Постанова

від 07.03.2024 по справі 910/5994/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2024 р. Справа№ 910/5994/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.03.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 (повний текст рішення складено 06.12.2023)

у справі № 910/5994/23 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн»

до Київської міської ради

третя особа, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання укладеним договору про поновлення договору оренди земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерн» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки від 19.02.2004, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерн», зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.02.2004 за № 91-6-00221, поновленим на той самий строк і на тих самих умовах; визнати договір про поновлення договору оренди земельної ділянки від 19.02.2004 укладеним строком на 15 років у наведеній позивачем редакції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки щодо продовження строку дії договору, однак відповідач не вчинив необхідних дій для укладення договору, а тому позивач вважаючи, що його права порушені звернувся з даним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у позові відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не було у встановленому законом порядку доведено належними, достатніми і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог до відповідача.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерн» звернулося 22.12.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 910/5994/23 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати договір про поновлення договору оренди земельної ділянки від 19.02.2004 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерн» укладеним строком на 15 років у редакції, викладеній апелянтом. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач зазначає, що він як добросовісний орендар, у якого на спірній земельній ділянці розміщене нерухоме майно та який подав заяву про укладення додаткової угоди до договору оренди має всі законні очікування на те, що договір буде продовжено на 15 років, однак суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/5994/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5994/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 910/5994/23.

08.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/5994/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 910/5994/23. Розгляд апеляційної скарги у справі № 910/5994/23 призначено на 27.02.2024.

У судовому засіданні 27.02.2024 оголошено перерву до 07.03.2024.

У судове засідання 27.02.2024 з`явились представники позивача, відповідача та третьої особи які надали пояснення по суті спору.

Представники позивача у судовому засіданні 07.03.2024 надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримали доводи апеляційної скарги, просили задовольнити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечили, просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

19 лютого 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерн» (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 10.07.2003 за №5651/811, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду на 1 рік земельну ділянку, визначену цим договором. Об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 53;

- розмір - 0,2408 га;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування готельного комплексу;

- кадастровий номер - 8000000000:88:196:0108 (п.1.1. договору).

На виконання п. 1.4. договору оренди земельної ділянки, право ТОВ «ІНТЕРН» на оренду земельної ділянки зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 27 лютого 2004 року № 91-6-00221.

12 квітня 2006 року було укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, який було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) за номером 91-6-00553 від 13 квітня 2006 року.

21 грудня 2009 року було укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, який було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) за номером 91-6-00875 від 22.12.2009.

28 вересня 2020 року ТОВ «Інтерн» звернулось до відповідача із листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки.

26 липня 2021 року ТОВ «Інтерн» письмово звернулось до голови постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин із проханням надати інформацію щодо стану розгляду кадастрової справи за номером 432059393.

05 серпня 2021 року ТОВ «Інтерн» отримало відповідь від постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин, де зазначено, що до Київської міської ради надійшли матеріали кадастрової справи за номером 432059393, з проектом рішення «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРН» договору оренди земельної ділянки, що був зареєстрований 27 лютого 2004 року за номером 91-6-00221, який буде розглянуто на одному із засідань постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин».

Позивач не погоджується з діями відповідача і вбачає в його діях/бездіяльності незаконність, та вважає їх такими, що порушують права ТОВ «Інтерн» у отриманні переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у ТОВ «Інтерн» в оренді знаходяться три земельні ділянки, які сукупно є єдиною ділянкою під об`єктом нерухомості - будівлею готельного комплексу за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 53, який належить ТОВ «Інтерн» на праві приватної власності з 28 грудня 2006 року.

