Рішення

від 14.03.2024 по справі 910/19237/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.03.2024Справа № 910/19237/23

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Єдність» (22820, Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Кудлаї, вул. Молодіжна, буд. 33; ідентифікаційний код: 30641749)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрансцентр» (02660, м. Київ, вул. Визволителів, буд. 5-7; ідентифікаційний код: 39430092)

про стягнення 809696,35 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного сільськогосподарського підприємства «Єдність» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрансцентр» про стягнення 809696,35 грн, з яких 400000,00 грн основного боргу, 208800,00 грн пені, 34323,29 грн 3% річних та 166573,06 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №40-01-21 від 29.01.2021 не поставив позивачу товар, вартість якого була оплачена позивачем шляхом попередньої оплати, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату у сумі 400000,00 грн, а також нараховані пеню у сумі 208800,00 грн, 3% річних у сумі 34323,29 грн та інфляційні втрати у сумі 166573,06 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 позовну заяву Приватного сільськогосподарського підприємства «Єдність» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 22.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2024 відкрито провадження у справі №910/19237/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 позовну заяву Приватного сільськогосподарського підприємства «Єдність» залишено без руху після відкриття провадження.

01.03.2024 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 продовжено розгляд справи №910/19237/23.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.

При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/19237/23 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (02660, м. Київ, вул. Визволителів, буд. 5-7), що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротрансцентр» (продавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством «Єдність» (покупець) укладено Договір №40-01-21, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність КАС N32 виробник Україна, 63 тонни по ціні 7700 грн, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти його. Загальна сума договору складає 485100,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору №40-01-21 від 29.01.2021 найменування та кількість вказуються у специфікаціях, які підписуються сторонами та є невід`ємною частиною даного договору.

У Специфікації до Договору №40-01-21 від 29.01.2021 сторони погодили найменування товару, його кількість та загальну вартість - 485100,00 грн.

Передача товару здійснюється в місці призначення згідно з підписаними видатковими накладними, акту приймання-передачі товару у випадку його складення сторонами (п. 2.5 Договору №40-01-21 від 29.01.2021).

Згідно з п. 3.3 Договору №40-01-21 від 29.01.2021 попередня оплата в розмірі 100% вартості партії товару має бути перерахована продавцю протягом строку, вказаного в рахунку-фактурі.

Відповідно до п. 4.2 Договору №40-01-21 від 29.01.2021 доставка товару до місця призначення здійснюється автотранспортом за рахунок продавця протягом 3-х календарних днів з моменту попередньої оплати товару в розмірі 100% вартості партії товару.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №40-01-21 від 29.01.2021 не поставив позивачу товар, вартість якого була оплачена позивачем шляхом попередньої оплати, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату у сумі 400000,00 грн, а також нараховані пеню у сумі 208800,00 грн, 3% річних у сумі 34323,29 грн та інфляційні втрати у сумі 166573,06 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №46 від 29.01.2021 на суму 485100,00 грн, позивач 29.01.2021 сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 400000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №12 від 29.01.2021.

Відповідно до п. 4.2 Договору №40-01-21 від 29.01.2021 доставка товару до місця призначення здійснюється автотранспортом за рахунок продавця протягом 3-х календарних днів з моменту попередньої оплати товару в розмірі 100% вартості партії товару.

Таким чином, відповідач повинен був поставити позивачу товар у строк до 01.02.2021 включно.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором №40-01-21 від 29.01.2021.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту ст. 693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар.

Судом встановлено, що 08.11.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію за Договором №40-01-21 від 29.01.2021, в якій просив або поставити товар, або повернути попередню оплату.

Відповідно до Нормативів пересилання поштових відправлень, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) становлять: місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, в межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва) - Д+3, пріоритетної - Д+2, між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3, між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання, 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Таким чином, враховуючи Нормативи пересилання поштових відправлень, претензію позивача слід вважати врученою відповідачу 11.11.2023.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрансцентр» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 400000,00 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не був спростований, у зв`язку з чим позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства «Єдність» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрансцентр» суми попередньої оплати у розмірі 400000,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 208800,00 грн за період з 29.01.2021 по 08.12.2023 (за прострочення поставки товару).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У випадку порушення строків поставки товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,05% від суми несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення виконання (п. 5.6 Договору №40-01-21 від 29.01.2021).

Як встановлено судом, відповідач повинен був поставити позивачу товар за Договором №40-01-21 від 29.01.2021 у строк до 01.02.2021 включно, отже, прострочення з виконання вказаного обов`язку виникло з 02.02.2021.

При цьому, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

З урахуванням вищевикладеного обґрунтованим для нарахування пені за прострочення поставки товару за Договором №40-01-21 від 29.01.2021 є період з 02.02.2021 по 30.06.2023.

Враховуючи викладене, суд здійснив власний розрахунок пені за прострочення поставки товару за Договором №40-01-21 від 29.01.2021, відповідно до якого обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача є 175800,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства «Єдність» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрансцентр» пені у розмірі 208800,00 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 175800,00 грн.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 34323,29 грн за період з 29.01.2021 по 08.12.2023 та інфляційні втрати у розмірі 166573,06 грн за період з лютого 2021 року по вересень 2023 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, оскільки позивачем не враховано, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат можливо за невиконання/прострочення виконання виключно грошового зобов`язання.

У правовідносинах між сторонами грошовим зобов`язанням є повернення відповідачем позивачу суми попередньої оплати.

При цьому, такий обов`язок виник у відповідача лише після того, як позивач звернувся до нього з претензією про повернення суми попередньої оплати, так як до цього існував обов`язок відповідача поставити позивачу оплачений товар, виконання якого відповідачем хоч і було прострочено, однак прострочення виконання зобов`язання не припиняє існування такого обов`язку, а є підставою для застосування до відповідача відповідної санкції, якою в даному випадку є пеня за прострочення поставки товару (стягнута судом вище).

Існування одночасно обов`язку і поставити товар, і повернути суму попередньої оплати неможливе.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у надісланій відповідачу претензії просив повернути суму попередньої оплати у строк до 07.12.2023.

Отже, прострочення з повернення вказаної суми грошових коштів виникло з 08.12.2023 (так як саме до такої дати позивачем було надано відповідачу строк для виконання грошового зобов`язання).

Оскільки позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 34323,29 грн (за період з 29.01.2021 по 08.12.2023) та інфляційні втрати у розмірі 166573,06 грн (за період з лютого 2021 року по вересень 2023 року), враховуючи, що суд не може вийти за межі позовних вимог (періоди нарахування), суд дійшов висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрансцентр» на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Єдність» підлягають стягненню 3% річних у розмірі 32,88 грн (за 08.12.2023).

Таким чином, позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства «Єдність» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрансцентр» 3% річних у розмірі 34323,29 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 32,88 грн.

Позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства «Єдність» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрансцентр» інфляційних втрат у розмірі 166573,06 грн задоволенню не підлягають, так як у період, за який позивач їх нараховує (лютий 2021 року - вересень 2023 року) у відповідача не існувало прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрансцентр» (02660, м. Київ, вул. Визволителів, буд. 5-7; ідентифікаційний код: 39430092) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Єдність» (22820, Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Кудлаї, вул. Молодіжна, буд. 33; ідентифікаційний код: 30641749) суму основного боргу у розмірі 400000 (чотириста тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 175800 (сто сімдесят п`ять тисяч вісімсот) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 32 (тридцять дві) грн 88 коп. та судовий збір у розмірі 8637 (вісім тисяч шістсот тридцять сім) грн 50 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак