Постанова

від 30.05.2024 по справі 520/18807/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року

м. Київ

справа № 520/18807/23

адміністративне провадження № К/990/14539/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Прокопенка О.Б.

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,

розглянувши в письмовому провадженні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №520/18807/23

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Дяченка Олексія Володимировича , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Подобайло З.Г., суддів: Чалого І.С., Присяжнюк О.В.)

У С Т А Н О В И В :

І. Суть спору

У липні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2022 року по 11 липня 2023 року включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2022 року по 11 липня 2023 року у сумі 157051,77 грн включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Постанова №100).

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2022 роки. Як наслідок, у відповідача виникає обов`язок нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 з 23 грудня 2011 року по 23 лютого 2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ), яка входить до складу військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23 лютого 2022 року №39 ОСОБА_1 звільнено в запас Збройних Сил України, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

При звільненні з військової служби позивачці не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2022 роки.

Не погодившись із такими діями позивачка звернулася до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року у справі №200/970/23 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання вищевказаного рішення, відповідачем 24 червня 2023 року у розмірі 44638,91 грн та 12 липня 2023 року у розмірі 11742,10 грн виплачено позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки, що підтверджується виписками з банку.

Вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2022 року по 11 липня 2023 року, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2022 року по 11 липня 2023 року включно.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2022 року по 11 липня 2023 року у сумі 56379 (п`ятдесят шість тисяч триста сімдесят дев`ять) грн 93 коп включно відповідно до вимог Постанови №100. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачці середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, керуючись принципом співмірності розміру недоплаченої суми і розміром розрахованої суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд дійшов висновку про необхідність застосування у спірних правовідносинах принципу співмірності та визначив, що належна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 56379,93 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року.

Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2022 року по 11 липня 2023 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2022 року по 11 липня 2023 року у розмірі 21671,91 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що в даному випадку права позивачки підлягають захисту з моменту її звернення з адміністративним позовом до суду у справі №200/970/23.

Врахувавши розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачці при звільненні сум, терміну не звернення позивачки до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з нею відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що загальна сума компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 21671,91 грн., розрахована у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звернення позивачки з адміністративним позовом до суду у справі №200/970/23 по дні фактичного розрахунку.

IV. Касаційне оскарження

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанцій, Дяченко Олексій Володимирович , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у спірний період, викладених у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 26 січня 2024 року у справі №160/14384/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 13 лютого 2024 року у справі №380/10080/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 09 березня 2023 року у справі №520/899/21, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23, у частині визначення періоду, за який позивачу належний середній заробіток та порядку визначення частки заборгованості при розрахунку суми середнього заробітку.

На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції проігноровано висновки Верховного Суду у вказаних постановах щодо порядку визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У зв`язку з наведеним скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів скаржника, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

V. Оцінка Верховного Суду

Спірні правовідносини склалися щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано застосували до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачці при звільненні з 23 лютого 2022 року з військової служби не було виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2022 роки. Таку компенсацію присуджено судовим рішенням у справі №200/970/23, яке набрало законної сили та на виконання якого відповідачем її виплачено 24 червня 2023 року у розмірі 44638,91 грн та 12 липня 2023 року у розмірі 11742,10грн.

Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 24 лютого 2022 року - 11 липня 2023 року.

Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму указаного підходу, керуючись правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховного Суду у справі №480/3105/19 суди першої та апеляційної інстанцій і вирішили цей спір.

Проте Суд зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Період з 24 лютого 2022 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте період з 19 липня 2022 року до 11 липня 2023 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і Суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій діяли правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважали за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню. Проте така сума визначена без урахування наведеного, тобто судами не визначено та не розмежовано питання як можливого застосування принципу співмірності, так і зменшення періоду виплати до шести місяців, у зв`язку з чим висновки судів щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню, є помилковими.

Водночас у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Указані обставини судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалися та не встановлювалися, а отже, справу судами було вирішено без повного та всебічного з`ясування обставин.

Щодо доводів касаційної скарги про ігнорування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у справах №480/3105/19, №520/899/21, №560/13719/21, у яких вказано про чітку формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, то слід зазначити що у цих справах Судом враховувалися висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, які не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у повній мірі.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, то в силу вимог частини другої статті 353 КАС України вказане є підставою для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові щодо застосування статті 117 КЗпП України, встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення та ухвалити законне та обґрунтоване рішення відповідно до приписів статті 242 КАС України.

VI. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі №520/18807/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко

Судді: В.М. Соколов

С.А. Уханенко