Постанова

від 14.03.2024 по справі 591/773/22

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року м.Суми

Справа №591/773/22

Номер провадження 22-ц/816/475/24

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Сумської міської ради, Управління освіти і науки Сумської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Друченко Тетяни Василівни

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 жовтня 2023 року, у складі судді Клименко А.Я., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складено 25 жовтня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

02 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Сумської міської ради, Управління освіти і науки Сумської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та моральної шкоди.

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 04 листопада 2021 року їй, керівнику гуртка, було вручено лист-попередження про відсторонення від роботи працівників закладу, де вказувалося, що до 08 листопада 2021 року вона повинна надати документ який підтверджує отримання нею профілактичного щеплення від СОVID-19 або Довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, з 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. На листі-попередженні вона написала, що незгодна. 04 листопада 2021 року було складено Акт про відмову ознайомитися з листом-попередженням. Наказом від 05 листопада 2021 року №139-К, її було відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Вважала зазначений наказ незаконним, дискримінаційним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він порушує її право на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України, ст. 2 КЗпП України. Вказувала, що законом не передбачено можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності щеплення від COVID-19. Виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень і цим законом щеплення від СОVID-19 не встановлено, як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. Зазначала, що наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень від COVID-19, а лише затверджує перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. При цьому МОЗ України не затверджувало переліку інфекцій, ухилення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Посилаючись на вказані обставини просила суд визнати незаконним та скасувати Наказ №139-К від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », допустити її до роботи на посаді керівника гуртків КУ ЦЕНТУМ СМР та стягнути з відповідачів у солідарному порядку на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також з ЦЕНТУМ СМР моральну шкоду в сумі 3000 грн та судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 жовтня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Сумської міської ради, Управління освіти і науки Сумської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та моральної шкоди, відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Друченко Т.В., посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вказує, що судом безпідставно не взято до уваги доводи позивача про відсутність у переліку обов`язкових щеплень щеплення від СОVID-19 та наявність загальновідомих публічних даних про проведення в Україні медичного експерименту, клінічного дослідження (випробування) вакцин проти СОVID-19. Вимога надати відомості про наявність профілактичних щеплень або довідки про абсолютні протипоказання, є порушенням права на конфіденційність та повагу до приватного життя.

Відповідач видав наказ про її відсторонення від роботи 05 листопада 2021 року, тобто до набуття чинності Наказу МОЗ України № 2393 від 01 листопада 2021 року, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 08 листопада 2021 року, оскільки тільки після набрання чинності цим наказом почали виникати правовідносини роботодавця та працівників, які недотримувались вимог обов`язкової вакцинації. Відповідач ще в листопаді 2021 року підготував повідомлення про відсторонення від роботи, де було зазначено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину щеплення проти СОVID-19 є обов`язком для працівників закладу і запропоновано до 08 листопада 2021 року надати документи, які підтвердять наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання.

Доводи апеляції зводяться до того, що спірний наказ від 05 листопада 2021 року №139-К суперечить ЗУ «Про захист від інфекційних хвороб», оскільки вакцинація від СОVID-19 не включена до календаря щеплень, і цей наказ відповідача прийнятий до набрання чинності змінами до Постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року та Наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року, які набрали чинності з 08 листопада 2021 року.

Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги, що Центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Сумської міської ради з 01 грудня 2021 року почав працювати у дистанційному режимі і ЗУ «Про освіту» не забороняє відповідачу надати позивачці можливість на час дії карантину проводити заняття в дистанційному режимі.

Доводить, що її відсторонення від роботи є передчасним та незаконним, тому позовні вимоги мають бути задоволені.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Сумської міської ради просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Сторони належним чином повідомлені, проте в судове засідання не з`явилися.

Клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Даниленко Т.В. (Друченко) про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки явка сторін до апеляційного суду є необов`язковою, позиція позивача та його представника є чіткою і зрозумілою. Докази про поважність причини неявки до клопотання не додані.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи виданий відповідачем відповідно до норм чинного законодавства та не порушує право позивача на працю, а тому підстави для його скасування відсутні. Вимоги позивача про допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від основної вимоги, а тому також не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, так як суд дійшов його правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Так, судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2009 року працює керівником гуртків в Центрі еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Сумської міської ради (т. 1, а.с. 24, 70).

04 листопада 2021 року ОСОБА_1 було вручено лист-попередження № 01-25/56 від 27 жовтня 2021 року про відсторонення від роботи працівників закладу, де вказувалося, що до 08 листопада 2021 року вона повинна надати документ, який підтверджує повний курс вакцинації від СОVID-19 (зелений сертифікат) або Довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, або її з 08 листопада 2021 року буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати (т. 1, а.с. 73).

На вказаному листі-попередженні ОСОБА_1 власноручно зазначила, що вона «не погоджується, зміст повідомлення суперечить Конституції України та чинному законодавству»

У цей же день було складено Акт № 7 від 04 листопада 2021 року про відмову ОСОБА_1 від засвідчення підписом факту ознайомлення з листом-попередженням у зв`яку з незгодою з його змістом (т. 1, а.с. 74).

У листі від 04 листопада 2021 року, адресованому директору ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_1 висловила свої заперечення щодо відсторонення її від роботи (т. 1, а.с. 75).

Наказом Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Сумської міської ради від 05 листопада 2021 року №139-К позивачка була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від СОVID-19 (т. 1, а.с. 78).

ОСОБА_1 не погодилась з наказом про відсторонення її від роботи та відмовилася від його підпису, про що складено Акт № 8 від 08 листопада 2021 року (т. 1, а.с. 80).

Таким чином, судом встановлено, що керівником Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Сумської міської ради було повідомлено позивача про те, що вона, як працівник закладу освіти, підлягає обов`язковій вакцинації проти COVID-19, а у випадку ухилення чи відмови від вакцинації її буде відсторонено від роботи у встановленому законом порядку.

Наказом керівника Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Сумської міської ради 05 листопада 2021 року №139-К ОСОБА_1 , керівника гуртків, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19. Підставою наказу зазначено лист-попередження щодо відсторонення від роботи працівника закладу від 27 жовтня 2021 року № 01-25/56

У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинації.

За даними довідки про доходи Управління освіти і науки Сумської МР від 16 грудня 2021 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 за вересень-жовтень 2021 року усього становив 13240,39 грн (т. 1, а.с. 112).

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з п. п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90).

COVID-19 було віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб наказом МОЗ від 05 лютого 2020 року за № 521, яким розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, було доповнено пунктом 39 такого змісту: «39. COVID-19».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» .

З метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (п. 3 Переліку). Міститься також застереження: в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070). На підставі вказаного вище Наказу МОЗ № 2153 внесені відповідні зміни і до Постанови № 1236.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року, яка набрала чинності з 08 листопада 2021 року, внесено зміни до Постанови № 1236 та доповнено пунктом 41-6, згідно з яким на керівників державних органів, керівників підприємств, установ та організацій покладено обов`язки забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяти до відома, що на час відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу».

Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються. Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відтак, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України ОСОБА_1 , як працівник закладу освіти, підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Як встановлено судом, позивачку було попереджено роботодавцем про обов`язковість щеплення працівників проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання наказу про таке відсторонення із зазначенням строку відсторонення на час відсутності щеплення проти COVID-19. Позивача було ознайомлено із наказом, однак висловивши свою незгоду із змістом наказу, вона відмовилась від його підпису, що зафіксовано у відповідному Акті №8 від 08 листопада 2021 року.

ОСОБА_1 всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не надала суду належних документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 або документів, які вказували на протипоказання до щеплення.

Отже, правильним є висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_1 ухилилася від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, у зв`язку з чим відповідно до положення ст. 46 КЗпП України відповідач правомірно відсторонив її від роботи без збереження заробітної плати.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваний наказ є передчасним, оскільки виданий до набрання чинності змінами до Постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року та Наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року, які набрали чинності з 08 листопада 2021 року, тобто що тільки з 08 листопада 2021 року у неї виник обов`язок пройти профілактичне щеплення, є безпідставними.

Зазначеним наказом були внесені чергові зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, а саме: доповнено Перелік новими пунктами 4-6 при тому, що професія позивача віднесена до 3 пункту і її ці зміни не стосувалися.

За встановлених обставини справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує трудових прав позивача, внаслідок чого підстави для його скасування відсутні.

Стаття 46 КЗпП України не містить такої підстави для відсторонення як відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, проте цією статтею передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Суд звертає увагу на те, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Відсторонення працівника від роботи це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Суд зазначає, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], № № 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а прийняті на його виконання постанови Кабінету міністрів України, накази МОЗ є лише способом реалізації законодавчого припису.

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

У відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З огляду на викладене, суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Відсторонення від роботи має наслідком втрати заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 382, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Друченко Тетяни Василівни залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Ю. О. Філонова

В. Ю. Рунов