Рішення

від 13.03.2024 по справі 916/3617/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3617/23

Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3617/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676)

до відповідача: Державної установи «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» (65037, м. Одеса, вул. Зої Космодев`янської, буд. 7, код ЄДРПОУ 33139403)

про стягнення 118 091,54 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної установи «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» про стягнення 118091,54 грн, у тому числі: основний борг у сумі 95813,82 грн, пені в сумі 18825,12 грн, 3% річних у сумі 1139,65 грн, інфляційних втрат у сумі 2312,95 грн, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №14-1139/21-БО-Т постачання природного газу від 16.11.2021 щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу.

Так, позивач зазначає, що на виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 592340,35 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, проте оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 договору.

За ствердженням позивача, сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 95813,82 грн.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, останній нарахував пеню за неналежне виконання відповідачем умов договору, а також інфляційні втрати та 3% річних

Відповідач у відзив на позов (вх. № 31264/23 від 11.09.2023) визнав вимогу позивача про стягнення основного боргу за договором в сумі 95813,82 грн, який виник за фактично поставлений природний газ протягом листопада-грудня 2022 року.

При цьому, відповідач вважає, що розрахунок штрафних санкцій за договором із врахуванням періоду з грудня 2021 по травень 2022 проведено не вірно, оскільки протягом дії договору з боку позивача жодних претензій щодо неналежного виконання його умов в частині остаточного розрахунку за переданий природний газ або вимог про сплату боргу не пред`являлось.

Окрім того, відповідач зауважив, що суд може зменшити на 50% пеню, врахувавши ступінь виконання зобов`язання відповідачем та поведінку винної сторони, неухилення його від виконання взятих на себе зобов`язань і систематичного погашення заборгованості, а також застосування до відповідача міри відповідальності у виді 3% річних як плати за користування коштами.

Відповідач зазначає, що є бюджетною установою, яка з початком військової агресії та по теперішній час, з метою забезпечення соціального захисту громадян, дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, здійснює їх безкоштовне розміщення та створення належних умов для проживання на період дії правового режиму воєнного стану, а також забезпечує необхідною первинною медичною допомогою.

Крім того, посилаючись на п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ, відповідач вважає, що підлягають списанню нарахувані 3% річних та інфляційні втрати.

Позивач надав відповідь (вх. № 32865/23 від 21.09.2023) на відзив, де заперечив щодо застосування ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, оскільки відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору.

Позивач додає, що боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин, виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема, кінцевих споживачів, відсутності коштів або фінансування за рахунок бюджетних коштів, а відповідач не надав жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, бюджетних асигнувань, кошторисів тощо. При цьому, на переконання позивача, пеня у розмірі 18825,12 грн не є надмірно великою в порівнянні із зобов`язанням зі сплати поставленого природного газу в розмірі 95813,82 грн, яке не виконувалось протягом строку дії договору.

Окрім того, позивач категорично не погоджується з твердженнями щодо звільненні від сплати інфляційних втрат та 3% річних, оскільки це стосується виключно правовідносин між позичальником та банком на підставі договору позики.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2023 позовна заява вх. № 4128/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.08.2023 прийнято позовну заяву (вх.№ №4128/23 від 21.08.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу № 916/3617/23 за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

Крім того, учасникам справи роз`яснено про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

11.09.2023 ДУ «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» надала до суду відзив на позов (вх. № 31264/23), який був прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

21.09.2023 до суду надійшла відповідь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вх. № 32865/23) на відзив, яка також судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із відповідними доказами.

11.12.2023 представник позивача звернувся до суду із заявою (вх. № 44372/23), відповідно до якої просив внести його дані до додаткових відомостей про учасника справи для забезпечення доступу до електронної справи № 916/3617/23.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах «Савенкова проти України», no. 4469/07, від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України», no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 259/2022 від 14.03.2022, № 133/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об`єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст.248 Господарського процесуального кодексу України строк.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

13.03.2024 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

16.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником, з однієї сторони, та Державною установою «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса», як споживачем, з іншої сторони, укладено договір постачання природного газу №14-1139/21-БО-Т, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб (п. 1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони визначили обсяг природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року в кількості 37,0 тис.куб.метрів та погодили, що загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору.

Відповідно до п. 3.1 договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5 договору).

На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (п/п. 3.5.2. п. 3.5. договору).

Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п/п. 3.5.3. п. 3.5. договору).

У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього договору (п/п. 3.5.4. п. 3.5. договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, ціна природного газу за 1000 куб.м. газу без ПДВ 13 658,42 грн; крім того податок на додану вартість за ставкою 20%; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 554,00 грн.

Пунктами 5.1 - 5.3 договору сторони визначили, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.

Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.

Згідно п. 6.2.4 договору, споживач зобов`язаний, зокрема, прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Відповідно до п.7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п.5.1 та/або строків оплати за п.8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 13.1 договору визначено, що останній набирає чинності з дати його укладення і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2022 р. включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Додатковою угодою № 1 від 27.01.2022 сторони погодили доповнити договір п. 4.4. наступного змісту: « 4.4. Відповідно до кошторисних призначень споживача на 2022 рік виділені бюджетні зобов`язання складають, на дату підписання даної додаткової угоди, 372082,00 грн. Невідповідність обсягів бюджетного фінансування вартості договору не позбавляє споживача від обов`язку виконання п. 5.1. договору. В подальшому бюджетні зобов`язання можуть збільшуватися відповідно до кошторисних призначень споживача».

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 03.08.2022 сторони дійшли згоди, серед іншого, внести зміни до п. 4.1. договору, зокрема: ціна природного газу за 1000 куб.м. газу без ПДВ 13 658,42 грн; крім того податок на додану вартість за ставкою 20%; ціна природного газу за 1000 куб.м. газу з ПДВ 16 390,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн,, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.

На виконання умов договору № 14-1139/21-БО-Т, позивач в період з листопада 2021 року по грудень 2022 року поставив відповідачу природний газ (у тому числі послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи) на загальну суму 592340,35 грн, що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу: від 30.11.2021 на суму 35392,44 грн, від 31.12.2021 на суму 100946.27 грн, від 31.01.2022 на суму 97238,17 грн, від 28.02.2022 на суму 80386,20 грн, від 31.03.2022 на суму 72936,90 грн, від 30.04.2022 на суму 48906,11 грн, від 31.05.2022 на суму 6555,37 грн, від 30.06.2022 на суму 5065,52 грн, від 31.07.2022 на суму 5628,36 грн, від 31.08.2022 на суму 5363,50 грн, від 30.09.2022 на суму 6075,28 грн, від 31.10.2022 на суму 9088,08 грн, від 30.11.2022 на суму 50125,16 грн, від 31.12.2022 на суму 68698,63 грн, а також коригуючим актом від 25.04.2022 на суму -65,64 грн.

Вказані акти, окрім акту від 31.12.2022, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств без жодних зауважень. Акт від 31.12.2022 підписаний лише зі сторони постачальника та скріплений печаткою постачальника.

У зв`язку із не підписанням зі сторони споживача акту приймання-передачі природного газу від 31.12.2022, позивач 09.06.2023 направив відповідачу вимогу № 125/2/3-4703 від 08.06.2023 разом із примірником акту, у якій просив у найкоротший термін повернути на адресу компанії підписані та скріплені печаткою примірники актів. Належні докази направлення листа зі спірними актами наявні в матеріалах справи.

В подальшому, позивач направив відповідачу вимогу № 125/2/3-5827 від 05.07.2023, у якій вимагав негайно погасити заборгованість, яка виникла у споживача по договору та сплатити грошові кошти в сумі 95813,82 грн.

На виконання умов договору відповідачем здійснено оплату за поставлений природний газ на суму 496526,53 грн, що вбачається з відомостей позивача щодо операцій по підприємству-відповідача за період з листопада 2021 року по грудень 2022 року, однак, зобов`язання щодо своєчасного та повного розрахунку за поставлений позивачем у спірний період природний газ в розмірі 95813,82 грн відповідачем не виконано.

Окрім того, згідно інформації, наданої АТ «Державний ощадний банк України» від 20.06.2023 вих. № 16/2-09/27982/2023 про надходження коштів на рахунки ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», відповідачем у період з 16.11.2022 по 31.05.2023 було перераховано позивачу оплату за природний газ у загальній сумі 496526,53 грн.

З огляду на зазначене, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» і звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 95813,82 грн суми основної заборгованості, 18825,12 грн пені, 2312,95 грн інфляційних втрат та 1139,65 грн 3% річних.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського процесуального кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 ЦК України.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визнає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.699 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу»: оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу», споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Згідно п.3 розділу І Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827 «Про затвердження Правил постачання природного газу», постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.

Згідно з п. 1 розділу 2 Правил постачання природного газу, підставою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки природного газу, правове регулювання якого визначено, зокрема, приписами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, а також Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №2496 від 30.09.2015.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Отже, у розумінні Закону України «Про ринок природного газу» ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» є постачальником природного газу, а Державна установа «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» - споживачем.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № 14-1139/21-БО-Т від 16.11.2022 за своєю правовою природою є договором постачання природного газу, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв`язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов`язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками справи не надано.

На підтвердження постачання відповідачу природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року на загальну суму 592340,35 грн позивач надав акти приймання-передачі природного газу, які підписані споживачем та направлялися останньому на адресу місцезнаходження.

Матеріали справи не містять будь-яких заперечень щодо обсягів споживання відповідачем природного газу, факт постачання природного газу у визначених обсягах за спірний період відповідачем не спростовано.

Зважаючи на погоджені сторонами умови договору щодо порядку та строків проведення розрахунків, строк оплати постачання природного газу за актами приймання-передачі є таким, що настав.

Відповідач здійснив оплати на загальну суму 496526,53 грн, що підтверджується, зокрема, наданими позивачем довідкою та інформацією АТ «Ощадбанк» про надходження коштів із відповідними призначеннями платежу на рахунки позивача.

Відтак, за твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у повному обсязі виконані взяті на себе зобов`язання відповідно до договору; натомість, відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати за отриманий природний газ у повному обсязі виконав несвоєчасно, з порушенням термінів такої оплати.

Отже, відповідач взяті на себе договірні зобов`язання виконав лише частково та сплатив на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» грошові кошти у розмірі 496526,53 грн, а відтак, у Державної установи «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» наявна перед позивачем заборгованість у розмірі 95813,82 грн, яку відповідач визнав в повному обсязі.

З огляду на те, що своєчасна оплата поставленого ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» природного газу є одним з основних обов`язків Державної установи «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса», належне виконання якого вимагається договором та законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 95813,82 грн.

Щодо нарахованих позивачем 3% річних у розмірі 1139,65 грн та інфляційних втрат в розмірі 2312,95 грн за період дії договору у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого природного газу, то суд зазначає наступне.

Так, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного договору, при порушенні його умов щодо строків оплати, споживач має сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розрахвану від суми простроченого плаежу за кожен день прострочення.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Оскільки відповідачем виконані умови договору не в повному обсязі та з порушенням строків оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача три проценти річних від простроченої суми. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу.

Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Перевіривши правомірність та правильність здійснено позивачем детального розрахунку 3% річних в розмірі 1139,65 грн та інфляційних втрат в розмірі 2312,95 грн, враховуючи допущені відповідачем прострочення платежів за отриманий природний газ та заявлені позивачем періоди нарахування, суд зазначає, що подані нарахування у повній мірі відповідають обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунки виконано в межах можливих нарахувань та арифметично вірно, з огляду на що позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що на період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

Зокрема, вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд зазначає, що норми вказаного пункту поширюються на правовідносин кредитування та не регулюють спірні правовідносини сторін.

Таким чином, відповідач, порушивши грошове зобов`язання, повинен, за вказаних правових приписів та договірних умов, сплатити позивачу інфляційні та річні у вказаних сумах, а правові підстави для звільнення відповідача від сплати нарахованих позивачем інфляційних та 3% річних наразі відсутні.

Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення пені у сумі 18825,12 грн, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Окрім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України та статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платник коштів сплачує на користь отримувача таких коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, установленому за угодою сторін (тобто в договорі). При цьому пеня обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в певний період (період прострочення).

Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено позивачем у відповідності до вимог ст.ст. 232, 343 ГК України, не перевищує подвійної облікової ставки НБУ яка діяла в період прострочення та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

Детальний розрахунок пені наявний в матеріалах справи та судом перевірений.

Перевіривши розрахунок пені суд дійшов висновку про його арифметичну та методологічну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства, встановленим судом обставинам та умовам договору, а відтак нарахування пені в сумі 18825,12 грн є обґрунтованим та підставним, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Водночас господарський суд враховує норми матеріального права, а саме ст.233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України, які встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Pгідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

При цьому cуд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №903/486/22 викладена правова позиція про те, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Також, у постанові вказано, що пеня та штраф не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру не несе значного негативного наслідку у своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Також господарський суд враховує правовий висновок, який викладений у постанові ОП КГС від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, згідно з яким розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Разом з цим, господарський суд вважає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги наступне.

Масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації та змусили велику кількість людей залишити своє місце проживання, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.

Суд враховує, що метою штрафних санкцій в першу чергу є стимулювання боржника до виконання своїх обов`язків за договором, при цьому розмір таких санкцій не є джерелом збагачення кредитора. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. В умовах воєнного стану неустойка не може становити непомірний тягар для осіб, місце розташування яких та місце ведення їх бізнесу є окуповані території або території, які знаходяться в зоні бойових дій. Суд, в даному випадку, вважає несправедливим отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Враховуючи положення діючого законодавства, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру пені, а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії Росії проти України, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи діяльність ДУ «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» та важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, запровадження на всій території країни воєнного стану, періодичних ракетних обстрілів, що вочевидь призводить до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств та життєдіяльність населення країни, суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення позивачем до 10%.

Поряд з цим, суд також вважає за необхідне відзначити, що зменшення судом розміру неустойки, враховуючи положення ст.219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, свідчить про те, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.

На думку суду, стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. При цьому суд також враховує, що стягнення інфляційних втрат та 3% річних, також певною мірою компенсує негативні наслідки, викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Згідно із статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, суд вважає, що дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані в справу докази свідчать про те, що відповідачем порушено умови договору № 14-1139/21-БО-Т постачання природного газу від 16.11.2022, що призвело до стягнення відповідних коштів, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.94 року серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, з огляду на те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, а також враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк визначений договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 95813,82 грн основного боргу, 1882,51 грн пені, 2312,95 грн інфляційних втрат та 1139,65 грн 3 % річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. Натомість, позовні вимоги в частині стягнення 16942,61 грн пені хоча і є обґрунтованими, але з урахуванням зменшення нарахованих сум задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача. У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної установи «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» (65037, м. Одеса, вул. Зої Космодев`янської, буд. 7, код ЄДРПОУ 33139403) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676) суму основної заборгованості в розмірі 95 813 (дев`яносто п`ять тисяч вісімсот тринадцять) грн 82 коп, інфляційні втрати в розмірі 2 312 (дві тисячі триста дванадцять) грн 95 коп, 3% річних в розмірі 1 139 (одна тисяча сто тридцять дев`ять) грн 65 коп, пеню в розмірі 1 882 (одна тисяча вісімсот вісімдесят дві) грн 51 коп та судовий збір в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13 березня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський