Постанова

від 28.11.2024 по справі 308/16652/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/16652/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 листопада 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Мацунич М.В.

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.

з участю секретаря судового засідання: Голубєвої Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 березня 2024 року, ухвалене головуючим суддею Данком В.Й. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок», третьої особи без самостійних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Ліга Колекшн» про визнання права користування та вселення в квартиру, стягнення моральної шкоди

встановив:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок», третьої особи без самостійних вимог ТОВ «Преміум Ліга Колекшн» про визнання права користування та вселення в квартиру, стягнення моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що позивачка проживала у квартирі АДРЕСА_1 , яка була єдиним житлом для неї та її батьків. У серпні позивачку та її батьків було фактично виселили без її згоди та рішення суду, яке набрало законної сили. Замки на вхідних дверях були змінені невідомими особами, що унеможливлює потрапляння всередину її житла.

Відповідач набув право власності на квартиру в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» та як новий власник взяв на себе повноваження суду й державного виконавця, оскільки самостійно здійснив виселення позивачки із єдиного житла. Згоду на добровільне виселення ані позивачка, ані її батьки не давали.

Виселення із житла проводиться на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. Таке рішення має виконуватися з дотриманням процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження». Інших альтернативних підстав для примусового виселення особи, окрім як за рішенням суду, законодавством не передбачено.

Вказувала, що виселення позивачки із квартири є порушенням її фундаментального права на недоторканість житла, передбаченого статтею 8 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У результаті неправомірних дій відповідача позивачка опинилася у складній життєвій ситуації без житла та можливості необхідного догляду за немовлям.

З врахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд визнати право користування позивачки житловою квартирою за адресою АДРЕСА_2 та вселити позивачку в житлову квартиру за адресою АДРЕСА_2 та стягнути з відповідача на користь позивачки 50 000 грн у якості компенсації моральної шкоди.

Рішенням Ужгородськогоміськрайонного судуЗакарпатської областівід 06березня 2024року позов задоволеночастково.

Вселено ОСОБА_1 в житлову квартиру за адресою АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» на користь ОСОБА_1 5000 грн у якості компенсації моральної шкоди.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1180,96 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» подало апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вказує, що Товариство являється єдиним власником спірного житла. У зв`язку з переходом права власності на квартиру АДРЕСА_1 позивачка втратила право користування, а тому відсутні підстави для її вселення.

Дії щодо зняття з реєстрації позивачки із зареєстрованого місця проживання цілком узгоджуються із вимогами Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». Позивач набула право користування як член сім`ї колишнього власника квартири ОСОБА_2 , то факт зміни власника тягне за собою підставу припинення особистого сервітуту.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які заселилися до нього у зв`язку з тим, що були членами сім`ї власника. Порядок користування квартирою з позивачем не визначався, договір щодо оренди квартири не укладався.

Твердження позивачки про те, що відповідач незаконно позбавив її права зареєструвати новонароджену дитину за місцем проживання матері також вважає безпідставним з огляду на те, що як договором іпотеки, так і приписами Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» встановлено необхідність подання письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника. Відповідач не порушував права позивачки та її дитини щодо реєстрації місця проживання.

Відповідач не здійснював дій щодо виселення позивачки, а лише користувався своїми правами як власник майна.

Вважає, що жодні із застосованих судом першої інстанції правових позицій не обґрунтовують необхідність застосування ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР, замість норм права, що регулюють вселення особи в житлове приміщення.

Враховуючи те, що ТОВ «Нерухомість-Закон та Порядок» жодним чином не порушило права ОСОБА_1 , не завдало будь якого болю чи страждань, а лише у відповідності до чинного законодавства реалізувало своє право як власник квартири щодо володіння, користування та розпорядження нерухомим майном, а тому суд першої інстанції дійшов до хибних висновків про стягнення з відповідача моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивачка та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувають у родинних відносинах, а саме остання являється матір`ю позивачки.

11.10.2007 між ВАТ «Комерційний банк «НАДРА» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №317/10-2007, відповідно до умов якого ОСОБА_2 як позичальник отримала грошові кошти в сумі 65 819,70 доларів США.

Пунктом 1.2, Кредитного договору визначено ціль кредитування - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу №б/н від 11.10.2007, що укладений між Позичальником та Продавцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно з яким Позичальник придбає у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

У забезпечення виконання зобов`язань за вищезгаданим кредитним договором 11.10.2007 між ВАТ «Комерційний банк «НАДРА» та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Котляровою Л.В. та зареєстрований за №2247, за яким ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 .

11.10.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «НАДРА» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_5 поручається перед Кредитором за належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за Кредитним договором.

Статтею 5 Договору іпотеки визначено порядок задоволення вимог Іпотекодержателя. Відповідно до пункту 5.1. Договору іпотеки Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання Зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення Іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим Договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих Іпотекодержателю за цим Договором.

Пунктом 5.3. Договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін на передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; права Іпотекодержателя від свого імені продати Предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 5.4. даного договору також надано право Іпотекодержателю на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на Предмет іпотеки в межах, передбачених п,5.3. цього Договору.

У подальшому 30.04.2020 ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» укладено Договір №GL3№217215_ПB про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О., зареєстрований в реєстрі за №2891, відповідно до якого ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН», серед іншого, набуло права вимоги за кредитним договором №317/10-2007 від 11.10.2007, боржником за яким є ОСОБА_2 , права іпотекодержателя за Договором іпотеки укладеним у забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань позичальника, відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору №GL3№217215_ПB про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 30.04.2020.

30.11.2021 ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» відчужило на користь ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ - ЗАКОН ТА ПОРЯДОК» нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Договору купівлі продажу нерухомого майна, посвідченого 30.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., зареєстрованого у реєстрі за № 3070.

Відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.11.2021 №3070 відчуження спірної квартири проводилося за 151 000 грн.

Згідно з пунктом 6 згаданого договору, укладеного між відповідачем і третьою особою, продавець стверджує, що від покупця не приховано обставин. Які мають істотне значення для цього договору; зазначене нерухоме майно не здане в найом (оренду), до цього часу нікому іншому не відчужене за будь-яким іншим правочином, не заставлене, не перебуває у податковій заставі, у будь-якому спорі, під арештом, забороною, не обтяжене ніякими іншими зобов`язаннями перед третіми особами; відсутні будь-які права володіння та користування нерухомим майном у третіх осіб; квартира, яка є предметом даного договору, не є місцем проживання неповнолітніх та/або малолітніх дітей, недієздатних осіб та/або осіб, дієздатність яких обмежено; питання права власності на квартиру не є предметом судового розгляду, будь-які спори відносно зазначеної квартири відсутні.

Пунктом 7 договору передбачено, що відчужуване майно покупцем оглянуто, явних недоліків, які перешкоджають його використанню за цільовим призначенням на момент огляду, не виявлено.

Також суд з`ясував, що придбання ОСОБА_2 спірної квартири відбулося на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2007 №2245.

Згідно з пунктом 3 цього договору продаж квартири вчинено за погоджену сторонами суму 404 318 грн., що еквівалентно 80 063 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 11.10.2007.

У пунктів 4 відповідного договору вказано, що за домовленістю сторін встановлено такий порядок розрахунків між ними: 76 840,65 грн., що еквівалентно 15216 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 11.10.2007 сплачені покупцем до оформлення цього договору. Сторони підтверджують факт сплати цього платежу.

Цим же пунктом договору купівлі-продажу визначено, що покупець сплачує залишок ціни, а саме 327 477,35 грн., що еквівалентно сумі 64847 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 11.10.2007, за рахунок кредитних коштів ВАТ КБ «Надра», які надаються банком під заставу придбаного позивачкою майна. Продавці, підписуючись під цим договором, погоджуються на подальшу передачу в іпотеку банку вказаної квартири до остаточного розрахунку за неї.

11.10.2007 проведено реєстрацію договору купівлі-продажу спірної квартири, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів 4757486.

Згідно з витягом КП «БТІ м. Ужгорода» Ужгородської міської ради №16667257 право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 . 15.11.2007.

Вказана обставина підтверджується також пунктом 1 договору купівлі продажу нерухомого майна №3070 від 30.04.2020 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно№342681614 від 14.08.2023.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 23.11.2021 позивачка з 30.11.2010 до моменту видання цієї довідки проживала за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2023/006350712 від 14.08.2023 у період з 30.11.2010 до 03.08.2023 адресою місця проживання позивачки значиться АДРЕСА_2 .

Матеріалами справи підтверджується, що зняття зареєстрованого місця проживання, зокрема, позивачки здійснювалося на підставі заяви відповідача б/н від 03.08.2023.

Відповідно до свідоцтва про народження від 15.07.2023 №880426 позивачка є матір`ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження м. Київ. Батько дитини ОСОБА_7

15.08.2023 позивачка звернулася до Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Зі змісту фабули, відображеної у витягу з ЄРДР вбачається, що досудове розслідування розпочато за фактом виселення заявниці з квартири за адресою АДРЕСА_2 .

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вважав, що оскільки відсутнє рішення суду про виселення позивачки із спірної квартири, а тому її фактичне виселення відбулося із порушенням національного законодавства.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

За обставин цієї справи встановлено, що ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивачки, 15.11.2007 зареєструвала право власності на спірну квартиру та 30.11.2010 у спірній квартирі зареєстровано місце проживання самої позивачки.

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №342681614 від 14.08.2023 та №287631378 від 30.11.2021 власником спірної квартири є ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ - ЗАКОН ТА ПОРЯДОК». Підставою для державної реєстрації права власності значиться договір купівлі-продажу №3070 від 30.11.2021.

Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлення порядку надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг регулюються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

За приписами частини 2 статті 4 цього Закону порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з вимог п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.

Згідно частини п`ятої пункту 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265, передбачено, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі: заяви власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за формою згідно з додатком 6.

Таким чином, ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та п. 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265, було передбачено можливість зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи за заявою власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).

Судом встановлено, що зняття з зареєстрованого/задекларованого місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ - ЗАКОН ТА ПОРЯДОК» здійснено, як власником житла, у відповідності до вимог Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», Порядку декларування та реєстрації місця проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265. При цьому ОСОБА_1 не оскаржено в судовому порядку дій органу місцевого самоврядування щодо зняття її із зареєстрованого місця проживання

Оскільки, ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ - ЗАКОН ТА ПОРЯДОК» є власником спірної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а тому факт зміни власника тягне за собою припинення права користування житлом особами, які заселилися в таке, як члени сім`ї попереднього власника.

Виникнення пава осіб на користування житлом та обсяг цих прав залежить від наявності у власника цього житла права власності на це житло, а отже, припинення права власності на житло припиняє і похідне право осіб на користування житлом.

Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду висловлених у постановах №686/11782/17 від 15.01.2020, №522/16228/19 від 04.07.2023.

Вказаного суд першої інстанції не врахував та помилково застосував до спірних правовідносин, що виникли між сторонами, норми права, що регулюють питання щодо виселення осіб, зокрема положення ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачкою не доведено порушення її прав.

Оскільки встановлено, що ТОВ «НЕРУХОМІСТЬ - ЗАКОН ТА ПОРЯДОК», реалізувало своє право, як власник спірного майна щодо володіння, користування та розпорядження таким у відповідності до норм чинного законодавства, а тому підстав вважати, що такими діями ОСОБА_1 було завдано моральних страждань немає.

Відтак, вимоги щодо стягнення моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги і відповідно до ст. 376 ч.1 п.3, п.4 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог належить скасувати, та в задоволенні таких відмовити.

З приводу розподілу судових витрат колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України витрати, понесені відповідачем за подачу апеляційної скарги, належить покласти на позивача.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок», задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 березня 2024 року в частині задоволених вимог скасувати та постановити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок», третьої особи без самостійних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Ліга Колекшн» про вселення в квартиру та відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нерухомість-Закон та Порядок», код ЄДРПОУ: 43490236 судові витрати у розмірі 3 220,80 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: