Постанова

від 18.09.2024 по справі 522/18958/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5094/24

Справа № 522/18958/23

Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн», Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «МЕДІАНА», ОСОБА_2 , про визнання не укладеним договору позики та додаткової угоди до договору позики,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

26 вересня 2023 року позивач в особі представника ОСОБА_4 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн», Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «МЕДІАНА», ОСОБА_2 , та просить:

- визнати не укладеним договір позики від 13 липня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- визнати не укладеною додаткову угоду від 14 липня 2021 року до договору позики від 13 липня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був підписаний договір позики на суму 1 350 000 доларів США.

13 липня 2021 року між сторонами був укладений договір застави корпоративних прав в якості забезпечення виконання зобов`язання за договором позики.

14 липня 2021 року між сторонами була укладена додаткова угода до договору застави від 13.07.2021 згідно з якою предмет застави сторони оцінили в 3 333 000 дол. США.

Тоді ж 14 липня 2021 року у зв`язку з цим сторонами було укладено додаткову угоду до договору позики. Однак, насправді договір позики між сторонами не укладався, оскільки волевиявлення сторін було направлено на оформлення попереднього договору купівлі-продажу майнових прав (частки) ТОВ «Рені-Лайн».

При цьому, за домовленістю між сторонами, гроші ОСОБА_3 повинен передати ОСОБА_1 шляхом підписання договору позики, а частка ТОВ «Рені Лайн» буде передана йому від ОСОБА_2 шляхом стягнення майна в порядку не погашення договору позики. ОСОБА_5 не виконав умови цієї домовленості та не передав гроші у власність ОСОБА_1 , у зв`язку з чим у останнього відсутній обов`язок по поверненню вказаної суми, а у ОСОБА_2 на передачу частки ТОВ «Рені-Лайн» у власність ОСОБА_3 . Втім, ОСОБА_3 було ініційовано декілька процесів, якими він намагається безоплатно та у будь-який спосіб заволодіти часткою ТОВ «Рені-Лайн». ОСОБА_3 не надав ніяких доказів фактичного перерахування такої суми на рахунок ОСОБА_1 чи передачі йому таки грошей особисто (з врахуванням наявності та джерела надходження в нього таких коштів готівкою).

Позиція відповідача ОСОБА_3 у суді першої інстанції.

23 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 ОСОБА_6 , згідно з якого заперечує проти позову.

В обґрунтування відзиву вказано, що договір позики був нотаріально посвідчений і ним передбачено, що позикодавець на момент укладення договору передав у власність, а позичальник прийняв у власність 36 841 500 грн. ОСОБА_1 засвідчив своїм підписом отримання коштів. Твердження позивача про те, що ОСОБА_3 не передав гроші у власність ОСОБА_1 є безпідставними, не правдивими та спростовуються самим договором позики. Укладення майновим поручителем ОСОБА_2 , який є батьком позивача, договору застави з метою забезпечення виконання основного зобов`язання свідчить про те, що сторони і договору позики і договору застави підтвердили зміст та розмір основного зобов`язання. У справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню ініційованого третьою особою представник позивача позовні вимоги підтримала та вказала, що не було враховано часткове погашення заборгованості та ухилення кредитора від отримання грошей у боржника, тому поведінка позивача суперечлива. Твердження про приховування іншого договору не заслуговують на увагу, адже не підтверджені жодним доказом. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ТОВ «Рені-Лайн», ТОВ «Торговий Дім «МЕДІАНА», ОСОБА_2 , про визнання не укладеним договору позики та додаткової угоди до договору позики залишено без задоволення.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що сама по собі наявність підписаного сторонами договору позики не свідчить про передачу грошей від кредитора до позичальника; жодного доказу реальної передачі грошей відповідачем позивачу до суду не надано.

Короткий зміст відзиву ОСОБА_3 на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сповіщення сторін і заяви у справі.

