Рішення

від 13.03.2024 по справі 707/348/24

ЧЕРКАСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

707/348/24

2/707/369/24

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

13 березня 2024 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Суходольського О.М.

за участю секретаря Культенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Мошнівської сільської ради про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом до відповідача виконавчого комітету Мошнівської сільської ради про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу, мотивуючи свій позов тим, що вона з 1989 року працювала директором Байбузівського сільського Будинку культури виконавчого комітету Мошнівської сільської ради, з 09.12.2015 року працювала Директором Будинку культури с. Байбузи. Протягом всього часу роботи ОСОБА_1 всю роботу виконувала сумлінно, за що отримувала премії та грамоти. Після створення Мошнівської ОТГ головою став ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 , який був головою сільської ради до 09.12.2021 року, був призначений старостою села Байбузи. Позивач зазначає, що спільна зацікавленість ОСОБА_3 та ОСОБА_2 була причиною порушення її прав, а саме з моменту призначення ОСОБА_3 головою сільради він регулярно вимагав в позивача передати йому ключі від Будинку культури, щоб він там міг з друзями святкувати та грати в теніс, а також приходив туди в нетверезому стані. Оскільки ключі ОСОБА_1 не передавала, то ОСОБА_3 погрожував звільненням та мав неприязнь до родини позивача.

Позивач вказує, що 21.11.2023 року приблизно о 16 годині 10 хвилин вона перебувала на роботі в приміщенні будинку культури за адресою АДРЕСА_1 , де їй по телефону секретар сільської ради повідомила про те, що біля приміщення сільської ради б`ють її сина та його дружину. Через 5 хвилин після цього ОСОБА_1 на своєму автомобілі приїхала на місце побиття та намагалася відтягти нападників від сина та його дружини. Нападниками були староста села Байбузи ОСОБА_3 та його знайомий ОСОБА_4 , які також вдарили палицею та руками по спині ОСОБА_1 , завдавши їй тілесних ушкоджень. Під час побиття ОСОБА_3 погрожував ОСОБА_1 звільненням, кричав матом та погрожував вбивством, а також кричав, що відбере дитину в її сина. Після нападу ОСОБА_1 звернулася до третьої міської лікарні та до Черкаського бюро судово-медичної експертизи, де їй надали висновок з підтвердженням нанесення їй тілесних ушкоджень. Наступного дня о 10 годині 30 хвилин в будинку культури с. Байбузи, секретар Мошнівської сільської ради ОСОБА_5 та заступник голови ОТГ ОСОБА_2 . ОСОБА_6 вимагали у ОСОБА_1 звільнитися з посади та погрожували їй. 23.11.2023 року близько 08 години 30 хвилин до ОСОБА_1 зателефонувала жінка, яка представилася працівником відділу кадрів, та повідомила про те, що її 21.11.2023 року звільнено з посади директора будинку культури за прогул та аморальну поведінку. ОСОБА_1 звернулася по місцю роботи за роз`ясненнями, у відділі кадрів їй вручили копію розпорядження про звільнення, хоча вона розписалася в отриманні розпорядження, оригінал їй не вручили. На прохання надати їй копію наказу прийняття її на роботу, довідку про заробітну плату, їй було відмовлено.

Таким чином, позивач вважає, що її звільнення з роботи є незаконним, нічим не мотивоване, а є результатом помсти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Через незаконне звільнення позивач протягом двох місяців перебуває у вимушеному прогулі, однак через те, що їй не надали довідку про заробітну плату, позивач на теперішній час не має змоги надати суду розрахунок суми компенсації, належної їй за час вимушеного прогулу. Також, позивач звертає увагу, що не могла вчасно звернутися з вказаною заявою через її побиття, побиття сина та невістки, побоювання за власне життя через погрози вбивством та знаходження в лікарні на стаціонарному лікуванні. Позивач звернулася до суду з вказаною заявою та просить поновити її на роботі на посаді директора Байбузівського сільського Будинку культури виконавчого комітету Мошнівської сільської ради, а також стягнути з виконавчого комітету Мошнівської сільської ради оплату з 22.11.2023 року по дату поновлення її на роботі за час вимушеного прогулу.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, проте в ухвалі про прийняття до розгляду та відкриття провадження від 13.02.2024 року відповідачу був наданий строк у 15 днів з дня отримання даної ухвали суду на подачу відзиву на позовну заяву.

05.03.2024 року на адресу суду від представника відповідача виконавчого комітету Мошнівської сільської ради адвоката Горобець С.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, аргументуючи тим, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Представник відповідача зазначає, що твердження позивачки про те, що староста с. Байбузи ОСОБА_3 та його знайомий ОСОБА_4 побили позивачку, її сина та невістку, погрожували їй вбивством, звільненням з роботи та викраденням дитини не відповідають дійсності, оскільки в рамках кримінального провадження №12023250310003859 ОСОБА_7 , який є сином позивачки, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 122 КК України, де потерпілим є ОСОБА_3 , що підтверджується повідомленням про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 24.01.2024 року. Вказаний факт спростовує твердження позивачки про те, що саме ОСОБА_3 , староста села Байбузи, побив позивачку, її сина та невістку, а доводиться повністю протилежне. Крім цього, Актом про відсутність працівника на робочому місці від 21.11.2023 року підтверджується факт того, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці без поважних причин 21.11.2023 року з 13 год 00 хв по 18 год 00 хв. Вказаний факт підтверджує законність звільнення позивачки з посади директора Байбузівського сільського будинку культури. Також, представник відповідача звертає увагу, що позивачем в позовній заяві не роз`яснено, яке відношення має ОСОБА_2 до заявленого порушення її прав. Представником відповідача зазначено, що позовна заява датується 02.02.2024 року, а позивач звернулася до відповідача з заявою про витребування документів 01.02.2024 року. Так, 23.02.2024 року на адресу позивача направлено копію розпорядження про звільнення №82-к від 22.11.2023 року, довідку про доходи №12 від 15.02.2024 року, копію розпорядження про призначення на роботу №92 від 31.12.2022 року, що підтверджується копією відповідного супровідного листа. Також, стороною відповідача наголошено, що позивачем не надано належних та достовірних доказів того, що порушення строку позовної давності нею допущено з поважних причин, оскільки розпорядження про звільнення позивачці вручено 23.11.2023 року, а тому останнім строком для подання позовної заяви було 23.12.2023 року. Разом з тим, позивач посилається на причину побиття її, її сина та невістки, однак вказаний факт спростовується наданими відповідачем твердженнями та доказами. Таким чином, відповідач просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

11.03.2024 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач вказує, що відзив на позовну заяву відповідача не містить жодного підтвердження законності звільнення ОСОБА_1 . Позивачем зазначено, що достовірність акту про відсутність позивача на робочому місці від 21.11.2023 року спростовується тим, що 21.11.2023 року за місцем роботи позивача проводився культурний захід, на якому були присутні 6 осіб. Даний захід проводився згідно з Положенням про Байбузівський сільський Будинок культури, був включений в місячний розклад заходів та був відмічений в журналі обліку роботи за листопад місяць. Позивач повідомляє, що особи, які були присутні на заході можуть надати свідчення про вказаний факт, а також на заході були зроблені декілька фотокарток, за допомогою яких можна перевірити наявність осіб в приміщенні клубу. Також, в акті про відсутність працівника на робочому місці вказано, що комісія в складі кількох осіб провела перевірку та встановила, що позивач була відсутня з 13.00 год до 18.00 год, однак позивач заперечує вказаний факт, оскільки комісія не була в приміщенні клубу, так як ключ від клубу є тільки в позивача, в клубі встановлено обідню перерву з 13.00 год до 14.00 год, приміщення клубу не опалюється, тому працівники мають право на додаткову перерву для обігріву згідно ст. 168 КЗпПУ, посада позивача не встановлює обов`язок знаходження на робочому місці протягом всього робочого дня, оскільки позивач може проводити культурні заходи як в приміщенні і біля приміщення клубу, закуповувати музичні інструменти, збирати на репетиції людей, привозити до клубу техніку та аудіопристрої. Таким чином, позивач вважає акт про відсутність працівника на робочому місці, наданий відповідачем, неправдивим та недостовірним.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідив надані сторонами докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбаченістаттею 16 ЦК України.

Судом встановлено, що 20.03.1989 року ОСОБА_1 прийнято на посаду художнього керівника Будинку культури с. Байбузи, з 09.12.2015 року директор Будинку культури с. Байбузи.

Згідно розпорядження виконавчого комітету Мошнівської сільської ради від 22.11.2023 року №82-к, ОСОБА_1 звільнено з посади директора Байбузівського сільського будинку культури виконавчого комітету Мошнівської сільської ради 22.11.2023 року згідно п. 4 ст. 40, п. 3 ст. 41 КЗпПУ.

Відповідно до акту про відсутність працівника на робочому місці від 21.11.2023 року, встановлено, що 21.11.2023 року при відвідуванні Байбузівського сільського будинку культури, директор Байбузівського сільського будинку культури Звонарь Л.М. була відсутня на робочому місці без поважних причин з 13.00 до 18.00 год, від надання пояснень відмовилася.

Суд констатує, що вказаний акт про відсутність працівника на робочому місці складений в установленому законом порядку та не спростований належними і допустимими доказами.

24.12.2023 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області, згідно якої повідомила про побиття її, сина та його дружини особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Під час побиття ОСОБА_3 погрожував ОСОБА_1 звільненням, кричав матом та погрожував вбивством. Після нападу ОСОБА_1 звернулася до третьої міської лікарні та до Черкаського бюро судово-медичної експертизи, де їй надали висновок з підтвердженням нанесення їй тілесних ушкоджень.

Згідно висновку спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 13.12.2023 року №02-01/1093, у ОСОБА_1 мали місце ушкодження забій з набряком та крововиливом м`яких тканин грудо-поперекового відділу хребта та правої бокової поверхні грудної клітки. Вказані ушкодження виникли від дії тупого предмету, по давності виникнення можуть відповідати часу, вказаному оглянутою та відносяться до категорії легких тілесних пошкоджень.

В рамках кримінального провадження №12023250310003859 ОСОБА_7 , який є сином позивачки, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 122 КК України, де потерпілим є ОСОБА_3 , що підтверджується повідомленням про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 24.01.2024 року. Дане кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 на даний час перебуває на розгляді в Черкаському районному суді Черкаської області на стадії судового розгляду. Вказаний факт спростовує твердження позивачки про те, що саме ОСОБА_3 , староста села Байбузи, побив позивачку, її сина та невістку, крім цього суд констатує, що дана обставина не має відношення до розв`язання трудового спору. Предмет доказування по даному трудовому спору не пов`язаний із доказуванням щодо вчинення кримінального правопорушення, яке має розслідуватись і розглядатись в порядку КПК України, тому доводи позивача з даного приводу щодо доказування та обставин вчинення кримінального правопорушення суд вважає необгрунтованими і безпідставними.

ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Мошнівської сільської ради з заявою від 01.02.2024 року про надання їй завіреної копії розпорядження про її звільнення, довідку про заробітну плату за останні 12 місяців та завірену копію наказу на прийняття її на роботу.Судом встановлено, що 23.02.2024 року на адресу позивача направлено копію розпорядження про звільнення №82-к від 22.11.2023 року, довідку про доходи №12 від 15.02.2024 року, копію розпорядження про призначення на роботу №92 від 31.12.2022 року, що підтверджується наявними у справі доказами, що надані відповідачем. При цьому, факт отримання ОСОБА_1 23.11.2023р. копії розпорядження про звільнення підтверджено самим позивачем.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За правилами ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

За ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

На підставі ч. 1, 3 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

На підтвердження відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 21.11.2023 року з 13.00 до 18.00 год відповідачем долучено до матеріалів справи акт про відсутність працівника на робочому місці від 21.11.2023 року.

В заперечення своєї відсутності на роботі позивач зазначає, що комісія не могла перебувати в приміщенні клубу, оскільки ключ від клубу є тільки в позивача, також зазначає про встановлену обідню перерву з 13.00 год до 14.00 год та той факт, що приміщення клубу не опалюється, тому працівники мають право на додаткову перерву для обігріву згідно ст. 168 КЗпПУ. При цьому позивач вказує, що 21.11.2023 року за місцем роботи позивача проводився культурний захід, на якому були присутні 6 осіб. Даний захід проводився згідно з Положенням про Байбузівський сільський Будинок культури, був включений в місячний розклад заходів та був відмічений в журналі обліку роботи за листопад місяць, на підтвердження чого позивач надала копію плану заходів сільського будинку культури на листопад, копію журналу обліку роботи та фотокопії з заходу.

Суд критично оцінює надані позивачем докази, оскільки вони не спростовують той факт, що позивач була відсутня на робочому місці 21.11.2023 року в період з 13.00 до 18.00 год, а акт про відсутність працівника на робочому місці від 21.11.2023 року є підставою для звільнення працівника.

У зв`язку з цим, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу є необґрунтованими і недоведеними, тому не підлягають до задоволення.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем було пропущено строк звернення до суду. З метою поновлення строку та визнання причин пропуску строку поважними позивач подала до суду заяву, аргументуючи пропущення строку тим, що вона не могла звернутися до суду вчасно, оскільки на неї, її сина та невістку було вчинено напад з завданням тілесних ушкоджень. Позивач була госпіталізована через погане самопочуття та по теперішній час проходить лікування на стаціонарі. Крім того, адвокат, до якого вона звернулася, отримав рішення КДКА про тимчасове зупинення його діяльності, про що він повідомив ОСОБА_1 30.11.2023 року. Також, позивач вказує, що оскільки вона отримала тільки незавірену копію розпорядження про звільнення, вона не мала змоги впевнитися в її дійсності та була позбавлена надати належний доказ до суду. Суд вважає такі доводи позивача непереконливими.

Статтею 233 КЗпП передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Розпорядження про звільнення ОСОБА_1 отримала 23.11.2023 року, а тому суд критично ставиться до твердження позивача, що вона не мала змоги впевнитися в її дійсності та була позбавлена надати належний доказ до суду. Суд вважає, що факт тимчасового зупинення адвокатської діяльності адвоката ФильО.М. з 28.11.2023р. не вказує на поважність причин пропуску строків звернення до суду, оскільки позивачка була обізнана про даний факт та не була позбавлена можливості звернутись за правовою допомогою до іншого адвоката. Позивачкою надано акти обстеження спеціалістів та висновок спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи відносно неї, що не доводять конкретні строки та періоди перебування позивачки на стаціонарному лікуванні. Факт нападу на позивачку, її сина та невістку із завданням тілесних ушкоджень, факт тривалої госпіталізації позивачки, через що за доводами позивачки вона не могла вчасно звернутись до суду, - не підтверджені належними і допустимими доказами, тому доводи позивачки з даного приводу суд вважає необгрунтованими і недоведеними.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачкою не надано належних та достовірних доказів того, що порушення строку давності нею допущено з поважних причин. Тому, з урахуваням всіх обставин вцілому, суд констатує про пропущення позивачкою місячного строку звернення до суду, що передбачений ст.233 КЗпП України. Разом з цим, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову по суті, у зв`язку з недоведеністю позовних вимог, а не у зв`язку із пропуском строків давності, оскільки це є взаємовиключними підставами.

Відповідно до ч.1 та ч.5, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу, зокрема належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведені та необґрунтовані, а тому не підлягають до задоволення у повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати залишаються за ним.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Мошнівської сільської ради про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за вебадресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О. М. Суходольський