Постанова

від 05.06.2024 по справі 916/3617/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3617/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2024 року, суддя в І інстанції Цісельський О.В., повний текст якого складено 13.03.2024 в м. Одесі

у справі: №916/3617/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг

до відповідача: Державної установи Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса

про стягнення 118 091,54 грн

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної установи «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» про стягнення 118 091,54 грн, з яких: основний борг у сумі 95813,82 грн, пеня в сумі 18825,12 грн, 3% річних у сумі 1139,65 грн, інфляційні втрати у сумі 2312,95 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №14-1139/21-БО-Т постачання природного газу від 16.11.2021 щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.03.2024 у справі №916/3617/23 позов задоволено частково; стягнуто з Державної установи Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг суму основної заборгованості в розмірі 95 813,82 грн, інфляційні втрати в розмірі 2 312,95 грн, 3% річних в розмірі 1139,65 грн, пеню в розмірі 1882,51 грн та судовий збір в розмірі 2 684 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення мотивоване тим, що ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у повному обсязі виконані взяті на себе зобов`язання відповідно до договору; натомість, відповідач свої договірні зобов`язання щодо оплати за отриманий природний газ у повному обсязі виконав несвоєчасно, з порушенням термінів такої оплати, оскільки лише частково та сплатив на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» грошові кошти у розмірі 496526,53 грн, а відтак, у Державної установи «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» наявна перед позивачем заборгованість у розмірі 95813,82 грн, яку відповідач визнав в повному обсязі.

Перевіривши правомірність та правильність здійснено позивачем детального розрахунку 3% річних в розмірі 1139,65 грн, інфляційних втрат в розмірі 2312,95 грн та пені у сумі 18825,12 грн, суд зазначив, що подані нарахування у повній мірі відповідають вимогам законодавства, розрахунки виконано в межах можливих нарахувань та арифметично вірно.

Водночас, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру пені, а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії Росії проти України, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи діяльність ДУ «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» та важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, запровадження на всій території країни воєнного стану, періодичних ракетних обстрілів, що вочевидь призводить до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств та життєдіяльність населення країни, суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважав за можливе зменшити розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення позивачем до 10%.

26.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг, в якій останнє просить рішення Господарського суду від 13.03.2024 у справі №916/3617/23 скасувати в частині відмови у стягненні 16942,61 грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов Договору. Боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин. Відповідач взагалі не надав жодного доказу на підтвердження свого майнового стану, наявності/відсутності коштів на рахунках, бюджетних асигнувань/призначень, кошторису тощо. Зменшення розміру пені до 1882,51 грн фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов?язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до приписів статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 грн *100 = 268 400 грн).

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 118 091,54 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2024 у справі №916/3617/23; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником, з однієї сторони, та Державною установою «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса», як споживачем, з іншої сторони, укладено договір постачання природного газу №14-1139/21-БО-Т, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору сторони визначили обсяг природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року в кількості 37,0 тис.куб.метрів та погодили, що загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору.

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5 договору).

На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (п/п. 3.5.2. п. 3.5. договору).

Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п/п. 3.5.3. п. 3.5. договору).

У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього договору (п/п. 3.5.4. п. 3.5. договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, ціна природного газу за 1000 куб.м. газу без ПДВ 13 658,42 грн; крім того податок на додану вартість за ставкою 20%; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 554,00 грн.

Пунктами 5.1 - 5.3 договору сторони визначили, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.

Згідно п. 6.2.4 договору, споживач зобов`язаний, зокрема, прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Відповідно до п.7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п.5.1 та/або строків оплати за п.8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 13.1 договору визначено, що останній набирає чинності з дати його укладення і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2022 р. включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Додатковою угодою № 1 від 27.01.2022 сторони погодили доповнити договір п. 4.4. наступного змісту: « 4.4. Відповідно до кошторисних призначень споживача на 2022 рік виділені бюджетні зобов`язання складають, на дату підписання даної додаткової угоди, 372082,00 грн. Невідповідність обсягів бюджетного фінансування вартості договору не позбавляє споживача від обов`язку виконання п. 5.1. договору. В подальшому бюджетні зобов`язання можуть збільшуватися відповідно до кошторисних призначень споживача».

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 03.08.2022 сторони дійшли згоди, серед іншого, внести зміни до п. 4.1. договору, зокрема: ціна природного газу за 1000 куб.м. газу без ПДВ 13 658,42 грн; крім того податок на додану вартість за ставкою 20%; ціна природного газу за 1000 куб.м. газу з ПДВ 16 390,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн,, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.

На виконання умов договору № 14-1139/21-БО-Т, позивач в період з листопада 2021 року по грудень 2022 року поставив відповідачу природний газ (у тому числі послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи) на загальну суму 592340,35 грн, що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу: від 30.11.2021 на суму 35392,44 грн, від 31.12.2021 на суму 100946.27 грн, від 31.01.2022 на суму 97238,17 грн, від 28.02.2022 на суму 80386,20 грн, від 31.03.2022 на суму 72936,90 грн, від 30.04.2022 на суму 48906,11 грн, від 31.05.2022 на суму 6555,37 грн, від 30.06.2022 на суму 5065,52 грн, від 31.07.2022 на суму 5628,36 грн, від 31.08.2022 на суму 5363,50 грн, від 30.09.2022 на суму 6075,28 грн, від 31.10.2022 на суму 9088,08 грн, від 30.11.2022 на суму 50125,16 грн, від 31.12.2022 на суму 68698,63 грн, а також коригуючим актом від 25.04.2022 на суму -65,64 грн.

Вказані акти, окрім акту від 31.12.2022, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств без жодних зауважень. Акт від 31.12.2022 підписаний лише зі сторони постачальника та скріплений печаткою постачальника.

У зв`язку із не підписанням зі сторони споживача акту приймання-передачі природного газу від 31.12.2022, позивач 09.06.2023 направив відповідачу вимогу № 125/2/3-4703 від 08.06.2023 разом із примірником акту, у якій просив у найкоротший термін повернути на адресу компанії підписані та скріплені печаткою примірники актів. Належні докази направлення листа зі спірними актами наявні в матеріалах справи.

В подальшому, позивач направив відповідачу вимогу № 125/2/3-5827 від 05.07.2023, у якій вимагав негайно погасити заборгованість, яка виникла у споживача по договору та сплатити грошові кошти в сумі 95813,82 грн.

На виконання умов договору відповідачем здійснено оплату за поставлений природний газ на суму 496 526,53 грн, що вбачається з відомостей позивача щодо операцій по підприємству-відповідача за період з листопада 2021 року по грудень 2022 року, однак, зобов`язання щодо своєчасного та повного розрахунку за поставлений позивачем у спірний період природний газ в розмірі 95813,82 грн відповідачем не виконано, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Оскільки скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині відмови у стягненні 16942,61 грн пені, колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

У зв`язку з чим, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державної установи Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг суми основної заборгованості в розмірі 95 813,82 грн, інфляційних втрати в розмірі 2 312,95 грн, 3% річних в розмірі 1139,65 грн та судового збору в розмірі 2 684 грн перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені у зв`язку з неналежним виконанням умов договору в частині оплати за поставлений природний газ.

Судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно, обгрунтовано, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені на 90%, зважаючи на наступне.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 ЦК України.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Як встановлено та не заперечується сторонами, укладений між сторонами договір №14-1139/21-БО-Т від 16.11.2022 за своєю правовою природою є договором постачання природного газу, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв`язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов`язковим для виконання сторонами.

На підтвердження постачання відповідачу природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року на загальну суму 592 340,35 грн позивач надав акти приймання-передачі природного газу, які підписані споживачем та направлялися останньому на адресу місцезнаходження.

Відповідач здійснив оплати на загальну суму 496 526,53 грн, що підтверджується, зокрема, наданими позивачем довідкою та інформацією АТ «Ощадбанк» про надходження коштів із відповідними призначеннями платежу на рахунки позивача.

Отже, відповідач взяті на себе договірні зобов`язання виконав лише частково, а відтак, у Державної установи «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» наявна перед позивачем заборгованість у розмірі 95 813,82 грн, яку відповідач визнав в повному обсязі.

Відтак, не виконавши зобов`язання у строк, встановлений договором, відповідач допустив порушення зобов`язання, що є підставою для притягнення останнього до відповідальності, встановленої договором та законодавством.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов?язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до п.7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п.5.1 та/або строків оплати за п.8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

У відповідності до положень ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Місцевим господарським судом вірно перевірені надані розрахунки позивача та встановлено, що позивачем розмір пені за Договором в сумі 18825,12 грн визначений арифметично вірно.

Разом з цим, місцевий господарський суд, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру пені, діяльність ДУ «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса», на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважав за можливе зменшити розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення позивачем до 10%.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із наведеним вище висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21).

Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).

Проте, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).

Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Судова колегія наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК).

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, судом враховано:

- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

-очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, оскільки сума пені, нарахована відповідно до договору, становить 18825,12 грн, що складає 19,65% від суми несплаченої основної заборгованості (95813,82 грн);

-правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

-пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та суми інфляційних втрат;

-відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання;

-з урахуванням конкретних обставин і в їх сукупності, зменшення розміру пені на 90% є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Судова колегія зазначає, що Відповідачем у даній справі є Державна установа Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса.

Пункт тимчасового розміщення біженців здійснює свою діяльність у відповідності із Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 № 360, положенням про пункт тимчасового розміщення біженців, затвердженим наказом Державної міграційної служби України від 14.06.2012 № 110.

Пункт тимчасового розміщення біженців є місцем тимчасового розміщення осіб, які подали заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Основними завданнями пункту є: забезпечення тимчасового розміщення осіб, які подали заяви про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту (далі - особи, які розміщені в пункті); створення належних умов для проживання осіб, які розміщені в пункті, забезпечення їх необхідною первинною медичною допомогою, харчуванням тощо; сприяння та створення умов для реалізації особами, які розміщені в пункті, прав і свобод, передбачених законодавством.

Таким чином, судова колегія враховує діяльність ДУ «Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса» та важливість збереження господарської діяльності відповідача

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що Господарським судом Одеської області правомірно, обгрунтовано, з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені на 90%.

Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі.

Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для часткового стягнення з відповідача суми пені.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржників, що викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційних скаргах порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2024 у справі №916/3617/23.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2024 у справі №916/3617/23 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2024 у справі №916/3617/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2024 у справі №916/3617/23 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська