Постанова

від 29.02.2024 по справі 925/1590/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2024 р. Справа№ 925/1590/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Сабалдаш О.В.

за участі представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 29.02.2024

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 (повний текст рішення складено 15.03.2022)

у справі № 925/1590/21 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко"

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області

2) Іркліївської сільської ради

про визнання права власності та скасування державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агроко" звернулось до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та до Іркліївської сільської ради в якій просило:

- визнати за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агроко", ідентифікаційний код: 31561188 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125184400:05:000:6032;

- скасувати державну реєстрацію права власності Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ідентифікаційний код: 39765890 на земельну ділянку кадастровий номер 7125184400:05:000:6032 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позов обґрунтований тим, що позивач правомірно набув право власності на вищевказану земельну ділянку, однак при зверненні до відповідача-1 (Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області) щодо передачі земельної ділянки, останній відповідним чином не відреагував. Згідно Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну від 14.12.2020 зазначена земельна ділянка була передана Іркліївській сільській раді (Чорнобаївського) Золотоніського району в Черкаській області у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 14.12.2020 № 61-ОТГ.

Позивач вважає, що оскільки на вказаній земельній ділянці розміщені будівлі та споруди, які є власністю позивача, то і право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125184400:05:000:6032 перейшло до останнього разом із правом власності на будівлі та споруди, розміщені на цій земельній ділянці.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 позов задоволено повністю. Вирішено визнати за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агроко" право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 7125184400:05:000:6032 та скасувати державну реєстрацію права власності Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на земельну ділянку кадастровий номер 7125184400:05:000:6032 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано наступним:

- чинне земельне законодавство не передбачає права колективної власності на землю, але зміни, що відбулися в земельному законодавстві після видачі позивачеві Державного акту на право колективної власності на землю, не можуть бути підставою для припинення права власності на землю, оскільки припинення права власності на землю з такої підстави не передбачено нормами чинного ЗК України;

- суд враховує, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства;

- принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій це майно розміщене, закріплений наведеними законодавчими нормами, зумовлений невіддільністю нерухомого майна від земельної ділянки, на якій воно розміщене, і яка фактично є його частиною, та має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном;

- відповідачем-1 за Актом від 14.12.2020 було передано земельну ділянку з кадастровим номером 7125184400:05:000:6032 відповідачу-2;

- проте, право власності на земельну ділянку 7125184400:05:000:6032 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем-1 - Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області, що підтверджується відомостями про земельну ділянку з Державного земельного кадастру;

- збереження запису чи здійснення реєстрації на підставі переходу права власності до місцевої ради на спірну земельну ділянку унеможливить таку ж реєстрацію за позивачем;

- оскільки право власності на земельну ділянку підлягає державній реєстрації, то відповідно існуюча державна реєстрація права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на цю ж саму земельну ділянку підлягає скасуванню.

Рух справи

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023, відмовлено прокурору у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022. Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що прокурор не довів поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та суд не встановив особливих і непереборних обставин, які б надавали право на поновлення пропущеного строку прокурором на апеляційне оскарження.

Постановою Верховного Суду від 04.07.2023 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 у справі № 925/1590/21 скасовано, а справу передано до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

- перед зверненням із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 прокурор на виконання вказаних вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 27.02.2022 № 15/1-169 вих. 23 звертався до відповідача-2 щодо оскарження цього рішення суду. За змістом листа від 03.03.2023 № 404 відповідач-2 повідомив, що має намір самостійно вжити заходів щодо порушеного права шляхом апеляційного оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022;

- у вказаній копії апеляційної скарги також зазначено, що Черкаською обласною прокуратурою листом від 07.03.2023 за № 15-207вих.23 запропоновано органу місцевого самоврядування повідомити про внесення відповідної апеляційної скарги до 10.03.2023, зважаючи на вже збіг визначеного статтею 256 ГПК України строку апеляційного оскарження рішення суду у справі № 925/1590/21 та наближення збігу строку апеляційного оскарження судового рішення, визначеного частиною 2 статті 261 ГПК України, який поновленню не підлягає;

