Постанова

від 15.03.2024 по справі 953/6992/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

15 березня 2024 року

м. Харків

справа № 953/6992/22

провадження №№ 22-ц/818/772/24, 22-ц/818/891/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого Пилипчук Н.П.,

суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2023 року та апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 , на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2023 року та на додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року, ухвалені суддею Зуб Г.А., -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

В обґрунтування позову зазначає, що 28 вересня 2002 року між мною та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований в міському відділі РАГС Харківського обласного управління юстиції, актовийзапис № 1129. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2011 року (справа №2-3138/11) шлюб міжними було розірвано. Від шлюбу сторони маємо двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 19 вересня 2015 року між нею та відповідачем вдруге було укладено шлюб, зареєстрований уВідділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції,актовий запис №1070.Рішенням Київського районного суду від 17 березня 2023 рокушлюб між ними знову було розірвано (справа №953/6552/22). Угоди про сплату аліментів між сторонами не досягнуто, що і стало підставою для звернення до суду.

З урахуванням останніх уточнень просить суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в твердій грошовій сумі у розмірі 28 330грн. на кожну дитину, з подальшою індексацією грошової суми відповідно до закону, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дати подання позовної заяви (08 грудня 2022 року) і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,в єдиній частці в твердій грошовій сумі в розмірі 28000грн. щомісячно, з подальшою індексацією грошової суми відповідно до закону, починаючи з 08.12.2022 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в розмірі 992,40грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

04 грудня 2023 року ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_4 , звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, а саме просила стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000грн.

12 грудня 2023 року ОСОБА_2 , в особі свого представника ОСОБА_3 , надав суду заперечення в яких просив відмовити в задоволенні клопотання представника позивача посилаючись на те, що стороною позивачем не подано попереднього розрахунку судових витрат у справі, та не додано доказів понесення нею певних витрат, а тому не доведено фактичний характер витрат. Крім того, представник позивача, будучи професійним адвокатом звертається із процесуальним документом, який має назву «Заява про залучення доказів понесених витрат», що стосується лише долучення доказів, тому зазначені обставини позбавили можливу сторону відповідача до ухвалення судового рішення подати відповідні заперечення щодо обгрунтованості таких вимог та наявності підстав для зменшення витрат, а також неможливості своєчасного вирішення судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу при ухваленні судового рішення.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року заяву представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення у даній справі задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000грн.

В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким призначити розумний розмір аліментів по 3000грн. на кожну дитину, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вказане, представником позивача майно, яке, начебто, є у нього власності не може бути підставою та критерієм оцінки його матеріального стану. Дійсно він має у власності квартиру, але важливо підкреслити, що частина квартири офіційно належить і позивачу, що підтверджується витягом з реєстру. Крім того, позивач у власності має автомобіль пежо, але це ж не впливає на її матеріальний стан.

Наявність паркувальних місць та причепу, не може забезпечити матеріальну підтримку у розмірах яких заявляє позивач. По - перше, тому, що вартість цього майна мізерна, по - друге, в м. Харків наразі відсутній попит взагалі на таке майно. Автомобіль ВАЗ 2107 теж вже дуже давно вибув з володіння відповідача.

Навіть якщо припустити, що посилання позивача на ці факти, не зрозуміло як це повинно забезпечити регулярну сплату аліментів у розмірі 28 000 грн. При такому розмірі аліментів у нього повинен бути стабільно високий дохід, якого наразі немає.

Вказує, що в матеріалах справи є відомості про суми нарахованого доходу ФОП ОСОБА_2 , а точніше про відсутність такого доходу.

Стосовно продажу відповідачем автомобіля марки AUDI А6, то викладені позивачем обставини не відповідають дійсності та нічим не підтверджені.

Також позивач зазначає про значні витрати в Німеччині на дітей, надаючи чеки та інші докази оплати. Разом з тим відсутні свідчення, що ці речі купувались спеціально для дітей.

Крім того звертає увагу суду на те, що як зазначає позивачка на початку її проживання в Німеччині її витрати на дітей склали 4000 Євро та 6000 Євро. При цьому, не зрозуміло звідки у позивачки на це кошти, якщо остання не працює, та сплачує при цьому за житло. При цьому, необхідності винаймання житла немає, оскільки загальновідомим є факт, що прийнявши офіційний статус "біженця" витрати на житло компенсуються державою та виплачується певна грошова суму, в даному випадку ці кошти дорівнюють близько 400 евро, що у свою чергу не доводить необхідність стягнення аліментів у заявленому

розмірі.

В той же час, у нього є матір, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка є інвалідом 1 групи та потребує певного піклування з його боку. Наразі він несе витрати по її утриманню, сплачує комунальні послуги за її квартиру у АДРЕСА_1 , сплачує за лікування та реабілітаційні послуги, що підтверджується випискою по його картці, наданими квитанціями про сплату комунальних послуг та випискою з реабілітаційного центру.

Що стосується наявності на картці, як зазначає суд, значних коштів, то варто зазначити, що суду необхідно було з`ясувати чи є ці кошти доходом, якщо так, то чи належить такий вид доходу до переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

Вказує, він є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування, у зв`язку із чим, розмір аліментів повинен визначатися виходячи із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості.

Судом не з`ясовано який саме він має дохід, та з чого він виходить призначаючи аліменти на дітей в розмірі 28000грн. на місяць, який він не в змозі сплачувати.

Звертає увагу на те, що наразі він знаходиться за кордоном разом із своєю матір`ю. Не працює та отримує допомогу від держави 450 Євро на місяць.

Що стосується посилань позивачки на те, що він має корпоративні права в ТОВ «Текссіті», жодним чином не впливає на його матеріальний стан, оскільки товариство вже більше трьох років не функціонує та відповідно не приносить прибутку.

Підкреслює, що на обох батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Позивачем не доведено необхідність саме заявленого розміру аліментів.

Вважає, що достатнім та справедливим розміром аліментів, з яким він згодний та в змозі сплачувати становить 3000грн. на кожну дитину.

Також із апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , в якій просить рішення суду першої інстанції, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей в розмірі 56660грн. щомісячно.

Також просить додаткове рішення суду першої інстанції, в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу скасувати, стягнувши з відповідача на її користь професійну правничу допомогу в розмірі 20000грн.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги, окрім обставин викладених у позовній заяві, зазначає, що відповідач інших аліментних зобов`язань немає, на його утриманні не перебувають інші особи, він є працездатним, фізично здоровий, має у власності рухоме та нерухоме майно, в тому числі дороговартісне.

Вважає, що визначений судом розмір аліментів не достатній для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей. На її думку відповідач має змогу сплачувати аліменти у заявленому нею розмірі, що не буде для нього непомірним тягарем, оскільки останній має дуже великі доходи. Жодних доказів, що відповідач не в змозі сплачувати визначений нею розмір аліментів матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Що стосується витрат на правову допомогу, то нею було надано суду достатньо доказів е підтвердження факту понесення їх у зазначеному нею розмірі. Крім того, розмір гонорару був погоджений у фіксованому розмірі 20000грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на те, що грошові кошти необхідні для розвитку дітей. Натомість, останньою не надано суду доказів (розрахунку), щодо необхідності стягнення аліментів у зазначеному нею розмірі. Наявність у нього транспортних засобів не може забезпечити матеріальну підтримку у розмірах, яких заявляє позивач.

Крім того, наразі він не має сталого доходу, має витрати на матір, якій призначено І групу інвалідності.

Що стосується додаткового рішення, то як вже зазначалось, позивачем не надано доказів понесення таких витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін. Вирішити питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, докази чого будуть надані протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення.

В обгрунтування відзиву фактично посилається на ті ж самі обставини, що викладені у позовній заяві. Поміж іншого просила не враховувати нові докази надані відповідачем на стадії апеляційного розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31 січня 2024 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_4 , не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 ,в особіпредставника ОСОБА_3 підлягає частковомузадоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та визначаючи розмір аліментів в єдиній грошовій сумі 28000грн. на обох дітей з моменту пред`явлення позову, тобто з 08 грудня 2022 року, до досягнення найстаршою дитиною повноліття, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано жодних документів, які б підтверджували відсутність доходу та його розміру, та доказів неспроможності сплати аліментів у визначеному судом розмірі.

В свою чергу стороною позивача не доведено розмірі аліментів у розмірі 28 330грн. на кожну дитину, оскільки позивач здійснює витрати на дітей, в т.ч. одяг, продукти харчування, лікування тощо, вартість яких є добровільним волевиявленням позивача, яке не погоджувалось з відповідачем по справі.

Проте, повністю погодитися із таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 28 вересня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований в міському відділі РАГС Харківського обласного управління юстиції, актовийзапис № 1129.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2011 року справа № 2-3138/11 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

19 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було вдруге укладено шлюб, зареєстрований уВідділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції,актовий запис №1070.

Рішенням Київського районного суду від 17 березня 2023року справа №953/6552/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом із матір`ю та перебувають на її утриманні, що відповідачем не заперечується.

У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу позову, зазначає, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України та активними бойовими діями у м. Харкові, 15 березня 2022 року вона разом із дітьми виїхала за кордон до Федеративної Республіки Німеччина, де наразі і проживає. Вказаний факт не заперечувався відповідачем. Відповідач також проживає в Федеративній Республіці Німеччина. При цьому згоди щодо добровільної сплати аліментів між сторонами досягнуто не було, відповідач ухиляється від добровільної сплати аліментів на утримання дітей. Вона самостійно піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: забезпечує необхідним харчуванням, здійснює медичний догляд, лікування дітей, надає дітям доступ до культурних та інших духовних цінностей, створює дітям умови для отримання освіти. При цьому, нею наголошувалось, що стан здоров`я дітей потребують постійного догляду та лікування.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.51Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч.3 ст. 51 Конституції України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8Закону України«Про охоронудитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 ст.12цього Закону передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ст.141, ч.ч.1-4 ст.150, ст.180, ч.ч.1-3 ст.181, ст.182 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Батьки зобов`язані поважати дитину.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Частиною першою статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до частини першої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до пунктів 15, 17 Постанови Пленуму «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року, у відповідності із статтею 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198,199 СК України, і своїх повнолітніх дочку, сина.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною 3 статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття183 цього кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 84 СК України) і виплачуються щомісячно.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав від 16 листопада 2022 року відповідач ОСОБА_2 має у власності наступне нерухоме майно: квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 189,1 кв.м.; машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 18,8 кв.м в цокольному поверсі житлового будинку літ. «А-7-8»; гараж, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , гараж НОМЕР_2 ; гараж, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Також, відповідно до наданої інформації від 19 січня 2023 року №31/20-147 від РСЦ ГСЦ МВС в Харківській області відповідач ОСОБА_2 має у власності наступні транспортні засоби:

ВАЗ 2107, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ;

LEXUS IS 250, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

01 ОДИСЕЙ5, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ;

SMART MC 01, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 ;

ПГМФ 8904, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 ;

«AUDI E-TRON», 2019 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_8 (т.І, а.с.127-128).

Крім того, матеріали справи свідчать, що відповідач ОСОБА_2 у 2022 році відчужив транспортний засіб автомобіль АUDI A6 (2020), реєстраційний номер НОМЕР_9 , шляхом укладання договору купівлі-продажу №4641/2022/3485060 від 01 листопада 2022 року (т.І., а.с.123).

Як вбачається з інформації щодо руху коштів в АТ КБ «ПриватБанк» в період з 24 лютого 2022 по 28 березня 2023 року, витрати ОСОБА_2 були наступні:

-за картою 26303610221720 склали 21 071,31 грн;

-за картою 5218572220402676 склали 5 005,51 евро (що складає 5 005, 51 * 39,9238 = 199 838,98 грн.);

-за картою 26207604941338 склали 21 004, 59 грн;

-за картою 5168745606528526 склали 43 083,46 грн;

-за картою 4149499809396425 склали 1 769,79 евро (що складає 1 769,79 * 39,9238 =70 656,74 грн.) ;

-за картою 5168750012100720 склали 6 500 грн;

-за картою 26359615292065 склали 33 952, 59 грн;

-за картою 26203607657667 склали 32 961, 27 грн;

-за картою 4627055110187910 склали 941 655, 01 грн;

-за картою 4149499809396433 склали 19607,74 дол. США (що складає 19607,74 * 36,5686 = 717 027,60 грн.) ;

-за картою 4627055105471097 склали 11 341,75 дол. США (що складає 11 341,75 * 36,5686 = 414 751,92 грн.);

- за картою 26203607657667 склали 32 961, 27грн. (т.ІІ, а.с.11-50).

Отже, сумарні витрати ОСОБА_2 за рік і 1 місяць склали 2535 464,73грн. (21 071,31 грн. + 199 838,98 грн. + 21 004, 59 грн. + 43 083,46 грн. + 70 656,74 грн. + 6 500 грн. + 33 952, 59 грн. + 32 961, 27 грн. + 941 655, 01 грн. + 717 027,60 грн. + 414 751,92 грн. + 32 961, 27 грн.).

Також з витребуваної судом інформації щодо руху коштів в АТ «Універсал Банк» та в АТ КБ «Акордбанк» за період з 24.02.2022 по теперішній час до суду надійшла наступна інформація.

Так відповідно до відповіді ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК» рух коштів по рахунку відкритого на ім`я ОСОБА_2 за період з 24.02.2022 по 02.11.2023 відсутній (т.ІІ, а.с.126).

Відповідно до відповіді АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» за рахунком НОМЕР_10 в період з 24.02.2022 по 31.10.2023 склали в загальному розмірі 79 114,07 грн., по інших рахунках рух коштів у ОСОБА_2 був відсутній (т.ІІ, а.с.129-133).

Також, матеріали справи свідчать, що відповідач є фізичною особою-підприємцем. Згідно відповіді на запит Київського районного суду м. Харкова сума доходу відповідача за період з 1 кварталу 2021 року по 4 квартал 2022 року складає 164772грн. (т.І, а.с.206).

Крім того, відповідач має корпоративні права в ТОВ`ТЕКССІТІ», код ЄДРПОУ 33607564 відповідно до відомостей, які надані ГУ ДПС в Харківській області., що останнім не заперечується.

Таким чином, викладеного вбачається, що у відповідача наявна у власності певна кількість рухомого та нерухомого майна, він має відкриті банківські рахунки на яких наявний рух значної суми коштів, має корпоративні права ТОВ «ТЕКССІТІ», та здійснює підприємницьку діяльністю, що у свою чергу свідчить про відсутність у відповідача скрутного матеріального становища.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що аліменти стягуються з метою забезпечення гармонійного розвитку дитини, вказані витрати не належать до витрат на утримання матері. Зазначені виплати - аліменти мають винятково цільовий характер, спрямовані на утримання дитини, для забезпечення та створення належних умов для виховання та розвиток неповнолітньої дитини, а не на утримання матері дитини, зокрема сплату орендної плати та комунальних платежів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про недоведеність ОСОБА_1 , заявленого нею розміру аліментів у розмірі 28 330грн. на кожну дитину. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися щодо визначеного судом загального розміру аліментів 28000грн., оскільки матеріали справи не містять доказів необхідості надання утримання дітей одним з батьків саме у такому розмірі.

Так, положеннями ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» (який діяв на час звернення до суду із даним позовом), встановлено, що прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні.

При цьому,згідно ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» (який діє на час розгляду справи апеляційним судом) встановлено, що прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3196грн.

За таких обставин, суд, беручи до уваги встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, принцип рівності прав та обов`язків батьків, та враховуючи обставини для необхідного рівня життя дитини, гармонійного розвитку, доходить висновку про наявність підстав для стягнення аліментів для утримання дітей у твердій грошовій сумі в розмірі по 8 000грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення кожною дитиною повноліття.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що саме зазначену суму позивачка первісно вважала достатньою для утримання кожної дитини, та лише після отримання виписок по банківським рахункам відповідача остання вирішила збільшити розмір аліментів.

Доводи ОСОБА_1 щодо наявності у відповідача численого нерухомого майна та достатнього заробітку для надання більшого забезпечення дитині колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів повинен бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що визначений апеляційним судом розмір аліментів на утримання дітей більш ніж в двічі перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину віком від 6 до 18 років, в тому числі який діє на час розгляду справи апеляційним судом, та з урахуванням обов`язку матері ОСОБА_1 утримувати дітей є достатнім.

Даний висновокузгоджується ізправовою позицієюВерховного Судувикладеної упостанові від19квітня 2023року усправі № 369/9386/17.

Що стосується посилань позивачки на здійснені нею витрати на суму 4000 Євро та 6000 Євро, то із наданих квитанцій не вбачається, що ці витрати були понесені саме на утримання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладених обставин рішення суду першої інстанції в частині визначенні розміру аліментів на утримання дітей підлягає зміні.

Що стосується апеляційного оскарження додаткового рішення, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст.430 цього Кодексу.

Статтею 264 ЦПК України визначені питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення, в тому числі - як розподілити між сторонами судові витрати (п.6 ч.1 цієї статті).

Матеріали справи свідчать, що до уточненої позовної заяви позивачкою надавався попередній розрахунок судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, якй становить 20000грн.

За таких обставин, позивачкою заявлялось клопотання в порядку вимог ч.1 ст.246 ЦПК України.

Сама ж заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, а саме витрат на правову допомогу, була подана за допомогою засобів електронного зв`язку «Електронний суд» 01 грудня 2023 року, тобто на п`ятий день після ухвалення рішення у справі по суті, а отже з дотримання вимог ч.8 ст.141 ЦПК України.

Що стосується розгляду заяви по суті, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.ч.1-3 ст.137ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 1 та пунктом 2 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

До суду на підтвердження витрат на правничу допомогу понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачкою було надано наступні документи:

копію договору про надання професійної правничої допомоги від 10 листопада 2022 року, копію ордеру, копію додаткової угоди до договору про надання професійної правничої допомоги від 10 листопада 2022 року від 08 грудня 2022 року, копію акту виконаних робіт від 27 листопада 2023 року, та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, відповідно до яких зазначено, що позивачу надавалась правнича допомога АО «Мельник та Партнери», вартість яких складає 20000 грн., які підлягають сплаті на реквізити Об`єднання після набрання рішення Київського районного суду м. Харкова законної сили, в незалежності від результату розгляду цивільної справи №953/6992/22, та надано детальний опис наданих послуг в кількістю в 20 годин вартістю 1000 грн. за кожну годину.

Положеннями статті 59Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно з п.4 ч.1 ст.1Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст.19Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною 4 ст.137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

12 грудня 2023 року ОСОБА_2 , в особі свого представника ОСОБА_3 , надала суду заперечення в яких просив відмовити в задоволенні клопотання представника позивача вважаючи їх не обнгрунтованими та не доведеними.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати, понесені позивачкою ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи характер виконаної представником позивача роботи наданої у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності подання відповідних документів зі представника позивача з метою захисту інтересів свого довірителя, та значимості таких дій у справі, пропорційній задоволення позовних вимог, а також зміст умов договору про надання правової допомоги, колегія суддів дійшла висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу визначені судом в сумі 5 000грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи і пропорційними розміру задоволених позовних вимог з урахуванням зміни розміру стягнення, а тому підстав для його перегляду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , - задовольнити частково.

Рішення Київськогорайонного судум.Харкова від27листопада 2023року вчастині визначеннірозміру аліментівна утриманнядітей змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 16 000грн. щомісячно, з подальшою індексацією грошової суми відповідно до закону, починаючи з 08 грудня 2022 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 березня 2024 року.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова