Постанова

від 14.03.2024 по справі 520/18807/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 р. Справа № 520/18807/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., м. Харків, повний текст складено 21.12.23 по справі № 520/18807/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 11.07.2023 року включно; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 11.07.2023 року у сумі 157 051 гривня 77 копійок включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 11.07.2023 року включно. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 11.07.2023 року у сумі 56379 (п`ятдесят шість тисяч триста сімдесят дев`ять) грн. 93 коп. включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено в порядку письмового провадження без належного повідомлення Військової частини НОМЕР_1 про відкриття провадження у цій справі. Зазначає, що оскільки остаточний розрахунок з позивачкою проведено 12.07.2023 року, тобто вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ від 01 липня 2022 року, тобто, позивачка може мати право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців. Стверджує, що позивачка під час проходження служби та після звільнення не зверталася до відповідача з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення, а звернулася лише в березні 2023 року. На думку Військової частини НОМЕР_1 , розрахований та стягнутий судом розмір середнього заробітку позивачки за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56379,93 грн. є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, очевидну неспівмірність сум середнього заробітку з розміром виплачених сум, характером несвоєчасно виплачених сум та часу не звернення до суду за захистом порушеного права.

Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 23.12.2011 по 23.02.2022 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ), яка входить до складу Військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 року №39 ОСОБА_1 звільнено в запас ЗСУ, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

При звільненні з військової служби позивачці не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 2022 роки.

Не погодившись із такими діями позивачка звернулася до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.05.2023 року у справі №200/970/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання вищевказаного рішення, відповідачем 24.06.2023 року у розмірі 44638,91 грн. та 12.07.2023 року у розмірі 11742,10 грн. виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки, що підтверджується виписками з банку.

Вважаючи, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 11.07.2023, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 11.07.2023 року у сумі 56379,93 грн.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ).

За приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 21.10.2021 року по справі №640/14764/20.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 року по справі №480/2577/20, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18, від 20.01.2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20.01.2021 року у справі № 240/12238/19, від 05.03.2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 року у справі № 340/970/20.

Так, за правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивачки) встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Колегія суддів зазначає, що закріплені у ст.ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 31.10.2019 року по справі №825/598/17.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені ст.116 КЗпП України строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, всі належні до йому виплати суми, в тому числі грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

За обставинами справи, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 року №39 ОСОБА_1 звільнено в запас ЗСУ, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні позивачки з військової служби з останньою не було проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2022 роки.

При цьому, виплата позивачці грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки проведена 24.06.2023 року у розмірі 44638,91 грн. та 12.07.2023 року 11742,10 грн. на виконання рішення суду у справі №200/970/23, тобто в порушення приписів ст.116 КЗпП України.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а саме в частині нарахування та виплати позивачці грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в даному випадку відповідач у своїх діях керувався вимогами чинного законодавства та виконав їх в повному обсязі, колегія суддів вважає помилковими та такими, що не спростовують наведених судом висновків в зазначеній частині.

Надаючи правову оцінку визначеному судом першої інстанції розміру середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні позивачки, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

В свою чергу, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Також вказано, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

З урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наведені вище правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду) та застосувати в даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки належних при звільненні виплат, з огляду на таке.

Зі змісту довідки Військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2023 року №225/55/5/фс про доходи ОСОБА_1 встановлено, що позивачці у лютому 2022 року нараховано 72569,86 грн.

Як зазначалося, у день звільнення відповідач не провів з позивачкою належний розрахунок, що підтверджується відповідною випискою з карткового рахунку позивачки, та не заперечується відповідачем по справі.

Так, зі змісту виписки з карткового рахунку позивачки вбачається, що 24.06.2023 року на її рахунок було зараховано 44638,91 грн., 12.07.2023 року 11742,10 грн. (а.с. 15, 16).

Таким чином, у даній справі загальний розмір виплат при звільненні позивачки склав 128950,87 грн., з яких: виплата 24.06.2023 року 44638,91 грн. (34,62 %) та 12.07.2023 року 11742,10 грн. (9,11 %).

Відповідно до абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивачки зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 23.02.2022 року, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є грудень 2021 року та січень 2022 року.

Відповідно до особової картки грошового забезпечення позивачки за 2021 та 2022 рік, нараховане грошове забезпечення позивачки за два останні місяці перед звільненням складає: за грудень 2021 року - 12685,28 грн., за січень 2022 року - 12973,64 грн., всього - 25658,92 грн.

Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивачки становить 413,85грн. (25658,92 грн./62 календарні дні за останні два повні місяці перед звільненням).

Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивачки, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що як вже зазначалося вище, позивачку з 23.02.2022 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, проте остання з вимогами про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати на користь позивачки грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з відповідним позовом лише в березні 2023 року (ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2023 року про відкриття провадження в адміністративній справі №200/970/23), тобто більш ніж через рік з моменту виключення зі списків особового складу відповідача, з усіх видів забезпечення.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку права позивачки підлягають захисту з моменту її звернення з адміністративним позовом до суду у справі №200/970/23, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаних обставин, по день фактичного розрахунку.

З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати частини грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у розмірі 44638,91 грн. (виплата проведена 24.06.2023 року) складає 48006,60 грн. (116 календарних днів х 413,85 грн). Сума, з урахуванням істотності частки 34,62 %, становить 16619,88 грн.

Сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати частини грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у розмірі 11742,10 грн. (виплата проведена 12.07.2023 року) складає 55455,90 грн. (134 календарних днів х 413,85 грн). Сума, з урахуванням істотності частки 9,11 %, становить 5052,03 грн.

Таким чином, підсумкова загальна сума компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні складає 21671,91 грн. (16619,88 грн. + 5052,03 грн).

Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачці при звільненні сум, терміну не звернення позивачки до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з нею відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат суму у розмірі 21671,91 грн., розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звернення позивачки з адміністративним позовом до суду у справі №200/970/23 по дні фактичного розрахунку).

Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин, проведено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, виходячи з 502 днів затримки, та необґрунтовано зазначено, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачці, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить 56379,93 грн.

Посилання позивачки на наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 157051,77 грн., колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не пропорційним буде неврахування розміру простроченої заборгованості відповідача та терміну не звернення позивачки до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з нею відповідачем.

Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не надсилання відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з копіями доданих до неї документів, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 5-7 ст.18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Положенням про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21 (далі Положення) визначено порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі ЄСІТС), зокрема підсистем Електронний кабінет, Електронний суд та підсистеми відеоконференцзв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх підсистем (модулів).

Згідно з пп. 5.6 п.5 Положення користувач ЄСІТС (користувач) це особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі Електронний кабінет (Електронний кабінет ЄСІТС), пройшла автентифікацію та якій надано доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до її повноважень.

Офіційна електронна адреса сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів (підпункт 5.8 пункту 5 Положення).

Згідно з абз. 1, 2 п.37 наведеного Положення підсистема Електронний суд забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

До Електронного кабінету користувачів надсилаються відомості, у тому числі про отримання та реєстрацію документів у справі, а також інші відомості, що призвели до зміни стану розгляду справи (абзац четвертий пункту 37 Положення).

У разі реєстрації отриманого документа до Електронного кабінету користувача автоматично надсилається відповідне повідомлення. В іншому випадку надсилається повідомлення із зазначенням причини відмови в реєстрації документа (пункт 41 Положення).

Підпункт 2.25 п.2 Інструкції Електронний суд також передбачає, що в разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

Підпунктом 13.12 пункту 13 Взаємодія ЕС та комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду Інструкції Електронний суд унормовано питання друку довідки про доставку документа в Кабінет користувача ЕС.

З аналізу наведених вище норм слідує, що документи, створені судом, надсилаються особам, які зареєстрували Електронний кабінет, в автоматичному режимі. Так само підсистема Електронний суд забезпечує автоматичне формування довідки про доставлення документа в Електронний кабінет користувача. Саме зазначена у такій довідці дата (час, число, місяць і рік) і є тією датою, з якою пункт 2 частини шостої статті 251 КАС України пов`язує день вручення особі судового рішення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем пред`явлено позов до Військової частини НОМЕР_1 , ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №520/18807/23, вирішено направити до ВЧ НОМЕР_1 копію адміністративного позову та встановити строк для подання до суду відзиву на адміністративний позов разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі.

Відповідно до ст.174 КАС України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.

Положеннями ч.5 ст. 251 КАС України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса у особи відсутня.

Частиною 11 ст.251 КАС України встановлено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Проте, матеріали справи не містять довідки про направлення електронного листа до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 або рекомендованого листа із повідомленням про вручення ухвали суду від 24.07.2023 року з додатками.

Отже, слід дійти висновку, що відповідач не був обізнаний про залучення його до участі в справі, на час прийняття оскаржуваного рішення, суд першої інстанції достовірно не пересвідчився в обізнаності відповідача про розгляд даної справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 фактично була позбавлена можливості подавати заяви по суті справи, зокрема, відзив на позовну заяву, та обґрунтувати власні дії та прийняті рішення.

Таким чином, судом першої інстанції не дотримано вимоги ст.251 КАС України в частині визначення порядку направлення поштової кореспонденції, у зв`язку з чим справу розглянуто за відсутності відповідача, який не повідомлений належним чином про такий розгляд.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09.04.2021 в справі №500/90/19, від 29.04.2021 №460/3873/20.

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовної заяви.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 по справі № 520/18807/23 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 11.07.2023 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 року по 11.07.2023 року у розмірі 21671,91 грн.

В іншій частині в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий О.В. Присяжнюк