- із зазначеної копії апеляційної скарги вбачається, що станом на 14.03.2023 інформація з Іркліївської сільської ради про вжиття чи невжиття заходів з оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 у справі № 925/1590/21 до Черкаської обласної прокуратури не надходила;

- з долучених до матеріалів касаційної скарги документів вбачається, що листом від 13.03.2023 № 15-225 вих-23 прокурор повідомив відповідачів про звернення з апеляційною скаргою до суду, що не заперечується відповідачами. 14.03.2023 апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції була надіслана прокурором до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з відбитком штемпелю АТ "Укрпошта", який долучений до матеріалів апеляційної скарги;

- проте, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції наведене не взяв до уваги, не врахував доводи скаржника та не надав їм відповідної оцінки;

- за вказаних обставин доводи, викладені у касаційній скарзі щодо незаконності ухвали суду апеляційної інстанції знайшли своє підтвердження, та ґрунтуються на зазначених вище нормах права;

- зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про передчасність застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України та відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 у цій справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги на рішення та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд: поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 у справі № 925/1590/21; скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 у справі № 925/1590/21 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до того, що судом першої інстанції при задоволенні позову не повно з?ясовано обставини, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. ст. 7, 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», ст. 14-1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», п. 21 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України), та з порушенням норм процесуального права.

Зокрема, прокурор вказував, що:

- матеріали справи не містять належних доказів, що доводили б віднесення будівель та споруд по вул. Леніна (на даний час - Центральній), 16а в с. Чехівка до власності колишнього КСП ім. Устименка, с. Крутьки, як не містять і доказів правонаступництва позивача відносно вказаного КСП;

- обов?язковим у даній справі було врахування і площі нерухомого майна та дійсного розміру земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування;

- висновок судового експерта Окрепки А.І. від 17.08.2021 № 1708/21-2 при вирішенні питання щодо розміру частини (або всієї) земельної ділянки з кадастровим номером 7125184400:05:000:6032, яка необхідна для обслуговування розміщеного на ній нерухомого майна, не підлягає застосуванню;

- суд першої інстанції не врахував, о автоматичного переходу права колективної власності у приватну власність у зв?язку із змінами законодавства , якими визначено інші форми власності ніж ті, що існували раніше - відповідне законодавство не передбачає, а висновок суду першої інстанції в цій частині суперечить ст. ст. 7, 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», ст. 14-1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», п. 21 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Додатково прокурор наголошував, що підставою для звернення з апеляційною скаргою стало те, що прокуратурою установлено наявність порушень держави у сфері земельних правовідносин, що спричинило протиправне набуття землею статусу приватної власності, всупереч встановленим вимогам закону.

Також, прокурором були подані заперечення на клопотання позивача про закриття провадження у справі № 925/1590/21, та на клопотання щодо доказів, посилаючись на їх необрунтованість та безпідставність.

Короткий зміст відзиву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко" на апеляційну скаргу

03.11.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що право власності на земельній ділянку 7125184400:05:000:6032 розміщені будівлі та споруди, які є власністю позивача, то і право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125184400:05:000:6032 перейшло до останнього разом із правом власності на будівлі та споруди, розміщені на цій земельній ділянці.

Також, разом з відзивом на апеляційну скаргу, позивачем були подані:

- клопотання про закриття провадження у справі № 925/1590/21, оскільки Черкаська обласна прокуратура не мала повноважень стосовно апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі;

- клопотання щодо доказів у справі, поданих прокурором до апеляційної скарги, стосовно яких позивач просив не приймати їх до розгляду, оскільки вони подані з порушенням строку на їх подання, а також позивач поставив під сумнів надані прокурором докази, і просив витребувати у Черкаської обласної прокуратури оригінали документів, доданих до апеляційної скарги.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2023 скасовано ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 у справі № 925/1590/21. Вказану справу передано до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023, у зв`язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці справу № 925/1590/21 за апеляційною скаргою першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.

01.08.2023 року судді Іоннікова І.А. та Шаптала Є.Ю. подали заяву про самовідвід у справі № 925/1590/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 заяву суддів Іоннікової І.А. та Шаптали Є.Ю. про самовідвід у справі № 925/1590/21 задоволено. Матеріали справи № 925/1590/21 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 04.08.2023 у справі №925/1590/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 прийнято апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 визначеною колегією суддів, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 12.09.2023.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці з 04.09.2023 по 17.09.2023, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 11.09.2023 у справі №925/1590/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 прийнято справу №925/1590/21 за апеляційною скаргою першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 визначеною колегією суддів, розгляд справи відкладено на 09.11.2023

03.11.2023 на адресу суду засобами поштового зв?язку від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко" надійшов відзив на апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, до якого долучено клопотання від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко" про проведення усіх судових засідань у справі № 925/1590/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Розгляд справи №925/1590/21 09.11.2023 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. з 06.11.2023 по 10.11.2023 у відпустці. відтак питання про призначення справи до розгляду здійснюється після виходу судді з відпустки (13.11.2023).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 розгляд справи призначено на 23.11.2023.

Також, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 задоволено клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 відкладено розгляд справи на 06.02.2024. Задоволено клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 відкладено розгляд справи на 29.02.2024. Задоволено клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. з 19.02.2024 по 01.03.2024 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 29.02.2024 у справі №925/1590/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 прийнято справу №925/1590/21 за апеляційною скаргою першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 визначеною колегією суддів.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 29.02.2024 з`явився прокурор.

Позивач, відповідач-1 та відповідач-2 в судове засідання 29.02.2024 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема за допомогою електронних засобів зв`язку, а також засобами поштового зв?язку.

Також, Іркліївська сільська рада через канцелярію Північного апеляційного господарського суду подавала заяви про розгляд справи без участі її представника.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки про дату та місце розгляду справи учасники спору повідомлялись належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи (позивача, відповідача-1 та відповідача-2) у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Також, прокурор заперечував проти задоволення клопотань позивача про закриття провадження у справі № 925/1590/21, та на клопотання щодо доказів, посилаючись на їх необрунтованість та безпідставність.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю від 27.11.1995 серія ЧР 19-5 земельна ділянка кадастровий номер 7125184400:05:000:6032 входила до складу земель, які були передані у власність колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСГП) ім.Устименка, с.Крутьки.

Як зазначав позивач у позові, на вказаній земельній ділянці були розміщені такі будівлі та споруди: кормоцех з прибудовою, А-1.а; корівник з прибудовами, Б,б,б',б''; корівник з прибудовами, Г,г,г',г'',г'''; корівник з прибудовами, Д,д; корівник чотирьохрядний з молоко блоком,Е; силосховище,1, силосховище,2; водонапірна башта,3. Адреса: Черкаська область, Чорнобаївський район, с.Чехівка, вулиця Леніна,будинок 16а.

Крім того, позивач наголошував, що земельна ділянка, яка має кадастровий номер 7125184400:05:000:6032, також і відповідно Державного акта на право колективної власності на землю від 27.11.1995 серія ЧР 19-5, в такому самому обсязі була призначена для розміщення вище зазначених будівель та споруд.

Також, позивачем до матеріалів справи подано висновок судового експерта Окрепки А.І. за № 1708/21-1 від 17.08.2021, яким було виконано земельно - технічне дослідження на замовлення позивача, і в якому експертом зроблено висновки про те, що:

- площа спірної земельної ділянки - кадастровий номер 7125184400:05:000:6032 під будівлями становить 1,1085 га та площа земельної ділянки для обслуговування належних позивачу будівель становить 12,2136 га; загальна площа земельної ділянки - 13,3601 га;

- досліджувана земельна ділянка виділялась під ці нежитлові будівлі згідно Державного акта на право колективної власності на землю від 27.11.1995 серія ЧР 19-5, виданого на підставі рішення Чорнобаївської районної ради народних депутатів від 12.05.1995 за № 4-ХХІІ, має сформований кадастровий номер 7125184400:05:000:6032 відповідно до Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі 01.03.2012;

- земельна ділянка - кадастровий номер 7125184400:05:000:6032-відповідає площі, промірам, конфігурації та каталогу координат, визначених Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі 01.03.2012 та розташована в межах земельного масиву , який був переданий у власність КСГП ім.Устименка., визначеного згідно з Державним актом на право колективної власності на землю від 27.11.1995 серія ЧР 19-5, виданого на підставі рішення Чорнобаївської районної ради народних депутатів від 12.05.1995 за № 4-ХХІІ, а саме в межах земель колективної форми власності.

Згідно з відомостей довідки Іркліївської сільської ради від 14.07.2021 № 1120, на момент видачі Державного акта на право колективної власності на землю від 27.11.1995 серія ЧР 19-5 вище вказані будівлі та споруди були власністю КСГП ім.Устименка, с.Крутьки.

Учасниками спору не заперечувалось, що вказаний Державний акт на право колективної власності на землю є чинним.

Позивачем до позову надано докази про те, що вказані будівлі та споруди є власністю позивача, а саме:

- Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10.10.2012,

- Витяг про Державну реєстрацію прав № 35794385 від 10.10.2012,

Листом від 10.09.2021 вих. № 1179 позивач звертався до відповідача-1 про передачу у власність земельної ділянки кадастровий номер 7125184400:05:000:6032, оскільки вказана земельна ділянка була зареєстрована як власність Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

В матеріалах справи міститься Акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну від 14.12.2020, з якого вбачається, що зазначена земельна ділянка була передана Іркліївській сільській раді (Чорнобаївського) Золотоніського району в Черкаській області у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 14.12.2020 № 61-ОТГ.

Предметом спору є вимоги про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку - кадастровий номер 7125184400:05:000:6032 та скасування державної реєстрації права власності Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ідентифікаційний код: 39765890 на земельну ділянку кадастровий номер 7125184400:05:000:6032 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч.3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнено висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18. А також відступлено від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18; постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18; постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 909/569/18; постанова Верховного Суду від 07 грудня 2018 у справі № 924/1256/17.

У вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 висловлену такі правові позиції, які згідно приписів статті 236 ГПК України суди повинні враховувати.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Крім того, 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», згідно якого були внесені зміни у статтю 122 Земельного кодексу України, частиною 4 якого визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

В свою чергу, як зазначав прокурор в апеляційній скарзі, на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 27.02.2022 № 15/1-169 вих. 23 звертався до відповідача-2 щодо оскарження цього рішення суду. За змістом листа від 03.03.2023 № 404 відповідач-2 повідомив, що має намір самостійно вжити заходів щодо порушеного права шляхом апеляційного оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022.

Також, прокурор в апеляційній скарзі посилався на те, що Черкаською обласною прокуратурою листом від 07.03.2023 за № 15 - 207вих.23 запропоновано органу місцевого самоврядування повідомити про внесення відповідної апеляційної скарги до 10.03.2023, зважаючи на вже збіг визначеного статтею 256 ГПК України строку апеляційного оскарження рішення суду у справі № 925/1590/21 та наближення збігу строку апеляційного оскарження судового рішення, визначеного частиною 2 статті 261 ГПК України, який поновленню не підлягає. Проте, станом на 14.03.2023 інформація з Іркліївської сільської ради про вжиття чи невжиття заходів з оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 у справі № 925/1590/21 до Черкаської обласної прокуратури не надходила.

Також, згідно наявних матеріалів справи суд апеляційної інстанції встановив, що листом від 13.03.2023 № 15-225 вих-23 прокурор повідомив відповідачів про звернення з апеляційною скаргою до суду, що не заперечується відповідачами. 14.03.2023 апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції була надіслана прокурором до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з відбитком штемпелю АТ "Укрпошта", який долучений до матеріалів апеляційної скарги.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положення частин 1 та 2 ст. 1 Земельного кодексу України визначають, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Згідно з Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Так, як свідчать матеріали справи, згідно Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну від 14.12.2020, спірна земельна ділянка була передана Іркліївській сільській раді (Чорнобаївського) Золотоніського району в Черкаській області у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 14.12.2020 № 61-ОТГ.

Ч. 1 ст 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

На підставі аналізу положень статей 13, 23, 41, 43, 89 та 95 Конституції України суд апеляційної інстанції зазначає, що, що хоча в Основному Законі не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. Відтак, звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі ів даній справі, й захист інтересів відповідної громади, зокрема територіальної громади Іркліївської сільської ради, оскільки за доводами прокурора спірна земельна ділянка є комунальною і за позивачем безпідставно визнано право власності на неї.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в інтересах держави. Відповідне звернення узгоджується з приписами частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, і прокурором дотримано обумовлений порядок звернення.

У зв`язку з наведеним, клопотання позивача про закриття провадження у справі № 925/1590/21, - судом апеляційної інстанції відхиляється як необгрунтоване та безпідставне, а також і таке, яке не узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.07.2023 у даній справі.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 ГПК України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами ГПК України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Як свідчать наявні матеріали справи, підставою позову позивач зазначає перехід до нього права власності на земельну ділянку , у зв`язку з розташуванням на ній нерухомого майна. на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.10.2012, а в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України і частини 1 статті 120 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

В свою чергу, суд зазначає, що вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до норм статей 86, 269, 282 ГПК України у рамках заявлених предмета та підстав позову з метою з`ясування тих істотних обставин, чи було оформлено попереднім власником нерухомого майна право власності чи право користування на спірну земельну ділянку, встановив наступне.

Так, як зазначав позивач у позові, належне позивачу нерухоме майно набуто у власність позивачем і право власності на яку посвідчено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10.10.2012. Попередньо, належна позивачу нерухомість, за його твердженням, перебували у власності КСП ім.Устименка с. Крутьки, і відповідно, вказана нерухомість розміщена в межах земельної ділянки 7125184400:05:000:6032, яка перебувала на праві колективної власності у КСП ім.Устименка с. Крутьки для сільськогосподарського виробництва, що посвідчено відповідним Державним актом на право колективної власності на землю від 27.11.1995 серія ЧР 19-5.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції встановив, що між позивачем та попереднім власником нерухомості (КСП ім.Устименка с. Крутьки) будь-який договір (як-то купівлі-продажу) нерухомого майна, з огляду на наявне оформлення права власності позивача згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10.10.2012, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Крутьківської сільської ради від 11.09.2012 № 79, - не укладався, а відповідне нерухоме майно, за твердженням позивача, належало КСП ім.Устименка с. Крутьки. На підтвердження вказаних обставин стосовно належності нерухомого мана саме КСП ім.Устименка с. Крутьки, свідчить довідка Іркліївської сільської ради від 08.07.2021.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані обставини не виключають відсутність виникнення передбачених статтею 120 ЗК України і статтею 377 ЦК України підстав для переходу до позивача права на спірну земельну ділянку, яка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, що, у свою чергу, свідчить про відсутність порушення суб`єктивного права позивача незалежно від того, хто є належним відповідачем у цій справі. При цьому відсутність порушення суб`єктивного права позивача є самостійною підставою для відмови у позові.

Крім того, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що вказана у Свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 10.10.2012 нерухомість належала як КСП ім.Устименка с. Крутьки, як не надано доказів і правомірності переходу та/або набуття такого права і безпосередньо до позивача на будь-якій обумовленій ст. 11 Цивільного кодексу України правовій підставі, з урахуванням того, що учасниками спору не заперечувалось обставин розташування нерухомості на землях колишнього КСП, і приналежності відповідної нерухомості до господарських будівель даного КСП на праві колективної власності.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані обставини додатково підтверджують відсутність виникнення передбачених статтею 120 ЗК України і статтею 377 ЦК України підстав для переходу до позивача права приватної власності на спірну земельну ділянку, яка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, що, у свою чергу, свідчить про відсутність порушення суб`єктивного права позивача незалежно від того, хто є належним відповідачем у цій справі. При цьому, як зазначалось вище, відсутність порушення суб`єктивного права позивача є самостійною підставою для відмови у позові.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що станом на момент вирішення спору, КСП ім.Устименка с. Крутьки, як юридична особа, припинила своє існування, і позивач стверджував про те, що він є правонаступником прав та обов`язків останнього, до якого перейшло право власності на відповідну земельну ділянку в порядку правонаступництва. Проте, позивачем в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України жодних доказів правонаступництва прав та обов`язків КСП ім.Устименка с. Крутьки, зокрема щодо спірної земельної ділянки - не надано, і таких обставин судом апеляційної інстанції не встановлено.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції приймає в якості доказів долучені прокурором до апеляційної скарги додаткові докази, керуючись ст. ст. 2, 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки прокурором обгрунтовано неможливість їх подання суду першої інстанції саме внаслідок того, що він не приймав участі під час розгляду справи судом першої інстанції, і які в сукупності свідчать про те, що позивач не є правонаступником ліквідованого КСП (адже ні в долученому Статуті, ні витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 13.03.2023 таких відомостей не міститься), а позивач був орендарем спірної земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 24.07.2008, зі змінами цього договору угодами від 28.11.2022 та від 20.04.2012,розпорядження Чорнобаївської районної державної адміністрації Черкаської області від 28.11.2022 № 244, передану йому за актом, на яку ним було також розроблено і технічну документацію із землеустрою (лист від 26.12.2011 № 366).

Крім того, згідно інформації ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 03.03.2023 № 10-23-0.3-1066/2-23, відповідно до матеріалів Проекту роздержавлення та приватизації земель КСП, спірна земельна ділянка до складу земель підприємства, що підлягали паюванню - не увійшла.

Вказані докази прокурором належним чином засвідчені, як і листи Черкаської обласної прокуратури від 27.02.2023 № 15/1-169 вих23, від 07.03.2023 № 15-207вих23, від 27.02.2023 № 15/1-167вих23, від 13.03.2023 № 15-225вих23, як і листи Іркліївської сільської ради від 03.03.2023 № 404, ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 03.03.2023 № 10-23-0.3-1066/2-23, і у суду апеляційної інстанції жодних сумнівів у їх достовірності не виникло.

З урахуванням наведеного, клопотання позивача щодо доказів у справі, поданих прокурором до апеляційної скарги, стосовно яких позивач просив не приймати їх до розгляду, і клопотання про витребування у Черкаської обласної прокуратури оригіналів документів, доданих до апеляційної скарги - судом апеляційної інстанції відхиляється як необгрунтоване та таке, що не відповідає ст. ст. 2, 80, 81, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що лише з набранням чинності 01.01.2019 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» було визначено правове регулювання стосовно переходу права на належні ліквідованим КСП земельні ділянки.

В свою чергу, відсутність правонаступника у ліквідованого КСП жодним чином не свідчить про безхозність та/або невизначеність правового статусу спірної земельної ділянки, адже, у даному випадку, після ліквідації КСП право власності на землю визначається згідно з приписами спеціального нормативного акту - Земельного кодексу України і обумовлюється виключно місцем розташування земельної ділянки, а саме її знаходженням в межах міста/села/селища або поза межами міста/села/селища, і відповідно, наділяє певну територіальну громаду або державу, певними правовмочностями стосовно певної земельної ділянки або від імені територіальної громади у випадку знаходження земельної ділянки на відповідній території в межах територіальної громади (ч.1 ст. 122 Земельного кодексу України), або народу України в цілому, який і уособлює держава, як загальнонаціональне утворення в межах державного кордону, повноваження якої від імені народу реалізуються через уповноважені органи (ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України), якими у даному випадку спочатку виступав ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, а в подальшому - Іркліївська сільська рада.

Також, після припинення КСП як юридичної особи, припинилося і речове право (право колективної власності) цього підприємства на спірну земельну ділянку, у зв`язку з чим спірна земельна ділянка набула статус державної власності, і в подальшому на підставі Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну від 14.12.2020, була передана Іркліївській сільській раді (Чорнобаївського) Золотоніського району в Черкаській області у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 14.12.2020 № 61-ОТГ.

Також, обставина стосовно того, що Державний акт на право колективної власності - є чинним і не скасованим, жодним чином не впливає на правовий статус спірної земельної ділянки після ліквідації організації, якій вказаний акт було видано, а також і з урахуванням того, що і відповідне право колективної власності припинило існувати як форма власності у правовому полі України, а отже, визначальним у даному випадку є існування об`єкта земельних відносин з певним статусом, а не існування документа, який підтверджував певний статус землі у певний період часу, коли законодавство передбачало як відповідну форму власності, так і особу, якій таке право могло належати.

Частиною 1 статті 82 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 28 Земельного кодексу України, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Отже, чинне земельне законодавство, яким чітко визначено підстави набуття сільськогосподарськими підприємствами права власності землі сільськогосподарського призначення, не передбачає можливості безоплатного відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність юридичних осіб, в тому числі таких сільськогосподарських підприємств як СТОВ "Агроко", у зв`язку з чим доводи прокурора в цій частині визнаються судом апеляційної інстанції обгрунтованими та такими, що не були спростовані іншими учасниками справи.

Ст. 7 Закону України "Про колективне сількогосподарське підприємство" визначено, що об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Ст. 8 Закону України "Про колективне сількогосподарське підприємство" визначено, що підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених. Збитки, заподіяні підприємству його членами та іншими громадянами, державними підприємствами, установами, організаціями, іноземними організаціями, іншими юридичними особами, підлягають відшкодуванню на загальних підставах. Страхування належного підприємству майна та інших цінностей здійснюється на добровільних засадах на умовах і в порядку, встановлених законодавством України. Підприємство має право на отримання державної підтримки у порядку, встановленому Законом України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою".

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

З метою інформування осіб, зазначених у частині першій цієї статті, про проведення розподілу земель, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада розміщує у загальнодоступних місцях відповідних населених пунктів, публікує у друкованих медіа районної державної адміністрації або районної ради та оприлюднює на власному офіційному веб-сайті (за наявності) оголошення про проведення зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

В оголошенні повідомляються: мета, дата, місце і час проведення зборів; прізвище, номер службового телефону особи, в якої можна отримати інформацію щодо проведення зборів.

Розподіл земельних ділянок проводиться за умови реєстрації більшості осіб, визначених в абзацах другому - четвертому частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Збори веде сільський, селищний, міський голова або уповноважена відповідною радою особа. Землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

У разі якщо земельні ділянки, зазначені у частинах сьомій - восьмій цієї статті, не були сформовані як об`єкти цивільних прав, їх формування може здійснюватися за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Визначення меж земельних ділянок, зазначених у абзаці дев`ятому частини четвертої статті 7 цього Закону, здійснюється з урахуванням будівельних норм, державних стандартів і норм.

За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

До протоколу додається список реєстрації учасників зборів, засвідчений їхніми підписами. Кожен аркуш зазначеного списку підписується головуючим та секретарем зборів і скріплюється печаткою сільської, селищної, міської ради.

Секретар зборів у дводенний строк після закінчення зборів подає протокол сільській, селищній, міській раді.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди землі колективної власності, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору оренди до дня збирання врожаю.

Передача в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, запроектованими для доступу до земельних ділянок у масиві земель сільськогосподарського призначення, що залишилися у колективній власності, здійснюється з урахуванням вимог, визначених частиною п`ятою статті 37-1 Земельного кодексу України.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним.

Пунктом 21 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Отже, суд апеляційної інстанції з огляду на вищенаведені вимоги закону, дійшов висновку, що стверджуване набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку суперечить також ст.ст. 7, 8 Закону України "Про колективне сількогосподарське підприємство", ст. 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", п21 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, і доводи прокурора в цій частині є обгрунтованими та такими, що не були спростовані позивачем.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції було помилково прийнято до уваги наданий позивачем доказ - висновок судового експерта Окрепки А.І. за № 1708/21-1 від 17.08.2021, яким було виконано земельно - технічне дослідження на замовлення позивача, оскільки по-перше, вказаний висновок не містить посилань що його складено саме для подання до суду, що не відповідає ч. 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України. А по-друге, вказаний висновок, за наслідками його оцінки, не може підмінювати собою належні докази в підтвердження наявності певного права, а тому за сукупності даних обставин вказаний висновок підлягає відхиленню, як доказ.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки (1) відсутнє і судом за наслідками апеляційного розгляду справи не встановлено порушене суб`єктивне право позивача (з огляду на встановлення обставин, які не виключають як відсутність виникнення передбачених статтею 120 ЗК України і статтею 377 ЦК України підстав для переходу до позивача права приватної власності на спірну земельну ділянку, так і встановлення обставин, які додатково підтверджують відсутність виникнення передбачених статтею 120 ЗК України і статтею 377 ЦК України підстав для переходу до позивача права приватної власності на спірну земельну ділянку), (2) позовні вимоги позивача є необгрунтованими, адже позивачем не доведено належними засобами доказування як наявність у нього права власності на спірну земельну ділянку, так і його порушення або невизнання відповідачем-1 та відповідачем-2 (3) недоведеність позивачем належними засобами доказування виникнення у нього прав та охоронюваних законом інтересів на спірну земельну ділянку в призмі реєстрації права власності на нерухоме майно, і кожна з наведених підстав як окремо, так і в сукупності, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору судом апеляційної інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Усі інші доводи, обгрунтування заперечення учасників справи судом апеляційної інстанції прийняті до уваги при вирішенні спору, проте, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові.

З урахуванням наведеного, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 75, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому позов не підлягає задоволенню за наведених у дані постанові підстав, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а також при ухваленні рішення судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 377 ЦК України та ч. 1 ст. 120 ЗК України, ст.ст. 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", ст. 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", п. 21 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України) та порушення норм процесуального права (ст. ст. 75, 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, наведених у даній постанові.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- з позивача підлягає стягненню на користь Черкаської обласної прокуратури 13 611,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги та 2 684,00 грн. судового збору за подачу касаційної скарги з оскарження ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023;

- судовий збір за подачу позову залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 у справі № 925/1590/21 - задовольнити.

2. Рішення рішення Господарського суду Черкаської області від 10.03.2022 у справі № 925/1590/21 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення:

У задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко" до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та до Іркліївської сільської ради про визнання за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агроко", право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7125184400:05:000:6032; та про скасування державної реєстрації права власності Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ідентифікаційний код: 39765890 на земельну ділянку кадастровий номер 7125184400:05:000:6032 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відмовити повністю.

4. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко" (код ЄДРПОУ 31561188; 19932 Черкаська обл., Золотоніський райн, с Крутьки, вул.Устименка, 140) на користь Черкаської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02911119, вул. Шевченка, 286, м. Черкаси) 13 611 (тринадцять тисяч шістсот одинадцять) грн. 00 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору за подачу касаційної скарги з оскарження ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023.

5. Судовий збір за подачу позову залишити за позивачем.

6. Матеріали справи № 925/1590/21 повернути Господарському суду Черкаської області, доручивши видати накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 08.03.2024.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

С.А. Гончаров