Постанова

від 14.03.2024 по справі 758/7986/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Ковбасюк О.О.Провадження № 22-ц/824/4471/2024 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Мельника Я.С., Гуля В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати частини доходу (заробітної плати),

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 189 026,72 грн. та компенсацію втрати частини доходу (заробітної плати) в розмірі 4 276,04 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що в період з листопада 2020 року до 12 червня 2023 року він працював в ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на посаді начальника юридичного сектору.

Наказом №39-к від 13 червня 2023 року з 12 червня 2023 року його було увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи та посади на період проходження військової служби.

Позивач у позові вказував, що на дату його увільнення від роботи роботодавцем йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату за період з листопада 2022 року по червень 2023 року, а саме:за листопад 2022 року - у розмірі 25 552,00 грн., за грудень 2022 року - у розмірі 25 552,00 грн., за січень 2023 року - у розмірі 31 940,00 грн., за лютий 2023 року - у розмірі 31 940,00 грн., за березень 2023 року - у розмірі 31 940,00 грн., за травень 2023 року - у розмірі 31 940,00 грн., за червень 2023 року - у розмірі 10 162,72 грн.

При цьому, заробітна плата за квітень 2023 року у розмірі 31 940,00 грн. була нарахована та виплачена у травні 2023 року.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача по виплаті заробітної плати перед позивачем на дату його увільнення склала 189 026,72 грн.

13 червня 2023 року позивачем було подано відповідачу заяву про виплату усіх належних йому до виплати сум, однак дана заява відповідачем була проігнорована та заробітну плату позивачу не виплачено.

Враховуючи викладене, позивач і просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі у вищевказаному розмірі - 189 026,72 грн., а також компенсацію втрати частини доходу (заробітної плати) у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 4 276,04 грн. на підставі ст. 34 Закону України «Про оплату праці», ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

25 серпня 2023 року відповідачем подано до Подільського районного суду відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість. Зокрема, у відзиві представник відповідача підтвердив, що позивач перебуває у трудових відносинах з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» та з 12 червня 2023 року увільнений від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи та посади на період проходження військової служби. Відповідачем дійсно не виплачено заробітну плату позивачу, однак заявлений останнім до стягнення розмір заборгованості не відповідає дійсності. Так, відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 загальна сума його доходу за період з листопада 2022 року по червень 2023 року склала 142 196,88 грн. При цьому, відповідно до наказу №32-аг від 09 червня 2023 року ОСОБА_1 було оголошено догану за невиконання обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, відсутність на роботі 01 червня 2023 року, 02 червня 2023 року, з 05 червня по 08 червня 2023 року впродовж всього робочого часу, а 09 червня 2023 року - в робочий час з 08 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв., що є прогулом. Зазначений наказ є чинним та в судовому порядку не оскаржувався. З приводу відсутності на роботі у вказаний період часу позивач відмовився надавати письмові пояснення, про що 09 червня 2023 року складено відповідний акт. Таким чином, визначений позивачем розмір заборгованості проведено невірно, він є незаконним та необґрунтованим. Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 4 276,04 грн. компенсації втрати частини доходу, то представник відповідача вказав на те, що такі розрахунки позивачем зроблені самостійно, взяті за основу розрахунків відомості не підтверджені жодними належними доказами, перевірити правильність та достовірність таких розрахунків є неможливим, а тому підстави для стягнення цих сум відсутні.

В подальшому, 29 серпня 2023 року до суду першої інстанції надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що, виходячи з інформації, яка зазначена у наданій відповідачем довідці про доходи, загальна сума його доходу за період з листопада 2022 року по червень 2023 року складає 210 804,00 грн. з урахуванням податків, зборів та інших відрахувань. При цьому, заробітна плата, яка була нарахована, але не виплачена за цей період, складає 178 864,00 грн. з урахуванням податків, зборів та інших платежів, оскільки заробітна плата за квітень 2023 року у розмірі 31 940,00 грн. йому була виплачена. Таким чином, позивач вважає, що відповідач підтвердив загальну заборгованість перед ним по виплаті заробітної плати до відрахування податків та інших утримань у розмірі 178 864,00 грн., тому саме ця сума підлягає стягненню на його користь із відповідача.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 178 864,00 грн. та компенсацію втрати частини доходу (заробітної плати) у розмірі 4 276 грн. 04 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 073 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» через представника - адвоката Мороз Н.В.,подав на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що вирішуючи спір у частині стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходу, судом не було враховано, що сума, яка підлягає стягненню, стягується з роботодавця без утримання податків й інших обов`язкових платежів, про що зазначається в резолютивній частині рішення суду. Судом ухвалено рішення про стягнення з відповідача суми коштів, без вказівки, що такі суми стягуються без утримання податку й інших обов`язкових платежів. Відсутність зазначення вказаного обов`язкового реквізиту в резолютивній частині рішення суду, на думку скаржника, обгрунтовано призводить до неправомірного, завищеного стягнення коштів з відповідача, у зв`язку з чим, судом невірно визначено суму заборгованості по заробітній платі, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що несвоєчасна виплата заробітної плати за період до 06 квітня 2023 року сталась внаслідок дій (бездіяльності) попереднього керівництва, за наявності ознак непереборної сили, а саме, в період початку широкомасштабної збройної агресії росії проти України, що безпосередньо негативно вплинуло на діяльність та фінансовий стан Державного підприємства, неможливість належно виконувати діяльність ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця», зокрема, неможливості на деяких земельних ділянках, які знаходяться в постійному користуванні відповідача, (с. Музичі, Білогородської сільської територіальної громади), здійснити засадження сільськогосподарської продукції через тимчасово окуповані російською федерацією частини територій, та в подальшому зібрати урожай, інвестиційна діяльність з будівництва житла також зупинилась.

Скаржник вважає, що вказані обставини виникли з підстав, що не залежали від волі відповідача та виключають можливість застосування в судовому порядку стягнення компенсації втрати частини доходу (заробітної плати), у зв`язку з чим підлягає застосуванню ст. 617 ЦК України.

Також, скаржник посилається на те, що звертаючись до суду із вимогою про стягнення з відповідача 4 276,04 грн. компенсації втрати частини доходу (заробітної плати), позивачем не надано належних доказів на підтвердження цих вимог. Розрахунки позивачем зроблені самостійно, всі відомості, які взяті за основу цих розрахунків, не підтверджені жодними належними доказами, перевірити правильність та достовірність таких розрахунків є неможливим, тому відсутні підстави для стягнення вищенаведених сум з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь позивача компенсації втрати частини доходу відсутні, тому рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову у даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (193 302 грн. 04 коп.), апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із приписами ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з листопада 2020 року по 12 червня 2023 року перебував у трудових відносинах з ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», працюючи на посаді начальника юридичного сектору.

Вказана обставина підтверджується відомостями, що містяться у довідці Пенсійного фонду України форми ОК-7 (а.с.7-9) та не заперечувалася відповідачем.

На підставі наказу ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» №39-к від 13 червня 2023 року ОСОБА_1 увільнено від роботи з 12 червня 2023 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи та посади на період проходження військової служби (а.с.11).

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , складеної ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» 22 серпня 2023 року, за період з листопада 2022 року по червень 2023 року загальна сума його доходу становить 210 804,00 грн., зокрема, листопад 2022 року - 25 552,00 грн., грудень 2022 року - 25 552,00 грн., січень 2023 року - 31 940,00 грн., лютий 2023 року - 31 940,00 грн., березень 2023 року - 31 940,00 грн., квітень 2023 року - 0 грн., травень 2023 року - 31 940,00 грн., червень 2023 року - 0 грн. Сума до виплати, після відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів становить 142 196 грн. 88 коп. (а.с.57).

Крім того, із наданої відповідачем копії наказу № 32-аг від 09 червня 2023 року «Про накладення дисциплінарного стягнення - догани» вбачається, що ОСОБА_1 було оголошено догану за невиконання ним обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, відсутність на роботі 01.06.2023, 02.06.2023, 05.06.2023, 06.06.2023, 07.06.2023, 08.06.2023 впродовж всього робочого часу, а 09.06.2023 на роботі в робочий час з 08:00 год. до 12:00 год., що є прогулом (а.с.58-60). Відомості про оскарження даного наказу в матеріалах справи відсутні.

З приводу відсутності на роботі у вказаний період часу позивач відмовився надавати письмові пояснення, про що відповідачем складено відповідний акт від 09.06.2023 року, який міститься в матеріалах справи (а.с.61).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що у червні 2023 року позивач фактично не працював.

Встановлено також, що 13 червня 2023 року ОСОБА_1 звертався до ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» із заявою про виплату йому всіх належних від підприємства сум (а.с.13), однак доказів погашення відповідачем заборгованості перед позивачем по заробітній платі матеріали справи не містять.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати у розмірі 178 864,00 грн. та компенсації втрати частини доходу (заробітної плати) у розмірі 4 276 грн. 04 коп., і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту №327 від 28.07.2010; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Згідно зі ст. 24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

В силу положень ст.ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Судом при розгляді справи встановлено, що відповідачем у період часу з листопада 2022 року по червень 2023 року порушувались строки виплати заробітної плати позивачу.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором; роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати; у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач повідомлявся відповідачем про наявність визначених у ст. 10 вказаного Закону обставин, тому виплата заробітної плати повинна здійснюватися в загальному порядку, так як роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку дотримання строку розрахунку при звільненні відповідно до положень ст. 116 КЗпП України.

Як встановлено судом, загальна сума доходу позивача за період з листопада 2022 року по червень 2023 року склала 210 804,00 грн. Разом з тим, з довідки про доходи позивача вбачається, що йому було виплачено заробітну плату за квітень 2023 року. Отже, розмір нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати за цей період, становить 178 864,00 грн.

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати у розмірі 178 864,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходу (заробітної плати), апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У відповідності до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Оскільки судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було порушено строки виплати заробітної плати, законним та обґрунтованим є висновок суду про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь із відповідача компенсації втрати частини доходу (заробітної плати) у розмірі 4 276,04 грн.

При цьому, судом враховано, що розмір компенсації позивачем обраховано у відповідності із вищезазначеними нормами законодавства, сумнівів щодо правильності таких обрахунків немає, жодних належних та допустимих доказів на їх спростування чи власних розрахунків відповідач суду не надав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Положеннями ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини справи та на підставі вищенаведених правових норм, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність та взаємний зв`язок доказів в їх сукупності та взаємозв`язку, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в сумі 178 864,00 грн., а також компенсації втрати частини доходу (заробітної плати) у розмірі 4 276,04 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом помилково ухвалено рішення про стягнення з відповідача суми коштів без вказівки, що такі суми стягуються без утримання податків й інших обов`язкових платежів, що, на думку скаржника, призводить до неправомірного, завищеного стягнення коштів з відповідача, тобто судом невірно визначено суму заборгованості по заробітній платі, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормами п.171.1 ст.171 та 14.1.180 ст.14 Податкового Кодексу України та ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб`єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Згідно з пунктом 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 зроблено наступні висновки: суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Системний аналіз наведених норм та правових позицій Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що сума, присуджена до стягнення за рішенням суду, зазначається без віднімання сум податків і зборів. Останні підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення, унаслідок чого виплачена працівнику сума зменшується на суму податків і зборів.

Таким чином, незазначення у резолютивній частині судового рішення про те, що сума, присуджена до стягнення за рішенням суду, зазначається без віднімання сум податків і зборів, не свідчить про незаконність такого рішення суду та не може бути підставою для його скасування та відмови у задоволенні позовних вимог, зважаючи на цілковиту законність вимоги позивача про стягнення належної йому від відповідача нарахованої, але не виплаченої, заробітної плати.

Посилання апелянта на те, що несвоєчасна виплата заробітної плати за період до 06 квітня 2023 року сталась внаслідок дій (бездіяльності) попереднього керівництва, за наявності ознак непереборної сили, а саме, в період початку широкомасштабної збройної агресії росії проти України, що безпосередньо негативно вплинуло на діяльність та фінансовий стан Державного підприємства, неможливість належно виконувати діяльність ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця», зокрема, неможливості на деяких земельних ділянках, які знаходяться в постійному користуванні відповідача (с. Музичі, Білогородської сільської територіальної громади), здійснити засадження сільськогосподарської продукції через тимчасово окуповані російською федерацією частини територій, та в подальшому зібрати урожай, що свідчить про відсутність підстав для стягнення компенсації втрати частини доходу (заробітної плати), є безпідставними, оскільки доказів відсутності на рахунку підприємства необхідних для виплати заробітної плати коштів скаржником не надано.

Крім того, з наданого відповідачем Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, вбачається, що с. Музичі, Білогородської сільської територіальної громади віднесено до територій можливих бойових дій, при цьому дата припинення проведення можливих бойових дій зазначено 01 квітня 2022 року.

Таким чином, скаржником не доведено причинно-наслідкового зв`язку між виникненням у листопаді 2022 року заборгованості із заробітної плати перед ОСОБА_1 та можливістю ведення бойових дій на території с. Музичі, Білогородської сільської територіальної громади у березні 2022 року та збройною агресією російської федерації проти України. При цьому, слід зазначити, що заборгованість по виплаті заробітної плати позивачу почала утворюватися з листопада 2022 року, тобто більше ніж через 8 місяців після початку військової агресії у лютому 2022 року, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача у цій частині.

Необгрунтованими є і доводи скарги про недоведеність позивачем розміру компенсації втрати частини доходів (заробітної плати), оскільки цей розмір визначений позивачем на підставі розрахунку, складеного з дотриманням вимог відповідних нормативних актів, які регулюють це питання, та відповідачем під час розгляду справи спростований не був.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог ОСОБА_1 ухвалено обґрунтоване рішення про часткове задоволення його позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач:

Судді: