу н/пр платформа переобладнана в 2022 р. для перевезення контейнерів сипких вантажів (зернових культур) КОЕGEL SN 24, н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .

Згідно з товарно-транспортною накладною від 17.04.2023, автомобільний перевізник ТОВ «Агрокомерц 2012» здійснювало перевезення вантажу (пшениця) кількість брутто 44020, кількість нетто 26740 т, насипом, з с. Гетьманівка Шевченківського району до с. Саф`яни Ізмаїльського району Одеської області.

16 травня 2023 року головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою наземному транспорті Соколюком Л.М. винесено постанову серії АА №00008568 про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 8500 грн.

Відповідно до даної постанови, 17.04.2023 о 18 год. 33 хв. за адресою Н-11, км.76+702 Дніпропетровської області ОСОБА_1 допустив рух транспортного засобу MAN TGX 26.440, д.н.з НОМЕР_1 , із перевищенням нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху - перевищення загальної маси транспортного засобу на 5.638% (2.225 тонн) при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тонн.

07 серпня 2023 року було відкрито виконавче провадження №72444841 щодо примусового виконання постанови №00008568 від 16.05.2023.

09 серпня 2023 року ОСОБА_1 зареєструвався як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із даною постановою про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами абз. 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 року № 442 утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Положеннями пп. 15, 27 п. 5 Положення № 103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Отже, відповідач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

У відповідності до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

В силу вимог частини 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Згідно ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно.

Положеннями п. 1 ст. 247 КУпАП визначено, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Так, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

У відповідності до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Нормами статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Враховуючи вищезазначене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.

Відповідно до приписів статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як вбачається з матеріалів справи, головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою наземному транспорті Соколюком Л.М. винесено постанову серії АА №00008568 від 16 травня 2023 року у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 8500,00 грн. (а.с. 17)

Згідно даної постанови, 17.04.2023 о 18 год. 33 хв. за адресою Н-11, км.76+702 Дніпропетровської області ОСОБА_1 допустив рух транспортного засобу MAN TGX 26.440, д.н.з НОМЕР_1 , із перевищенням нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху - перевищення загальної маси транспортного засобу на 5.638% (2.225 тонн) при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тонн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції погодився з розрахунком відсоткового перевищення загальної маси, наведеним відповідачем у відзиві на позовну заяву, та вважав його обґрунтованим (46 950 - 40 000 - (10%* 46 950))/40 000)*100 %= 5.638%).

Разом з тим, суд першої інстанції вказав, що станом на 17.04.2023 (день вчинення адміністративного правопорушення) транспортний засіб MAN TGX 26.440, д.н.з НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 , знаходився у фактичному користуванні ТОВ «Агрокомерц 2012», яке є належним користувачем транспортного засобу.

На переконання суду першої інстанції, обов`язок внесення відомостей про належного користувача до Єдиного державного реєстру транспортних засобів покладається на представника юридичної особи користувача, а саме, на ТОВ «Агрокомерц 2012», а невиконання ним цього обов`язку не є підставою для притягнення власника транспортного засобу до адміністративної відповідальності.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав наявні підстав для скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Так, Державна служба України з безпеки на транспорті в апеляційні скарзі, також, звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції суд погодився з розрахунками відсоткового перевищення загальної маси, наведеним у відзиві на позовну заяву та вважає його обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 5 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Колегія суддів наголошує, що ОСОБА_1 апеляційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року не подавав, а отже, погодився з висновками суду першої інстанції щодо підстав задоволення позову.

В тому числі, позивач погодився з висновком суду першої інстанції в частині того, що розрахунок відсоткового перевищення загальної маси, наведений у відзиві на позовну заяву (46 950 - 40 000 - (10%* 46 950))/40 000)*100 %= 5.638%), є обгрунтованим.

Отже, колегія суддів оскаржуваному рішенню Голосіївського районного суду міста Києва від 23.11.2023 оцінку в цій частині не надає, оскільки, в силу вимог статті 308 КАС України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині визначення належного користувача транспортного засобу, слід зазначити наступне.

Як вказує апелянт, невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо належного користувача транспортного засобу, незалежно від підстав такого невнесення, викликає автоматичне визначення відповідальною особою за вчинення адміністративних правопорушень саме особу, за якою зареєстрований транспортний засіб або ж керівника юридичної особи, за якою він зареєстрований (позивача).

В силу вимог частини 1 статті 14-3 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Водночас, згідно частини 3 статті 14-3 КУпАП, відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, у випадках, передбачених статтею 279-7 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 279-7 КУпАП, відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою про накладення адміністративного стягнення законної сили: така особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка користувалася транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.

Процедуру внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - Реєстр) відомостей про належного користувача транспортного засобу (далі - належний користувач) для автоматизованого обліку станом на дату винесення спірної постанови про адміністративне правопорушення було визначено Порядком внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2022 року № 1145 (далі - Порядок № 1145).

Згідно з пп. 4 п. 2 Порядку № 1145, належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи (особа, яка виконує повноваження керівника юридичної особи) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру несуть відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Відповідно до п. 3 Порядку № 1145, підставою для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є електронна заява або заява, сформована та подана заявниками, якою визначено належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв`язку з передачею фізичній або юридичній особі транспортного засобу в користування.

Отже, Порядком № 1145 передбачено, що обов`язок внесення відомостей про належного користувача до Єдиного державного реєстру транспортних засобів покладається на заявників - власника та користувача транспортного засобу.

Разом з тим, невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо належного користувача транспортного засобу, призводить до визначення відповідальною особою за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП саме особу, за якою зареєстрований транспортний засіб.

Таким чином, особою, за якою зареєстровано транспортний засіб, вважається власник даного транспортного засобу та саме на таку особу, відповідно до статті 143 КУпАП, покладається адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною 2 статті 132-1 цього Кодексу, за умови відсутності в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відомостей про належного користувача даного транспортного засобу.

Докази внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача (ТОВ «Агрокомерц 2012») в матеріалах справи відсутні, а позивачем, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано.

Надання позивачем суду апеляційної інстанції Договору найму (оренди) транспортних засобів від 13.02.2023 не спростовує вищевказані висновки суду щодо відсутності в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відомостей про належного користувача транспортного засобу.

Враховуючи вищезазначене, надання позивачем у користування ТОВ «Агрокомерц 2012» транспортного засобу MAN TGX 26.440, д.н.з НОМЕР_1 без внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача не звільняє власника транспортного засобу (позивача) від відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КпАП України.

Посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі від 08.06.2023 у справі №761/8681/23, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, дане судове рішення, відповідно до ст. 7 КАС України, не є джерелом права, що застосовуються судом при вирішенні справ та, виходячи з норм ч. 5 ст. 242 КАС України, його висновки не є обов`язковими для врахування.

Виходячи з наведеного у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що постанова відповідача про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії АА №00008568 від 16.05.2023 прийнята на підставі та в межах повноважень, а тому, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Ключкович В.Ю.