Рішення

від 07.03.2024 по справі 910/20115/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.03.2024Справа № 910/20115/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Ятковської К.К., розглянувши справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "МАМАЇВСЬКЕ" (59343, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, село Мамаївці, вул. Шевченка, будинок 156) до Чернівецької обласної ради (58000, Чернівецька обл., місто Чернівці, вулиця Грушевського Михайла, будинок 1) та до Чернівецького обласного комунального підприємства "БАЛЬНЕОЛОГІЧНИЙ САНАТОРІЙ "БРУСНИЦЯ" (59350, Чернівецька обл., Кіцманський р-н, село Брусниця) про спонукання виконати дії,

Представники учасників справи:

від позивача - Захарчук І. В., Боднар П.В. (поза межами суду);

від відповідача 1 - Єремійчук О. Д. (поза межами суду).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.12.2023 в системі «Електронний суд» представником Приватного сільськогосподарського підприємства "МАМАЇВСЬКЕ" сформовано позовну заяву до Чернівецької обласної ради та до Чернівецького обласного комунального підприємства "БАЛЬНЕОЛОГІЧНИЙ САНАТОРІЙ "БРУСНИЦЯ" про спонукання виконати дії та 02.01.2024 була передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у власності Приватного сільськогосподарського підприємства «Мамаївське» знаходяться наступні будівлі та споруди: будівлі насосної літ. А-І, площею 22,5 кв. м.; очисні споруди №1 та №2; каналізаційний резервуар №3, які знаходяться за адресою: Чернівецька обл., Вижницький р-н, с. Кальнівці, вул. Буковинська, 1-И.

Зазначені будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 7322581500:03:001:0026, площею 7,1344 га, що знаходиться у комунальній власності Чернівецької обласної ради та перебуває в постійному користуванні Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця».

26 вересня 2023 року ПСП «Мамаївське» надіслало до ЧОКП «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» заяву про надання згоди (нотаріально посвідченої) на поділ згаданої земельної ділянки.

Представник позивача вказує, що станом на момент звернення із даним позовом, ПСП «Мамаївське» не отримало від ЧОКП «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» жодної відповіді на вказану заяву, що дає підстави вважати, що відповідач 2 ухиляється від надання згоди на поділ земельної ділянки к/н 7322581500:03:001:0026.

З огляду на викладене позивач просить визнати за ПСП «Мамаївське» право користування земельною ділянкою для обслуговування та експлуатації об`єктів нерухомого майна, а саме: будівлі насосної літ. А-І, площею 22,5 кв. м.; очисних споруд №1 та №2; каналізаційного резервуару №3, які знаходяться за адресою: Чернівецька обл., Вижницький р-н, с. Кальнівці, вул. Буковинська, 1-И, розташованих в межах земельної ділянки площею 7,1344 га, кадастровий номер 7322581500:03:001:0026 та зобов`язати Чернівецьку обласну раду надати згоду на виготовлення (розробку) Проекту землеустрою (технічної документації) щодо поділу земельної ділянки к/н 7322581500:03:001:0026 з метою оформлення права користування на частину вказаної земельної ділянки в межах необхідних для обслуговування належних ПСП «Мамаївське» будівель та споруд без нотаріально посвідченої письмової згоди ЧОКП «Бальнеологічний санаторій «Брусниця».

Ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву Приватного сільськогосподарського підприємства "МАМАЇВСЬКЕ" залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 08.01.2024, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.

Ухвалою суду від 22.01.2024 відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.02.24 о 11:05 год.

05.02.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача Чернівецької обласної ради надійшов відзив на позовну заяву в якому він просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що Чернівецька обласна рада по суті не розглядала і не могла здійснювати розгляд звернення ПСП «Мамаївське» через відсутність згоди користувача земельної ділянки 7322581500:03:001:0026 ЧОКП «Бальнеологічний санаторій «Брусниця». Про що позивач був проінформований радою листами від 02.02.2023 №01-16/23-100 та від 22.11.2023 №01-16/23-942.Також позивач зазначає, що будівлі і споруди, про які зазначено в позовній заяві, розташовані на спірній земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності Чернівецької обласної ради та перебуває у постійному користуванні ЧОКП «Брусниця», проте не надає жодних доказів на підтвердження вказаних обставин. Також вказує, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції облради, наприклад, про надання земельних ділянко у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято. Крім того ПСП «Мамаївське» не відноситься до кола осіб, які згідно зі ст. 92 ЗК України можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою.

05.02.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача Чернівецької обласної ради надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 06.02.2024 задоволено заяву представника відповідача Чернівецької обласної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

13.02.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача Приватного сільськогосподарського підприємства "МАМАЇВСЬКЕ" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 14.02.2024 задоволено заяву представника позивача Приватного сільськогосподарського підприємства "МАМАЇВСЬКЕ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 22.02.2024 представники позивача та відповідача 1 приймали участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та надали свої пояснення.

Представник відповідача 2 у судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 закрито підготовче провадження у справі № 910/20115/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.03.24.

У судовому засіданні 07.03.2024 представники позивача та відповідача 1 приймали участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та надали свої пояснення.

Представник відповідача-2 у судове засідання 07.03.2024 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 07.03.2024 оголошено вступну та резолютивну частину рішення

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що у власності Приватного сільськогосподарського підприємства «Мамаївське» знаходяться наступні будівлі та споруди: будівлі насосної літ. А-І, площею 22,5 кв. м.; очисні споруди №1 та №2; каналізаційний резервуар №3, які знаходяться за адресою: Чернівецька обл., Вижницький р-н, с. Кальнівці, вул. Буковинська, 1-И.

Зазначені будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 7322581500:03:001:0026, площею 7,1344 га, що знаходиться у комунальній власності Чернівецької обласної ради та перебуває в постійному користуванні Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця».

26 вересня 2023 року ПСП «Мамаївське» надіслало до ЧОКП «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» заяву про надання згоди (нотаріально посвідченої) на поділ згаданої земельної ділянки, проте станом на момент звернення із даним позовом не отримало від ЧОКП «Бальнеологічний санаторій «Брусниця» жодної відповіді на вказану заяву, що дає підстави вважати, що відповідач 2 ухиляється від надання згоди на поділ земельної ділянки к/н 7322581500:03:001:0026.

19.10.2023 позивач надіслав заяву до Чернівецької обласної ради, в якій просив надати згоду на розробку проекту землеустрою щодо поділу земельної ділянки по вул. Буковинській, 1-И в с. Кальнівці Вижницького району Чернівецької області, площею 7,1344 га, кадастровий номер 7322581500:03:9001:0026, що знаходиться у комунальній власності Чернівецької обласної ради та перебуває в постійному користуванні Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний санаторій «Брусниця», з метою виділення земельної ділянки, як необхідна для обслуговування належних ПСП «Мамаївське» вказаних будівель та споруд, що розташовані на вказаній ділянці.

Зазначає, що станом на час звернення до суду з цим позовом також не отримав жодної відповіді від Чернівецької обласної ради.

З огляду на викладене позивач просить:

- визнати за ПСП «Мамаївське» право користування земельною ділянкою для обслуговування та експлуатації об`єктів нерухомого майна, а саме: будівлі насосної літ. А-І, площею 22,5 кв. м.; очисних споруд №1 та №2; каналізаційного резервуару №3, які знаходяться за адресою: Чернівецька обл., Вижницький р-н, с. Кальнівці, вул. Буковинська, 1-И, розташованих в межах земельної ділянки площею 7,1344 га, кадастровий номер 7322581500:03:001:0026;

- зобов`язати Чернівецьку обласну раду надати згоду на виготовлення (розробку) Проекту землеустрою (технічної документації) щодо поділу земельної ділянки к/н 7322581500:03:001:0026 з метою оформлення права користування на частину вказаної земельної ділянки в межах необхідних для обслуговування належних ПСП «Мамаївське» будівель та споруд без нотаріально посвідченої письмової згоди ЧОКП «Бальнеологічний санаторій «Брусниця».

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22 викладено наступний правовий висновок: « Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Так, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України. Ці правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися.

При відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25.10.2001 (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України від 27.04.2007 № 997-V) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди, як і редакція статті 120 ЗК України зі змінами, внесеними Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI.

Отже, земельне та цивільне законодавство імперативно передбачало перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою були визначені статтею 141 ЗК України (у відповідній редакції).

Постійний землекористувач міг добровільно відмовитися від права користування земельною ділянкою за поданою ним заявою до власника земельної ділянки та прийнятим власником земельної ділянки на підставі цієї заяви рішенням про припинення права постійного користування земельною ділянкою (частини 3, 4 статті 142 ЗК України у відповідній редакції).

Однак в подальшому редакцію статті 141 ЗК України було змінено (згідно із Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI) і в пункті «е» цієї норми законодавець прямо передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 принципово вирішила прогалину в законодавчому регулюванні права на оформлення землекористування частиною земельної ділянки, яка знаходиться на праві постійного землекористування іншої особи та дійшла висновку про те, що оскільки перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Таким чином, у разі набуття особою права власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення на своє ім`я частини земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомості, виникає у власника нерухомості в силу закону.

Сам принцип єдності долі земельної ділянки та об`єкта нерухомості означає, що неможлива ситуація, при якій у двох осіб є однакові права на земельну ділянку. В момент, коли одна особа внаслідок придбання об`єкта нерухомості набуває права на землю, інша особа їх втрачає, і це відбувається в силу згаданого вище принципу єдності. Якщо як аргумент припустити, що існує необхідність в отриманні згоди у постійного землекористувача, логічним висновком з цього буде лише те, що права на земельну ділянку при відчуженні об`єктів нерухомості він не втратив, що не відповідає наведеним вище аргументам.

Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Так, стаття 149 ЗК України передбачає один із способів припинення права користування земельною ділянкою шляхом вилучення земельних ділянок у постійних користувачів для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Механізм вилучення земельної ділянки застосовується за згодою землекористувача або примусово - за рішенням суду.

За змістом статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають.

Натомість у спірних правовідносинах у силу принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, користування земельною ділянкою під об`єктом нерухомості не може здійснювати ніхто, окрім власника нерухомості. Наслідком набуття іншою особою права власності на нерухоме майно є припинення користування попереднім землекористувачем відповідною частиною земельної ділянки під нерухомим майном.

У цьому випадку вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача на користь власника нерухомості не відбувається, а тому до спірних правовідносин стаття 149 ЗК України застосуванню не підлягає.

Таке розуміння змісту правовідносин між власником нерухомості та попереднім землекористувачем підтвердив і законодавець, доповнивши згідно із Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI статтю 141 ЗК України пунктом «е» та прямо передбачивши відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Натомість вилучення земельної ділянки залишилось окремою підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка передбачена в пункті «б» статті 141 ЗК України.

Судова палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22 вважала, що використання алгоритму, за яким відсутність згоди постійного землекористувача виключає можливість оформлення власником нерухомості права на землю суперечить принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, оскільки у такому випадку уповноважений орган (власник земельної ділянки) буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості без відмови постійного землекористувача від земельної ділянки.

З огляду на наведене колегія суддів Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22 відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.09.2019 у справі № 925/568/18 та від 15.06.2022 у справі № 924/482/21 про те, що за наявності правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою та за відсутності на це згоди землекористувача, припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється в судовому порядку, а стаття 149 ЗК України до спірних правовідносин не застосовується.

У спірних правовідносинах положення частини 5 статті 116 та статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України (щодо переходу права на земельну ділянку, яка перебувала на праві постійного користування, у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на частині цієї земельної ділянки) необхідно застосовувати таким чином:

«У разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача».

У цьому контексті судова палата також вважала за необхідне звернути увагу на процедуру оформлення права користування земельною ділянкою під нерухомим майном за власником нерухомості.

Порядок надання земельних ділянок державної та комунальної власності в користування регулюється статтями 123, 124 ЗК України.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: (1) надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; (2) формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Положеннями частини 2 статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Відповідно до частини 5 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У частині шостій вказаної статті визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно із частиною 1 статті 56 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

Отже, чинне земельне законодавство передбачає, що формування земельної ділянки шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки здійснюється за технічною документацією із землеустрою та виключно за згодою користувача земельної ділянки. Натомість у разі формування нової земельної ділянки за рішенням уповноваженого органу розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За результатом аналізу зазначених норм законодавства щодо формування земельних ділянок Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі № 924/482/21 у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що одночасно з наданням і оформленням земельної ділянки для обслуговування нерухомості власнику нерухомості, орган місцевого самоврядування зобов`язаний оформити і земельну ділянку постійного землекористувача, що потребує виготовлення і затвердження нової технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Однак такий формальний підхід до вирішення саме даної категорії спорів фактично ставить можливість реалізації власником нерухомості набутого права на оформлення земельної ділянки під нерухомим майном в залежність від дотримання власником землі та/або землекористувачем процедурних питань щодо порядку формування земельних ділянок, та, як наслідок, фактично позбавляє його такого права.

Іншими словами, власник нерухомості буде позбавлений можливості оформити своє право на землю під нерухомістю до тих пір, поки не вирішить питання щодо поділу земельної ділянки відповідно до вимог закону - з одночасним формуванням іншої частини земельної ділянки, яка залишається у постійного землекористувача та за умови знову ж таки отримання згоди землекористувача на поділ земельної ділянки.

Колегія суддів Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22 зазначала, що як у справі № 916/3030/22 (яка переглядалася), так і у справі № 924/482/21 оформлення власником нерухомості прав на землю відбувалося шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто мало місце формування нової земельної ділянки під нерухомістю (а не поділ існуючої земельної ділянки), що не суперечить наведеним вище положенням земельного законодавства щодо формування земельних ділянок. Використання такого порядку оформлення прав на земельну ділянку за власником нерухомості не порушує і прав постійного землекористувача, оскільки не позбавляє його можливості самостійно оформити право на належну йому частину земельної ділянки, яка залишається після вилучення її частин, необхідних для обслуговування об`єктів нерухомості.

За таких обставин висновок Верховного Суду у справі № 924/482/21 щодо необхідності одночасного оформлення земельних ділянок власника нерухомості та постійного землекористувача виключно шляхом виготовлення і затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки потребує уточнення шляхом зазначення про те, що оформлення власником нерухомості прав на землю шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не суперечить положенням земельного законодавства і таке оформлення не має відбуватись виключно шляхом поділу земельної ділянки.

У справі № 916/3030/22 колегія суддів Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду дійшла висновку, що застосований відповідачем порядок оформлення прав власника нерухомості на земельні ділянки не порушує і прав постійного землекористувача, оскільки між сторонами цієї справи відсутній спір щодо розміру відведених в користування третій особі земельних ділянок, а порушення своїх прав землекористувача Позивач вбачає виключно в неотриманні його згоди на оформлення власнику нерухомості прав на землю».

Разом з тим, у цій справі, що є предметом розгляду, позивач просив:

- визнати за ПСП «Мамаївське» право користування земельною ділянкою для обслуговування та експлуатації об`єктів нерухомого майна, а саме: будівлі насосної літ. А-І, площею 22,5 кв. м.; очисних споруд №1 та №2; каналізаційного резервуару №3, які знаходяться за адресою: Чернівецька обл., Вижницький р-н, с. Кальнівці, вул. Буковинська, 1-И, розташованих в межах земельної ділянки площею 7,1344 га, кадастровий номер 7322581500:03:001:0026;

- зобов`язати Чернівецьку обласну раду надати згоду на виготовлення (розробку) Проекту землеустрою (технічної документації) щодо поділу земельної ділянки к/н 7322581500:03:001:0026 з метою оформлення права користування на частину вказаної земельної ділянки в межах необхідних для обслуговування належних ПСП «Мамаївське» будівель та споруд без нотаріально посвідченої письмової згоди ЧОКП «Бальнеологічний санаторій «Брусниця».

При цьому, позивачем не надано суду доказів, що будівлі і споруди, про які йдеться в позові, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, площею 7,1344 га, що знаходяться у комунальній власності Чернівецької обласної ради та перебуває у постійному користуванні ЧОКП «Брусниця».

Зокрема, позивачем не надано доказів, що об`єкт нерухомості, розташований за адресою: вул. Буковинська, 1-И в с. Кальнівці Вижницького району Чернівецької області, знаходиться саме на земельній ділянці з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, яка знаходиться за адресою: вул. Буковинська, 1 в с. Кальнівці Вижницького району Чернівецької області.

Поданий позивачем до позовної заяви ситуаційний план не може бути належним доказам, який би доводив наявність будівель і споруд, що належать позивачу і ймовірно розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, оскільки відповідно до ст. 34 Закону України «Про державний земельний кадастр» відповідним документом, який відображує площу земельної ділянки включно з контурами об`єктів нерухомого майна, розташованих на цій земельній ділянці, є кадастровий план земельної ділянки.

Водночас, приєднаний до позову витяг з ДЗК про земельну ділянку з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, до якого додається кадастровий план земельної ділянки, що знаходиться у комунальній власності, не підтверджує обставини, на які посилається позивач.

Також позивачем не надано жодної документації (кадастрового плану, кадастрової зйомки земельної ділянки), з якої можна встановити, в яких саме межах та в якій конфігурації позивач просить погодити поділ земельної ділянки.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким має керуватися суд при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким, зокрема, було: 1) змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів"; 2) викладено статтю 79 ГПК України у новій редакції. На підставі цього в господарський процес запроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, зважаючи на предмет та підстави позову в цій справі, з урахуванням принципів диспозитивності, змагальності й рівності сторін перед законом і судом, суд, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим у задоволенні позову слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 14.03.2024

Суддя Владислав ДЕМИДОВ