Постанова

від 12.03.2024 по справі 712/11087/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/453/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №712/11087/23 Категорія: 351000000 Троян Т. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

учасники справи:

позивач Черкаська міська рада;

відповідач ОСОБА_1 ;

представник відповідача адвокат Макеєв Валерій Федорович;

особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Макеєв Валерій Федорович;

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 грудня 2023 року у справі за позовом Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів,

в с т а н о в и в:

12.10.2023 року Черкаська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно утримуваних коштів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що Черкаська міська рада є власником земельної ділянки загальною площею 0,6097 га кадастровий номер: 7110136700:05:014:0030, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Рішенням Черкаської міської ради від 25.10.2016 року №2-1227 ТОВ «ТРОПІКАЛ ПАРК» надано в оренду на 49 років земельну ділянку 0,6097 га (кадастровий номер 7110136700:05:014:0030:05:014:0030) під 817/1000 частин торгово-розважального та офісного центру з підвалом в спільне користування з гр. ОСОБА_1 з визначенням частки для сплати орендної плати в розмірі 0,81705868377 в межах спільної території обслуговування нежитлових будівель по АДРЕСА_1 за рахунок земель ТОВ «Янтар Черкаси». Площа для нарахування орендної плати для ТОВ «ТРОПІКАЛПАРК» складає 0,4982 га.

ОСОБА_1 з 04.07.2012 року була співвласником будівлі з визначенням ідеальної частки 183/1000 нежитлового приміщення у АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу №2385 від 04.07.2012.

Речове право ТОВ «ТРОПІКАЛ ПАРК» на земельну ділянку, з площею для нарахування орендної плати розміром 0,4982 га, зареєстровано у ДРРП 18.07.2017 року (рішення про державну реєстрацію прав індексний номер 36229664 від 20.07.2017 року).

Вказує, що відповідач право користування на іншу частину земельної ділянки під належну їй ідеальну частку у праві власності не оформила та фактично користувалася нею без правовстановлюючих документів не сплачуючи грошові кошти за таке користування.

У подальшому, ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.01.2019 року по справі №712/8397/15-ц було затверджено мирову угоду, за умовами якої відповідачеві виділено в натурі частку із спільної часткової власності окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості нежитлові приміщення торгово-розважального та офісного центрузагальною площею 1856, 5 кв.м.

Наказом Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради №2779-а від 27.02.2019 нежитловому приміщенню відповідача присвоєно окрему адресу: АДРЕСА_2 .

Рішенням Черкаської міської ради №5-248 від 27.04.2021 року відповідачеві надано земельну ділянку в оренду на 49 років з визначенням частки для сплати орендної плати в розмірі 0,22053146 в межах спільної території обслуговування по АДРЕСА_1 . Площа для нарахування орендноїплати складає 0,1345 та.

18.05.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки.

Право користування відповідача земельною ділянкою зареєстровано у ДРРП 19.05.2021 року (рішення про державну реєстрацію прав за індексним №58332694 від 25.05.2021 року).

Однак, незважаючи на наявність договору оренди землі, відповідач з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомості й до моменту укладення відповідного договору оренди землі фактично користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та не здійснювала оплату за таке фактичне користування.

Згідно з витягом з технічної документації про НГО земельної ділянки № 186 від 16.01.2021 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 355 546, 01 грн.

Рішеннями Черкаської міської ради №2-1312 від 25.06.2015 року, № 2-2219 від 27.06.2017 року, №2-4690 від 27.06.2019 року затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Черкаси, з яких вбачається, що за земельні ділянки яким згідно з КВЦПЗ присвоєно код «03.15.», орендну плату встановлено у розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно уточненого розрахунку (заява про зменшення позовних вимог від 19.12.2023 року), за час фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 02.04.2017 року по 26.04.2021 року розмір заборгованості відповідача становить 96 026, 73 грн.

При цьому, земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі 18.07.2016 року. Враховуючи позицію Верховного Суду, висловлену у Постанові від 05.08.2022 року у справі № 922/2060/20, розрахунок безпідставно набутих грошових коштів може розпочинатися саме з цієї дати.

