Рішення

від 07.03.2024 по справі 522/18958/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Провадження № 2/522/739/24

Справа № 522/18958/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Волошина А.С.

розглянувши заправилами загальногопозовного провадженняу відкритомусудовому засіданніу м.Одесі цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа:Товариство зобмеженою відповідальністю«Торговий Дім«МЕДІАНА», ОСОБА_3 ,про визнанняне укладенимдоговору позикита додатковоїугоди додоговору позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі представника ОСОБА_4 звернувся 26.09.2023 до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн», Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «МЕДІАНА», ОСОБА_3 , та просить:

- визнати не укладеним договір позики від 13 липня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- визнати не укладеною додаткову угоду від 14 липня 2021 року до договору позики від 13 липня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.07.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був підписаний договір позики на суму 1350000 доларів США. 13.07.2021 між сторонами був укладений договір застави корпоративних прав в якості забезпечення виконання зобов`язання за договором позики. 14.07.2021 між сторонами була укладено додаткова угода до договору застави від 13.07.2021 згідно з якою предмет застави сторони оцінили в 3333000 дол. США. Тоді ж 14.07.2021 у зв`язку з цим сторонами було укладено додаткову угоду до договору позики. Однак, насправді договір позики між сторонами не укладався, оскільки волевиявлення сторін було направлено на оформлення попереднього договору купівлі-продажу майнових прав (частки) ТОВ «Рені-Лайн». При цьому, за домовленістю між сторонами, гроші ОСОБА_2 повинен передати ОСОБА_1 шляхом підписання договору позики, а частка ТОВ «Рені Лайн» буде передана йому від ОСОБА_3 шляхом стягнення майна в порядку не погашення договору позики. ОСОБА_5 не виконав умови цієї домовленості та не передав гроші у власність ОСОБА_1 , у зв`язку з чим у останнього відсутній обов`язок по поверненню вказаної суми, а у ОСОБА_3 на передачу частки ТОВ «Рені-Лайн» у власність ОСОБА_2 . Втім, ОСОБА_2 було ініційовано декілька процесів, якими він намагається безоплатно та у будь-який спосіб заволодіти часткою ТОВ «Рені-Лайн». ОСОБА_2 не надав ніяких доказів фактичного перерахування такої суми на рахунок ОСОБА_1 чи передачі його такий грошей особисто (з врахуванням наявності та джерела надходження в нього таких коштів готівкою).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.09.2023 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 15.11.2023.

До суду 23.10.2023 надійшов відзив від представника ОСОБА_2 ОСОБА_6 , згідно якого заперечує проти позову.

В обґрунтування відзиву вказано, що договір позики був нотаріально посвідчений і ним передбачено, що позикодавець на момент укладення договору передав у власність, а позичальник прийняв у власність 36841500 грн. ОСОБА_1 засвідчив своїм підписом отримання коштів. Твердження позивача про те, що ОСОБА_2 не передав гроші у власність ОСОБА_1 є безпідставними, не правдивими та спростовуються самим договором позики. Укладення майновим поручителем ОСОБА_3 , який є батьком позивача, договору застави з метою забезпечення виконання основного зобов`язання свідчить проте, що сторони і договору позики і договору застави підтвердили зміст та розмір основного зобов`язання. У справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню ініційованого третьою особою представник позивача позовні вимоги підтримала та вказала, що не було враховано часткове погашення заборгованості та ухилення кредитора від отримання грошей у боржника, тому поведінка позивача суперечлива. Твердження про приховування іншого договору не заслуговують на увагу, адже підтверджені жодним доказом. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У підготовчому засіданні 15.11.2023 проведеному за участі представника позивача ОСОБА_4 , представника відповідача ОСОБА_6 та представника ОСОБА_3 ОСОБА_7 було відкладено розгляд справи до 09.01.2024 з метою надання позивачу часу для підготовки відповіді на відзив.

У підготовчому засіданні 09.01.2024 проведеному за участі представника відповідача ОСОБА_6 було відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи ОСОБА_7 про відкладення, в результаті проведених підготовчих дій було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 07.03.2024.

У судовому засіданні було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_4 про витребування доказів у відповідача. Представник позивача ОСОБА_4 та представник ОСОБА_3 ОСОБА_7 підтримали позовні вимоги, представник відповідача ОСОБА_8 заперечував проти позову. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду сповіщалися у встановленому законом порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши наявні докази, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 13 липня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. та зареєстрований в реєстрі за №940.

Згідно п. 1 Договору позики, ОСОБА_2 передає у власність, а ОСОБА_1 приймає у власність грошову суму у розмірі 36841500 гривень за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору дорівнює 1350000 доларів США строком повернення до 30 квітня 2022 року включно.

Пунктом 3 та 4 Договору позики встановлено: ««Позикодавець» на момент укладення цього договору передав у власність, «Позичальник» прийняв у власність 36841500 (тридцять шість мільйонів вісімсот сорок одна тисяча п`ятсот) гривні 00 копійок, що за офіційним курсом Національного Банку України (1 долар = 27,29 гривень) на день укладення цього договору дорівнює 1350000,00 (один мільйон триста п`ятдесят тисяч) доларів США, про що сторони свідчать своїми підписами. Громадянин ОСОБА_1 засвідчує своїм підписом, що до підписання цього договору отримав від громадянина ОСОБА_2 36841500 (тридцять шість мільйонів вісімсот сорок одна тисяча п`ятсот) гривні 00 копійок, що за офіційним курсом Національного Банку України (1 долар = 27,29 гривень) на день укладення цього договору дорівнює 1350000,00 (один мільйон триста п`ятдесят тисяч) доларів США» (а.с.7-9).

13 липня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір застави на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 до договору позики від 13 липня 2021 року, згідно якого ОСОБА_3 передає ОСОБА_2 частку у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ «Рені-Лайн» у розмірі 33,33% статутного капіталу цього товариства, яка дорівнює сумі 833250 грн (а.с.51-54).

Наступного дня 14 липня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору позики від 13 липня 2021 року, відповідно до п.1.1. якої, забезпеченням зобов`язань по договору позики являється частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн», зокрема майнові права, що належать громадянину України ОСОБА_3 як учасника ТОВ «Рені-Лайн», який володіє на праві приватної власності часткою у розмірі 33,33% в статутному капіталі цього товариства (а.с.10).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Таких висновків дійшов Верховний суд при розгляді справи № 145/2047/16-ц у постанові від 16 червня 2020 року.

В той час як У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року по справі № 916/1415/19 зазначено, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку.

Тож, наявний спосіб захисту для захисту інтересу позивача, тому застосування не існуючого способу захисту як визнання договору не укладеним, не може бути застосовано в даній справі.

Як вірно зазначає відповідач, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позикиє укладенимз моментупередання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України закріплено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Для договору позики передбачена проста письмова форма договору, в той час як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір позики.

Договором позики, а саме його пунктом 3 та 4 сторони передбачили, що на момент підписання договору, кошти ОСОБА_1 уже отримав.

Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник маєправо оспоритидоговір позикина тійпідставі,що грошовікошти аборечі насправдіне булиодержані нимвід позикодавцяабо булиодержані уменшій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Посилаючись на неукладеність договору позики представник позивача виходила з того, що кошти за договором передані не були, адже сторони приховували інший договір укладенням договору позики, однак, на підтвердження таких доводів позивачем не надано жодного доказу.

Крім того, правова природа удаваності правочину має наслідком регулювання відносини сторін правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст.235 ЦК України).

Оспорювання договору позики здійснюється у судовому порядку, при цьому позичальником можуть бути використані будь-які докази, зокрема свідчення свідків, письмові докази, засоби аудіо -, відеозапису та інші докази, проте, стороною позивача до позову долучено два оспорюванні правочини і жодних доказів на підтвердження обставин викладених позивачем.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд дійшов переконливого висновку, що позивачем при зверненні до суду не обрано способу захисту, адже визнання договору неукладеним не є способом захисту та не доказано неукладеність договору, з огляду на відсутність доказів спростування визначеної у договорі передачі коштів до підписання нотаріального посвідченого договору позики. За таких підстав, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Слід також вказати, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн» (код ЄДРПОУ 22478794, Одеська обл., м. Рені, вул. Дунайська, буд. 188), Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «МЕДІАНА» (код ЄДРПОУ 38674842, м. Одеса, вул. Жоліо Кюрі, буд. 24, кв.11), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ), про визнання не укладеним договору позики та додаткової угоди до договору позики залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Одеського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14 березня 2024 року.

Суддя: В.Я. Бондар