Постанова

від 13.03.2024 по справі 910/2648/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2648/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 (Михальська Ю.Б. - головуюча, судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.) і рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 (суддя Приходько І.В.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Зокема-Україна"

про визнання протиправними та скасування наказу та висновку.

(у судовому засіданні взяла участь представник Відповідача - Усенко Ю.Ю.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову

1. ОСОБА_1 (далі - "Позивач", ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - "Відповідач", Мінюст) про визнання протиправним та скасування наказу Відповідача № 508/5 від 15.02.2022, прийнятого на підставі висновку Центральної колегії Мінюсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мінюсту від 03.02.2022 та про визнання протиправним та скасування вказаного висновку.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач стверджував, що він є власником нежитлових приміщень з АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв.м. (далі - нежитлові приміщення), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.10.2015, а також рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13.08.2020 у справі № 757/51501/19-ц.

3. Задля належного оформлення права власності Позивача та похідних прав на нього у державному реєстрі приватними нотаріусами Михайленком С.А. та Заєць О.Я. було вчинено ряд реєстраційних дій, а саме: (1) рішенням від 16.07.2021 № 59313931 було скасовано право власності ТОВ "Зокема-Україна" на спірні нежитлові приміщення; (2) рішенням від 16.07.2021 № 59314857 зареєстровано право власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_1 ; (3) рішенням від 20.07.2021 № 59356998 зареєстровано право оренди на нежитлові приміщення за ОСОБА_4 ; (4) рішеннями від 20.07.2021 № 59373350 та № 59373167 зареєстровано право іпотеки на спірні нежитлові приміщення та заборону їх відчуження; (5) рішеннями від 30.09.2021 № 60698906 і № 60699248 зареєстровано припинення права оренди за ОСОБА_4 та зареєстровано право оренди за ОСОБА_4 ; (6) рішенням від 19.10.2021 № 61003783 зареєстровано право суборенди на нежитлові приміщення за ТОВ "ГФ Інвестмент Груп".

4. Між тим у подальшому Позивачеві стало відомо, що ТОВ "Зокема-Україна" було подано скаргу до Мінюсту, у якій товариство, зокрема, просило скасувати низку вищезазначених рішень про державну реєстрацію, що вчинялися приватними нотаріусами Михайленком С.А. та Заєць О.Я .

5. В обґрунтування поданої скарги ТОВ "Зокема-Україна" зазначало про допущені нотаріусами процедурні порушення, які в результаті призвели й до порушення його права власності на спірні нежитлові приміщення.

6. Висновком Центральної колегії Мінюсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мінюсту від 03.02.2022 було рекомендовано задовольнити скаргу ТОВ "Зокема-Україна" в повному обсязі.

7. Наказом Мінюсту № 508/5 від 15.02.2022 скаргу ТОВ "Зокема-Україна" задоволено. Скасовано рішення від 16.07.2021 № 59313931, від 16.07.2021 № 59314857, від 20.07.2021 № 59356998, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. Також скасовано рішення від 20.07.2021 № 59373350 та № 59373167, від 30.09.2021 № 60698906, № 60699248, від 19.10.2021 № 61003783, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О.Я.

8. ОСОБА_1 наполягав, що Відповідач, приймаючи спірний наказ та висновок, діяв всупереч вимог законодавства, зокрема, із суттєвим порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мінюсту № 1128, оскільки: (1) належним чином не повідомив Позивача про час, дату та місце проведення засідань з розгляду скарги ТОВ "Зокема-Україна"; (2) безпідставно здійснив розгляд поданої скарги по суті, оскільки знав, що право власності Позивача на спірні нежитлові приміщення виникло на підставі, зокрема, судового рішення у справі №757/51501/19-ц, а також що на момент розгляду скарги з приводу вказаних приміщень у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебували два судові спори (справа № 757/38480/21-ц та справа № 757/61795/21); (3) порушив 45-ти денний строк на розгляду скарги в сфері державної реєстрації.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

9. Господарський суд міста Києва рішенням від 26.04.2023 у задоволенні позову відмовив.

10. Приймаючи рішення, суд виходив із недоведеності Позивачем обставин неправомірності оспорюваних наказу та висновку. Пояснив, що ухвалюючи їх Відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

11. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 10.10.2023 рішення господарського суду першої інстанції залишив без змін.

Касаційна скарга

12. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. Скаржник стверджує, що оскаржувані рішення судами ухвалено з неправильним застосуванням та порушення правових норм, а також без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

14. Пояснює, що суди:

- неправильно застосували вимоги пункту 11 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1150 від 24.12.2019) щодо повідомлення заінтересованих осіб (конкретно ОСОБА_1 ) про засідання колегії Мінюсту одним із додаткових способів, крім публікації дати засідання на сайті Відповідача;

- неправильно застосували приписи пункту 5 згаданого Порядку та пункту 1 частини другої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", адже не врахували, що колегія Мінюсту, розглянувши скаргу ТОВ "Зокема-Україна", перевищили свої повноваження, проігнорувавши те, що на розгляді суду перебувало два спори щодо права власності на спірні нежитлові приміщення;

- неправильно застосовували положення пункту 4 згаданого Порядку та статті 20 Закону України "Про звернення громадян", не врахувавши, що Відповідачам було порушено 45-денний строк розгляду скарги;

- порушили приписи процесуального права, адже вибірково оцінили надані Позивачем докази;

- прийняли рішення всупереч висновкам Верховного Суду, які викладено у відповідних постановах у справах № 826/9614/17, № 926/7876/17, № 821/1490/17, № 921/669/17, № 8269/14385/16, № 826/9791/17, № 826/9046/16.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

15. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує проти її задоволення. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою. З оскаржуваними рішеннями погоджується і просить залишити їх без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

16. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Між тим, частиною четвертою цієї статті ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами і вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

18. В свою чергу частиною другою статті 313 ГПК України передбачено, що порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

19. Враховуючи наведені положення колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

20. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

21. Відповідно до приписів статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

22. У статтях 5, 7 та 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

23. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

24. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

25. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

26. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

27. Згідно з частиною другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

28. За змістом частин першої - другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

29. Частиною першої статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

30. Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

31. Аналогічні за змістом висновки щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19.

32. У частині другій статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зазначено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

33. Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

34. Звідси підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

35. За змістом частини першої статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

36. Отже, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

37. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

38. Спір у цій справі виник з приводу законності наказу Мінюсту та висновку його колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації, які були прийняті за результатами розгляду скарги ТОВ "Зокема-Україна" на рішення приватних нотаріусів щодо реєстрації права власності фізичної особи ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення та похідних прав на нього (іпотека, оренда).

39. Таким чином для вирішення питання про юрисдикційність спору у цій справі судам слід було з`ясувати чи виступає чи не виступає фізична особа ОСОБА_1 як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

40. Між тим з оскаржуваних судових рішень та установлених обставин справи не слідує, що ОСОБА_1 діє у спірних правовідносинах як суб`єкт господарювання і що позов у цій справі ним подано на захист своїх прав та обов`язків у сфері підприємництва.

41. Навпаки із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позов ним подано саме як фізичною особою, яка захищає своє право власності на нерухоме майно. Позивач у позові свідомо "виділив" цей статус. Звернення ж до суду господарської юрисдикції мотивував приписами статті 30 ГПК України "Виключна підсудність", вважаючи, що усі спори, у яких відповідачем є міністерство або інший центральний орган виконавчої влади мають розглядатися Господарським судом міста Києва.

42. Але Позивач (як і суди попередніх інстанцій) не врахував, що положення статті 30 ГПК України щодо виключної підсудності спорів стосуються правил визначення територіальної юрисдикції, а не предметної чи суб`єктної. Тобто Господарському суду міста Києва дійсно підсудні усі спори у яких відповідачем є міністерство або інший центральний орган виконавчої влади, однак тільки у тому випадку коли такі спори є господарськими за предметним та суб`єктним критеріями.

43. У даній же справі (з урахуванням наведених вище висновків) спір господарським не являється, а тому до юрисдикції господарського суду не належить. Спір у цій справі має розглядатися за правилами цивільного судочинства як такий, що стосується права власності на майно фізичної особи. За територіальною юрисдикцією цей спір підсудний Печерському районному суду міста Києва.

44. Таким чином спір у справі № 910/2648/22 Господарським судом міста Києва та Північним апеляційним господарським судом розглянуто з порушенням правил юрисдикції господарських судів, що є обов`язковою підставою для скасування прийнятих ними рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанції повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

46. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу (частина перша статті 313 ГПК України).

47. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

48. Керуючись вказаними приписами, ураховуючи викладені вище мотиви, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваних рішення і постанови та про закриття провадження у цій справі у зв`язку із тим, що спір у ній не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

49. На виконання приписів частини другої статті 231 ГПК України суд касаційної інстанції роз`яснює, що Позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення даної справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 231, 300, 301, 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/2648/22 скасувати.

3. Провадження у справі № 910/2648/22 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.