У зв`язку з фактичним користуванням відповідачем земельними ділянками та ухиленням від сплати безпідставно збереженої за рахунок Черкаської міської ради орендної плати, порушенням прав територіальної громади м. Черкас через ненадходження грошових коштів до місцевого бюджету, позивач вважає за необхідне стягнути з Відповідача безпідставно утримувані грошові кошти за період з 02.04.2017 року по 26.04.2021 року у розмірі 96 026, 73 грн.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.12.2023 року позов Черкаської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь міського бюджету м. Черкаси (рахунок №UA 608999980314000611000023759, банк : Казначейство України (ЕАП), одержувач платежу ГУК у Черк.обл./тг м.Черкаси, код ЄДРПОУ 37930566, код бюджетної класифікації: 24062200) безпідставно утримуванікошти за час фактичного користування земельною ділянкою за період з 12 жовтня 2020 року по 26 квітня 2021 року у розмірі 14 473,19 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради судовий збір в розмірі402,60 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду Черкаська міська рада подала апеляційну скаргу в якій просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.12.2023 року у справі № 712/11087/23 в оскаржуваній частині щодо відмови у стягненні з ОСОБА_1 безпідставно утримуваних коштів у розмірі 81553, 54 грн. за період з 02.04.2017 року по 12.10.2020 року скасувати, ухвалити в оскаржуваній частині нове рішення, яким позовні вимоги Черкаської міської ради до ОСОБА_1 щодо стягнення безпідставно утриманих коштів задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь міського бюджету м. Черкаси безпідставно утримувані грошові кошти у розмірі 81553, 54 грн. за період з 02.04.2017 року по 12.10.2020 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не вірно було трактовано та застосовано положення п.п.12,19 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України щодо питання застосування строку давності на строк дії карантину у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19), а також у період воєнного стану. Вказує, що станом на 02.04.2020 року, строк позовної давності про пред`явлення відповідного позову у період з 02.04.2017 року по 02.04.2020 року не сплинув та продовжив строк своєї дії на весь період карантину, а після припинення карантину на період дії воєнного стану, тому строк позовної давності не пропущений.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність наведення позивачем будь-яких доводів щодо реалізації свого права на позов у наведений в позовній заяві період, оскільки законодавцем було продовжено строки позовної давності на період карантинних обмежень встановлених у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19), а в подальшому у зв`язку з введенням воєнного стану і будь-яких додаткових вимог щодо автоматичного продовження строків позовної давності законодавство не вимагає.

31 січня 2024 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 адвоката Макеєва В.Ф. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.12.2023 року у справі № 712/11087/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Стягнути з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

У відзиві адвокат Макеєв В.Ф. вказує, що позивач ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не навів обставин, за яких він дійсно не мав можливості у встановлений процесуальним законом строк, у тому числі після введення воєнного стану в Україні, звернутися до суду з цим позовом у будь-який зручний для нього спосіб ( у тому числі засобами дистанційного зв`язку) та не надав доказів на їх підтвердження. Позивачем не зазначено, які саме карантинні обмеження перешкоджали йому особисто в реалізації процесуальних прав та унеможливили його своєчасне звернення до суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині незадоволених позовних вимог, а тому рішення суду першої інстанції в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється відповідно до частини першоїстатті 367 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом ОСОБА_1 з 04.07.2012 року була співвласником будівлі з визначенням ідеальної частки 183/1000 нежитлового приміщення у АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 2385 від 04.07.2012 року.

Рішенням Черкаської міської ради від 25.10.2016 року № 2-1227 ТОВ «ТРОПІКАЛ ПАРК» надано в оренду на 49 років земельну ділянку 0,6097 га (кадастровий номер 7110136700:05:014:0030:05:014:0030) під 817/1000 частин торгово-розважального та офісного центру з підвалом в спільне користування з гр. ОСОБА_1 з визначенням частки для сплати орендної плати в розмірі 0,81705868377 в межах спільної території обслуговування нежитлових будівель по АДРЕСА_1 за рахунок земель ТОВ «Янтар Черкаси». Площа для нарахування орендної плати для ТОВ «ТРОПІКАЛ ПАРК» складає 0,4982 га.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.01.2019 року по справі № 712/8397/15-ц було затверджено мирову угоду, за умовами якої відповідачеві виділено в натурі частку із спільної часткової власності окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомості нежитлові приміщення торгово-розважального та офісного центру загальною площею 1856, 5 кв.м.

Наказом Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради №2779-а від 27.02.2019 року нежитловому приміщенню відповідача присвоєно окрему адресу: АДРЕСА_2 .

У подальшому, Рішенням Черкаської міської ради № 5-248 від 27.04.2021 року відповідачеві надано земельну ділянку в оренду на 49 років з визначенням частки для сплати орендної плати в розмірі 0,22053146 в межах спільної території обслуговування по АДРЕСА_1 . Площа для нарахування орендної плати складає 0,1345 та.

18.05.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки. Право користування відповідача земельною ділянкою зареєстровано у ДРРП 19.05.2021 року (рішення про державну реєстрацію прав за індексним № 58332694 від 25.05.2021 року).

Дана земельна ділянка належить територіальній громаді м. Черкаси, в інтересах якої діє Черкаська міська рада, згідно повноважень, визначених ст.12 Земельного кодексу України.

Позивач вказує, що відповідач право користування на іншу частину земельної ділянки під належну їй частку у праві власності за період 02.04.2017 року по 26.04.2021 року не оформила та фактично користувалася нею без правовстановлюючих документів не сплачуючи грошові кошти за такеземлекористування.

При цьому, площа для нарахування плати за землю в залежності від площі нежитлових приміщень, що перебувають у власності відповідача, (1856,5кв.м./8418,3кв.м.=0,22053146) становить: 1345,0 кв.м.

Погоджуючись з таким розрахунком площі для нарахування орендної плати, суд першої інстанції виходив з того, що він узгоджується з умовами договору оренди землі від 18.05.2021 року, підписаному сторонами (п.2. Договору) (а.с.28), з чим і погоджується колегія суддів.

Рішеннями Черкаської міської ради №2-1312 від 25.06.2015 року, № 2-2219 від 27.06.2017 року, № 2-4690 від 27.06.2019 року затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Черкаси. Із положень, затверджених рішеннями № 2-2219 від 27.06.2017 року та № 2-4690 від 27.06.2019 року вбачається, що за земельні ділянки яким згідно з КВЦПЗ присвоєно код 03.15., орендну плату встановлено у розмірі 9% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки (а.с.33-41).

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки(витяг сформовано 16 січня 2021 року), нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110136700:05:014:0030, площею 6097 кв.м становить 1 355 546,01 гривень. Нормативна грошова оцінка 1 квадратного метра земельної ділянки становить 222,33 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що ОСОБА_1 в період з 02.04.2017 року по 26.04.2021 року, фактично користувалася земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та не здійснювала оплату за фактичне користування.

Згідно постанови Верховного Суду України від 05.08.2022 року по справі № 922/2060/20, обов`язок землекористувача зі сплати грошових коштів за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів, на якій розташований об`єкт нерухомості, виникає з моменту державної реєстрації такої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. В даному випадку дата державної реєстрації земельної ділянки 18.07.2016 року.

Згідно розрахунку Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради, розмір збитків за період фактичного користування відповідачем вказаною земельною ділянкою з02.04.2017 року по 26.04.2021 року (як вказує позивач, в межах загального строку позовної давності)становить 96026,73грн.

Як вбачається з матеріалів справи представник відповідача адвокат Макеєв В.Ф., звернувся до суду із клопотанням про застосування строків позовної давності відносно вимог, заявлених до 06.11.2020 року (06.11.2023 року дата відкриття судом провадження в даній справі), яке підтримав в судовому засіданні, оскільки позивач із клопотанням про визнання поважними причинпропущення строку позовної давностідо суду не звертався.

Клопотання мотивовано тим, що позивач не навів обставин, за яких він дійсно не мав можливості у встановлений процесуальним законом строк, у тому числі після введення воєнного стану в Україні, звернутися до суду з даним позовом у будь-який зручний для нього спосіб (у тому числі засобами дистанційного зв`язку), та не надав доказів на їх підтвердження). Крім того, адвокат Макеєв В.Ф. у клопотанні зазначив, що позивачем у позові не зазначено також, які саме карантинні обмеження перешкоджали йому особисто в реалізації процесуальних прав та унеможливили його своєчасне звернення до суду.

Застосовуючи строк позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що на період карантинних обмежень та введення воєнного стану, суд, органи місцевого самоврядування та поштові відділення в Черкаській області не припиняли своєї роботи.Вказав, що позивачне навівзмістовних івагомих доводівщодо вчиненняним всіхнеобхідних іможливих дій,які вказуютьна бажанняреалізувати йогопроцесуальні праваз метоюїх захистув судовомупорядку;не довів,що вцій справіможливість вчасногоподання нимпозовної заявине маласуб`єктивного характеру,тобто незалежала відйого волевиявлення.

Надаючи оцінку доводам скаржника, викладеним в апеляційній скарзі, про наявність обставин, які унеможливили подання ним позову в передбачений законодавством процесуальний строк, у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та введенням карантинних обмежень, в подальшому введення воєнного стану, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положеньст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно достатті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до вимогст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України).

Частиною 2ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Крім того,Велика ПалатаВерховного Судуаналізуючи застосуванняправового інститутустроків зверненнядо адміністративногосуду упостанові від20листопада 2019року усправі №9901/405/19вказала,що законзапроваджує оцінні,якісні параметривизначення причинпропуску такогостроку.Вони повиннібути поважними,реальними абонепереборними іоб`єктивнонездоланними начас плинустроків зверненнядо суду.Ці причини(чифактори об`єктивноїдійсності)мають бутинесумісними зобставинами,коли суб`єктзвернення досуду знавабо неміг незнати пропорушене право,ніщо правдивойому незаважало звернутисядо суду,але цьоговін незробив ічерез власнунедбалість,легковажність,байдужість,неорганізованість чиінші подібніза суттюставлення доправа надоступ досуду порушивці строки.Інакшого способувизначити,які причининалежить віднестидо поважних,ніж череззовнішню оцінку(кваліфікацію)змісту конкретнихобставин,хронологію тапослідовність дійсуб`єктаправовідносин передзверненням досуду зазахистом свогоправа,немає.Під такуоцінку маютьпотрапляти певніявища,фактори таїх юридичнаприрода;тривалість строку,який пропущений;те,чи моглиі якимчином певніфактори завадитивчасно звернутисядо суду,чи перебуваютьвони упричинному зв`язкуіз пропускомстроку зверненнядо суду;яка булаповедінка суб`єктазвернення протягомцього строку;які діївін вчиняв,і чипов`язанівони зготуванням дозвернення досуду тощо.

З 24 лютого 2022 року відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану»в Україні введено режим воєнного стану.

Згідно зістаттею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»(далі Закон № 389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частинами першою та четвертоюстатті 26 Закону № 389-VIIIвстановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина першастатті 10 Закону №389-VIII).

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

При цьому, належність доказів правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК Україниобов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи позивач/скаржник не навів обставин, за яких він не мав можливості у встановлений процесуальним законом строк, у тому числі після введення воєнного стану в Україні, звернутися до суду з даним позовом у будь-який зручний для нього спосіб ( у тому числі засобами дистанційного зв`язку), та не надав доказів на їх підтвердження.

Постановою КабінетуМіністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»з 12 березня 2020 року на всій території Українизапровадженокарантин, який неодноразово продовжувався та був скасований з 24 год.00 хв.30 червня 2023 року. Відповідно до пункту12«Перехідних положень»ЦК Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби, строки,визначені статтями257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу,продовжуються на строк дії такого карантину.

Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Посилаючись на пандемію COVID-19 скаржник в апеляційній скарзі як і при поданні позовної заяви не вказав які саме карантинні обмеження перешкоджали йому особисто в реалізації процесуальних прав та унеможливили його своєчасне звернення до суду.

Колегія суддів зазначає, що поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється судом, якщо такий пропуск чи неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлено саме обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання скаржником відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації ним своїх прав.

Перевіривши наведене скаржником обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів вказує, що останнє ґрунтується на суб`єктивному ставленні позивача до наведених ним обставин. Водночас зазначені доводи жодним чином не можуть сприйматись як об`єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача та дійсно унеможливили звернення до суду у більш стислі строки, на що правильно вказав суд першої інстанції.

Так, поважними визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Такими обставинами є ті, що унеможливлюють вчасне звернення до суду з відповідним позовом.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про застосування наслідків спливу загального строку позовної давності відносно вимог, які заявлені до 12.10.2020 року (оскільки з позовом до суду позивач звернувся 12.10.2023 року).

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині стягненнябезпідставно утримуванихкошів за час фактичного користування земельною ділянкою в період з 12.10.2020 року по 26.04.2021 року в розмірі: 5920 гривень (за період з 12.10.2020 по 31.12.2020 року із розрахунку 26913,05/365=74 грн./день, що складає 80 днів х74 грн.=5920 грн.) та 8 553, 19 грн. (за період з 01.01.2021 року по 26.04.2021 року відповідно до розрахунку позивача), а всього 14 473,19 грн. є вірним.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Черкаської міської ради слід залишити без задоволення, а рішення Соснівського районногосуду м.Черкаси від20грудня 2023року без змін.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (як у даній справі).

Згідно з частиною третьоюстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, щоЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18.

Далі, положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За обставин цієї справи адвокат Макеєв В.Ф. представляв інтереси свого клієнта - відповідачки ОСОБА_1 при апеляційному перегляді, зокрема, підготувавши відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві ОСОБА_2 зазначив, що для підготовки відзиву на апеляційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/11087/23 відповідачка звернулася за правничою допомогою до адвоката Макеєва В.Ф. з яким укладено Договір про надання правничою допомоги № 152 від 01.11.2021 року. На виконання умов вказаного договору адвокату було сплачено гонорар у розмірі 5000 грн., що підтверджується: договором про надання правничою допомоги, актом наданих послуг та квитанцією до прибуткового касового ордеру (а.с.172-176). У зв`язку з наведеним адвокат Макеєв В.Ф. просить стягнути з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 5000 грн.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник позивача М. Слинько у відзиві на відзив виклав заперечення щодо понесених судових витрат, обґрунтовуючи тим, що розмір заявлених витрат на правову допомогу є завищеним. Справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, спірні правовідносини не вирізняються своєю складністю. Вказує, що зміст і доводи відзиву на апеляційну скаргу є ідентичними доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи адвокатом Макеєвом В.Ф. було подано до суду відзив на апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 . У відзиві адвокат Макеєв В.Ф. просив апеляційну скаргу Черкаської міської ради залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи зазначені у відзиві на апеляційну скаргу ідентичні доводам у відзиві на позовну заяву, який був також поданий до суду адвокатом Макеєвом В.Ф. при розгляді справи в суді першої інстанції. Адвокат Макеєв В.Ф. посилається на ті самі розрахунки та правові позиції Верховного Суду, які ним були зазначені раніше у відзиві на позовну заяву (а.с.67-70).

Відтак, апеляційний суд вважає розмір витрат, визначений представником відповідача адвокатом Макеєвом В.Ф. в сумі5 000 грн. за підготовку відзиву, без участі в судовому засіданні,є необґрунтовано завищеним, оскільки на стадії апеляційного перегляду справи правова позиція сторони є вже сформованою, всі докази, подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, досліджені в суді першої інстанції, відзив на апеляційну скаргу ґрунтується на доводах, викладених у відзиві на позовну заяву, та зроблених судом першої інстанції висновках, отже стверджувати про істотну складність в його оформленні адвокатом не можна.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів відповідно до положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України вважає необхідним зменшити розмір витрат на правничу допомогу заявлених представником відповідача до 2000 гривень.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Черкаської міськоїради нарішення Соснівськогорайонного судум.Черкаси від20грудня 2023рокузалишити без задоволення.

Рішення Соснівського районногосуду м.Черкаси від20грудня 2023року залишити без змін.

Стягнути з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Судді