Рішення

від 13.03.2024 по справі 638/13869/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/13869/23

Провадження № 2/638/1847/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Тимченка А.М.

за участі секретаря судових засідань Кондратюк І.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного медичного університету про поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківського національного медичного університету про поновлення на роботі в обґрунтування якого вказала, що ОСОБА_1 працювала на посаді лікаря-стоматолога-терапевта вищої категорії відділення терапевтичної стоматології Університетського стоматологічного центру (УСЦ Харківського національного медичного Університету (ХНМУ) на 0,25 ставки за внутрішнім сумісництвом, за рахунок загального фонду УСЦ ХНМУ з 02 вересня 2013 року. Наказом №701/2022-к від 30 листопада 2022 року була звільнена з 01 грудня 2022 року на підставі наказу ХНМУ № 690/2022-к від 28 листопада 2022 року у зв?язку з прийняттям на роботу іншого працівника, для якого ця робота є основною (п.3 ст. 43 К3пП України).

Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки КЗпП не містить статей, за якими можна прийняти на роботу іншого співробітника. У п.3 ст. 43 КЗпП України йдеться про процесуальні дії, які необхідно виконати при звільненні працівника, а не про підставу для звільнення.

Позивач вказує, що з 22 грудня 2022 року не працює на цій посаді. Крім того 22 грудня 2022 року отримала витяг з наказу №701/2022-к від 30 листопада 2022 року. Після чого неодноразово зверталась для отримання копії наказу копію наказу №701/2022-к від 30 листопада 2022 року про звільнення, який фактично отримала 14 вересня 2023 року.

Позивач просить суд поновити її на роботі на посаді лікаря-стоматолога-терапевта вищої категорії відділення терапевтичної стоматології Університетського стоматологічного центру Харківського національного медичного Університету, на 0,25 ставки за внутрішнім сумісництвом, за рахунок загального фонду УСЦ ХНМУ.

Ухвалою суду від 15 листопада 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін про судове засідання. Встановлено відповідачу строк п`ятнадцять днів з дня вручення їй цієї ухвали, протягом якого вона має право подати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України.

15 січня 2024 року відповідач подав відзив на позовну заяву. Разом з відзивом на позовну заяву подано клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позовну заяву, яке обґрунтовано тим, що внаслідок ракетних обстрілів з боку країни-агресора РФ, порушення військовими РФ правил та звичаїв війни, зазнали пошкоджень та руйнувань приміщення ХНМУ, про що були подані відповідні заяви про кримінальне правопорушення до правоохоронних органів.

Дослідивши клопотання про поновлення пропущеного строку, суд вважає, що викладені в ньому обставини є об`єктивними причинами, які унеможливили підготовку та подання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк, а тому на підставі ст. 127 ЦПК України, з метою повного та об`єктивного розгляду справи, суд поновлює відповідачу пропущений процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.

У відзиві на позовну заяву представник ХНМУ просив відмовити у задоволенні позовних вимог з декількох підстав. По-перше, відповідач зазначає, що 28.11.2022р. на ім`я ректора ХНМУ надійшла заява від ОСОБА_3 про прийняття її з 01.12.2022 року на посаду лікаря-стоматолога-терапевта відділення терапевтичної стоматології УСЦ ХНМУ за основним місцем роботи на 0,25 ставки. Згідно наказу ХНМУ від 28.11.2022р. № 690/2022-к, ОСОБА_3 з 02.12.2022 року була прийнята на посаду лікаря-стоматолога-терапевта відділення терапевтичної стоматології УСЦ ХНМУ за основним місцем роботи на 0,25 ставки.

01.12.2022 ОСОБА_1 , згідно наказу ХНМУ від 30.11.2022 року № 701/2022-к «Про особовий склад», була звільнена з 0,25 ставки посади лікаря-стоматолога-терапевта вищої категорії відділення терапевтичної стоматології УСЦ ХНМУ за внутрішнім сумісництвом, у зв`язку з прийняттям іншого працівника, для якого ця робота є основною на підставі ст. 7 Кодексу законів про працю України в порядку п. 3 ст. 43 Кодексу законів про працю України. Також при звільненні їй виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку за 48 к.д. Підставою для звільнення ОСОБА_1 був наказ ХНМУ від 28.11.2022 року № 690/2022-к «Про особовий склад», яким було прийнято за основним місцем роботи працівника на 0,25 ставки посади лікаря-стоматолога-терапевта вищої категорії відділення терапевтичної стоматології УСЦ ХНМУ. Заздалегідь, ІНФОРМАЦІЯ_1 на особисту корпоративну пошту позивача (ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_1 було направлено повідомлення про її майбутнє звільнення з 01.12.2022.

В подальшому, з метою виправлення технічної помилки при складанні наказу ХНМУ від ЗОЛ 1.2022 року № 701/2022-к «Про особовий склад», 01Л2.2022 року пунктом 1 наказу ХНМУ №706/2022/к, були внесені зміни, а саме: до пункту 7.5. ХНМУ від ЗОЛ 1.2022 року № 701/2022-к «Про особовий склад» - словосполучення «п.3 ст.43 КпП України» замінити на словосполучення «ст.7 КЗпП України».

01.12.2022 виконуючим обов`язки начальника відділу А.Ю. Мужецькою було вручено ОСОБА_1 витяг з наказу ХНМУ від 30.11.2022 року № 701/2022-к «Про особовий склад» в частині, що стосується її звільнення, та ознайомлено з наказом від 01.12.2022 № 706/2022-к. Таким чином, на переконання відповідача, ним було дотримано всі нормативні приписи, що стосуються попередження та ознайомлення працівника з наказом про звільнення.

По-друге, зазначає, що позивачем пропущено визначений ст. 233 КЗпП України місячний строк для звернення до суду з позовом про оскарження наказу про звільнення, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі, просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засідання просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши доводи сторін, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, дійшов такого висновку.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було прийнято на посаду лікаря-стоматолога-терапевта другої кваліфікаційної категорії відділення терапевтичної стоматології Університетського стоматологічного центру ХНМУ на 0,25 ставки за внутрішнім сумісництвом, що підтверджується копією витягу із наказу Харківського національного медичного університету про прийняття на роботу від 02.09.2013 (а.с. 104).

28.11.2022 на ім`я ректора ХНМУ надійшла заява від ОСОБА_3 про прийняття її з 01.12.2022 року на посаду лікаря-стоматолога-терапевта відділення терапевтичної стоматології УСЦ ХНМУ за основним місцем роботи на 0,25 ставки (а.с. 119).

Наказом №701/2022-к від 30.11.2022 ОСОБА_1 звільнено з 01.12.2022 з посади лікаря-стоматолога-терапевта вищої категорії (т.р. 13) відділення терапевтичної стоматології УСЦ ХНМУ, на 0,25 ст. за внутрішнім сумісництвом, за рахунок загального фонду УСЦ ХНМУ у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, для якого ця робота є основною (п.3 ст.43 КЗпП України) (а.с. 107-114).

ОСОБА_1 ознайомлена з наказом, про що свідчить її розписка на копії Витягу з Наказу № 701/2022-к від 30.11.2022. Однак дати отримання копії витягу з наказу не зазначено (а.с. 106).

Наказом №706/2022-к від 01.12.2022 з метою виправлення технічної помилки при складанні наказу ХНМУ від 30.11.2022 №701/2022-к «Про особовий склад», внесено зміни до пункту 7.5. Наказу ХНМУ від 30.11.2022 №701/2022-к «Про особовий склад» - словосполучення «п.3 ст.43 КпП України» замінити на словосполучення «ст.7 КЗпП України» (а.с. 115).

Відповідно до Акту від 01.12.2022 за підписом в.о. начальника відділу кадрів ХНМУ Мужецької А.Ю., провідного фахівця відділу кадрів ХНМУ Комнацької Н.П., старшого інспектора з кадрів відділу кадрів ХНМУ Уткіної М.О, ОСОБА_1 була ознайомлена та їй були зачитані зазначені накази від 30.11.2022 та від 01.12.2022, однак ОСОБА_1 поставила свій підпис про ознайомлення з наказом ХНМУ від 30.11.2022 року № 701/2022-к, а на витязі з наказу ХНМУ №706/2022/к від 01.12.2022р. «Про особовий склад» підпис про ознайомлення не поставила (а.с. 118).

Згідно наказу ХНМУ від 28.11.2022р. № 690/2022-к, ОСОБА_3 з 02.12.2022 року була прийнята на посаду лікаря-стоматолога-терапевта відділення терапевтичної стоматології УСЦ ХНМУ за основним місцем роботи на 0,25 ставки (а.с. 120).

26.12.2022 ОСОБА_1 надіслала на електронну пошту ХНМУ заяву, в якій зазначила, що отримала витяг з наказу №701/2022-к від 30 листопада 2022 року особисто 22.12.2022, при цьому, на другому екземплярі витягу із зазначеного наказу поставила свій підпис, але не зазначила дату отримання. Оскільки ОСОБА_1 не було видано на руки копію наказу № 701/2022-к від 30 листопада 2022 року, просила видати копію зазначеного наказу (а.с. 123).

Листом від 07 липня 2023 року начальник Управління медичних кадрів, освіти і науки Міністерства охорони здоров`я звернувся до Харківського національного медичного університету, в якому зазначив, що МОЗ України розглянуло звернення ОСОБА_1 на Урядову «гарячу лінію» щодо надання копії наказу про її звільнення, у зв`язку з чим МОЗ звернулося до адміністрації ХНМУ з проханням видати ОСОБА_1 копію наказу про її звільнення (а.с. 127).

Листом від 04 серпня 2023 року ХНМУ повторно надіслало ОСОБА_1 копію наказу про її звільнення від 30 листопада 2022 року № 701/2022-к (а.с. 128).

Згідно власноручної розписки на копії листа від 14.09.2023 ОСОБА_1 отримала копію наказу від 30 листопада 2022 року № 701/2022-к 14 вересня 2023 року (а.с. 130).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61?2417сво19).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу (стаття 102-1 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (частина перша статті 21 КЗпП України).

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця визначено в статтях 40, 41, 43, 43-1 КЗпП України.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон України № 2352-IX, дата набрання чинності - 19 липня 2022 року) внесені зміни, зокрема, до Кодексу законів про працю України:

абзац четвертий частини першої статті 43-1, який передбачав таку підставу розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, як звільнення сумісника у зв`язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником, було виключено;

статтю 102-1 КЗпП України викладено в такій редакції: «Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу». Таким чином, зі статті 102-1 КЗпП України було виключено норму, яка визначала, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2352-IX протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом: Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття нормативно?правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

На виконання Закону України № 2352-IX Кабінет Міністрів України:

постановою від 22 листопада 2022 року № 1306 визнав такою, що втратила чинність, зокрема, постанову Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»;

розпорядженням від 22 листопада 2022 року № 1047-р скасував наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».

Аналіз зазначених норм свідчить, що:

під час розгляду спорів про звільнення працівників-сумісників, звільнених з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення № 43 про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій;

втрата чинності постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» лише 22 листопада 2022 року не свідчить про правомірність її застосування до правовідносин щодо звільнення сумісника в період з 19 липня до 22 листопада 2022 року, оскільки КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, який є законом, має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, не передбачає такої підстави для розірвання трудового договору, як звільнення з роботи за сумісництвом у зв`язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником.

Аналогічний висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 127/18918/22.

У справі, що розглядається ОСОБА_1 , яка працювала на посаді лікаря-стоматолога-терапевта другої кваліфікаційної категорії відділення терапевтичної стоматології УСЦ ХНМУ на 0,25 ставки за внутрішнім сумісництвом, звільнено з посади наказом від 30 листопада 2022 року, у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що КЗпП України (статті 36, 38, 39, 40, 41, 43-1) в редакції, чинній на час звільнення позивача, не містить такої підстави розірвання трудового договору, як звільнення працівника - сумісника у зв`язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником, а відтак звільнення ОСОБА_1 було здійснено з порушенням закону, а саме без достатніх правових підстав.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).

Стаття 234 КЗпП України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначається судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц Верховний Суд України вказав, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Таку правову позицію підтверджено Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20.

Згідно пункту 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, після скасування карантину строк для оскарження наказу про звільнення закінчився 31 липня 2023 року. З позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 03 жовтня 2023 року. При цьому, позивачем не заявлялося клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для оскарження наказу та поновлення строку на звернення до суду для скасування наказу про звільнення.

Щодо дотримання визначеного ст. 233 КЗпП строку доводи позивача зводяться до того, що вона копію наказу про звільнення отримала лише 14 вересня 2023 року, а відтак взагалі не пропустила строк для звернення до суду з цим позовом.

З такими доводами позивача суд погодитися не може з наступних підстав.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що дійсно ОСОБА_1 копію наказу про звільнення отримала 14 вересня 2023 року. Однак ОСОБА_1 у грудні 2022 року отримала копію Витягу з Наказу № 701/2022-к від 30.11.2022, що підтверджується, по-перше, її розпискою про отримання копії витягу (без зазначення дати), по-друге, відомостями викладеними позивачкою у позовній заяві, де вона зазначає «з 26 грудня 2022 року я не працюю на посаді», по-третє, листом ОСОБА_1 від 26.12.2022 за вих.№ 10, в якому вона сама зазначила, що «… 22.12.2022 … ОСОБА_4 надала мені витяг з наказу № 701/2022-к від 30.11.2022…», по-четверте, заявою ОСОБА_1 від 28.12.2022 за вих. №11, в якій зазначено аналогічні відомості.

Зазначені докази, поза розумним сумнівом доводять ту обставину, що 22 грудня 2022 року ОСОБА_1 отримала копію Витягу з Наказу № 701/2022-к від 30.11.2022 про її звільнення.

Частиною другою статті 47 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до підпункту 2 розділу І Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 (надалі - Правила), витяг - це засвідчена копія частини тексту службового документа.

Витяг зі службового документа виготовляється, якщо немає необхідності виготовляти копію документи в цілому. Витяг оформлюється на загальному бланку установи із дотриманням таких вимог: у назві виду документа зазначається: "витяг з наказу", "витяг з протоколу", відтворюється повністю вступна частина (якщо вона є) службового документа, з основної частини тексту документа виписується той пункт, інформація якого необхідна, відтворюється реквізит "Підпис" (без особистого підпису), проставляються відмітка про засвідчення копії та відбиток печатки служби діловодства (пункт 12 глави 10 розділу 11 Правил).

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 глави 1 розділу II Правил організаційні га розпорядчі документи установи доводяться до виконавців у вигляді копій або витягів.

Згідно з положеннями пункту 12 глави 2 розділу IV Правил в особових справах, що формуються впродовж усього часу роботи працівника установі, документи групуються в хронологічному порядку в міру їх надходження, зокрема, копії або витяги з розпорядчих документів (наказів, розпоряджень) про прийняття на роботу, копії або витяги з розпорядчих документів (наказів, розпоряджень) про звільнення з роботи.

Таким чином, допускається виготовлення, як копій документів, так і витягів.

В даному випадку ОСОБА_1 надано витяг, що дослівно відтворює наказ про звільнення №701/2022-к від 30.11.2022 в частині відповідного працівника, крім того вказаний витяг містить усі необхідні реквізити, що й зазначений наказ.

При цьому, обов`язок роботодавця передбачений частиною другою статті 47 КЗпП України, видати працівнику, який звільнений з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, у день звільнення копію наказу про звільнення фактично є певною частиною (різновидом) обов`язку власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником та видати йому трудову книжку.

Зазначений обов`язок законодавцем передбачений для роботодавця з метою захисту прав та інтересів працівника, якого звільнено за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, бути обізнаним з підставами та датою звільнення, обов`язком роботодавця нарахувати та виплатити відповідні види виплат, компенсацій, допомог, зарахувати певні періоди роботи (служби) до стажу. Позивач, отримавши витяг з наказу, обізнаний з вищенаведеним, що свідчить про відсутність порушень з боку відповідача в цій частині.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 640/21715/20.

За таких обставин, починаючи з 23 грудня 2022 року, тобто наступного дня після отримання копії витягу наказу про звільнення, розпочався визначений ст. 233 КЗпП строк для оскарження наказу, який з урахуванням п. 1 Прикінцевих положень КЗпП був продовженим на строк дії карантину, і закінчився 31 липня 2023 року.

Оскільки позивачем не заявлялося клопотання з відповідним обґрунтуванням щодо поважності причин пропуску строку та поновлення строку для звернення до суду з цим позовом, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Суд зазначає, що хоча при звільненні позивача і були допущені порушення трудового законодавства, проте строк звернення до суду передбачений статтею 233 КЗпП України пропущений ОСОБА_1 без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

При вирішенні питання про судові витрати суд враховує, що за подання позовної заяви про поновлення на роботі позивач звільнена від сплати судового збору. Звертаючись до суду з позовом 03 жовтня 2023 року позивачем було заявлено дві позовні вимоги: про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ухвалою суду від 09 жовтня 2023 року позовну заяву залишено без руху та зазначено позивачу про необхідність сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 073,60 грн. В заяві від 30 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала позовну заяву в новій редакції, в якій не заявляла позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому до заяви від 30 жовтня 2023 року ОСОБА_1 долучено квитанцію від 29 жовтня 2023 року про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.

11 березня 2023 року позивач подала клопотання про повернення їй судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне клопотання ОСОБА_1 задовольнити та повернути їй суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Решта судового збору за позовні вимоги про поновлення на роботі, у задоволенні яких відмовлено, на підставі ч. 7 ст. 141 ЦПК України компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 7,36, 43-1, 235 КЗпП України, ст.ст. 81, 89, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,ж-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Харківського національного медичного університету про поновлення на роботі - відмовити.

Повернути позивачу сплачений судовий збір за платіжною інструкцією №0.0.3276793511.1 від 29.10.2023 у сумі 1073 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15.03.2024.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

відповідач - Харківський національний медичноий університет, місцезнаходження: пр. Науки, буд.4, м. Харків, 61022.

Суддя А. М. Тимченко