Постанова

від 12.03.2024 по справі 344/18778/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/18778/23

Провадження № 22-ц/4808/422/24

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів Девляшевського В.А., Фединяка В.Д.

за участю секретаря Струтинської Д.В.

учасники справи

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Франківськ Західбуд»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дунець Олексаднр Ярославович,

на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 січня 2024 року, постановлену судом у складі судді Бабій О.М.,

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськ Західбуд» про стягнення заборгованості ,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказав, що 24.02.2017 року позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Франківськ Західбуд» 49989 грн поворотної фінансової допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.713929794.1.

13.03.2017 року позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Франківськ Західбуд» 40 000 грн поворотної фінансової допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.723478088.1.

Загальний розмір перерахованої фінансової допомоги становить 89 989 грн.

Між сторонами не було встановлено строку повернення поворотної фінансової допомоги. 01.09.2023 року позивачем надіслано вимогу про повернення коштів у тридцяти денний строк з моменту її отримання в порядку ст. 1049 ЦК України, що підтверджується самою вимогою, поштовою квитанцією про її надсилання.

Відповідач не виконав свої зобов`язання згідно чинного законодавства, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з ТОВ «Франківськ Західбуд» на його користь заборгованість у розмірі 89989 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Франківськ Західбуд» про стягнення заборгованості відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, оскільки судом неправильно встановлені обставин, які мають значення для справи, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 січня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивачем у суді першої інстанції не змінювалась підстава та предмет позову, а усна заява позивача стосувалася лише нормативно- правової кваліфікації обставин.

Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню. Послався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 9917/1739/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц.

Пред`являючи позов про стягнення коштів позивач фактично посилався на ст. 1212 ЦК України, тобто не на ті норми права, що регулювали спірні правовідносини, а тому, в силу вимог законодавства та практики Верховного суду, суд мав самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Вважає, що суд мав застосувати принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу в межах її доводів.

У судовому засіданні представник ТОВ «Франківськ Західбуд» не визнав апеляційну скаргу, вважає, що відсутні підстави для її задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення вказаним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами було укладено договір позики, а тому відсутні підстави про стягнення грошових коштів. Позивач та його представник не подали заяву про зміну підстав позову.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не в повній мірі відповідає встановленим по справі обставинам та вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно копії платіжної інструкції №0.0.713929794.1 від 24.02.2017 року ОСОБА_1 перевів на рахунок ТОВ «Франківськ Західбуд» грошові кошти в розмірі 49 989,00 грн.

Згідно копії платіжної інструкції №0.0.723478088.1 від 13.03.2017 року ОСОБА_1 перевів на рахунок ТОВ «Франківськ Західбуд» грошові кошти в розмірі 40 000,00 грн.

В зазначених платіжних інструкціях зазначено призначення платежу - поворотна фінансова допомога від ОСОБА_1 .

Письмового договору про поворотну фінансову допомогу між сторонами не було укладено.

На час перерахування грошових коштів на рахунок відповідача та до 2023 року позивач був директором ТОВ «Франківськ Західбуд», ця обставина сторонами не заперечується.

01 вересня 2023 року позивач на адресу відповідача надіслав вимогу про повернення суми боргу у розмірі 89989, 00 грн, дана вимога отримана відповідачем 05 вересня 2023 року, що підтверджується письмовими доказами.

Відповідно достатті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому згідно підпункту14.1.257статті14 Податкового кодексу Україниповоротна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, аналогічне правове регулювання.

Окрім цього, необхідно врахувати, що у законодавстві не встановлюється будь-яких обмежень щодо кола осіб, які можуть бути сторонами договору позики. Тому позикодавцем та позичальником можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, як резиденти, так і нерезиденти.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Відповідно до частини першої ст.1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно дост. 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі,якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Статтею 202ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої і другої ст.207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частини перша та другастатті 207 ЦК Українипередбачають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

На підтвердження укладення сторонами договору позики позивач надав платіжні інструкції №0.0.713929794.1 від 24.02.2017 року, №0.0.723478088.1 від 13.03.2017 року на загальну суму 89989, 00 грн, в яких зазначено призначення платежу «поворотна фінансова допомога від ОСОБА_1 »

Договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року в справі № 757/27533/15-ц.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що банківські квитанції (платіжні інструкції) не є договором позики, відповідно до якого виникають у сторін певні права та обов`язки, а є лише тим касовим документом, на підставі якого грошові кошти надходять на рахунок підприємства.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач на підтвердження укладання договору позики між ним та відповідачем письмових доказів не надав.

Разом з тим, суд, першої інстанції не врахував правовий висновок, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 в якому вказано, що «відповідно до частини третьоїстатті 46 Господарського процесуального кодексу Українидо закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі. […] суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від05 червня 2018 року у справі№ 338/180/17, зазначено, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» (суд знає закон), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, під час вирішення спору суд у межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки тощо) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення процесуального закону така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Матеріалами справи встановлено, що має місце судовий спір стосовно стягнення спірних коштів, як позики, згідно ст.1046 ЦК України, але в судовому засіданні встановлено, що договір про надання поворотної фінансової допомоги відсутній/неукладений, а отже зазначена правова підстава набуття коштів булла відсутня.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначено, що «предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріалами справи встановлено, що звертаючись до суду із позовом на підтвердження переказу коштів на рахунок відповідача надав суду квитанції на суму 89989, 00 грн. Факт отримання відповідачем вказаних коштів відповідачем не спростовано належними доказами.

Таким чином, оскільки відповідачем заперечується факт наявності договорів про фінансову допомогу на зворотній основі, укладених між сторонами, а позивачем не доведено факт їх укладання, то факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 89989, 00 грн у сукупності з тим, що відповідач відмовляється їх повертати, але при цьому не довів наявність інших правових підстав їх отримання, свідчить про те, що відповідач набув дані грошові кошти без достатньої правової підстави, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог позивача.

Щодо позовної давності.

У суді першої інстанції представник ТОВ « ТОВ «Франківськ Західбуд»- адвокат Тугай І.М. у відзиві на позов заявив про застосування позовної давності, мотивуючи тим, що позивач будучи керівником суб`єкта господарювання зобов`язаний був дотримуватися норм чинного законодавства щодо письмової форми договору поворотної фінансової допомоги і не міг не знати про порушення свого права у 2017 році, право вимоги щодо повернення безпідставно отриманих коштів слід рахувати на наступний день після перерахування коштів.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частини четвертоїстатті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини п`ятоїстатті 261 ЦК Україниза зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Позивач просить повернути сплачену ним поворотну фінансову допомогу, про що указано у призначені платежу. На адресу відповідача направив 01 вересня 2023 року вимогу про сплату боргу. Обставини про відсутність у відповідача обов`язку з повернення цих спірних коштів не встановлено, з позовом звернувся до суду 06 жовтня 2023 року. За таких обставин підстави для застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів відсутні.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 січня 2024 року необхідно скасувати таухвалити нове рішення яким позов ОСОБА_1 задовольнити, стягнути з ТОВ «Франківськ Західбуд» на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмрі 89989, 00 грн,

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено 1073, 60 грн судового збору, за подання апеляційної скарги сплатив 1610, 40 грн судового збору. Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, на його користь підлягають стягненню з ТОВ «Франківськ Західбуд» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684, 00 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 січня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськ Західбуд» про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськ Західбуд», код ЄДРПОУ 37795296, місце знаходження: Івано-Франківська обл., Івано-Франківський район, с. Хриплин, вул. Автоливмашівська, 5В на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 грошові кошти у розмрі 89989, 00 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 березня 2024 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді В. А. Девляшевський

В.Д. Фединяк