Постанова

від 17.09.2024 по справі 910/20115/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2024 р. Справа№ 910/20115/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тарасенко К.В.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 17.09.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 07.03.2024 (повний текст складено та підписано 14.03.2024)

у справі №910/20115/23 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське"

до Чернівецької обласної ради

Чернівецького обласного комунального підприємства "Бальнеологічний санаторій "Брусниця"

про спонукання виконати дії

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Мамаївське" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Чернівецької обласної ради та Чернівецького обласного комунального підприємства "Бальнеологічний санаторій "Брусниця" про спонукання виконати дії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано необґрунтованістю позовних вимог, з огляду на відсутність доказів того, що будівлі і споруди, про які йдеться в позові, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, площею 7,1344 га, що знаходиться у комунальній власності Чернівецької обласної ради та перебуває у постійному користуванні ЧОКП "Брусниця".

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне сільськогосподарське підприємство "Мамаївське" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 у справі №910/20115/23 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник стверджував, що на підтвердження розташування будівель і споруд за адресою: вул. Буковинська, 1-И в с. Кальнівці Вижницького району Чернівецької області, в матеріалах справи міститься витяг з ДЗК про земельну ділянку з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, до якого долучено кадастровий план земельної ділянки, на якому вбачаються позначення належних позивачу на праві власності вище згаданих будівель та споруд та Ситуаційний план земельної ділянки з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026 від 07.07.2023, який містить докладні відомості про нерухоме майно позивача, його опис та точне місце розташування на вищевказаній земельній ділянці. До того ж апелянт зазначив про порушення місцевим судом положень ч. 5 ст. 236 ГПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи через неявку представника відповідача-2 у судове засідання, що унеможливило з`ясування позиції сторони, обставин та фактів, які нею визнаються чи заперечуються.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024 апеляційну скаргу у справі №910/20115/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/20115/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2024, справу №910/20115/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Іоннікова І.А., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

02.05.2024 матеріали справи №910/20115/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2024, у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/20115/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2024, справу №910/20115/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 у справі №910/20115/23. Судове засідання призначено на 18.06.2024.

21.05.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

30.05.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у програмі "EASYCON".

14.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у програмі "EASYCON".

18.06.2024 розгляд апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 у справі №910/20115/23 не відбувся, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці з 18.06.2024 по 20.06.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 розгляд апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 у справі №910/20115/23, призначено на 23.07.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 задоволено клопотання представника Чернівецької обласної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" у справі №910/20115/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 задоволено клопотання представника Приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" у справі №910/20115/23.

Розгляд справи відкладався.

У судове засідання 17.09.2024 з`явились представник позивача та відповідача-1, які надали пояснення по справі. Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету, що підтверджується довідкою від 02.08.2024.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача-2 про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-2.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, надані позивачем та відповідачем-1 пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує, що у власності Приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське" знаходяться наступні будівлі та споруди: будівлі насосної літ. А-І, площею 22,5 кв. м.; очисні споруди №1 та №2; каналізаційний резервуар №3, які знаходяться за адресою: Чернівецька обл., Вижницький р-н, с. Кальнівці, вул. Буковинська, 1-И, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №291022803 від 17.12.2021.

За твердженням позивача, зазначені будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 7322581500:03:001:0026, площею 7,1344 га, що знаходиться у комунальній власності Чернівецької обласної ради та перебуває в постійному користуванні Чернівецького обласного комунального підприємства "Бальнеологічний санаторій "Брусниця". 26 вересня 2023 року ПСП "Мамаївське" надіслало до ЧОКП "Бальнеологічний санаторій "Брусниця" заяву про надання згоди (нотаріально посвідченої) на поділ згаданої земельної ділянки, проте станом на момент звернення із даним позовом не отримало від ЧОКП "Бальнеологічний санаторій "Брусниця" відповіді на вказану заяву. У зв`язку з цим за твердженням позивача, останній 19.10.2023 надіслав заяву до Чернівецької обласної ради, в якій просив надати згоду на розробку проекту землеустрою щодо поділу земельної ділянки по вул. Буковинській, 1-И в с. Кальнівці Вижницького району Чернівецької області, площею 7,1344 га, кадастровий номер 7322581500:03:9001:0026, що знаходиться у комунальній власності Чернівецької обласної ради та перебуває в постійному користуванні Чернівецького обласного комунального підприємства "Бальнеологічний санаторій "Брусниця", з метою виділення земельної ділянки, як необхідна для обслуговування належних ПСП "Мамаївське" вказаних будівель та споруд, що розташовані на вказаній ділянці.

За твердженням позивача, станом на час звернення до суду з цим позовом останній також не отримав жодної відповіді від Чернівецької обласної ради, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом про:

- визнання за ПСП "Мамаївське" права користування земельною ділянкою для обслуговування та експлуатації об`єктів нерухомого майна, а саме: будівлі насосної літ. А-І, площею 22,5 кв. м.; очисних споруд №1 та №2; каналізаційного резервуару №3, які знаходяться за адресою: Чернівецька обл., Вижницький р-н, с. Кальнівці, вул. Буковинська, 1-И, розташованих в межах земельної ділянки площею 7,1344 га, кадастровий номер 7322581500:03:001:0026;

- зобов`язання Чернівецької обласної ради надати згоду на виготовлення (розробку) Проекту землеустрою (технічної документації) щодо поділу земельної ділянки к/н 7322581500:03:001:0026 з метою оформлення права користування на частину вказаної земельної ділянки в межах необхідних для обслуговування належних ПСП "Мамаївське" будівель та споруд без нотаріально посвідченої письмової згоди ЧОКП "Бальнеологічний санаторій "Брусниця".

Розглядаючи спір, місцевий суд у задоволенні позову відмовив, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Згідно з ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Частиною 16 наведеної статті встановлено, що предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об`єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об`єкта (частки у праві спільної власності на неї).

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 дійшла висновку про те, що оскільки перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Таким чином, у разі набуття особою права власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення на своє ім`я частини земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомості, виникає у власника нерухомості в силу закону, а саме ч. 1 ст. 120 ЗК України та ч. 1 ст. 377 ЦК України.

Використання такого порядку оформлення прав на земельну ділянку за власником нерухомості, як шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не суперечить наведеним вище положенням земельного законодавства щодо формування земельних ділянок та не порушує прав постійного землекористувача, оскільки не позбавляє його можливості самостійно оформити право на належну йому частину земельної ділянки, яка залишається після вилучення її частин, необхідних для обслуговування об`єктів нерухомості.

Таким чином оформлення власником нерухомості прав на землю шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не суперечить положенням земельного законодавства і таке оформлення не має відбуватись виключно шляхом поділу земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22.

У справі № 916/3030/22 колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що застосований відповідачем порядок оформлення прав власника нерухомості на земельні ділянки не порушує і прав постійного землекористувача, оскільки між сторонами цієї справи відсутній спір щодо розміру відведених в користування третій особі земельних ділянок, а порушення своїх прав землекористувача Позивач вбачає виключно в неотриманні його згоди на оформлення власнику нерухомості прав на землю".

Наведене в сукупності свідчить про відсутність порушеного права позивача на момент звернення до суду з вимогою про визнання за останнім права користування земельною ділянкою, для обслуговування та експлуатації об`єктів нерухомого майна, а саме: будівлі насосної літ. А-І, площею 22,5 кв. м.; очисних споруд №1 та №2; каналізаційного резервуару №3, які знаходяться за адресою: Чернівецька обл., Вижницький р-н, с. Кальнівці, вул. Буковинська, 1-И, розташованих в межах земельної ділянки площею 7,1344 га, кадастровий номер 7322581500:03:001:0026, з огляду на ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

При цьому, стверджуючи про наявність підстав для визнання за останнім права користування спірною земельною ділянкою, позивач посилається на ненадання Чернівецькою обласно радою відповіді на його звернення від 18.10.2023 стосовно надання згоди на розробку проекту землеустрою на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026.

Вказане спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме:

- листом Чернівецької обласної ради №01-16/23-100 від 02.02.2023, у відповідь на лист Приватного сільськогосподарського підприємства «Мамаївське» №37 від 25.10.2022, з якого вбачається, що вирішення питання щодо поділу земельної ділянки є неможливим за відсутності згоди користувача земельної ділянки з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026 - ЧОКП «Бальнеологічний санаторій «Брусниця»;

- листом Чернівецької обласної ради №01-16/23-942 від 22.11.2023, у відповідь на лист Приватного сільськогосподарського підприємства «Мамаївське» №27 від 18.10.2023 про надання згоди на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, який відсилає до попереднього листа Чернівецької обласної ради від 02.02.2023.

Тобто, Чернівецька обласна рада по суті не розглядала звернення позивача, через відсутність згоди користувача спірної земельної ділянки - ЧОКП «Бальнеологічний санаторій «Брусниця», про що було проінформовано позивача листами №01-16/23-100 від 02.02.2023 та №01-16/23-942 від 22.11.2023.

За умовами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 26.05.2020 у справі № 922/2805/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 21.07.2020 у справі № 905/1609/19, Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 923/876/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Таким чином, позивачем не доведено порушення чи невизнання з боку Чернівецької обласної ради його права користування спірною земельною ділянкою, що витікає зі змісту відповіді Чернівецької обласної ради, яка зводиться лише до необхідності дотримання умов по отриманню відповідного дозволу від ЧОКП «Бальнеологічний санаторій «Брусниця».

Окрім цього, відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд вказав про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів того, що будівлі і споруди, про які йдеться в позові, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, площею 7,1344 га, що знаходиться у комунальній власності Чернівецької обласної ради та перебуває у постійному користуванні ЧОКП "Брусниця".

Враховуючи, що згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивачу, перш за все, необхідно надати докази, що об`єкт нерухомості розташований за адресою: вул. Буковинська, 1-И, с. Кальнівці, Вижницький район, Чернівецька область знаходиться саме на земельній ділянці з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, яка знаходиться за адресою: вул. Буковинська, 1, с. Кальнівці, Вижницький район, Чернівецька область.

Натомість, позивачем, не надано суду доказів того, що будівлі і споруди, про які йдеться в позові, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, площею 7,1344 га, що знаходяться у комунальній власності Чернівецької обласної ради та перебуває у постійному користуванні ЧОКП "Брусниця".

Зокрема, позивачем не надано доказів, що об`єкт нерухомості, розташований за адресою: вул. Буковинська, 1-И в с. Кальнівці Вижницького району Чернівецької області, знаходиться саме на земельній ділянці з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, яка знаходиться за адресою: вул. Буковинська, 1 в с. Кальнівці Вижницького району Чернівецької області.

Стосовно наявного в матеріалах справи ситуаційного плану земельної ділянки з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026 від 07.07.2023, який, за доводами скаржника, містить докладні відомості про нерухоме майно позивача, його опис та точне місце розташування на вищевказаній земельній ділянці, то колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що останній не є належним доказом, який би підтверджував наявність будівель і споруд, що належать позивачу і ймовірно розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, оскільки відповідно до ст. 34 Закону України "Про державний земельний кадастр" відповідним документом, який відображує площу земельної ділянки включно з контурами об`єктів нерухомого майна, розташованих на цій земельній ділянці, є кадастровий план земельної ділянки.

Водночас, приєднаний до позову витяг з ДЗК про земельну ділянку з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, до якого додається кадастровий план земельної ділянки, що знаходиться у комунальній власності, не підтверджує обставини, на які посилається позивач.

Щодо тверджень скаржника, викладених в апеляційній скарзі, про те, що на приєднаному до позову витягу з ДЗК про земельну ділянку з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, площею 7, 1344 га, до якого додано кадастровий план земельної ділянки, що знаходиться у комунальній власності, можна побачити наявність будівель та споруд, що належать позивачу на праві власності, то колегія суддів зазначає, що з відповідного кадастрового плану вбачається лише суміжне замлекористування, тобто спільні межі земельної ділянки заявленої в позові з вказаним кадастровим номером та земельної ділянки, що належить ПСП "Мамаївське". Вказане підтверджується і експлікацією земельних угідь зазначеної земельної ділянки, серед яких значаться лише землі під соціально-культурними об`єктами і ставки, до яких ПСП "Мамаївське" не відноситься.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем розташовання будівель і споруд, про які йдеться в позові, на земельній ділянці з кадастровим номером 7322581500:03:001:0026, площею 7,1344 га, що знаходиться у комунальній власності Чернівецької обласної ради та перебуває у постійному користуванні ЧОКП "Брусниця".

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Чернівецької обласної ради надати згоду на виготовлення (розробку) Проекту землеустрою (технічної документації) щодо поділу земельної ділянки к/н 7322581500:03:001:0026 з метою оформлення права користування на частину вказаної земельної ділянки в межах необхідних для обслуговування належних ПСП "Мамаївське" будівель та споруд без нотаріально посвідченої письмової згоди ЧОКП "Бальнеологічний санаторій "Брусниця", колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу також міститься норма, згідно з якою кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів.

При цьому, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 23 січня 2020 року у справі №580/1617/19, від 02 липня 2020 року у справі №825/2228/18 та від 31 липня 2020 року у справі №810/2474/18.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань господарського судочинства.

Враховуючи вищенаведене, вимога позивача про зобов`язання Чернівецької обласної ради надати згоду на виготовлення (розробку) Проекту землеустрою (технічної документації), не підлягає задоволенню, оскільки надання відповідної згоди органом місцевого самоврядування входить до функцій і виключної компетенції (дискреційних повноважень) такого органу.

Щодо доцільності посилання скаржника, зокрема, на постанови Верховного Суду від 20.02.2024 у справі №911/1270/22 та від 15.10.2019 у справі №923/1984/15, слід зазначити таке.

Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах:

- чи є правовідносини подібними;

- чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів?

Як наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права.

При цьому під "судовими рішеннями в подібних правовідносинах" розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, мас місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до усіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду у кожній конкретній справі (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц).

Колегія суддів, проаналізувавши судові рішення, висновки у яких, на думку скаржника, підлягають застосуванню у цій справі, вказує на те, що такі висновки не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки зроблені за інших, ніж у цій справі, обставин та доказів.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким має керуватися суд при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким, зокрема, було: 1) змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів"; 2) викладено статтю 79 ГПК України у новій редакції. На підставі цього в господарський процес запроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, про порушення місцевим судом положень ч. 5 ст. 236 ГПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи через неявку представника відповідача-2 у судове засідання, що унеможливило з`ясування позиції сторони, обставин та фактів, які нею визнаються чи заперечуються, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 2 ст. 195 ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

З урахуванням того, що відповідач-2 жодного разу не з`явився у судове засідання, при цьому був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, враховуючи передбачені ч. 2 ст. 195 Господарським процесуальним кодексом України строки розгляду справи по суті, колегія суддів вважає, що місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та при цьому не порушив норми процесуального права.

Решта викладених в апеляційній скарзі аргументів не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 07.03.2024 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 у справі №910/20115/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Приватне сільськогосподарське підприємство "Мамаївське".

Матеріали справи №910/20115/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 25.09.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді К.В. Тарасенко

Г.А. Кравчук