У всіх трьох земельних ділянках, що знаходяться в оренді у ТОВ «Інтерн», та впродовж всього строку користування, не змінювались ані цільове призначення, ані їх межі. Орендовані земельні ділянки мають проектну документацію, яка є невід`ємною частиною договорів оренди.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що відповідно до вимог законодавства та умов договору оренди земельної ділянки (п. 6.3.), останнім були вжиті відповідні заходи щодо досудового врегулювання спору шляхом неодноразових письмових звернень до відповідача. Проте, відповідач не розглянув жодної справи із трьох земельних ділянок, та не прийняв відповідного рішення, у зв`язку з чим у позивача виникла необхідність звернутись до суду із позовною заявою про визнання договору оренди земельної ділянки від 19.02.2004, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерн», зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.02.2004 за № 91-6-00221, поновленим на той самий строк і на тих самих умовах та визнати договір про поновлення договору оренди земельної ділянки від 19.02.2004 укладеним строком на 15 років у наведеній позивачем редакції.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (стаття 2 Закону України «Про оренду землі»).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до положень статті 15 Закону України «Про оренду землі» є, зокрема, строк дії договору оренди, який за змістом частини 1 статті 19 цього Закону визначається за згодою сторін.

Договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено (пункт 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про оренду землі»).

Договір оренди землі від 19.02.2004 було укладено під час дії Закону України «Про оренду землі» за № 161 -XIV.

16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким статтю 33 Закону України «Про оренду землі», яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, було викладено у новій редакції.

Розділ IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту: «Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України. Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення».

Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21.

Згідно з частиною 1 статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Судом установлено, що договір оренди земельної ділянки від 19.02.2004 був поновлений договорами про поновлення договору оренди земельної ділянки від 12 квітня 2006 та від 21 грудня 2009.

Таким чином, чинна на момент укладення спірного договору редакція статті 33 Закону України «Про оренду землі» не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов`язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з частинами першою - третьою статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що в разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Тобто, виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди.

Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі»). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

При цьому в постановах від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступити від висновку судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній до 15.07.2020).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду констатувала необхідність попереднього своєчасного звернення орендаря до орендодавця з листом-повідомленням про намір продовжити відносини оренди землі, до якого (листа-повідомлення) має додаватися проект додаткової угоди.

Також Велика Палата Верховного Суду в пункті 35 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

Судом встановлено, що на підставі рішень Київської міської ради від 24.11.2005 №458/2919 та від 24.01.2008 № 57/4529 зазначений договір поновлювався (додаткова угода від 13.04.2006 №91-6-00553 та від 22.12.2009 №91-6-00875 відповідно) та термін оренди за договором до 14.04.2021.

Так, 28.09.2020 позивач звернувся до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення на 10 років договору оренди земельної ділянки від 27.02.2004 № 91-6-00221 (з урахуванням договорів про поновлення договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006 №91-6-00553 та від 22.12.2009 № 91-6-00875).

Як вбачається з пояснень третьої особи, Департаментом підготовлено проект рішення від 01.04.2021 № 05715-СЛ-14015 «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «Інтерн» договору оренди від 27 лютого 2004 року №91-6-00221 (зі змінами) земельної ділянки по вул. Богдана Хмельницького, 53 у Шевченківському районі».

Натомість, матеріали справи не містять доказів прийняття Київською міською радою відповідного рішення про поновлення спірного договору оренди, що закінчив свою дію 14 квітня 2021 року.

В свою чергу, як вже зазначалось, ч. 3 Закону України «Про оренду землі» в редакції чинній на момент укладення договору передбачала поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

При цьому, договір укладався строком на 1 рік, а позивач звернувся до суду з вимогами про поновлення договору на 15 років до 2036 року, і для розгляду даного спору необхідно враховувати саме строк на який договір укладався, а не строки на які він поновлювався в подальшому.

Відтак, позивач має переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:88:196:0108 за наявності відповідного рішення Київської міської ради, однак законних підстав для поновлення строку дії договору на 15 років та визнання укладеною додаткової угоди в редакції яка міститься в позовній заяві у суду немає, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.

Водночас, поновлення договору на 1 рік не призведе до відновлення прав позивача, оскільки навіть з урахуванням поновлення договору на 1 рік, строк дії договору закінчився 14 квітня 2021 року, а позов було подано лише 18 квітня 2023 року.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Відповідно до статті 123 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження обгрунтованості заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» в межах зазначених в ній доводів слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 910/5994/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 910/5994/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерн».

4. Матеріали справи №910/5994/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного тексту постанови 08.03.2024.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

С.А. Гончаров