Про судове засідання, призначене на 18 вересня 2024 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

18 вересня 2024 року адвокат Субботіна Л.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала до Одеського апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи, яка вмотивована тим, що з поважних причин представник ОСОБА_2 не може бути присутньою під час слухання об 11.45 на 18.09.24 р., оскільки буде знаходитись на слідчих діях в БЮРО ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТУ БЕБ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ ПІДРОЗДІЛ ДЕТЕКТИВІВ (НА ПРАВАХ САМОСТІЙНОГО УПРАВЛІННЯ), докази на підтвердження чому будуть надано додатково.

18 вересня 2024 року адвокат Сафронкова Н.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала заяву про відкладення розгляду справи, яка вмотивована поганим самопочуттям та неможливістю бути присутньою на судовому засіданні 18 вересня 2024 року. Враховуючи те, що ОСОБА_1 , якого вона представляє за ордером, є апелянтом по справі, вважає, що без присутності сторони позивача (апелянта) в апеляційній інстанції, судове провадження буде вважатися не повним та не змагальним.

Розглянувши вказані заяви про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Колегія суддів звертає увагу, що у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстав для розгляду справи з обов`язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить.

Додатково колегія суддів зазначає, адвокат Субботіна Л.В. не надала жодного належного та допустимого доказу участі у процесуальній дії, представлення інтересів особи щодо якої вчиняються такі дії. Адвокат Сафронкова Н.О. також не надала жодні докази обставин, якими вона обґрунтовує клопотання про відкладення розгляду справи.

Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін у справі.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 13 липня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. та зареєстрований в реєстрі за №940.

Згідно з п. 1 Договору позики, ОСОБА_3 передає у власність, а ОСОБА_1 приймає у власність грошову суму у розмірі 36 841 500 гривень за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору дорівнює 1 350 000 доларів США строком повернення до 30 квітня 2022 року включно.

Пунктом 3 та 4 Договору позики встановлено: ««Позикодавець» на момент укладення цього договору передав у власність, «Позичальник» прийняв у власність 36841500 (тридцять шість мільйонів вісімсот сорок одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок, що за офіційним курсом Національного Банку України (1 долар = 27,29 гривень) на день укладення цього договору дорівнює 1 350 000,00 (один мільйон триста п`ятдесят тисяч) доларів США, про що сторони свідчать своїми підписами. Громадянин ОСОБА_1 засвідчує своїм підписом, що до підписання цього договору отримав від громадянина ОСОБА_3 36841500 (тридцять шість мільйонів вісімсот сорок одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок, що за офіційним курсом Національного Банку України (1 долар = 27,29 гривень) на день укладення цього договору дорівнює 1 350 000,00 (один мільйон триста п`ятдесят тисяч) доларів США» (а.с.7-9).

13 липня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір застави на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 до договору позики від 13 липня 2021 року, згідно якого ОСОБА_2 передає ОСОБА_3 частку у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ «Рені-Лайн» у розмірі 33,33% статутного капіталу цього товариства, яка дорівнює сумі 833 250 грн (а.с.51-54).

Наступного дня 14 липня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору позики від 13 липня 2021 року, відповідно до п.1.1. якої, забезпеченням зобов`язань по договору позики являється частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн», зокрема майнові права, що належать громадянину України ОСОБА_2 як учасника ТОВ «Рені-Лайн», який володіє на праві приватної власності часткою у розмірі 33,33% в статутному капіталі цього товариства (а.с.10).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Таких висновків дійшов Верховний суд при розгляді справи № 145/2047/16-ц у постанові від 16 червня 2020 року.

В той час як у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року по справі № 916/1415/19 зазначено, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку.

Тож, наявний спосіб захисту для захисту інтересу позивача, тому застосування не існуючого способу захисту як визнання договору не укладеним, не може бути застосовано в даній справі.

Як правильно зазначає відповідач, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України закріплено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Для договору позики передбачена проста письмова форма договору, в той час як ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір позики.

Договором позики, а саме його пунктом 3 та 4 сторони передбачили, що на момент підписання договору, кошти ОСОБА_1 уже отримав.

Згідно із ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Посилаючись на неукладеність договору позики представник позивача виходила з того, що кошти за договором передані не були, адже сторони приховували інший договір укладенням договору позики, однак, на підтвердження таких доводів позивачем не надано жодного доказу.

Крім того, правова природа удаваності правочину має наслідком регулювання відносини сторін правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст.235 ЦК України).

Оспорювання договору позики здійснюється у судовому порядку, при цьому позичальником можуть бути використані будь-які докази, зокрема свідчення свідків, письмові докази, засоби аудіо -, відеозапису та інші докази, проте, стороною позивача до позову долучено два оспорюванні правочини і жодних доказів на підтвердження обставин викладених позивачем.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд дійшов переконливого висновку, що позивачем при зверненні до суду не обрано належного способу захисту, адже визнання договору неукладеним не є способом захисту та не доказано неукладеність договору, з огляду на відсутність доказів спростування визначеної у договорі передачі коштів до підписання нотаріального посвідченого договору позики. За таких підстав, у задоволенні позову ОСОБА_1 дійсно слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржники не довели обставини, на які посилались як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надали.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовного того, що сама по собі наявність підписаного сторонами договору позики не свідчить про передачу грошей від кредитора до позичальника, то колегія суддів зазначає таке.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження №61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі №205/5292/15 (провадження № 61-3741св19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, договором позики, а саме його пунктом 3 та 4 сторони передбачили, що на момент підписання договору, кошти ОСОБА_1 уже отримав.

Таким чином, що у пунктах 3-4 підписаного сторонами і нотаріально посвідченого договору позики від 13 липня 2021 року передбачено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 1 350 000 доларів США. Застосуваннядієсловау минуломучасіозначає, щодіявідбулася до моментуповідомленняпро неї.

Додатково апеляційний суд звертає увагу, що в провадженні судів перебувала цивільна справа №947/20290/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавель Миколи Володимировича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2022 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавель Миколи Володимирович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист №429 вчинений 09.08.2022 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавель Миколою Володимировичем, про звернення стягнення на частку у статутному капіталі (корпоративні права) товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн» у розмірі 33,33% статутного капіталу цього товариства, яка належить ОСОБА_2 для задоволення вимог про звернення стягнення на дану частку як забезпечення виконання зобов`язання за договором застави, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Запольською О.В. від 13 липня 2021 року за реєстровим №941 на користь ОСОБА_7 .

Вказані правовідносини, які були предметом розгляду у суді, виникли з договору позики від 13.07.2021 і похідних від нього договорів (у даному випадку договору застави).

З тексту рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2022 року вбачається, що «у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на відсутності у нотаріуса під час вчинення виконавчого напису доказів безспірності заборгованості, в томучислі небуло врахованечасткове погашеннязаборгованості та ухилення кредитора від отримання грошей від боржника»;

Таким чином, вираження волі позичальника і поручителя відбулося через вчиненням певних дій, складанням і підписанням письмового договору та частковим виконанням такого договору, про що стверджувала представник ОСОБА_2 у інших судових справах.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що згідно зі ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до ч.3 ст.16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень чч. 25 ст.13 цього кодексу.

Аналізуючи ч.2 ст.13 ЦК можна дійти висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні всіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи з аналізу норм, закріплених у ЦК, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад ч.3 ст.39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

У позовній заяві позивач зазначає, що «насправді договір позики між вказаними сторонами не укладався, оскільки волевиявлення цих сторін було направлено на оформлення попереднього договору купівлі-продажу майнових прав (частки) ТОВ «Рені-Лайн». При цьому за домовленістю між сторонами по справі, гроші ОСОБА_3 повинен передати ОСОБА_1 шляхом підписання договору позики, а частка ТОВ «Рені Лайн» буде передана йому від ОСОБА_2 (власника цієї частки) шляхом стягнення майна в порядку непогашення договору позики».

Таким чином, дії суб`єктів цивільних правовідносин повинні відповідати критеріям добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин, а їх дії відповідати їх волі і вподальшому мати вираження у відповідних договорах.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 30 вересня 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк