Ухвала

від 29.05.2024 по справі 201/9127/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

29 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 201/9127/21

Провадження № 14-33цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопровайдер», Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, про захист права власності шляхом стягнення грошових коштів та зобов`язання утриматись від певних дій

за касаційною скаргою адвоката Ясира Сергія Андрійовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року у складі судді Демидової С. О., додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року у складі судді Демидової С. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

УСТАНОВИЛА:

1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 (далі - ФОП ОСОБА_8 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопровайдер» (далі - ТОВ «Автопровайдер»), Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, про захист права власності шляхом стягнення грошових коштів та зобов`язання утриматись від певних дій.

2. Позов мотивував тим, що він є власником транспортного засобу TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, який він придбав у автомобільному салоні за 1 132 020,00 грн та 22 липня 2014 року зареєстрував цей автомобіль, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

3. Унаслідок незаконного заволодіння цим транспортним засобом автомобіль, усупереч волі власника, декілька раз переоформили на підставі фіктивних правочинів: на ОСОБА_6 відповідно до довідки-рахунку ТОВ «Автопровайдер» від 23 липня 2015 року серії НОМЕР_3 , видано державний номерний знак НОМЕР_4 .; на ОСОБА_2 відповідно до довідки-рахунку ФОП ОСОБА_8 від 15 вересня 2015 року серії НОМЕР_5 у ТЦС № 1202 Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області, державний номерний знак НОМЕР_6 .

4. Зазначив, що за його заявою та заявами інших потерпілих Головне управління Національної поліції у Дніпропетровській області зареєструвало кримінальне провадження № 12016040000000664 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 189 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

5. Допитана як свідок в кримінальному провадженні ОСОБА_2 підтвердила відсутність у неї волі на придбання транспортного засобу і його фіктивне оформлення на її ім`я за проханням сина ОСОБА_4 .

6. Послався на те, що рішенням від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16 (залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року) Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська витребував із незаконного володіння ОСОБА_2 спірний автомобіль та зобов`язав передати автомобіль ОСОБА_1 .

7. Виходив з того, що постановою від 19 травня 2021 року Верховний Суд рішення Жовтневого районного суд міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишив без змін.

8. Зазначив, що на виконання рішення місцевого суду від 22 лютого 2018 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська видав виконавчий лист № 201/12569/16, який з 02 квітня 2018 року до 24 лютого 2020 року перебував на примусовому виконанні в Соборному відділі державної виконавчої служби у м. Дніпрі, виконавче провадження № 56079335.

9. Послався на те, що 24 лютого 2020 року виконавчий документ йому повернули на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

10. Наполягає, що з 25 лютого 2020 року до 13 травня 2021 року виконавчий лист перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця, виконавче провадження № НОМЕР_9.

11. Виходив з того, що у межах виконавчого провадження вживалися усі заходи примусового виконання, передбачені нормами Закону України «Про виконавче провадження», проте вони не призвели до фактичного виконання судового рішення.

12. Між тим боржник ОСОБА_2 за викликом до приватного виконавця не з`являлась і транспортний засіб не повернула.

13. Зазначив. що перешкоджаючи виконанню судового рішення відповідачка умисно передала автомобіль своєму синові ОСОБА_4 , чим свідомо порушила заходи забезпечення позову, вжиті судом.

14. Послався на те, що на ОСОБА_2 піддали штрафу за умисне невиконання судового рішення.

15. Додав, що рішенням від 18 травня 2020 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд у позові ОСОБА_2 до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А., третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні № НОМЕР_9 відмовив.

16. Виходив з того, що постановою від 13 липня 2020 року Третій апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року скасував, а провадження у справі закрив.

17. Проте, постановою від 29 жовтня 2020 року Верховний Суд постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2020 року скасував, справу направив на новий розгляд до апеляційного суду.

18. Постановою від 22 грудня 2020 року Третій апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року - без змін.

19. Послався на те, що 01 липня 2020 року Дніпровський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області відкрив кримінальне провадження № 12020040030001335 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (умисне невиконання ОСОБА_2 рішення суду).

20. Зазначив. що 12 травня 2020 року приватний виконавець Приходько А. А. у виконавчому провадженні № НОМЕР_9 винесла постанову про розшук майна боржника та оголосила у розшук транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, колір чорний, номер шасі НОМЕР_7 , номер двигуна НОМЕР_8 .

21. Виходив з того, що у травні 2021 року виконавчий документ йому знов повернули без виконання на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки поліція не розшукала спірний автомобіль протягом року з дня оголошення розшуку.

22. Дійшов висновку, що оскільки рішення суду про витребування транспортного засобу відповідач не виконав, місце знаходження транспортного засобу не відомо, отже необхідно застосувати статі 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

23. Остаточно просив стягнути із ОСОБА_2 на його користь 1 796 120,00 грн, зобов`язати ОСОБА_2 утриматися від дій, які могли б порушити права позивача.

24. Рішенням від 21 листопада 2022 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 796 120,00 грн.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 5 482,40 грн.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь держави 5 867,60 грн.

У решті позову ОСОБА_1 суд відмовив.

25. Рішення мотивував тим, що конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

26. Зазначив, що ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

27. Виходив з того, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Вказані правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у справі № 310/5835/13-ц (провадження № 61-46496св18).

28. Урахував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/739/17, про те, що згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на час розгляду судом справи про повернення майна. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

29. Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті норм чинного законодавства, враховуючи, що транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею, наразі місце знаходження транспортного засобу невідомо, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, місцевий суд вважав за необхідне стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середню ринкову ціну автомобіля, що відповідно до висновку судово-транспортної експертизи становить 1 796 120,00 грн.

30. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача утриматись від дій, які могли б порушити права позивача при виконанні судового рішення, місцевий суд не знайшов підстав для їх задоволення, оскільки позивач при заявленні цієї позовної вимоги не навів жодного її обґрунтування такої вимоги.

31. Додатковим рішенням від 08 грудня 2022 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи в розмірі 6 864,00 грн, витрати на відправлення поштової кореспонденції на загальну суму 3 147,60 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 28 000,00 грн.

32. Постановою від 15 лютого 2023 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року і додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року - без змін.

33. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що при частковому задоволенні позовних вимог місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею, наразі місце знаходження транспортного засобу невідомо, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, отже суд вважав за необхідне стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 796 120,00 грн як середню ринкову ціну автомобіля відповідно до висновку судово-транспортної експертизи.

34. Доводи апеляційної скарги щодо помилкового висновку місцевого суду про часткове задоволення позову колегія суддів відхилила за наявності в справі постанови приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А. від 13 травня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявили протягом року з дня оголошення розшуку.

35. Дійшов висновку, що правильно встановивши, що транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею, наразі місце знаходження транспортного засобу невідомо, тобто відповідачка не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідачки середню ринкову ціну автомобіля, з висновком якого погодився й апеляційний суд.

36. Додатковою постановою від 12 липня 2023 року Дніпровський апеляційний суд заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

37. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн витрат на правову допомогу. У решті заяви ОСОБА_1 відмовив.

38. 23 лютого 2023 року адвокат Ясир С. А. в інтересах ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, просив скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року, додаткове рішення цього ж суду від 08 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року; ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , яка є предметом розгляду цивільної справи № 201/9127/21; вирішити питання про розподіл судових витрат.

39. Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20, від 13 листопада 2019 року у справі № 759/1386/17-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21 від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

40. Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення по суті оскаржені в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1 796 120,00 грн, а також оскаржено додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржені, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

41. Касаційна скарга мотивована тим, що кондикційний позов (статті 1212, 1213 ЦК України) може бути задоволений лише щодо майна, визначеного родовими ознаками (в тому числі грошей), а автомобіль - є індивідуально визначеною річчю (має номер шасі, номер двигуна, тощо), тому кондикція як спосіб захисту прав застосовуватись не може.

42. Заявник послався на те, що аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20 (провадження № 61-4370св21). Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

43. Зазначив, що єдиним ефективним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є саме витребування (віндикація) індивідуально визначеної речі (автомобіля). Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі. Про це, зокрема, зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

44. Вважає, що неможливість повернення майна в натурі як підстава для застосування норм статті 1213 ЦК України не доведена належними та достатніми доказами.

45. Виходив з того, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/12569/16 від 22 лютого 2018 року, що набрало законної сили, вирішено витребувати із чужого незаконного володіння у відповідачки на користь позивача спірне майно (автомобіль). На цей час спірне майно існує в натурі, не втрачене та не загублене, а тому існує можливість його повернення позивачу у встановленому законом порядку. Однак саме лише повернення виконавчого документа позивачу з урахуванням дій, здійснених виконавцем (штрафи, подання про притягнення до кримінальної відповідальності, розшук), не є свідченням «неможливості» виконання рішення суду про витребування майна, оскільки не свідчать про здійснення виконавцем усіх заходів спрямованих на його примусове виконання. Законодавством, що регулює виконання судових рішень, передбачено широкий перелік прав державного чи приватного виконавця, спрямованих на виконання рішення суду. Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21.

46. Дійшов висновку про те, що поданням кондикційного позову щодо того ж предмету між тими ж сторонами позивач констатував неспроможність та неповноту дій виконавців з витребування спірного майна, при цьому позивач не вчинив жодних дій, спрямованих на подальше спонукання його належного виконання (встановлення судового контролю над виконанням рішення, оскарження постанови про повернення виконавчого документа, повторна подача виконавчого документа іншому виконавцю тощо). Відтак позивач шляхом подачі позову у цій справі намагається фактично вирішити питання виконання рішення суду про витребування майна, що не є належним процесуальним механізмом.

47. Зазначив, що ухвалення оскаржених судових рішень призводить до створення індивідуального надмірного тягаря для відповідачки.

48. Послався на те, що відповідачка вже втратила вартість майна (вже фактично сплачену), а за рішенням суду і сам об`єкт, придбаний за цю вартість (кошти), а в разі ж задоволення позову в цій справі відповідачка буде зобов`язана втретє втратити цей актив, знову сплативши за нього кошти.

49. Виходив з того, що у разі виконання рішення про стягнення грошей це: 1) не позбавлятиме позивача можливості в подальшому реалізувати (виконати) і рішення суду про витребування цього ж майна, бо згідно таким рішенням саме позивач є його власником, а виконавчий документ про витребування не визнавався таким, що не підлягає виконанню; 2) не зробить відповідачку власницею спірного майна, оскільки рішенням суду про його витребування констатовано право власності на нього за позивачем; 3) не позбавить позивача можливості вдруге стягнути з відповідачки цю ж суму грошей шляхом отримання судового рішення про зміну порядку і способу виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/12569/16 від 22 лютого 2018 року з витребування автомобіля на те ж саме стягнення тієї ж самої суми грошей, що, до речі, вже реалізується позивачем шляхом подання відповідної заяви та може призвести до подвійного стягнення. Таке втручання в право на мирне володіння майном не є пропорційним, тому створює для відповідачки індивідуальний надмірний тягар, що є підставою для відмови в задоволенні позову;

50. Вважає, що оскільки немає підстав для задоволення позовник вимог, то додаткове рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат також підлягає скасуванню. Крім того, суд першої інстанції порушив норми статей 137, 141 ЦПК України, не звернув уваги на порушення порядку заявлення позивачем вимог про стягнення судових витрат та помилково включив до їх складу витрати на відправлення судових повісток, кореспонденції.

51. У вересні 2023 року від представника ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, в яких він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

52. У поясненнях зазначив про те, що висновки щодо застосування норм права, висловлені у постановах Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

53. Послався на те, що спірний автомобіль у 2015 році незаконно вибув із володіння власника ОСОБА_1 і протягом 8 років перебуває у володінні ОСОБА_2 . Судові рішення у справах № 201/12569/16 і № 201/9127/21 на цей час не виконані, доказів виконання судових рішень у вказаних справах не надано. Отже держава не забезпечила і не гарантувала власнику ОСОБА_1 його право на мирне володіння майном і ефективний захист права власності судовими і правоохоронними державними органами. Рішення, постановлене українським судом, не привело до поновлення порушених прав і отримання справедливої сатисфакції, що є недопустимим.

54. Суди відмовили в задоволенні заяви позивача (стягувача) про зміну порядку виконання судового рішення у справі № 201/12569/16 із витребування майна у ОСОБА_2 на стягнення з неї вартості такого майна. Тому єдиним способом захисту свого права власності було звернення до суду з новим позовом про захист права власності шляхом стягнення із ОСОБА_2 грошової компенсації вартості транспортного засобу.

Розгляд у Верховному Суді

55. У вересні 2023 року від представника ОСОБА_1 надійшла заява щодо вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті вимог касаційної скарги.

56. Ухвалою від 13 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржених судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовив.

57. Ухвалою від 12 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін відмовив, справу призначив до судового розгляду.

58. Ухвалою від 21 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу № 201/9127/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, а саме за необхідності відступити від висновку щодо застосування норм права (статті 1212 глави 83 ЦК України) у подібних правовідносинах про те, що кондикційна вимога застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками, який викладений у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 672/362/20 (провадження № 61-4370св21).

59. Ухвалу мотивував тим, що суд першої інстанції вважав, що транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею, наразі місце знаходження транспортного засобу невідомо, тобто відповідач не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, суд вважав за необхідне стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середню ринкову ціну автомобіля, яка визначена у висновку судово-транспортної експертизи.

60. Виходив з того, що апеляційний суд вказав, що в матеріалах справи наявна постанова приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А. від 13 травня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не було виявлено протягом року з дня оголошення розшуку. Правильно встановивши, що транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею, наразі місце знаходження транспортного засобу невідомо, тобто відповідачка не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача середню ринкову ціну автомобіля, з висновком якого погодився й апеляційний суд.

61. Зазначив, що суди попередніх інстанцій вважали, що норми статей 1212, 1213 ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин. При цьому суди, частково задовольнивши позов, зазначили, що ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

62. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду наголосила, що в касаційній скарзі відповідачка вказує про те, що кондикція не може бути застосована до речі, визначеної індивідуальними ознаками, проте суди, вказавши про це, задовольнили частково позов. При цьому послалася на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 672/362/20 (провадження № 61-4370св21).

63. Мотивувала тим, що висновок про неможливість застосування кондикції до речі, визначеної індивідуальними ознаками, зроблено ще Верховним Судом України.

64. У постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року в справі № 6-3090цс15 зазначено, що конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

65. Також зазначила, що в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 вказано, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею, чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним, чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

66. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду наголосила, що такий висновок по суті повторений Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 672/362/20 (провадження № 61-4370св21), на яку є посилання в касаційній скарзі, без посилання на відповідні постанови Верховного Суду України.

67. У цій постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

68. Колегія суддів Другої судової палати мотивувала тим, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

69. На думку колегії суддів, порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

70. Дійшла висновку, що індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

71. Виходила з того, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту цих норм можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

72. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (частина перша статті 1213 ЦК України).

73. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (частина друга статті 1213 ЦК України).

74. Зазначила, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

75. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважила, що кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними ознаками, так і родовими. Про це, зокрема, свідчить те, що в главі 83 ЦК України вживається термін «майно», який охоплює речі, визначені як індивідуальними ознаками (наприклад, картина, автомобіль), так і родовими (наприклад, пшениця, борошно); законодавець не пов`язує застосування статті 1213 ЦК України із тим, що безпідставне набуття майна стосується речі, визначеної індивідуальними ознаками. Навпаки, у частині другій статті 1213 ЦК України законодавець визначив, що умовою для стягнення вартості майна (грошей) є неможливість повернення майна (зокрема, знищення, перероблення речі).

76. Вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права (статті 1212 глави 83 ЦК України) у подібних правовідносинах про те, що кондикційна вимога застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками, такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 672/362/20 (провадження № 61-4370св21), та зазначити висновок про те, що кондикційний позов може поширюватися на речі, визначені як індивідуальними ознаками, так і родовими ознаками. Про це, зокрема, свідчить те, що в главі 83 ЦК України вживається термін «майно», який охоплює речі, визначені як індивідуальними ознаками, так і родовими. Законодавець не пов`язує застосування статті 1213 ЦК України з тим, що безпідставне набуття майна стосується речі, визначеної індивідуальними ознаками. Навпаки, в частині другій статті 1213 ЦК України законодавець визначив, що умовою для стягнення вартості майна (грошей) є неможливість повернення майна (зокрема, знищення, перероблення речі).

77. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року, такими, що містять обґрунтування необхідності вирішення питання щодо можливості поширення кондикційного позову на речі, визначені як індивідуальними ознаками, так і родовими.

78. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для прийняття справи на свій розгляд відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто для відступу від висновку, викладеного упостановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17.

79. Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи на свій розгляд відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України, а саме для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 672/362/20 (провадження № 61-4370св21), оскільки необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати вирішує об`єднана палата.

80. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

81. Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

82. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

83. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

84. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

85. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду і, зокрема, Великої Палати Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, і судді зобов`язані дотримуватись цих висновків.

86. Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці касаційних судів у межах одного Верховного Суду, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

87. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми для подолання імовірних розбіжностей у судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).

88. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

89. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

90. З огляду на викладене справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).

91. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

92. Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402,підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопровайдер», Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, про захист права власності шляхом стягнення грошових коштів та зобов`язання утриматись від певних дій.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 28 серпня 2024 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко К. М. Пільков

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич

В. В. Король Є. А. Усенко

С. І. Кравченко Н. В. Шевцова

О. В. Кривенда