Ухвала

від 28.02.2024 по справі 753/6633/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу прокурора Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2024 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 26.01.2024 відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 про арешт майна укримінальному провадженні № 42023102020000027 від 21.03.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 190, ст. 356 КК України.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:009:0050, що розташована по вул. Дніпровській набережній в Дарницькому районі міста Києва, яка перебуває у власності територіальної громади м. Києва (код ЄДРПОУ 22883141) із забороною розпорядження, користування та здійснення будь-яких будівельних робіт.

В апеляційній скарзі прокурор зазначав, що невстановлені досудовим розслідуванням особи, шляхом введення в оману державного реєстратора

---

Справа № 753/6633/23 Слідчий суддя - ОСОБА_7

Апеляційне провадження № 11-сс/824/2030/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1

змінили цільове призначення земельної ділянки, що в подальшому їм надало можливість без дотримання процедури погодження та зміни цільового призначення в установленому законом порядку, використовувати її з порушенням вимог ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України та самоправно проводити будівельні роботи по зведенню житлових будинків.

Враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:009:0050, що розташована по вул. Дніпровській набережній в Дарницькому районі міста Києва, є об`єктом кримінально протиправних дій та її визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, з метою всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню виникла необхідність у накладенні арешту.

Апелянт зазначав, що проведення будівельних робіт передбачає розриття поверхневого шару грунту, бетонування, зміну рельєфності поверхні. Такі дії призводять до пошкодження та псування земельної ділянки, та завданням арешту майна є запобігання можливості його пошкодження та псування.

Крім того, апелянт зазначав, що розгляд клопотання про арешт майна здійснювався без участі прокурора, а копію ухвали ним отримано 05.02.2024, у зв`язку з чим, строк на апеляційне оскарження не пропущено.

Представник власника майна у судове засідання не прибув, клопотань про відкладення судового засідання не подавав та причини неявки суду не повідомили.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності представника власника майна.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи прокурора ОСОБА_5 , яка просила задовольнити подану апеляційну скаргу, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів клопотання, у провадженні СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 4202310202000027 від 21.03.2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ст. 356 КК України.

Як зазначено в клопотанні, досудове розслідування здійснюється щодо обставин шахрайського заволодіння земельними ділянками в 11 мікрорайоні житлового масиву Позняки та Позняки - Західні на Дніпровській набережній у м. Києві з кадастровими номерами 8000000000:90:009:0023, 8000000000:90:141:0006, 8000000000:90:010:0169, 8000000000:90:009:0050 та самоправного здійснення будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:009:0050.

Постановою слідчого СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 від 17.01.2024 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:009:0050, що розташована по вул. Дніпровській набережній в Дарницькому районі міста Києва, яка перебуває у власності територіальної громади м. Києва (код ЄДРПОУ 22883141), визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 4202310202000027.

16.01.2024 прокурор Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:009:0050, що розташована по вул. Дніпровській набережній в Дарницькому районі міста Києва, яка перебуває у власності територіальної громади м. Києва (код ЄДРПОУ 22883141) із забороною розпорядження, користування та здійснення будь-яких будівельних робіт.

Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 26.01.2024 відмовлено в задоволенні клопотання прокурора, з тих підстав, що у клопотанні не доведено відповідність земельної ділянки ознакам речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Дослідивши доводи клопотання прокурора та матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінальних правопорушень, за якими здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:009:0050, що розташована по вул. Дніпровській набережній в Дарницькому районі міста Києва, яка перебуває у власності територіальної громади м. Києва, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки є об`єктом кримінально протиправних дій, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для її арешту як речового доказу з метою збереження.

Крім того, постановою слідчого СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 від 17.01.2024 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:009:0050, що розташована по вул. Дніпровській набережній в Дарницькому районі міста Києва, яка перебуває у власності територіальної громади м. Києва (код ЄДРПОУ 22883141), визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 4202310202000027.

Колегія суддів не погоджується з висновком слідчого судді в оскаржуваній ухвалі про те, що клопотання прокурора не містить доводів на підтвердження відповідності вищевказаної земельної ділянки ознакам речових доказів.

Як убачається із клопотання прокурора ОСОБА_6 про арешт майна, вказане клопотання, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінальних правопорушень, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:009:0050 ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема посилання на те, що вказана земельна ділянка є об`єктом кримінально протиправних дій, та потребує збереження, оскільки, як встановлено органом досудового розслідування, на вказаній земельній ділянці заплановано будівництво офісно-торгівельного комплексу, що може призвести до її пошкодження та псування.

На переконання колегії суддів, прокурором у клопотанні, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України доведено, що існують правові підстави для накладення арешту на вищевказану земельну ділянку, з метою забезпечення збереження вказаного майна як речового доказу, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути зіпсоване, пошкоджене чи відчужене.

З урахуванням наведеного, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, земельнаділянка з кадастровим номером 8000000000:90:009:0050 підлягає арешту з тих підстав, що вона у встановленому законом порядку визнані речовим доказом у межах кримінального провадження № 42023102020000027 від 21.03.2023та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до пошкодження або втрату доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, слідчий суддя, залишивши поза увагою вказані у клопотанні доводи та долучені до нього матеріали, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:009:0050 з метою збереження речових доказів, про що обгрунтовано зазначив прокурор в апеляційній скарзі.

На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про однобічність і необ`єктивність судового розгляду, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга прокурора - задоволенню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вказане у клопотанні майно із забороною розпорядження, користування та здійснення будь-яких будівельних робіт, оскільки останнім в повній мірі доведено необхідність накладення арешту на вищевказане майно з метою забезпечення його збереження як речових доказів у кримінальному провадженні.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокурора Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2024 року, -скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 задовольнити та накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:009:0050, що розташована по вул. Дніпровській набережній в Дарницькому районі міста Києва, яка перебуває у власності територіальної громади м. Києва (код ЄДРПОУ 22883141) із забороною розпорядження, користування та здійснення будь-яких будівельних робіт.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3