Рішення

від 06.03.2024 по справі 308/16652/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/16652/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання - Павлюх Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» про визнання права користування житлом, вселення та стягнення моральної шкоди

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

1.до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок» код ЄДРПОУ 43490236, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 13-А, кв. 12 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:

1.1.визнати право користування позивачки житловою квартирою за адресою АДРЕСА_1 та вселити позивачку в житлову квартиру за адресою АДРЕСА_1 ;

1.2.стягнути з відповідача на користь позивачки 50000 грн. у якості компенсації моральної шкоди.

2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

2.1.позивачка проживала у квартирі АДРЕСА_2 , яка була єдиним житлом для неї та її батьків. У серпні позивачку та її батьків було фактично виселили без її згоди та рішення суду, яке набрало законної сили. Замки на вхідних дверях були змінені невідомими особами, що унеможливлює потрапляння всередину її житла.

2.2.відповідач набув право власності на квартиру в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» та як новий власник взяв на себе повноваження суду й державного виконавця, оскільки самостійно здійснив виселення позивачки із єдиного житла. Згоду на добровільне виселення ані позивачка, ані її батьки не давали.

2.3.виселення із житла проводиться на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. Таке рішення має виконуватися з дотриманням процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження». Інших альтернативних підстав для примусового виселення особи, окрім як за рішенням суду, законодавством не передбачено.

2.4.у правовій ситуації, що є предметом судового розгляду, письмову вимогу про виселення ні позивачка, ні її батьки не отримували.

2.5.виселення позивачки із квартири є порушенням її фундаментального права на недоторканість житла, передбаченого статтею 8 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція, Конвенція ЄСПЛ або ЄКПЛ).

2.6.в результаті неправомірних дій відповідача позивачка опинилася у складній життєвій ситуації без житла та можливості необхідного догляду за немовлям.

3.22.11.2023 до суду від представника відповідача надійшов відзив, у якому він проти позову заперечив.

4.Відзив обґрунтований тим, що:

4.1.відповідач являється єдиним власником спірного житла.

4.2.у зв`язку з переходом права власності на квартиру АДРЕСА_2 позивачка втратила право користування, а тому відсутні підстави для її вселення.

4.3.дії щодо зняття з реєстрації позивачки із зареєстрованого місця проживання цілком узгоджуються із вимогами Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

4.4.позивач набула право користування як член сім`ї колишнього власника квартири. Між тим, позивачка не являється членом сім`ї нового власника нерухомості, спільним побутом із ним не пов`язана, договір про порядок користування чужим майном не укладався. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які заселилися до нього у зв`язку з тим, що були членами сім`ї власника. Порядок користування квартирою з позивачем не визначався, договір щодо оренди квартири не укладався.

4.5.твердження позивачки про те, що відповідач незаконно позбавив її права зареєструвати новонароджену дитину за місцем проживання матері слід оцінити критично з огляду на те, що як договором іпотеки, так і приписами Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» встановлено необхідність подання письмової згоди відповідного іпотеко держателя або довірчого власника.

4.6.відповідач не порушував права позивачки та її дитини щодо реєстрації місця проживання.

4.7.відповідач не здійснював дій щодо виселення позивачки, а лише користувався своїми правами як власника майна.

4.8.на розгляді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває цивільна справа №308/15227/23 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації права власності. У зв`язку з цим представник відповідача зауважує про те, що право користування позивачки може бути поновлення у разі задоволення позову в зазначеній судовій справі.

5.22.11.2023 до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, у яких він проти позову заперечив. Пояснення обґрунтовані тим, що законних підстави для надання позивачці права користування спірною квартирою та її вселення відсутні. Вказує на те, що власник відповідного майна змінився, тоді як позивачка не є членом сім`ї нового власника, не являється наймачем та не володіє жодними іншими речовими правами щодо квартири, яка належить відповідачу.

6.У судове засідання позивачка не з`явилася, належним чином повідомлена про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подала, у матеріалах справи наявне клопотання представника позивачки про розгляд справи без участі.

7.У судове засідання відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, у поданому відзиві представник відповідача просив судове засідання проводити за його відсутності.

8.У судове засідання третя особа явку уповноваженого представника не забезпечила, належним чином повідомлена про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подала.

ІІ. Рух справи

9.Ухвалою від 28.09.2023 суддя залишив позовну заяву без руху.

10.Ухвалою від 04.10.2023 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

11.Ухвалою від 05.02.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

12.Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживалися.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом

13.Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

14.Учасниками справи не заперечується, що позивачка та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувають у родинних відносинах, а саме - остання являється матір`ю позивачки.

15.11.10.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «НАДРА» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №317/10-2007 (надалі за текстом - Кредитний договір), відповідно до умов якого ОСОБА_2 як позичальник отримала грошові кошти в сумі 65 819,70 доларів США.

16.Пунктом 1.2, Кредитного договору визначено ціль кредитування - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу №б/н від 11.10.2007, що укладений між Позичальником та Продавцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно з яким Позичальник придбає у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .

17.У забезпечення виконання зобов`язань за вищезгаданим кредитним договором 11.10.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «НАДРА» та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Котляровою Л.В. та зареєстрований за №2247 (надалі за текстом - Договір іпотеки), за яким ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_2 .

18.11.10.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «НАДРА» та ОСОБА_5 було укладено Договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_5 поручається перед Кредитором за належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за Кредитним договором.

19.Статтею 5 Договору іпотеки визначено порядок задоволення вимог Іпотекодержателя. Відповідно до пункту 5.1. Договору іпотеки Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання Зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення Іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим Договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих Іпотекодержателю за цим Договором.

20.Пунктом 5.3. Договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін на передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; права Іпотекодержателя від свого імені продати Предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

21.Пунктом 5.4. даного договору також надано право Іпотекодержателю на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на Предмет іпотеки в межах, передбачених п,5.3. цього Договору.

22.У подальшому 30.04.2020 ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» укладено Договір №GL3№217215_ПB про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О., зареєстрований в реєстрі за №2891, відповідно до якого ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН», серед іншого, набуло права вимоги за кредитним договором №317/10-2007 від 11.10.2007, боржником за яким є ОСОБА_2 , права іпотекодержателя за Договором іпотеки укладеним у забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань позичальника, відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору №GL3№217215_ПB про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 30.04.2020.

23.30.11.2021 ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» відчужило на користь ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ - ЗАКОН ТА ПОРЯДОК» нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі продажу нерухомого майна, посвідченого 30.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., зареєстрованого у реєстрі за № 3070.

23.1.Відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.11.2021 №3070 відчуження спірної квартири проводилося за 151 000 грн.

23.2.Згідно з пунктом 6 згаданого договору, укладеного між відповідачем і третьою особою, продавець стверджує, що від покупця не приховано обставин. Які мають істотне значення для цього договору; зазначене нерухоме майно не здане в найом (оренду), до цього часу нікому іншому не відчужене за будь-яким іншим правочином, не заставлене, не перебуває у податковій заставі, у будь-якому спорі, під арештом, забороною, не обтяжене ніякими іншими зобов`язаннями перед третіми особами; відсутні будь-які права володіння та користування нерухомим майном у третіх осіб; квартира, яка є предметом даного договору, не є місцем проживання неповнолітніх та/або малолітніх дітей, недієздатних осіб та/або осіб, дієздатність яких обмежено; питання права власності на квартиру не є предметом судового розгляду, будь-які спори відносно зазначеної квартири відсутні.

23.3.Пунктом 7 цитованого договору передбачено, що відчужуване майно покупцем оглянуто, явних недоліків, які перешкоджають його використанню за цільовим призначенням на момент огляду, не виявлено.

24.Також суд з`ясував, що придбання ОСОБА_2 спірної квартири відбулося підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2007 №2245.

24.1.Згідно з пунктом 3 цього договору продаж квартири вчинено за погоджену сторонами суму 404 318 грн., що еквівалентно 80 063 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 11.10.2007.

24.2.У пунктів 4 відповідного договору вказано, що за домовленістю сторін встановлено такий порядок розрахунків між ними: 76 840,65 грн., що еквівалентно 15216 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 11.10.2007 сплачені покупцем до оформлення цього договору. Сторони підтверджують факт сплати цього платежу.

24.3.Цим же пунктом договору купівлі-продажу визначено, що покупець сплачує залишок ціни, а саме - 327 477,35 грн., що еквівалентно сумі 64847 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 11.10.2007, за рахунок кредитних коштів ВАТ КБ «Надра», які надаються банком під заставу придбаного позивачкою майна. Продавці, підписуючись під цим договором, погоджуються на подальшу передачу в іпотеку банку вказаної квартири до остаточного розрахунку за неї.

25.11.10.2007 проведено реєстрацію договору купівлі-продажу спірної квартири, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів 4757486.

26.Згідно з витягом КП «БТІ м. Ужгорода» Ужгородської міської ради №16667257 право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 15.11.2007.

27.Вказана обставина підтверджується також пунктом 1 договору купівлі продажу нерухомого майна №3070 від 30.04.2020 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно№342681614 від 14.08.2023.

28.Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 23.11.2021 позивачка з 30.11.2010 до моменту видання цієї довідки проживала за адресою АДРЕСА_1 .

29.Згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2023/006350712 від 14.08.2023 у період з 30.11.2010 до 03.08.2023 адресою місця проживання позивачки значиться АДРЕСА_1 .

30.Матеріалами справи підтверджується, що зняття зареєстрованого місця проживання, зокрема, позивачки здійснювалося на підставі заяви відповідача б/н від 03.08.2023.

31.Відповідно до свідоцтва про народження від 15.07.2023 № НОМЕР_2 позивачка є матір`ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - м. Київ. Батько дитини - ОСОБА_7 .

32.15.08.2023 позивачка звернулася до Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Зі змісту фабули, відображеної у витягу з ЄРДР вбачається, що досудове розслідування розпочато за фактом виселення заявниці з квартири за адресою АДРЕСА_1 .

33.Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №342681614 від 14.08.2023 та №287631378 від 30.11.2021 власником спірної квартири є відповідач. Підставою для державної реєстрації права власності значиться договір купівлі-продажу №3070 від 30.11.2021.

34.Виходячи з наявності підстав для про визнання права користування житлом, вселення та стягнення моральної шкоди, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

IV. Позиція суду

35.Вирішуючи спір по суті, суд виходив із такого.

36.Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

37.Частиною 1 статті 405 ЦК України встановлено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

38.Статтею 64 ЖК України передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

39.Відповідно до положень статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

40.Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

41.«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05.07.2012).

42.Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі Коннорс проти Сполученого Королівства (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі Зехентнер проти Австрії , зазначене вище, п. 60).

43.Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі Станкова проти Словаччини (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі МакКенн проти Сполученого Королівства , п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі Косіч проти Хорватії (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі Пауліч проти Хорватії (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45).

44.За обставин цієї справи суд встановив, що ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивачки, 15.11.2007 зареєструвала право власності на спірну квартиру. У подальшому 30.11.2010 у спірній квартирі зареєстровано місце проживання самої позивачки.

45.Тобто реєстрація позивачки в спірному житлі проведена в період її малолітства.

46.Згідно з частиною 3 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

47.Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

48.Правомірність вселення позивачки у квартиру АДРЕСА_2 учасниками справи не оспорюється. Натомість зі змісту правових позицій відповідача й третьої особи вбачається, що вказані учасники упродовж усього часу розгляду цієї справи не заперечували проти того, що в позивачки після її вселення та реєстрації у спірній квартирі виникло право користування як у члена сім`ї власника такої квартири.

АДРЕСА_3 .Підстави вважати, що на момент вселення позивачки до спірної квартири мало місце укладення яких-небудь угод про порядок користування жилим приміщенням, котрі би обмежували право користування жилим приміщенням позивачки як членам сім`ї власника майна, відсутні.

50.Отже, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що позивачка набула право користування квартирою АДРЕСА_2 як член власника спірного житла.

51.Як встановив суд, згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2023/006350712 від 14.08.2023 у період з 30.11.2010 до 03.08.2023 адресою місця проживання позивачки значиться АДРЕСА_1 .

52.Докази наявності в позивачки іншого житла відсутні.

53.У матеріалах справи містяться відомості про те, що ОСОБА_7 являється власником ряду житлових об`єктів. Між тим, на переконання суду, вказана обставина жодним чином не підтверджує факту не проживання у спірній квартирі. Аналогічним чином суд оцінює обставину щодо фактичного проведення пологів поза межами Закарпатської області, оскільки чинне законодавство не обмежує особу у виборі лікувальної установи виключно за місцем її реєстрації. Особа вправі обрати медичний заклад із урахуванням складності перебігу вагітності, їй внутрішнього переконання про якість медичних послуг, які надаються конкретним закладом, та про фаховість працівників такого закладу, інших чинників, які, на думку особи, являються суттєвими. Наведені обставини, на переконання суду, мають істотне значення з точки зору факту, а саме - для (1)розуміння того, що особа ставиться до квартири як до свого житла, та (2)підтвердження центру життєвих інтересів особи.

54.Таким чином, у вимірі фактичних обставин цієї справи суд констатує про те, що спірна нерухомість підпадає під ознаки житла позивачки в розумінні статті 8 Конвенції. Вказане зумовлює висновок про поширення на спірні правовідносини гарантій, які встановлені означеною нормою ЄКПЛ.

55.Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 по справі №569/4373/16-ц роз`яснила таке: «Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ».

56.Отже, набуття відповідачем права власності на спірну квартиру не є автоматичною підставою для висновку про відсутність передумов для отримання позивачкою судового захисту щодо користування квартирою.

57.Резюмуючи, суд вказує на те, що в силу приписів статті 33 Закону України «Про іпотеку» підставою для задоволення іпотекодержателем своїх вимог за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов`язання.

58.Суд встановив, що спірна квартира була передана в іпотеку матір`ю позивачки за договором №2247 від 11.10.2007, тобто в період дії Закону України «Про іпотеку» в редакції від 12.05.2006.

59.Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в означеній редакції звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

60.Відповідно до частини першої статті 36 цитованого Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

61.Частиною другою цієї ж статті Закону встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

62.Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

63.За обставин цієї справи суд встановив, що звернення стягнення на іпотечне майно було проведено в позасудовому порядку, а саме - шляхом продажу предмета іпотеки відповідачу на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

64.Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на момент укладення Договору іпотеки, передбачалося, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

65.За частиною другою статті 40 Закону України «Про іпотеки» у відповідній редакції встановлювалося, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

66.Системний аналіз зазначених положень законодавства дозволяє суду стверджувати про те, що виселення з житлового приміщення, що було передано в іпотеку, здійснюється виключно в добровільному порядку або за рішенням суду.

67.Водночас добровільним виконанням зобов`язання необхідно вважати дію особи, вчинену з власного бажання, що відповідає її внутрішній волі, без будь-якого примусу.

68.При цьому суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06.07.2022 по справі № 639/6960/20.

69.Поряд із цим, у постанові від 23.11.2023 по справі №755/3459/22 Верховний Суд звернув увагу на те, що про добровільність виселення може свідчити самостійне звільнення особою спірного приміщення, в тому числі й від речей.

70.Частиною 1 статті 109 ЖК України визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

71.Частиною 2 названої норми передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

72.Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина 3 статті 109 ЖК України).

73.Суд з`ясував, що ОСОБА_2 придбала спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 11.10.2007 №2245, згідно з яким вартість нерухомості становила 404 318 грн., що еквівалентно 80 063 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 11.10.2007.

74.При цьому відповідно до пункту 4 цього договору встановлено такий порядок розрахунків між сторонами: 76 840,65 грн., що еквівалентно 15216 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 11.10.2007 сплачені покупцем до оформлення цього договору, а 327 477,35 грн., що еквівалентно сумі 64847 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 11.10.2007, сплачуються за рахунок кредитних коштів ВАТ КБ «Надра», які надаються банком під заставу придбаного позивачкою майна згідно з Кредитним договором №317/10-2007 від 11.10.2007.

75.Отже, спірна квартира придбана як за кошти покупця, так і за кредитні кошти.

76.Екстраполюючи викладене на спірні правовідносини, суд вказує на те, що виселення із спірного житла могло здійснюватися добровільно або в судовому порядку з дотриманням гарантій, передбачених частиною 2 статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного жилого приміщення.

77.У свою чергу, в даному випадку заміна замків у спірній квартирі обмежила доступ позивачки до її житла. Наслідки таких дій є тотожними фактичному виселенню із квартири.

АДРЕСА_4 .Суд зауважує про те, що представник відповідача не заперечує проти факту зміни замків, стверджуючи натомість про те, що всі дії відносно квартири відповідачем здійснювалися як власником майна, котрий має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним майном.

79.Інакше кажучи, представник відповідача заперечує не проти доводів і обставин щодо здійснення заміни замків у квартирі, а проти кваліфікації таких дій, вважаючи, що їх вчинення охоплюється реалізацією правом власності відповідача.

80.Більше того, фактичне виселення підтверджується і тим, що 15.08.2023 позивачка зверталася до Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Зі змісту фабули, відображеної у витягу з ЄРДР вбачається, що досудове розслідування розпочато за фактом виселення заявниці з квартири за адресою АДРЕСА_1 .

81.Доказів того, що після зміни замків відповідач надав позивачці ключі від квартири представником відповідача не долучено.

82.Підсумовуючи викладене, суд доходить до переконання, що за обставин цієї справи мало місце фактичне виселення позивачки зі спірної квартири.

АДРЕСА_5 .Доказів того, що таке виселення проводилося добровільно матеріали справи не містять, оскільки представником відповідача не надано доказів надсилання письмової вимоги про добровільне звільнення жилого приміщення.

84.У ході судового розгляду не встановлено наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про виселення позивачки зі спірної квартири.

85.Таким чином, суд констатує про те, що фактичне виселення позивачки здійснено з порушенням передбаченої національним законодавством процедури.

86.Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

87.Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

88.Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

89.Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

90.Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

91.У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

92.Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

93.В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

94.Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

95.Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

96.Беручи до уваги наведене, суд доходить до висновку про те, що за обставин цієї справи належним та ефективним способом захисту є вселення позивачки у спірну квартиру, тоді як окреме визнання права користування нерухомим майном та відображення цього в резолютивній частині рішення суду є зайвим, а тому позовні вимоги про визнання права користування слід залишити без задоволення.

97.Згідно з частиною 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

98.Відповідно до частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4)у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

99.З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

100.Як роз`яснено у пунктах 4 та 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

101.Зокрема, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

102.Позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди обґрунтовані тим, що в результаті неправомірних дій відповідача позивачка опинилася у складній життєвій ситуації без житла та можливості необхідного догляду за немовлям.

103.Суд вказує на те, що право на житло є життєзабезпечувальним правом, яке гарантоване, зокрема, Конституцією України, а його порушення призводить до невідкладеної необхідності пошуку нового житла чи місця тимчасового перебування.

104.У рішенні Конституційного Суду України № 5-р(ІІ)/2022 від 22.06.2022 зазначено, що реалізація права на житло має ключове значення не лише для реалізації інших економічних та соціальних прав людини, а й для ефективного здійснення кожним прав і свобод особистого й політичного характеру.

105.Таким чином, сфера житлових правовідносин є особливо чутливою та впливає на можливість реалізації особою інших прав. У зв`язку з цим твердження про те, що втрата житла спричиняє в особи душевні страждання сумнівів не викликає.

106.За обставин цієї справи суд поділяє твердження представника позивачки про те, що істотним фактором для визначення душевних хвилювань позивачки є раптовість втрати нею житла.

107.Крім того, суд погоджується із тим, що негативні наслідки від фактичного виселення посилюються тим, що позивачка мала новонароджену дитину, що суттєво впливає на пошук нового житла, оскільки новонароджена дитина з огляду на її уразливий стан потребує особливої опіки та більш комфортних умов.

108.Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд виходить із засад розумності та справедливості.

109.Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

110.У постанові від 05.12.2018 по справі №210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині 3 статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з судами першої й апеляційної інстанцій, які задовольнили позовну вимогу у розмірі майже вчетверо меншому порівняно з тим, який просив стягнути позивач. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди (п. 68, 70).

111.Отже, зменшуючи визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди, суди повинні наводити відповідні мотиви.

112.Так, суд дійшов висновку, що заявлений позивачкою розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 гривень є завищеним та не повною мірою відповідає характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнала позивачка, суті спірних правовідносин та засадам розумності, виваженості та справедливості.

113.Суд виходить з того, що встановлюючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілої (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення звичайного для даної людини способу життя.

114.Суд зауважує про те, що представником позивача не надано доказів тривалості пошуку іншого житла. Також представником позивачки не надано доказів з приводу санітарних умов приміщення, де наразі проживає позивачки із її донькою.

115.Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її необґрунтованого збагачення.

116.Тому з огляду на фактичні обставини справи, суд із урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідача підлягають частковому задоволенню, а саме - в розмірі 5000 гривень.

117.Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

V. Висновки за результатами розгляду

118.Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

119.Підсумовуючи викладене у сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, а саме - в частині вселення та стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

120.Позовні вимоги про визнання права користування спірної квартирою задоволенню не підлягають.

VІ. Судові витрати

121.За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

122.У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, то з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір, сплачений за позовною вимогою про вселення у спірне житло в розмірі 1073,60 грн.

123.Крім того, з відповідача на користь позивачки слід стягнути сплачений судовий збір за вимогою про стягнення моральної шкоди з урахуванням того, що судом задоволено 10% від заявленої суми ((5000 грн./50000 грн.) *100%), що становить 107,36 грн. (1073,60 грн. * 10%).

124.Таким чином, з відповідача на користь позивачки слід стягнути 1180,96 грн. судового збору (1073,60 грн. + 107,36 грн.).

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в житлову квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок» (код ЄДРПОУ 4349023) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 5000 (п`ять тисяч) грн. у якості компенсації моральної шкоди.

У задоволенні решти позову відмовити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок» (код ЄДРПОУ 4349023) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1180 (одна тисяча сто вісімдесят) грн. 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення суду складено та підписано 15 березня 2024 року.

Суддя В.Й. Данко