Ухвала

від 21.02.2024 по справі 201/9127/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 201/9127/21

провадження № 61-2745св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , фізична особа-підприємець ОСОБА_8 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопровайдер», Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Ясиром Сергієм Андрійовичем , на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року у складі судді Демидової С. О., додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року у складі судді: Демидової С. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , фізична особа-підприємець ОСОБА_8 (далі - ФОП ОСОБА_8 ), Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопровайдер» (далі - ТОВ «Автопровайдер»), Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області, про захист права власності шляхом стягнення грошових коштів та зобов`язання утриматись від певних дій.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, який він придбав у автомобільному салоні за 1 132 020 грн.

22 липня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрував указаний автомобіль, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У подальшому внаслідок незаконного заволодіння транспортним засобом автомобіль всупереч волі власника декілька разів переоформлювався на підставі фіктивних правочинів. Відповідно до довідки-рахунку ТОВ «Автопровайдер» від 23 липня 2015 року серії ААЕ № 293358 автомобіль переоформлено на ОСОБА_6 та видано державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Згодом відповідно до довідки-рахунку ФОП ОСОБА_8 від 15 вересня 2015 року серії НОМЕР_4 у ТЦС № 1202 Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області право власності на транспортний засіб переоформлено на ОСОБА_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_5 .

За заявою ОСОБА_1 та інших потерпілих ГУ НП у Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження № 12016040000000664 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 189 КК України.

Допитана як свідок в кримінальному провадженні ОСОБА_2 підтвердила відсутність у неї волі на придбання транспортного засобу і його фіктивне оформлення на її ім`я за проханням сина - ОСОБА_4 .

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, колір чорний, номер шасі НОМЕР_6 , номер двигуна НОМЕР_7 та зобов`язано передати автомобіль ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року рішення Жовтневого районного суд міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишено без змін.

На виконання указаного рішення суду видано виконавчий лист № 201/12569/16, який з 02 квітня 2018 року до 24 лютого 2020 року перебував на примусовому виконанні в Соборному ВДВС у м. Дніпрі, виконавче провадження № НОМЕР_11.

24 лютого 2020 року виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

З 25 лютого 2020 року до 13 травня 2021 рік виконавчий лист перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця, виконавче провадження № НОМЕР_12.

У межах виконавчого провадження вживалися усі заходи примусового виконання, передбачені нормами Закону України «Про виконавче провадження», проте вони не призвели до фактичного виконання судового рішення.

Боржник ОСОБА_2 за викликом до приватного виконавця не з`являлась і транспортний засіб не повернула. Натомість з метою створення перешкод для виконання судового рішення умисно передала його своєму синові ОСОБА_4 , чим свідомо порушила заходи забезпечення позову вжиті судом. Крім того, на ОСОБА_2 накладався штраф через умисне невиконання судового рішення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А., третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні № НОМЕР_12 відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року скасовано, а провадження у справі закрито. Постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року - без змін.

01 липня 2020 року Дніпровським відділом поліції ГУ НП в Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження № 12020040030001335 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (умисне невиконання ОСОБА_2 рішення суду).

12 травня 2020 року приватний виконавець Приходько А. А. у виконавчому провадженні № НОМЕР_12 винесла постанову про розшук майна боржника та оголосила у розшук транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, колір чорний, номер шасі НОМЕР_6 , номер двигуна НОМЕР_7 .

13 травня 2021 року виконавчий документ повернено стягувачу без виконання на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не було виявлено протягом року з дня оголошення розшуку.

Позивач зазначав, що оскільки рішення суду про витребування транспортного засобу не виконане відповідачем, місце знаходження транспортного засобу не відомо, тому позивач вказував про необхідність застосування статей 1212, 1213 ЦК України.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1 796 120,00 грн;

зобов`язати ОСОБА_2 утриматися від дій, які могли б порушити права позивача.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 796 120,00 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 5 482,40 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави 5 867,60 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору;

ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави;

права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у справі № 310/5835/13-ц (провадження № 61-46496св18);

згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/739/17;

рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/12569/16 від 22 лютого 2018 року встановлено, що транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER 44661, 2014 року випуску, колір чорний , номер шасі НОМЕР_6 , номер двигуна НОМЕР_7 вибув із володіння ОСОБА_1 поза його волею. Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А. у виконавчому провадженні № НОМЕР_12, з виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в справі № 201/12569/16 про витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER 44661, 2014 року випуску, колір чорний, номер шасі НОМЕР_6 , номер двигуна НОМЕР_7 транспортний засіб оголошено в розшук. В наданому відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що ОСОБА_2 не має можливості повернути транспортний засіб позивачу, оскільки його місце знаходження їй не відомо;

аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм чинного законодавства, враховуючи що транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею, наразі місце знаходження транспортного засобу невідомо, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середню ринкову ціну автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER 44661, 2014 року випуску, що відповідно до висновку судово-транспортної експертизи № 244-22 від 24 березня 2022 року становить 1 796 120 грн;

стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача утриматись від дій, які могли б порушити права позивача при виконанні судового рішення суд не знаходить підстав для їх задоволення, оскільки позивачем при заявлені цієї позовної вимоги не наведено жодного обґрунтування такої вимоги.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи у розмірі 6 864,00 грн, витрати на відправлення поштової кореспонденції на загальну суму 3 147,60 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 28 000 грн.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року і додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

при частковому задоволенні позовних вимог районний суд обґрунтовано виходив з того, що транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею, наразі місце знаходження транспортного засобу невідомо, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, а тому суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середню ринкову ціну автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER 44661, 2014 року випуску, що відповідно до висновку судово-транспортної експертизи № 244-22 від 24 березня 2022 року становить 1 796 120 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне;

положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору;

ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у справі № 310/5835/13-ц (провадження № 61-46496св18);

згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/739/17;

доводи апеляційної скарги про те, що суд зробив посилковий висновок про часткове задоволення позову, оскільки позивачем не доведено неможливість повернення майна в натурі, колегія суддів відхилила, оскільки в матеріалах справи наявна постанова приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А. від 13 травня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не було виявлено протягом року з дня оголошення розшуку. Вірно встановивши, що транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею, наразі місце знаходження транспортного засобу невідомо, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача середню ринкову ціну автомобіля, з висновком якого погодився й апеляційний суд.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року заяву представника ОСОБА_1. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 8 000,00 грн. У задоволенні іншої частини заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Аргументи учасників справи

23 лютого 2023 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Ясир С. А., в якій просила:

скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року;

ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , яка є предметом розгляду цивільної справи № 201/9127/21;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

кондикційний позов (статті 1212, 1213 ЦКУ) може бути задоволений лише щодо майна визначеного родовими ознаками (в тому числі грошей), а автомобіль - є індивідуально визначеною річчю (має номер шасі, номер двигуна, тощо), тому кондикція як спосіб захисту прав застосована бути не може. Суди першої та апеляційної інстанції застосовуючи норму ст. 1213 ЦК України, та приймаючи рішення про стягнення з Відповідача вартість автомобіля, в оскаржуваних Рішенні та Постанові зазначають наступне: «Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі». Тому, оскільки спірне авто є індивідуально визначеною річчю, то до спірних правовідносин не може бути застосовано норми статей 1212, 1213 ЦК України. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у Постанові від 23 лютого 2022 року по справі № 672/362/20 провадження № 61-4370св21. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі;

https://reyestr.court.gov.ua/Review/56280404

суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 1212, 1213 ЦК України. У спірних правовідносинах застосування вказаних норм можливе лише у раз коли індивідуально визначене майно є видозміним чи переробленим та не існує в натурі. Проте спірне майно (автомобіль) існує в натурі, не є видозміненим чи переробленим, а тому підстав для застосування норм глави 83 ЦК України немає;

єдиним ефективним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є саме витребування (віндикація) індивідуально визначеної речі (автомобіля). Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі. Про це, зокрема, зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц;

неможливість повернення майна в натурі як підстава для застосування норм статті 1213 ЦК України не доведена належними та достатніми доказами. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/12569/16 від 22 лютого 2018 року, що набрало законної сили, вирішено витребувати з чужого незаконного володіння у відповідачки на користь позивача спірне майно (автомобіль). На цей час спірне майно існує в натурі, не втрачене та не загублене, а можливість його повернення Позивачу у встановленому законом порядку. Однак, саме лише повернення виконавчого документа Позивачу з урахуванням дій здійснених виконавцем (штрафи, подання про притягнення до кримінальної відповідальності, розшук - не є свідченням «неможливості» виконання рішення суду про витребування майна, оскільки не свідчать про здійснення виконавцем всіх заходів спрямованих на його примусове виконання. Законодавством, що регулює виконання судових рішень передбачено широкий перелік трав державного чи приватного виконавця спрямованих на виконання рішення суду. Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21;

поданням кондикційного позову, щодо того ж предмету між тими ж сторонами, Позивач констатує неспроможність та неповноту дій виконавців з витребування спірного майна, при цьому Позивачем не було вчинено жодних дій спрямованих на подальше спонукання його належного виконання (встановлення судового контролю над виконанням рішення, оскарження постанови про повернення виконавчого документа, повторна подача виконавчого документа іншому виконавцю, тощо). Відтак, Позивач, шляхом подачі позову по даній справі, намагається фактично вирішити питання виконання рішення суду про витребування майна, що не є належним процесуальним механізмом;

ухвалення оскаржених судових рішень призводить до створення індивідуального надмірного тягаря для відповідачки. Індивідуальний надмірний тягар - це втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування, що є предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Відтак, у разі задоволення позову Відповідачка нестиме «індивідуальний надмірний тягар», що сам по собі, виключає можливість його задоволення через не пропорційне втручання у право на мирне володіння майном. Під час придбання автомобіля Відповідачкою вже було сплачено за нього кошти. Вирішуючи питання витребування у неї автомобіля, питання компенсації їй суми вартості такого автомобіля - не вирішувалось (що вже саме по собі створює індивідуальний надмірний тягар);

відповідачка вже втратила вартість майна (вже фактично сплачену), а за рішенням суду і сам об`єкт, який придбавала за цю вартість (кошти), оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі 201/12569/16 від 22 лютого 2018 року про витребування майна, констатовано, що відповідачка є володіючим невласником автомобіля, тоді як його власником є Позивач. В разі ж задоволення позову по даній справі Відповідачка буде зобов`язана втретє втратити цей актив, знову сплативши за нього кошти. При цьому, в разі виконання рішення про стягнення грошей це: 1) не позбавлятиме Позивача можливості в подальшому реалізувати (виконати) і рішення суду про витребування цього ж майна, бо згідно такого рішення саме Позивач є його власником, а виконавчий документ про витребування - не визнавався таким, що не підлягає виконанню; 2) не зробить Відповідачку власницею спірного майна, оскільки рішенням суду про його витребування констатовано право власності на нього у Позивача; 3) не позбавить Позивача можливості вдруге стягнути з Відповідачки цю ж суму грошей шляхом отримання судового рішення про зміну порядку і способу виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі 201/12569/16 від 22 лютого 2018 року з витребування автомобіля на те ж саме стягнення тієї ж самої суми грошей, що до речі, вже реалізується Позивачем шляхом подання відповідної заяви, та може призвести до подвійного стягнення. Таке втручання в право на мирне володіння майном - не є пропорційним, тому створює для Відповідачки індивідуальний надмірний тягар, та є підставою для відмови в задоволенні позову;

оскільки немає підстав для задоволення позовник вимог, то додаткове рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат також підлягає скасуванню. Крім того, суд першої інстанції порушив норми статті 137, 141 ЦПК України, не звернув уваги на порушення порядку заявлення позивачем вимог про стягнення судових витрат та помилково включив до їх складу витрати на відправлення судових повісток, кореспонденції.

У вересні 2023 року від представника ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, в яких він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

У поясненнях зазначено, що:

висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник в касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається;

транспортний засіб у 2015 році незаконно вибув із володіння власника ОСОБА_1 і протягом 8 років перебуває у володінні ОСОБА_2 .Судові рішення у справах № 201/12569/16 і № 201/9127/21 на цей час не виконані, доказів виконання судових рішень у вказаних справах не надано. Тобто, держава Україна не забезпечила і не гарантувала власнику ОСОБА_1 його право на мирне володіння майном і ефективний захист права власності судовими і правоохоронними державними органами. Рішення постановлене українським судом не призвело до поновлення порушених прав і отримання справедливої сатисфакції, що є недопустимим;

суди відмовили у задоволенні заяви позивача (стягувача) про зміну порядку виконання судового рішення у справі № 201/12569/16 із витребування майна у ОСОБА_2 на стягнення з неї вартості такого майна. Тому єдиним способом захисту свого права власності було звернення до суду з новим позовом про захист права власності шляхом стягнення із ОСОБА_2 грошової компенсації вартості транспортного засобу.

У вересні 2023 року від представника ОСОБА_1 надійшла заява щодо вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті вимог касаційної скарги.

У заяві вказано, що узв`язку із касаційним переглядом цієї справи позивач поніс судові витрати, попередній (орієнтовний) розрахунок суми яких є таким: витрати на професійну правничу допомогу - 37 000,00 грн, поштові витрати - 500,00 грн, витрати пов`язаних із прибуттям до суду за місцем слухання справи (у разі розгляду справи з викликом сторін) - 5 000,00 грн, витрати за відрив від звичайних занять у зв`язку із явкою до суду і компенсацію втраченого заробітку (у разі проведення розгляду справи з викликом сторін) - 6 700,00 грн.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржених судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року: заяву ОСОБА_2 про зупинення виконання судових рішень задоволено, зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року, додаткового рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року, залишених без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року, додаткового рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року, залишених без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року: в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 березня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20, від 13 листопада 2019 року у справі № 759/1386/17-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21 від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення по суті оскаржуються в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1 796 120,00 грн, та додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 04 липня 2014 року ОСОБА_1 придбав у автосалоні за 1 132 020,00 грн транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску.

22 липня 2014 року автомобіль зареєстровано за позивачем та видано йому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У подальшому вказаний автомобіль було зареєстровано на ім`я ОСОБА_6 на підставі довідки-рахунку ТОВ «Автопровайдер» від 23 липня 2015 року № 293358 та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 .

Згідно з листом Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області від 21 липня 2017 року № 31/4-2582 03 вересня 2015 року автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, номер двигуна НОМЕР_7 , номер кузова НОМЕР_6 , державний номерний знак НОМЕР_9 , знятий з обліку для реалізації у Дніпропетровському ВРЕР-2.

На час звернення з позовом власником спірного транспортного засобу є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 , довідкою-рахунком від 15 вересня 2015 року № 415436, а також договором про надання послуг з виписки довідки-рахунку від 15 вересня 2015 року, укладеного між ФОП ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16 позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до ТОВ «Автопровайдер», ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області, про визнання недійсним договорів, визнання права власності, витребування майна та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, колір чорний, номер шасі НОМЕР_6 , номер двигуна НОМЕР_7 та зобов`язано передати його ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року рішення Жовтневого районного суд міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишено без змін.

На виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист № 201/12569/16, який з 02 квітня 2018 року до 24 лютого 2020 року перебував на примусовому виконанні у Соборному ВДВС у м. Дніпрі, виконавче провадження № НОМЕР_11. 24 лютого 2020 року виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

З 25 лютого 2020 року до 13 травня 2021 рік виконавчий лист № 201/12569/16 перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця, виконавче провадження № НОМЕР_12.

У межах виконавчого провадження вживалися усі визначені законом заходи примусового виконання, передбачені нормами Закону України «Про виконавче провадження», проте вони не призвели до виконання судового рішення. Боржник ОСОБА_2 за викликом до приватного виконавця не з`являлась та транспортний засіб не повернула. Натомість з метою створення перешкод для виконання судового рішення вона умисно передала його своєму синові ОСОБА_4 , чим свідомо порушила заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду першої інстанції.

Постановою приватного виконавця від 06 квітня 2020 року за невиконання судового рішення без поважних причин на ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 1 700,00 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року в справі № 160/4071/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А., третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні № НОМЕР_12.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2020 року в справі № 160/4071/20 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року скасовано, а провадження у справі закрито.

Постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року в справі № 160/4071/20 постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року в справі № 160/4071/20 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року - без змін.

01 липня 2020 року Дніпровським відділом поліції ГУ НП в Дніпропетровській області за заявою приватного виконавця відкрито кримінальне провадження № 12020040030001335 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (невиконання судового рішення).

Постановою приватного виконавця від 12 травня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_12 майно боржника оголошено у розшук, а саме: автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, колір чорний, номер шасі НОМЕР_6 , номер двигуна НОМЕР_7 .

Постановою приватного виконавця від 13 травня 2021 року виконавчий документ повернено стягувачу без виконання на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не було виявлено протягом року з дня оголошення розшуку.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційних скаргах доводи, проаналізувавши оскаржене судове рішення, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції вважав, що транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею, наразі місце знаходження транспортного засобу невідомо, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середню ринкову ціну автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER 44661, 2014 року випуску, що відповідно до висновку судово-транспортної експертизи № 244-22 від 24 березня 2022 року становить 1 796 120 грн. Апеляційний суд вказав, що в матеріалах справи наявна постанова приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А. від 13 травня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не було виявлено протягом року з дня оголошення розшуку. Вірно встановивши, що транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею, наразі місце знаходження транспортного засобу невідомо, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача середню ринкову ціну автомобіля, з висновком якого погодився й апеляційний суд.

суди попередніх інстанцій вважали, що норми статей 1212, 1213 ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин. При цьому суди, частково задовольнивши позов, зазначили, що ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі;

у касаційній скарзі відповідачка вказує про те, що кондикція не може бути застосована до речі, визначеної індивідуальними ознаками, проте, суди, вказавши про це, задовольнили частково позов. При цьому посилається, на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 672/362/20 (провадження № 61-4370св21).

Як свідчить аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень, висновок про те, що кондикція не може бути застосована до речі, визначеної індивідуальними ознаками, зроблено ще Верховним Судом України.

У постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року в справі № 6-3090цс15 зазначено, що:

«конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави».

У постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 вказано, що:

«положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобовязання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею, чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним, чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі».

Такий висновок по суті повторений Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, на яку є посилання в касаційній скарзі, без посилання на відповідні постанови Верховного Суду України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 672/362/20 (провадження № 61-4370св21), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

«конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань».

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту цих норм можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (частина перша статті 1213 ЦК України).

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (частина друга статті 1213 ЦК України).

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:

кондиційний позов може поширюватися як на речі визначені індивідуальними ознаками, так і родовими ознаками. Про це, зокрема, свідчить те, що в главі 83 ЦК України вживається термін «майно», який охоплює як речі, визначені індивідуальними ознаками (наприклад, картина, автомобіль), так і родовими (наприклад, пшениця, борошно);

законодавець не пов`язує застосування статті 1213 ЦК України із тим, що безпідставне набуття майна стосується речі, визначеної індивідуальними ознаками. Навпаки, в частині другій статті 1213 ЦК України законодавець визначив, що умовою для стягнення вартості майна (грошей) має існувати неможливість повернення майна (зокрема, знищення, перероблення речі).

Європейський суд з прав людини зауважив, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (підпункт 7 пункту 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року).

Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).

З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права (статті 1212 глави 83 ЦК України) у подібних правовідносинах про те, що кондиційна вимога застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками, такий висновок викладений у: постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 672/362/20 (провадження № 61-4370св21)), та зробити висновок про те, що:

«кондиційний позов може поширюватися як на речі, визначені індивідуальними ознаками, так і родовими ознаками. Про це, зокрема, свідчить те, що в главі 83 ЦК України вживається термін «майно», який охоплює як речі, визначені індивідуальними ознаками, так і родовими. Законодавець не пов`язує застосування статті 1213 ЦК України із тим, що безпідставне набуття майна стосується речі, визначеної індивідуальними ознаками. Навпаки, в частині другій статті 1213 ЦК України законодавець визначив, що умовою для стягнення вартості майна (грошей) має існувати неможливість повернення майна (зокрема, знищення, перероблення речі)».

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 201/9127/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук