Ухвала

від 12.03.2024 по справі 904/2959/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/2959/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "АКБ "Конкорд" Грошової С. В.

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023 (головуючий суддя Дармін М. О., судді Іванов О. Г., Кощеєв І. М.)

у справі № 904/2959/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційні рішення сьогодення"

до Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд"

про стягнення коштів,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Печененко С. М., відповідача - Прядка Т. М.)

ВСТАНОВИВ:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційні рішення сьогодення" (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" (далі - відповідач, Банк) про стягнення 1 475 574,74 грн, з яких 1 137 320,00 грн - основний борг, 294 226,43 грн - інфляційні втрати та 44 028,31 грн - 3% річних.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ним як торговцем і Банком укладено Універсальний договір комплексного банківського обслуговування юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які займаються незалежною професійною діяльністю шляхом підписання заяви від 05.07.2021 №95.02.000103 про приєднання до Універсального договору про надання Банком послуг еквайрингу по операціям з картками та анкети - опитувальника (далі - договір еквайрингу), відповідно до умов якого Банк зобов`язувався надавати торговцю послуги еквайрингу по операціям з картками, здійсненими в мережі торговця, зокрема, але не виключно, забезпечувати авторизацію і зарахування коштів на рахунок торговця по операціях, проведених з використанням ПК.

3. Відповідач не здійснив зарахування грошових коштів на банківський рахунок позивача, що надійшли за період з 23.07.2021 по 26.07.2021 через платіжний термінал №S0107111 у розмірі 1 137 320 грн, у зв`язку із чим позивач направив відповідачеві претензію (вимогою) від 27.04.2022 вих.№1-Пр, а також звертався до Національного банку України зі скаргою на Банк.

4. Позивач стверджує, що відповідач не виконав зобов`язання за договором еквайрингу щодо зарахування грошових коштів на рахунок позивача та просить стягнути з відповідача суму незарахованих коштів, що і стало причиною спору та звернення до суду.

5. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 відмовлено в задоволенні позову.

6. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

7. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію АТ "АКБ "Конкорд" звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення.

7.1. У касаційній скарзі Товариство вказує на те, що позивач обрав неналежних спосіб захисту та в цій частині посилається на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 06.09.2022 у справі № 926/2195/21, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, від 13.07.2022 у справі № 916/3307/16.

7.2. Вказує на те, що вимоги про сплату інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України є безпідставними, оскільки зобов`язання із перерахування грошових коштів відповідачем за договором еквайрингу не може вважатися грошовим, адже воно полягає не в сплаті грошових коштів, а в наданні Банком послуг щодо їх переказу. В цій частині посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 569/8539/17.

7.3. Окрім того, скаржник наголошує на тому, що на момент подання касаційної скарги в АТ "АКБ "Конкорд" здійснюється ліквідаційна процедура. Посилається на правовий висновок, викладений у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/7983/17, відповідно до якого: у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

8. Товариство подало відзив у якому вважає касаційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Вказує на те, що зміст касаційної скарги зводиться до незгоди із доводами постанови суду апеляційної інстанції, а також на відсутності обґрунтування подібності правовідносин у справах, які наводить скаржник у касаційній скарзі. Також вказує на відсутність в уповноваженої особи Фонду повноважень подавати касаційну скаргу в цій справі в інтересах Банка.

9. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача і відповідача (скаржника), перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у цій справі з огляду на таке.

10. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

11. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

12. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

13. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

14. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

15. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

16. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

17. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

18. Причиною виникнення цього спору стали обставини того, що Банк не здійснив переказ грошових коштів на рахунок Товариства ні в рамках надання послуг еквайрингу, ні після спливу терміну, на який Банк мав право призупинити завершення переказів.

19. На спростування висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з Банка відповідних коштів на користь позивача скаржник згадує / частково цитує висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 06.09.2022 у справі № 926/2195/21, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, від 13.07.2022 у справі № 916/3307/16, зміст яких зводиться до того, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові.

20. Проаналізувавши відповідні посилання, колегія суддів зазначає, що наведений скаржником висновок є загальним по відношенню до обраних способів захисту цивільного права в кожній конкретній справі та не підтверджує і не спростовує висновки суду апеляційної інстанції щодо доведення позивачем обґрунтованості його позовних вимог. Окрім того, відповідні посилання скаржника не можуть бути покладені у заперечення висновків суду апеляційної інстанцій у даній справі, оскільки скаржник цитує по суті універсальний висновок, проте не наводить аналізу подібності правовідносин кожної із наведеної (згаданої) ним справи з правовідносинами у цій справі, яка розглядається, що робить посилання скаржника на неналежність обраного позивачем способу захисту формальними.

21. Водночас, зміст наведених скаржником постанов у справах № 910/1972/17 (спір про визнання договору іпотеки недійсним), № 920/301/18 (спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання передати майно за актом приймання-передачі), № 922/1500/18 (спір за первісним позовом про розірвання договору про постачання електричної енергії, зобов`язання укласти договір, за зустрічним позовом - визнання недійсним рішення установчих зборів ОСББ, скасування державної реєстрації ОСББ), № 902/377/19 (спір про визнання права власності на частку в пайовому фонді (статутному капіталі), визначення розміру пайового фонду (статутного капіталу)), № 925/642/19 (спір про визнання незаконним та скасування рішення про передачу земельної ділянки в оренду), № 910/10011/19 (спір про визнання протиправним і скасування розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації), № 926/2195/21 (спір про визнання договору оренди нерухомого військового майна продовженим), № 806/5244/15 (спір про визнання дій державного реєстратора протиправними та зобов`язання скасувати записи і відомості про них), № 916/3307/16 (спір за первісним позовом про стягнення заборгованості, за зустрічним - про визнання недійсним нікчемного договору), у яких також містяться посилання на постанови у справах № 338/180/17 (спір за первісним позовом про стягнення помилково перерахованих грошових коштів, за зустрічним позовом - про визнання договору підряду укладеним), № 905/1926/16 (спір про зобов`язання надати акти приймання-передачі електроенергії), № 569/17272/15-ц (спір про зобов`язання здійснити публікацію та стягнення компенсації), № 910/3372/19 (спір про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та визнання недійсним договору), № 912/1856/16 (спір про визнання недійсними рішень, визнання поновленим договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі), свідчить про те, що саме спірні правовідносини і фактичні обставини у всіх згаданих скаржником справах істотно відрізняються від тих, що склалися між сторонами цього спору, що свідчить про неподібність правовідносин та спростовує підставність посилань скаржника на них в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

22. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що протилежних висновків Верховного Суду (на спростування висновків суду апеляційної інстанції, які покладені в основу оскаржуваної постанови щодо підставності заявлених позовних вимог), викладених у постановах, ухвалених у подібних з цією справою № 904/2959/22 правовідносинах, відповідач у касаційній скарзі не наводить.

23. Стосовно посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 569/8539/17, колегія суддів зазначає таке.

24. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц розглядався спір про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за несвоєчасне виконання вироку в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, у якій зроблено висновок, що завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим, а оскільки стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому її приписи поширюються як на договірні зобов`язання, так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, суди попередніх інстанцій також обґрунтовано вважали, що наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини 2 статті 625 ЦК України.

25. Процитований скаржником висновок Великої Палати Верховного Суду є загальним щодо питання застосування приписів статті 625 ЦК України до будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Водночас аналіз змісту спірних правовідносин у наведеній скаржником справі № 686/21962/15-ц свідчить про їх очевидну неподібність як за змістовим, так і за суб`єктним і об`єктним критеріями, з правовідносинами в цій справі, яка розглядається. У цій справі № 904/2959/22, яка розглядається, зобов`язання із стягнення коштів розцінені судом апеляційної інстанції як кондикційні, які обумовлені відсутністю у відповідача підстави для збереження у себе коштів позивача, чого у справі № 686/21962/15-ц не виникало. Звідси, посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

26. Щодо посилань скаржника на справу № 569/8539/17, Суд зазначає, що в наведеній справі розглядався спір про захист прав споживачів фінансових послуг, стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені, який виник у зв`язку із тим, що банк не завершив переказ грошових коштів на рахунок позивача.

27. Місцевий господарський суд у справі № 569/8539/17 задовольнив позовні вимоги посилаючись на те, що банк незаконно призупинив переказ грошових коштів на рахунок позивача, що було, зокрема, встановлено в іншій аналогічній справі (щодо іншого періоду прострочення виконання зобов`язання) № 569/11463/15-ц. Апеляційний господарський суд під час нового апеляційного розгляду справи, з яким погодився і Верховний Суд, рішення суду першої інстанції скасував і відмовив у позові.

28. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що судове рішення у справі № 569/11463/15-ц, обставини в якому були визнані преюдиційними судом першої інстанції, скасоване в апеляційному порядку; обставини щодо неправомірного призупинення банком завершення переказів на користь позивача є недоведеними а справі № 569/11463/15-ц, звідси дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

29. З наведеного вбачається, що причиною відмови в задоволенні позовних вимог у наведеній скаржником справі № 569/8539/17 слугували встановлені у іншій справі обставини недоведення позивачами неправомірності призупинення завершення переказу грошових коштів на рахунок позивача. В той же час, у справі яка розглядається, Банк не довів правомірність призупинення переказу грошових коштів на рахунок позивача, як і не довів наявність у нього будь-яких правових підстав для збереження грошових коштів, що слугувало підставою для висновку суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог. Більше того, вимоги щодо грошових коштів, за якими банк призупинив зарахування, у справі № 569/8539/17 взагалі не заявлялися, оскільки відповідні грошові кошти були зараховані на рахунок позивача до пред`явлення позову.

30. Наведено переконливо свідчить, що правовідносини у справі № 569/8539/17 обумовлені іншими встановленими фактичними обставинами, ніж у справі № 904/2959/22, що не свідчить про подібність правовідносин у порівнюваних справах.

31. Окрім того, специфічність правовідносин, у яких виник спір у справі № 569/8539/17 також підтвердив Касаційний цивільний суд (у своїй же постанові у цій справі, на яку і посилається скаржник), оскільки відхилив посилання скаржника на справи № 463/4416/15-ц і № 201/16367/16-ц, висновки в яких концептуально узгоджуються з висновками в цій справі, яка розглядається.

32. Таким чином, як і у випадку зі справою № 686/21962/15-ц, правовідносини у справі № 569/8539/17 також різняться за предметом, підставами позовних вимог, складом учасників та характером спірних правовідносин, що свідчить про їх очевидну неподібність до правовідносин у справі, яка розглядається.

33. Звідси, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 569/8539/17, в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

34. Стосовно процитованого скаржником висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/7983/17, колегія суддів зазначає, що наведена скаржником постанова стосувалася визначення Великою Палатою юрисдикції спорів у яких фізичні особи оскаржували дії уповноваженої особи Фонду та рішення виконавчої дирекції Фонду. Водночас предметом розгляду цієї справи № 904/2959/22 не є дії чи рішення уповноваженої особи Фонду, що свідчить про очевидну неподібність правовідносин у цих двох справах.

35. Більше того, скаржник у поданій касаційній скарзі взагалі не зазначає, які саме висновки суду апеляційної інстанції не відповідають / суперечать процитованому скаржником загальному висновку про пріоритетність норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до правовідносин, які стосуються виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи розпочата процедура ліквідації, своїх зобов`язань, чи які доводи відповідача, висловлені ним під час розгляду справи, відхилені судом апеляційної інстанції всупереч наведеному висновку.

36. Скаржник загалом посилається на приписи статей 36, 48, 50, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, щодо процедури / порядку задоволення вимог кредиторів банка, без конкретизації які саме висновки суд апеляційної інстанції зробив із неправильним застосуванням норм права, а тому відповідні доводи касаційної скарги визнаються декларативними і відхиляються.

37. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

38. Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

39. Як вказала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

40. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

41. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

42. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається відповідач у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 904/2959/22 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Банка на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у цій справі.

43. Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "АКБ "Конкорд" Грошової С. В. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі № 904/2959/22.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил