Ухвала

від 14.03.2024 по справі 214/4857/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1244/24 Справа № 214/4857/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року м.Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.02.2024 року, якою було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого

ОСОБА_8

до 11.04.2024 року включно, -

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини

В провадженні Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 111 КК України.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.02.2024 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 11.04.2024 року включно.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

На вказану ухвалу захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвала незаконна та підлягає скасуванню. Зазначає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, стороною обвинувачення не підтверджені та не обґрунтовані. Звертає увагу, що судом не доведено, що інші, менш суворі запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Зауважує на фактичних обставинах справи, зокрема факт співпраці обвинуваченого з правоохоронними органами України, факт переховування військовослужбовців ЗСУ під час окупації м. Херсон; застосування недозволених методів слідства щодо ОСОБА_8 . Просить поновити строк на апеляційне оскарження, ухвалу скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити та застосувати інший запобіжний захід, не пов`язаний з обмеженням свободи.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що необхідно поновити строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення за таких підстав.

Оскільки з матеріалів провадження встановлено, що адвокат ОСОБА_7 отримав копію повного тексту судового рішення після спливу 5-денного строку на оскарження судового рішення, враховуючи, що без його мотивувальної частини неможливо викласти мотивувальну частину апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження ухвали суду.

Згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК України та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов`язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.

Відповідно до вимог ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності зміни, скасування або продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.ст. 177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Конвенцією покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Як вбачається з наданих матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна або довічне позбавлення волі.

Виходячи із фактичних обставин пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення, його специфіки, яка стосується злочину проти безпеки України, в період воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики існують. При цьому, існує реальний ризик, що знаючи, яке кримінальне покарання йому загрожує, ОСОБА_8 може вдатися до втечі та переховуватися від суду, що підтверджувалося неодноразово судовими рішеннями як під час обрання запобіжного заходу, так й продовження його дії.

В своїй ухвалі суд обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинуваченого, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, застосування альтернативних запобіжних заходів щодо обвинуваченого ОСОБА_8 не видається можливим.

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов`язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.

Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).

У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.2015 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.

Положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на свідків, продовження злочинної діяльності.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Маріянчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов`язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.

Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна або довічне позбавлення волі та у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу з огляду на це у сукупності з даними про його особу та іншими обставинами кримінального провадження, може переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов`язків, впливати на свідків. Ці обставини можуть спровокувати останнього на вчинення іншого кримінального правопорушення і втечу, та мають перевагу над його соціальними характеристиками.

Разом з тим, наявність у обвинуваченого соціальних зв`язків не є підставою для змінення обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який, враховуючи обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.

Посилання захисника на відсутність доказів винуватості ОСОБА_8 та необхідності визнання доказів неналежними не є слушними з огляду на те, що це не входить до повноважень суду апеляційної інстанції на стадії розгляду питання про запобіжний захід.

Твердження захисника про те, що під час досудового розслідування допущено застосування недозволених методів слідства, вже є предметом дослідження правоохоронних органів, а тому не є предметом апеляційного перегляду.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при прийнятті судом рішення про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, як і підстав для його скасування колегією суддів не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Поновити захиснику ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , строк на апеляційне оскарження ухвали Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.02.2024 року, якою було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 до 11.04.2024 року включно.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.02.2024 року, якою було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 до 11.04.2024 року включно залишити без змін.

Судді: