Постанова

від 13.03.2024 по справі 910/19994/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/19994/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації «Українське молодіжне аерокосмічне об`єднання «Сузір`я»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 (головуючий - Тарасенко К.В., судді - Іоннікова І.А., Михальська Ю. Б.) і рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 (суддя Стасюк С.В.) у справі

за позовом Громадської організації «Українське молодіжне аерокосмічне об`єднання «Сузір`я»

до 1) територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, 2) Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, 3) Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) державного реєстратора Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузори Анни Віталіївни, 2) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малаховської Ірини Валентинівни,

про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та визнання майнових прав на об`єкт інвестування

(за участю представників: позивача -Петров О.О., Ковалишин Т.А..; відповідача-1 - Ваховська І.Б., відповідача-3 - Росла С.В.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

1. 25.12.1998 між Українським молодіжним аерокосмічним об`єднанням «Сузір`я» (інвестор) та Старокиївською районною державною адміністрацією м. Києва (замовник, Старокиївська РДА) укладений інвестиційний договір (далі - інвестиційний договір), предметом якого є інвестиційна участь інвестора у реконструкції з прибудовою дитячої дошкільної установи № 498 по вул. Інститутській, 14а, у місті Києві (далі - об`єкт інвестування).

2. За умовами інвестиційного договору замовник зобов`язався забезпечити об`єкт інвестування всіма дозвільними документами, щодо перепланування частини будівлі дитячої дошкільної установи № 498 по вул. Інститутській, 14-А, у місті Києві та цегляної прибудови в торці будівлі, введення в експлуатацію об`єкта інвестицій; інвестор зобов`язався здійснити фінансування об`єкта інвестування на умовах, в порядку та строки, визначені цим договором; сторони домовились обрати генеральним підрядником Товариство з обмеженою відповідальністю «Зеніт», проектувальником - Проектно - будівельний кооператив «Архкомплекс» (п.п. 2.2. 2.4 інвестиційного договору).

3. В пункті 3.1 інвестиційного договору наведена характеристика об`єкта інвестування, а саме: площа земельної ділянки - 4 000 кв м, площа приміщень правого крила об`єкта - прибудова (орієнтовно) 280 кв м. Запланований термін здачі реконструйованого об`єкта з прибудовою в експлуатацію - 11.03.2001 (п. 6.2 інвестиційного договору).

4. Згідно з п.п. 3.2, 3.3 інвестиційного договору інвестор зобов`язався організувати фінансування робіт орієнтовним обсягом 500 000 грн з: розробки проекту реконструкції та ремонтних робіт об`єкта інвестування; загальних будівельних робіт з будівництва прибудови до об`єкта інвестування; влаштування системи теплопостачання, опалення, вентиляції, водопостачання і каналізації, електропостачання, а також з розробки проектів на вказані системи, інші роботи.

5. Згідно з п.п. 5.3.4, 6.7 інвестиційного договору після робіт з реконструкції інвестор має право на набуття права приватної власності на приміщення правого крила об`єкта, що реконструюються, прибудовані до правого крила об`єкту загальною площею (орієнтовно) 280 кв м.

6. В 2013 році Об`єднання звернулось з позовом до Міськради про визнання права власності на прибудову до будівлі за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 14а, яка складається з приміщень визначених в технічному паспорті на нежитловий будинок від 07.02.2009 (далі - спірні приміщення). Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 у справі № 910/16882/13, яке набрало законної сили, у задоволенні позову Об`єднання відмовлено.

7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 у справі № 910/4620/20, яке також набрало законної сили, задоволений позов прокурора в інтересах держави в особі Міськради та зобов`язано Об`єднання усунути перешкоди у користуванні спірними приміщеннями шляхом їх звільнення.

8. 03.08.2018 державний реєстратор прийняв рішення (індексний № 42384293) про державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлові будівлі літ. «А», «Б», «В» загальною площею 1148,6 кв м, що розташовані в м. Києві по вул. Інститутська (алея Героїв Небесної Сотні), 14а за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради (далі - рішення № 42384293).

9. 22.05.2019 державний реєстратор прийняв рішення (індексний № 46985758) про державну реєстрацію права оперативного управління на вказані нежитлові будівлі за Управлінням освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - рішення № 46985758).

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

10. Громадська організація «Українське молодіжне аерокосмічне об`єднання «Сузір`я» (далі - Об`єднання, позивач) звернулась до суду з позовом до Київської міської ради (далі - Міськрада, відповідач-1); Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач-2); Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач-3) про: скасування рішень № 42384293 та № 46985758; закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна - будівлі 14а по вул. Інститутській в м. Києві; визнання майнового (речового) права на прибудову до будівлі за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 14а, яка складається з приміщень визначених в технічному паспорті на нежитловий будинок від 07.02.2009 згідно з переліком, наведеним в позовній заяві (спірні приміщення).

11. Позов мотивований тим, що позивач, як інвестор, виконав всі умови інвестиційного договору в частині інвестування будівництва прибудови до об`єкту інвестування, а отже має право на набуття права власності на спірні приміщення, які становлять прибудову до будівлі за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 14а.

12. Натомість Старокиївська РДА умов інвестиційного договору не виконала, побудований за кошти позивача об`єкт нерухомості в експлуатацію не ввела, а Міськрада в порушення вимог законодавства зареєструвала за собою право власності на увесь об`єкт нерухомості по вул. Інститутській, 14а, у тому числі і на ту його частину (прибудову), речові права на яку належать позивачу.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023, в позові відмовлено.

14. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні приміщення становлять складову частину єдиної неподільної речі - будівлі номер 14-а загальною площею 1148,6 кв м по вул. Інститутській у м. Києві, право власності на яку належить територіальній громаді м. Києва в особі Міськради.

15. Визнавши в якості преюдиційних обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/4620/20, суди констатували відсутність у позивача порушеного речового права у спірних правовідносинах, оскільки інвестиційний договір не є правовстановлюючим документом у підтвердження речових прав позивача на спірні приміщення та відсутні інші докази, які б підтверджували існування підстав навіть для користування Об`єднанням спірними приміщеннями комунальної власності.

Касаційна скарга

16. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. Суди порушили приписи статті 75 ГПК України, не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 щодо змісту преюдиційних обставин, внаслідок чого дійшли помилкових висновків про преюдицію висновків, викладених у судовому рішенні у справі № 910/4620/20. У той же час преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

18. Суди неправильно застосували статтю 331 Цивільного кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 21.12.2022 у справі № 569/5399/20. Так, суди не з`ясували та не надали правової оцінки умовам інвестиційного договору щодо підстав набуття позивачем права власності на частину реконструйованого об`єкта нерухомого майна.

19. Суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, надані позивачем в обґрунтування позову, прийняли рішення без урахування правових висновків Верховного Суду щодо необхідності повного, всебічного дослідження доказів із забезпечення реалізації принципу змагальності, викладених у постановах від 27.10.2019 у справі № 910/7054/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18. Так, у підтвердження свого речового права на спірні приміщення позивач надав суду експертний висновок №001 від 22.09.2021 який доводить, що в період з 10.02.1999 по 30.08.2007 була виконана реконструкція з прибудовою будівлі за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 14а.

Позиція Верховного Суду

20. Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

21. Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою у цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

22. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

23. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

24. При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

25. Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

26. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

27. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

28. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

29. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

30. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

31. Так, позивач, посилаючись у касаційній скарзі на не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 359/5719/17 (розглядався позов інвестора житлового будівництва про визнання за ним майнових прав на проінвестовану квартиру та витребування її у іншої особи, за якою зареєстроване право власності на цю квартиру), Верховного Суду у справі №569/5399/20 (розглядався позов інвестора житлового будівництва до житлово-будівельного кооперативу про визнання майнового права на квартиру, проінвестовану на підставі договору про пайову участь у будівництві), фактично цитує окремі абзаци тексту постанов суду касаційної інстанції безвідносно до застосування судом касаційної інстанції у цих справах конкретних норм матеріального чи процесуального права. При цьому скаржник в обґрунтування у цьому контексті суті стверджуваного порушення судами попередніх інстанцій статті 331 Цивільного кодексу України посилається виключно на не дослідження судами умов інвестиційного договору в якості доказу набуття права власності на спірні приміщення, що взагалі не відповідає змісту підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

32. При цьому підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Також саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

33. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі.

34. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що цитування скаржниками окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

35. Аргументи позивача щодо порушення судами положень статті 75 ГПК України, без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 907/29/19 (розглядався позов фермерського господарства, яке вважало себе правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства, про визнання незаконним і скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки), № 917/1345/17 (розглядався позов товариства про стягнення з учасників товариства коштів, отриманих в якості дивідендів без достатньої правової підстави) Верховним Судом також відхиляються.

36. Позивач у даній справі, що переглядається, намагається довести незаконність державної реєстрації за територіальною громадою права комунальної власності на будівлю закладу дитячої дошкільної установи, яка належить до об`єктів права комунальної власності, які не підлягають приватизації. Суди попередніх інстанцій під час вирішення даного спору встановили відсутність доказів набуття позивачем будь-яких речових прав на спірні приміщення, які становлять складову частину належного Міськраді єдиного об`єкта нерухомості - будівлі дитячої дошкільної установи.

37. Дійсно, в якості одного з доводів мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень суди навели обставини, встановлені судом в межах судової справи № 910/4620/20, у якій розглядався позов Міськради про виселення позивача зі спірних приміщень.

38. Разом з тим не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

39. Суд касаційної інстанції констатує, що постанови Верховного Суду у зазначених справах, на які посилається скаржник, та викладені в них правові висновки, були прийняті за інших фактичних обставин, що формують зміст правовідносин у зазначених справах, за іншими доказами, поданими сторонами на їх підтвердження та оціненими судами.

40. Отже, висновки щодо застосування норми процесуального права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у даній справі, що розглядається.

41. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

42. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку чим касаційне провадження за касаційною скаргою позивача в частині вказаної підстави підлягає закриттю згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

43. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неповне дослідження судами зібраних у справі доказів.

44. У розумінні пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є передбачене пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.

45. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

46. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

47. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи позивача зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

48. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

49. Таким чином, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України (щодо недослідження зібраних у справі доказів), також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою третьої особи у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

51. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

52. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

53. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

54. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Громадської організації «Українське молодіжне аерокосмічне об`єднання «Сузір`я» в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Громадської організації «Українське молодіжне аерокосмічне об`єднання «Сузір`я» в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2022 у справі №910/19994/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.