Постанова
від 06.03.2024 по справі 922/2950/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року м. Харків Справа № 922/2950/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Лакіза В.В.

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.

за участю представників сторін:

від позивача (за первісним позовом), відповідача (за зустрічним позовом) - адвокат Ігнатенко О.В., довіреність б/н від 02.01.2024

від відповідача (за первісним позовом), позивача (за зустрічним позовом) - адвокат Клюєва Л. С., ордер серія АЕ №1248454 від 19.12.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" (вх. №126 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі №922/2950/23 (повний текст складено та підписано 18.12.2023, у м.Харкові ) суддя Калантай М.В.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко", м. Ірпінь,

Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л", м.Харків

про стягнення 164 862,95 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л",

м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко", м.Ірпінь

Київської області

про стягнення 231 709,20 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" про стягнення 164 862,95 грн, з яких: 40 374,45 грн основного боргу, 79 168,98 грн пені, 12 504,93 грн 3% річних, 32 814,59 грн інфляційної складової.

На підтвердження позовних вимог позивач за первісним позовом посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати товару, отриманого за договором поставки №Б1/09/07/20 від 09.07.2020.

Ухвалою господарського суду від 10.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

04 серпня 2023 року до Господарського суду Харківської області надійшла зустрічна позовна заява ТОВ "Вересень-Л" до ТОВ "Астор і Ко" про стягнення 231 709,20 грн штрафу.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ТОВ "Астор і Ко" неналежним чином виконувало свої зобов`язання, що передбачені пунктом 3.4 договору поставки №Б1/09/07/20 від 09.07.2020 в частині надання покупцю (ТОВ "Вересень-Л") паспорту якості на товар та товарно-транспортної накладної, які мали надаватися одночасно з постачанням товару.

Ухвалою господарського суду від 05.09.2023, зокрема, прийнято зустрічну позовну заяву ТОВ "Вересень-Л" до спільного розгляду з первісним позовом у справі №922/2950/23; вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом; здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі №922/2950/23 первісний позов задоволений частково (т.3, а.с.232-244).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" 40 374,45 грн основного боргу, 78 428,39 грн пені, 12 319,78 грн 3% річних, 32 814,59 грн інфляційної складової, 2 668,93 грн судового збору.

В іншій частині первісного позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" про стягнення 231 709,20 грн штрафу відмовлено.

Частково задовольняючи первісний позов, суд виходив з того, що позивачем доведено наявність заборгованості, яка не оспорюється ТОВ "Вересень-Л", проте до даного часу вона у добровільному порядку даним товариством не погашена.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що з ТОВ «Вересень-Л» на користь ТОВ «Астор і Ко» підлягає стягненню 40 374,45 грн основного боргу, 78 428,39 грн пені, 12 319,78 грн 3% річних, 32 814,59 грн інфляційної складової. У задоволенні вимог за первісним позовом про стягнення 740,59 грн пені та 185,15 грн 3% річних за порушення строків внесення 50% попередньої оплати товару відмовлено у зв`язку із їх недоведеністю.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують належне виконання ТОВ "Астор і Ко" обов`язку, передбаченого пунктом 3.4 договору. Недоведення факту порушення умов вказаного пункту договору виключає застосування до ТОВ "Астор і Ко" штрафу, передбаченого пунктом 6.6 договору.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" через підсистему "Електронний суд" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 року у справі №922/2950/23 скасувати частково і ухвалити нове рішення.

Первісний позов задовольнити частково, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" 40 374,45 грн основного боргу, 44 715,02 грн пені, 8 842,68 грн 3% річних, 11 931,23 грн інфляційної складової.

Зустрічний позов задовольнити повністю та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" 231 709,20 грн штрафу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" судові витрати, пов`язані із розглядом даної справи в суді першої та другої інстанції.

Підставами скасування первісного позову апелянт зазначає наступні обставини.

- При ухваленні рішення суд першої інстанції належним чином не дослідив та не перевірив наданий позивачем за первісним позовом розрахунок пені, 3% річних та інфляційних витрат за актами наданих послуг. У зв`язку із цим, скаржник вважає, що суд дійшов до хибного висновку щодо правильного визначення ТОВ «Астор і Ко» розрахунку сум 78 428,39 грн пені, 12 319,78 грн 3% річних за порушення строку остаточної оплати вартості товару та наданих послуг, а також інфляційної складової у розмірі 32 814,59 грн. Помилковість даного висновку обґрунтовується тим, що в специфікаціях до договору поставки №Б1/09/07/20 від 09.07.2020 р. відсутній строк оплати за наданні послуги, що свідчить про безпідставність стягнення з ТОВ «Вересень-Л» за такими актами наданих послуг пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідач надає суду контрозрахунок 3% річних (додаток до даної апеляційної скарги), який складає 5 015,73 грн. Різниця у сумі між розрахунком, здійсненим відповідачем і розрахунком, здійсненим позивачем та перевіреним судом першої інстанції, складає 486,69 грн. Теж саме стосується і розрахунку позивачем інфляційних витрат і відповідно, здійсненої судом першої інстанції перевірки розрахунку позивача. Так, інфляційні витрати складають 34 913,02 грн, тобто, менше на 5 015,73 грн.

- Враховуючи те, що строк оплати за товар сторони визначили саме в банківських днях (а не календарних), ТОВ «Вересень-Л» вважає, що ТОВ «Астор і Ко» безпідставно починає вираховувати період прострочення з вихідних днів - суботи та неділі. В даному випадку, початок відліку прострочення повинен вираховуватись з першого робочого дня, оскільки в вихідні дні відповідач фактично позбавлений можливості оплачувати.

-Рішення суду першої інстанції апелянт вважає незаконним в частині відмови ТОВ «Вересень-Л» у застосуванні строків спеціальної позовної давності за вимоги про стягнення пені за первісним позовом за період з 14.07.2020 р. по 04.03.2021 р. (включно).

Скаржник зазначає, що позовні вимоги ТОВ «Астор і Ко» за первісним позовом щодо стягнення пені за проміжок часу з 14.07.2020 р. по 04.03.2021 р. (включно) на період дії карантину були продовженні до 30.06.2023 р., а з відміною карантину сплинули 01.07.2023 р. Беручи до уваги те, що ТОВ «Астор і Ко» звернувся до суду з позовною заявою 05.07.2023 р. (після відміни карантину і сплину строку спеціальної позовної давності), суд першої інстанції зобов`язаний був згідно із клопотанням ТОВ «Вересень-Л» застосувати строки позовної давності і відмовити ТОВ «Астор і Ко» у задоволенні вимог про стягнення з ТОВ «Вересень-Л» пені за первісним позовом за період з 14.07.2020 р. по 04.03.2021 р. (включно).

Апелянт посилається на правову позицію Верховного суду України, викладену в постанові від 18.05.2016 р. у справі №6-474цс16, за змістом якої суд дійшов до наступних висновків: «Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою». Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі №6-3006цс15 та від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15.

Також скаржник зауважив, що положення пункту 5.2. договору, яким сторони погодили, що обчислення пені проводиться від суми простроченого платежу без обмеження термінів, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України, застосовується в межах строків позовної давності в один рік. Суд першої інстанції неправильно установив обставини, які мають значення для справи, в результаті чого прийшов до помилкового висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені. У зв`язку із цим, скаржник вважає, що місцевий господарський суд під час розгляду клопотання (вх. №29106 від 25.10.2023) про зменшення штрафних санкцій безпідставно відхилив доводи, викладені у цьому клопотанні та не надав їм належної оцінки. На думку апелянта, вбачається наявність обставин, передбачених ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України для зменшення пені за товар та, тим більше за послуги, за якими відсутня заборгованість.

Підставами скасування рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Вересень-Л» до ТОВ «Астор і Ко» про стягнення 231 709,20 грн штрафу, апелянт зазначає наступні обставини.

-ТОВ «Вересень-Л» не визнає факт виконання ТОВ «Астор і Ко» вимог п. 3.4 договору, який передбачає, що одночасно з постачанням товару постачальник передає покупцю паспорт якості на товар та товарно-транспортну накладну і вважає, що матеріали справи містять повний обсяг доказів, необхідних для задоволення зустрічного позову, а саме: видаткові накладні, що підписані директором ТОВ «Вересень-Л» та скріплені печаткою; відсутність у матеріалах справи довіреностей, які б уповноважували фізичних осіб на отримання та підписання товаро-транспортних накладних; товаро-транспортні накладні, які не містять ані підпису директора, ані печатки ТОВ «Вересень-Л», тому, на думку апелянта, вказане підтверджує факт ненадання одночасно з постачанням товаром паспортів якості на товар та товарно-транспортних накладних.

- ТОВ «Астор і Ко» і суд першої інстанції вирвали із контексту положення п. 3.5. договору, проігнорувавши перше речення цього ж пункту договору, яке передбачає, що при прибутті автотранспортного засобу на об`єкт покупця, останній зобов`язаний зробити запис у товарно-транспортних документах постачальника про час прибуття транспортного засобу на місце/з місця вивантаження і одночасно з цим покупець зобов`язаний передати постачальнику довіреність на представника, уповноваженого на отримання товару, який розписується в товарно-транспортній накладній. Отже, перше речення пункту 3.5. договору містить положення про те, що у разі, якщо повноваженнями на отримання товару та підписання товарно-транспортних накладних делеговані директором ТОВ «Вересень-Л» іншій особі, то обов`язково має бути довіреність на представника ТОВ «Вересень-Л», що у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2024 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вересень-Л» на рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі №922/2950/23. Встановлено учасникам справи строк до 30.01.2024 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу. Запропоновано учасникам справи в строк до 30.01.2024 включно надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи. Призначено справу до розгляду на "06" березня 2024 р. о 09:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №131. Витребувано матеріали справи №922/2950/23 із Господарського суду Харківської області.

19.01.2024 за вх. №1020 з Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/2950/23 (3 томи).

16.01.2024 до Східного апеляційного господарського суду від представника відповідача за первісним позовом ТОВ «Вересень-Л», адвоката Клюєвої Лілії Сергіївни надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому останній просить судове засідання по справі № 922/2950/23, призначене на 06 березня 2024 року о 09:45 год. провести в режимі відеоконференції за допомогою системи EasyCon. Допустити участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Вересень-Л» Клюєвої Лілії Сергіївни в судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду по справі №922/2950/23, призначеному на 06 березня 2024 року о 09:45 год. та в подальших засіданнях Східного апеляційного господарського суду по справі № 922/2950/23 за допомогою системи «EasyCon».

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 клопотання представника відповідача за первісним позовом ТОВ «Вересень-Л» адвоката Клюєвої Лілії Сергіївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №922/2950/23, яке відбудеться "06" березня 2024 р. о 09:45 год. задоволено.

29.01.2024 до Східного апеляційного господарського суду від представника позивача з первісним позовом ТОВ «Астор і Ко» адвоката Ігнатенко Олександра Віталійовича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому останній просить призначити судове засідання по справі № 922/2950/23, яке відбудеться 06.03.2024 о 09:45 год. у режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою системи «ВКЗ». У разі неможливості провести судове засідання в режимі відеоконференції, відкласти розгляд справи на інший час та дату, повідомити позивача та його представника засобами електронної пошти. Копію ухвали надіслати на адресу осіб, які беруть участь у розгляді справи засобами електронної пошти.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 клопотання представника позивача за первісним позовом ТОВ «Астор і Ко» адвоката Ігнатенко Олександра Віталійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №922/2950/23, яке відбудеться "06" березня 2024 р. о 09:45 год. задоволено.

29.01.2024 через «Електронний суд» (в межах строку) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Астор і Ко» надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого позивач за первісним позовом просить суд рішення Господарського суду Харківської області №922/2950/23 від 06.12.2023 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Вересень-Л» - без задоволення.

Свою правову позицію ТОВ «Астор і Ко» обґрунтовує наступним.

Щодо первісного позову ТОВ «Астор і Ко» до ТОВ " Вересень-Л» позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що ухвалою від 02.08.2023 р. Господарський суд Харківської області задовольнив заяву №2950/1 від 01.08.2023 р. ТОВ «Вересень-Л» та продовжив відповідачу за первісним позовом процесуальний строк на подання відзиву до 11.08.2023 р.

У свою чергу, ТОВ «Вересень-Л» у строки, які були встановлені судом, відзиву на первісну позовну заяву та доказів, які б підтверджували обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача - не подало. До апеляційної скарги ТОВ «Вересень-Л» додає додатки: контррозрахунок №1 «Контррозрахунок ціни первісного позову ТОВ «Астор і Ко» та додаток №2 «Контррозрахунок за первісним позовом сум основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат за договором поставки № Б1/09/07/20 від 09.07.2020р.» Тобто, на думку позивача за первісним позовом, ТОВ «Вересень-Л» намагається долучити до матеріалів справи докази, які до суду першої інстанції не подавало.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ТОВ «Астор і Ко» поставило товар та надало послуги за договором № Б1/09/07/20, однак ТОВ «Вересень-Л» свої зобов`язання щодо оплати товару та послуг виконав частково та з порушенням встановлених строків, і станом на даний час заборгованість ТОВ «Вересень-Л» за договором № Б1/09/07/20 складає 40 374,45 грн, а також судом прийнято вмотивований та у відповідності до законодавства висновок, що позовні вимоги за первісним позовом про стягнення 40 374,45 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Господарським судом в повному обсязі досліджено та встановлено фактичні обставини справи, а саме, що з наявних у справі копій видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів надання послуг та платіжних інструкцій вбачається, що ТОВ «Астор і Ко» в період з 14.07.2020 по 20.10.2021 здійснювало поставку товару та надавало послуги за договором, а ТОВ «Вересень-Л» у період з 17.07.2020 по 02.12.2021 здійснювало відповідні платежі. При цьому, здійснення таких платежів відбувалося з порушенням встановлених договором строків остаточної оплати товару та послуг та не в повному обсязі. Наявність даної заборгованості не оспорюється ТОВ «Вересень-Л», проте до даного часу вона у добровільному порядку даним товариством не погашена.

Суд також правильно встановив, що інфляційні втрати та 3 % річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу.

Також на думку позивача за первісним позовом, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення суми пені, 3% річних та інфляційних витрат за вже оплаченими видатковими накладними та актами наданих послуг, і при цьому відповідач не надав суду жодних доказів та не навів наявних обставин, які б мали істотне значення і заслуговували на увагу. Оскільки, відповідачем не доведено факту знаходження підприємства у тяжкому фінансовому стані або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для інтересів відповідача у зв`язку із сплатою пені в установленому договором розмірі. Також судом враховано й те, що за період дії договору ТОВ «Вересень-Л» не дотримувалось умов і строків оплати вартості товару та наданих послуг, а також допустило існування заборгованість в розмірі 40 374,45 грн з 2021 року.

Судом першої інстанції правомірно відхилено доводи ТОВ «Вересень-Л» стосовно пропуску строку позовної давності за вимогами про стягнення пені, оскільки судом при розгляді справи враховано положення п. 5.2 договору №Б1/09/07/20, згідно яких сторони погодили, що обчислення пені проводиться від суми простроченого платежу без обмеження термінів, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України, а також судом враховані зміни у законодавстві, відповідно до яких законодавцем було продовжено строки позовної давності, у тому числі передбачені п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, спочатку на період дії карантину, а в подальшому - на період дії в Україні воєнного надзвичайного стану.

Щодо зустрічного позову ТОВ «Вересень-Л» до ТОВ «Астор і Ко» про стягнення штрафу у розмірі 231 709,20 грн, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) звертає увагу суду апеляційної інстанції на таке.

У судовому засіданні 24.11.2023 р. ТОВ «Вересень-Л» повідомило, що за період дії договору №Б1/09/07/20 жодного разу не надавало ТОВ «Астор і Ко» довіреностей на представника, який уповноважений отримувати товар та робити записи у товарно-транспортних накладних. Враховуюче зазначене, в даному випадку, в дію вступає друге речення п. 3.5. договору №Б1/09/07/20, відповідно до якого, ТОВ «Вересень-Л» підписанням цього договору підтвердило, що особи, які здійснюють приймання товару на майданчику покупця володіють достатніми повноваженнями на підписання та отримання товарно-транспортних накладних з супровідними документами. Таким чином, вказаним пунктом сторони погодили, що будь-яка особа, яка здійснює приймання товару на майданчику покупця володіє достатніми повноваженнями на підписання товарно-транспортних та видаткових накладних. Судом правильно встановлено, що зазначений порядок обумовлений специфікою товару, що поставлявся за договором - бетон у формі суміші, яка має обмежений термін збереження рухливості (наприклад - 3 години згідно наданого ТОВ «Астор і Ко» паспорту якості №192788) та, відповідно, має бути оперативно прийнята на будівельному майданчику та використана протягом вказаного обмеженого часу.

ТОВ «Астор і Ко» надало суду товарно-транспортні накладні за період з 18.03.2021 р. по 20.10.2021 р. Ці документи, на думку ТОВ «Астор і Ко», є доказом того, що товар було поставлено (переміщено) на об`єкт покупця, а підписи особи зі сторони вантажоодержувача свідчать про прийняття товару та отримання товарно-транспортних документів з супровідними документами (паспортами якості), доказів, які б свідчили протилежне ТОВ «Вересень-Л» не надало.

Суд першої інстанції об`єктивно дослідив обставини справи за зустрічним позовом та правильно встановив, що оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, твердження ТОВ «Вересень-Л» про допущене порушення умов договору з боку ТОВ «Астор і Ко» є недоведеним та таким, що спростовується наявними у справі доказами. Недоведення факту порушення умов пункту 3.4 договору виключає застосування до ТОВ «Астор і Ко» штрафу, передбаченого пунктом 6.6 договору, а тому у суду відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

На думку позивача, дії ТОВ «Вересень-Л» по суті є односторонньою відмовою від виконання зобов`язання, тобто відповідач умисно порушує норми ст. 525 ЦК України.

За загальними правилами судовому захисту підлягає тільки порушене право, тоді як позовні вимоги ТОВ «Вересень-Л» побудовані виключно на власних припущеннях, є безпідставними, не підтверджені доказами, є незаконними і не підлягають задоволенню.

Відзив на апеляційну скаргу судом розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи.

Апелянт (відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом), який був присутній в судовому засіданні 06.03.2024 в режимі відеоконференції просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом), який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до вимог статей 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 09 липня 2020 року між ТОВ «Астор і Ко» (постачальник) в особі фінансового директора Назарова Олексія Вікторовича, який діє на підставі протоколу загальних зборів учасників №12 від 25.10.2019 та Виписки з ЄДР від 30.10.2019 з одного боку та ТОВ «Вересень-Л» (покупець) в особі директора Ладиченко Віталія Юрійовича, який діє на підставі Статуту з іншого боку було укладено договір поставки №Б1/09/07/20 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю товар та надати послуги, найменування, кількість, ціна яких вказані в специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору постачання товару здійснюється відповідно до заявки покупця, одним з таких способів:

в автотранспорт постачальника на умовах DDP в редакції INCOTERMS 2010 (пункт поставки визначається в заявці покупця та/або специфікації);

в автотранспорт покупця на умовах EXW із завантаженням на автотранспорт покупця (склад постачальника) 04074, м. Київ, вул. Резервна, 8 в редакції INCOTERMS 2010;

в автотранспорт покупця на умовах EXW із завантаженням на автотранспорт покупця (склад постачальника) 08202, Київська область, м. Ірпінь, вул. Соборна, 152 в редакції INCOTERMS 2010;

в автотранспорт покупця на умовах EXW із завантаженням на автотранспорт покупця (склад постачальника) 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 19 в редакції INCOTERMS 2010;

в автортранспорт покупця на умовах EXW із завантаженням на автотранспорт покупця (склад постачальника) 03126, м. Київ, проспект Відрадний 52 літ Б в редакції INCOTERMS 2010;

Сторони за цим договором не здійснюють зовнішньоекономічні поставки, тому терміни INCOTERMS застосовуються з урахуванням внутрішнього товарообігу України.

Згідно з пунктом 2.2 договору сторони визначають, на яких базових умовах поставки, із зазначених у п. 2.1. договору, буде поставлений товар, і вказують їх у відповідних специфікаціях.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється на основі заявок покупця на відвантаження, прийнятих постачальником до виконання такими способами: в письмових заявках, які надсилаються постачальнику на наступну електронну адресу: y.anisimova@astor.ua, a.babiuk@astor.ua; у телефонному режимі, які повідомляються постачальнику на наступний номер телефону: (098) 700- 00-57 або на Viber, WhatsApp, Skype чи іншим зручним способом, що підтверджує прийняття заявки постачальником.

У відповідності з пунктом 3.3 договору постачальник зобов`язаний оперативно розглянути заявку покупця на поставку і повідомити його про готовність або відсутності можливості виконати отриману заявку. Заявки, отримані в рамках узгодженого Графіка відвантаження, приймаються до виконання постачальником в безакцептному порядку за умови виконання покупцем всіх зобов`язань за договором.

За умовами пункту 3.4 договору одночасно з постачанням товару постачальник передає покупцю паспорт якості на товар та товарно-транспортну накладну. Податкова накладна реєструється згідно чинного законодавства.

Видаткова накладна передається покупцеві протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту поставки товару, в якій обов`язково зазначається номер і дата договору, згідно з яким був відпущений товар (пункт 3.4.1 договору).

Акт надання транспортних послуг постачальник надає покупцеві протягом (трьох) робочих днів з моменту отримання покупцем таких послуг. Будь-які інші умови можуть бути визначені у Специфікації додатково (пункт 3.4.2 договору).

У відповідності до пункту 3.5 договору при прибутті автотранспортного засобу на об`єкт покупця, останній зобов`язаний зробити запис у товарно-транспортних документах постачальника про час прибуття та вибуття транспортного засобу на місце / з місця вивантаження і одночасно з цим покупець зобов`язаний передати постачальнику довіреність на представника, уповноваженого на отримання товару, який розписується в товарно-транспортній накладній. Підписанням цього договору покупець підтверджує, що особи, які здійснюють приймання товару на майданчику покупця володіють достатніми повноваженнями на підписання товарно-транспортних та видаткових накладних (надалі - накладні). У разі зміни даних про осіб, уповноважених підписувати накладні, покупець зобов`язується повідомити постачальника про такі зміни протягом одного робочого дня. В іншому випадку сторони вважають, що документи підписані належним чином і уповноваженими на те особами.

Згідно з пунктом 3.6 договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця наступає з дати видаткової накладної.

Пунктом 4.1 договору визначено, що ціна на партію товару, яка буде поставлена постачальником в межах терміну дії договору, вказується в специфікації, що є невід`ємною частиною договору і діє до моменту зміни ціни у постачальника. Про зміну ціни постачальник зобов`язаний повідомити покупця не пізніше ніж за 5 (п`ять) робочих днів до дати змінення ціни.

Загальна сума договору становить сукупність вартості партій товару, переданого за видатковими накладними до даного договору. Транспортні витрати за поставкою товару відносяться на покупця (пункт 4.7 договору).

Відповідно до пункту 4.8 договору оплата вартості товару здійснюється покупцем в наступному порядку і в строки:

4.8.1. Покупець оплачує товар на умовах та у строки, визначені у специфікації.

4.8.2. Моментом виконання зобов`язань покупця по оплаті товару вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

4.8.3. Розрахунки проводяться в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі платіжним дорученням або готівкою через касу постачальника.

4.8.4. Підтвердженням факту погодження сторонами умов оплати партії товару та його вартості є підписання специфікації та прийняття покупцем товару по видатковій накладній.

4.8.5. У разі якщо вартість фактично поставленого товару і витрат на його транспортування буде менше, ніж сума коштів, сплачених покупцем, постачальник за письмовою вимогою покупця або поверне надміру сплачену суму протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання оригінальних документів (лист-вимогу, акт звірки), або прийме в рахунок оплати наступних поставок.

4.8.6. У разі якщо вартість фактично поставленого покупцю товару і витрат на його транспортування буде більше, ніж сума коштів, сплачених постачальнику, покупець зобов`язаний здійснити доплату не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з моменту здійснення поставки.

Пунктом 4.12 договору встановлено, що продукція вважається прийнятою по кількості і асортименту відповідно до кількості та найменування товару, зазначених у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних. Видаткові накладні, підписані сторонами, мають юридичну силу специфікацій, в розумінні ст. 266 Господарського Кодексу України, і є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно з пунктом 5.2 договору покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання проти термінів, обумовлених у п. 4.8. договору, за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому:

- суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення. Обчислення пені проводиться від суми простроченого платежу без обмеження термінів, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України;

- 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до пункту 6.6 договору у випадку ненадання постачальником покупцеві передбачених цим договором документів на товар, постачальник на вимогу покупця сплачує штраф у 5% від вартості поставленого товару, без належним чином оформлених документів, за кожний такий випадок.

Пунктом 10.5 договору встановлено, що він вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2020. У разі якщо до закінчення терміну дії договору сторони не виявлять бажання розірвати договір, то він вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах. Про намір розірвати договір сторони зобов`язані повідомити один одного за 15 робочих днів до закінчення дії договору.

Повідомлення сторін про намір розірвати договір у матеріалах справи відсутні, а тому його слід вважати пролонгованим у вищевказаному порядку.

Під час дії договору сторонами було погоджено та підписано специфікації №1 від 09.07.2020, №2 від 13.07.2020, №3 від 14.07.2020, якими було передбачено номенклатуру та вартість товару (бетон), що має бути поставлений покупцю (т. 1, а.с. 13 зворотній бік, 14 -15).

Пунктами 2.1 вказаних специфікації визначено, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 50% передплати від вартості партії товару протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підтвердження замовлення та отримання рахунку-фактури. Інші 50% вартості партії товару покупець сплачує постачальнику протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту одержання товару покупцем, що зазначено в товаро-транспортних накладних.

Також, 01.12.2020 сторонами погоджено та підписано специфікацію №4 від 01.12.2020, якою передбачено надання за договором послуг автобетононасосу та послуг стаціонарного бетононасосу, а також визначена їх вартість (т. 1, а.с.16).

З наявних у справі копій видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів надання послуг та платіжних інструкцій вбачається, що ТОВ "Астор і Ко" в період з 14.07.2020 по 20.10.2021 здійснювало поставку товару та надавало послуги за договором, а ТОВ "Вересень-Л" у період з 17.07.2020 по 02.12.2021 здійснювало відповідні платежі. При цьому, здійснення таких платежів відбувалося з порушенням встановлених договором строків остаточної оплати товару та послуг та не в повному обсязі.

Станом на 26.07.2022 за ТОВ "Вересень-Л" обліковується заборгованість за договором у загальній сумі 40 374,45 грн, що підтверджується підписаним обома сторонами актом взаємних розрахунків за період 01.01.2022-26.07.2022 (т. 1, а.с.134).

Наявність даної заборгованості не оспорюється ТОВ "Вересень-Л", проте у добровільному порядку даним товариством не погашена.

Враховуючи невиконання ТОВ "Вересень-Л" своїх договірних зобов`язань, ТОВ "Астор і Ко" звернулося до Господарського суду Харківської області з первісним позовом у даній справі, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 40 374,45 грн основного боргу, 79 168,98 грн пені, 12 504,93 грн 3% річних, 32 814,59 грн інфляційної складової.

У свою чергу, ТОВ "Вересень-Л" подало зустрічний позов у даній справі, в якому просило стягнути з ТОВ "Астор і Ко" на свою користь 231 709,20 грн штрафу.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ТОВ "Астор і Ко" не виконувало свої зобов`язання, що передбачені пунктом 3.4 договору та не надавало покупцю (ТОВ "Вересень-Л") паспорти якості на товар та товарно-транспортні накладні, які мали надаватися одночасно з постачанням товару.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом первісного позову за даною справою є вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вересень-Л» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Астор і Ко» основного боргу у сумі 40 374,45 грн, пені в сумі 79 168,98 грн, 3% річних в сумі 12 504,93 грн та інфляційної складової в сумі 32 814,59 грн.

ТОВ «Вересень-Л» просило суд апеляційної інстанції рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 року у справі №922/2950/23 скасувати частково і ухвалити нове рішення. Первісний позов задовольнити частково, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" 40 374,45 грн - основного боргу, 44 715,02 грн - пені, 8 842,68 грн - 3% річних, 11 931,23 грн - інфляційної складової.

Разом з цим, апелянт в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти в цій частині рішення про задоволення зустрічного позову про стягнення штрафу.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Таким чином, Східний апеляційний господарський суд, враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, переглядає рішення Господарського суду Харківської 06.12.2023 у справі №922/2950/23 повністю.

За приписами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, 09.07.2020 року між ТОВ "Астор і Ко" (постачальник) та ТОВ "Вересень-Л" (покупець) було укладено договір поставки №Б1/09/07/20 (т. 1, а.с. 11-13).

Укладений сторонами договір№Б1/09/07/20 за своєю правовою природою є договором поставки товару в розумінні закону та домовленості між сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Виходячи зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, згідно з частиною 1 статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною 1 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Такий висновок про застосування норми права викладений у постанові КГС у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.

З огляду на положення частини 1 статті 693 ЦК України суд апеляційної інстанції звертається до положень частин 1, 2 статті 538 ЦК України, відповідно до яких виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Згідно приписів частини 3 статті 538 ЦК України регламентовано, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Така регламентація положень ч.3 ст. 538 ЦК України спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони (такий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, від 22.08.2023 - №920/845/22).

За змістом положень частини 4 наведеної статті якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами укладеного між сторонами договору ТОВ "Астор і Ко" поставило товар та надало послуги, однак ТОВ "Вересень-Л" свої зобов`язання щодо оплати товару та послуг виконало частково та з порушенням встановлених строків.

Відповідно до пункту 4.7. договору загальна сума договору становить сукупність вартості партій товару, переданого за видатковими накладними до даного договору. Транспортні витрати за поставкою товару відносяться на покупця.

Пунктом 4.8. договору передбачено, що оплата вартості товару здійснюється покупцем в наступному порядку і в терміни:

-датою здійснення платежу буде дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 4.8.2 договору № Б1/09/07/20);

-розрахунки проводяться в національній валюті України - гривні в безготівковій формі

платіжним дорученням або готівкою через касу постачальника (пункт 4.8.3. договору №Б1/09/07/20).

Згідно пункту 4.12. договору товар вважається прийнятим по кількісті та асортименту відповідно до кількості та найменування товару, зазначених у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних. Видаткові накладні підписані сторонами, мають юридичну силу специфікацій, в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України і є невід`ємними частинами цього договору.

У даному випадку, продукція була прийнята відповідачем, про що зазначено у видаткових накладних та актах надання послуг, що містяться в матеріалах справи. Зауважень та заперечень стосовно кількості та якості з боку відповідача не висувалось, що підтверджується підписами представників відповідача на вищевказаних документах.

Таким чином, позивач виконав господарські зобов`язання за договором №Б1/09/07/20, що підтверджується належними доказами.

Між тим відповідачем за первісним позовом не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар за видатковими накладними в розмірі 40 374,45 грн. в т.ч. ПДВ. Наявність даної заборгованості ТОВ "Вересень-Л" не заперечується.

За текстом позовної заяви позивачем за первісним позовом надано пояснення щодо коштів на суму 208 310,40 грн, які надійшли від ТОВ «Вересень-Л» за платіжним дорученням №468 від 17.07.2020 р. Відповідно до бухгалтерської довідки №2 від 17.07.2020 р. відбулося коригування суми 208 310,40 грн, суму у розмірі 28 842,84 грн зараховано на погашення рахунку №1562 від 11.07.2020 р, а іншу суму у розмірі 179 467,56 грн було зараховано на погашення заборгованості по договору № Б1/09/07/20 (довідка № 2 від 17.07.2020 р.) (т.1, а.с.137.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення первісного позову в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 40 374,45 грн. є правомірним та таким, що відповідає матеріалам справи.

Несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленої продукції є порушенням зобов`язання (неналежним виконанням) в розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаних норм законодавства та умов договору ТОВ "Астор і Ко", враховуючи допущені ТОВ "Вересень-Л" порушення строків оплати товару та послуг за договором, здійснив нарахування відповідачу пені у розмірі 79 168,98 грн, 3% річних у розмірі12 504,93 грн та інфляційної складової у розмірі 32 814,59 грн.

Колегія суддів, з урахуванням доказів, якими підтверджується розрахунок позивача, здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "ЛІГА Закон. 360" здійснила власний розрахунок вищевказаних сум та вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання проти термінів, обумовлених у п. 4.8. договору, за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому:

- 3% річних від простроченої суми.

Пунктом 4.8 договору передбачено, що покупець оплачує товар на умовах та у строки, визначені у специфікації.

Пунктами 2.1 специфікацій №1 від 09.07.2020, №2 від 13.07.2020, №3 від 14.07.2020, згідно з якими покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 50% передплати від вартості партії товару протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підтвердження замовлення та отримання рахунку-фактури. Інші 50% вартості партії товару покупець сплачує постачальнику протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту одержання товару покупцем, що зазначено в товаро-транспортних накладних.

Таким чином, суми пені та 3% річних нараховані позивачем окремо за порушення ТОВ "Вересень-Л" строків внесення 50% попередньої оплати товару (740,59 грн - пені та 185,15 грн - 3% річних) та строків здійснення оплати залишку вартості відповідної партії товару (78 428,39 грн - пені та 12 319,78 грн - 3% річних).

В той же час, в матеріалах справи відсутні як замовлення покупця (ТОВ "Вересень-Л"), так і відомості щодо дат, в які покупець (ТОВ "Астор і Ко") здійснював підтвердження замовлень, та щодо дат отримання рахунку-фактури покупцем, що також підтверджено апелянтом в судовому засіданні.

Таким чином, встановити конкретні дати початку виникнення прострочення у ТОВ "Вересень-Л" щодо сплати 50% попередньої оплати (пункт 2.1 специфікацій №1 від 09.07.2020, №2 від 13.07.2020, №3 від 14.07.2020) та достеменно визначити відповідні періоди такого прострочення не надається можливим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог за первісним позовом про стягнення 740,59 грн - пені та 185,15 грн - 3% річних за порушення строків внесення 50% попередньої оплати товару судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у зв`язку із їх недоведеністю.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон 360" розрахунок іншої частини позовних вимог ТОВ "Асторі і Ко" про стягнення 78 428,39 грн - пені та 12 319,78 грн - 3% річних та суми інфляційної складової в розмірі 32 814,59 грн, колегія суддів дійшла висновку про його арифметичну правильність та документальну обгрунтованість.

При цьому, колегією суддів встановлено, що позивачем при розрахунку періодів прострочення було правильно враховано саме банківські дні (робочі дні без врахування вихідних днів), що відповідає вимогам специфікацій по договору, без включення у періоди прострочення дня сплати заборгованості.

У матеріалах даної справи відсутні належні докази (первинні документи), які б спростовували розрахунок первісних позовних вимог про стягнення з ТОВ "Вересень-Л" 78 428,39 грн - пені та 12 319,78 грн - 3% річних та суми інфляційної складової в розмірі 32 814,59 грн, а тому місцевий господарський суд цілком правомірно задовольнив зазначену частину первісних позовних вимог.

Стосовно наданого відповідачем контрозрахунку (додатки до даної апеляційної скарги), судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з приписами ч. 3 ст.269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з цим, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі №906/612/17, від 22.08.2018 у справі №910/19776/17, від 05.12.2018 у справі №910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів, суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона.

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, при розгляді даної справи в суді першої інстанції відповідачем подавався контррозрахунок за первісним позовом сум основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором поставки №Б1/09/07/20 від 09.07.2020 р.

При цьому, зазначений контррозрахунок відповідачем подавався до суду першої інстанції у вигляді додатку до додаткових пояснень за первісною позовною заявою (вх.№29106 від 27.10.2024 (т.1, а.с. 30-31). Проте, зазначені додаткові пояснення із доданими до нього документами було повернуто судом першої інстанції без розгляду на підставі абзацу 2 частини 4 статті 170 ГПК України у зв`язку із їх поданням особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його (ухвала Господарського суду Харківської області від 15.11.2023 (т.3, а.с.120-124).

Таким чином, скаржником не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції відповідних доказів, як не надано і доказів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника, оскільки останній з власної вини не виконав вимоги процесуального законодавства щодо обов`язку зареєструвати електронний кабінет, що потягло відповідні правові наслідки у вигляді повернення без розгляду додаткових пояснень разом із доданими до них контррозрахунком за первісним позовом сум основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором поставки № Б1/09/07/20 від 09.07.2020 р.

Крім того, ухвалою від 02.08.2023 р. суд першої інстанції задовольнив заяву №2950/1 від 01.08.2023 р. ТОВ «Вереесень-Л» та продовжив відповідачу за первісним позовом процесуальний строк на подання відзиву до 11.08.2023 р. (включно) ( т. 1, а.с. 153-154).

Наданий скаржником контррозрахунок до апеляційної скарги не приймається колегією суддів, враховуючи наведене.

Доводи апелянта стосовно того, що при ухваленні рішення суд першої інстанції належним чином не дослідив та не перевірив наданий позивачем за первісним позовом розрахунок пені, 3% річних та інфляційних витрат за актами наданих послуг спростовується вищенаведеним.

Статтею 13 ГПК України закріплено принцип змагальності сторін у господарському судочинстві, відповідно до якого судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України).

Отже, у разі наявності заперечень та незгоди з позицією позивача у даній справі, відповідач мав право та об`єктивну можливість довести свої заперечення, підтвердивши їх належними доказами, поданими відповідно до вимог процесуального закону. Разом з тим, ТОВ «Вересень-Л» не доведено помилковості розрахунку позивача та неправильності визначення останнім періодів нарахування.

Як вище зазначено, п. 4.8.1. договору № Б1/09/07/20 сторони погодили, що покупець оплачує товар на умовах та у строки, визначені у специфікації.

Розділом 3 специфікації передбачено умови поставки, відповідно до яких, поставка відбувалася на умовах СРТ (склад Покупця) з розвантаженням у редакції INCOTERMS 2010 з вивантаженням за адресою, вказаною покупцем.

Зазначені умов поставки означають, що договірна ціна за товар включає в себе вартість самого товару і вартість доставки до місця призначення.

У п. 2.1. специфікації передбачено, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 50% передплати від вартості партії товару протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підтвердження замовлення та отримання рахунку-фактури. Інші 50% вартості партії товару покупець сплачує постачальнику протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту одержання товару покупцем, що зазначено в товарно-транспортних накладних. Тобто, у зазначеному пункті специфікації передбачено порядок та строки оплати, як за товар так і за послуги з перевезення.

ТОВ «Вересень-Л» не заперечує наявності у нього видаткових накладних, що свідчить про отримання ним товару та актів надання транспортних послуг, що реєструє факт завершення надання послуг з перевезення вантажу (поставки товару). А тому, твердження апелянта, що специфікацією не передбачено порядку та строків оплати за послуги з перевезення, є необгрунтованою та не відповідає фактичним обставинам справи.

Як више зазначено, сторони в пунктом 5.2 договору врегулювали, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання проти термінів, обумовлених у п. 4.8. договору, за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому:

- 3% річних від простроченої суми.

Пунктом 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому застосоване у вказаній статті поняття «інше» на законодавчому рівні шляхом посилання на строк або термін в контексті ст. 252 ЦК України не обмежено.

Як зазначено в п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч.6 ст.232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, умовами п. 5.2 договору поставки, зокрема, узгодили обов`язок покупця, який прострочив виконання грошового зобов`язання проти термінів, обумовлених у п. 4.8. Договору, за вимогою Постачальника сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення. Обчислення пені проводиться від суми простроченого платежу без обмеження термінів, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так, зі змісту п. 5.2 договору поставки вбачається, що в даному випадку період нарахування пені не обмежується шестимісячним строком, оскільки, «інше» встановлено умовами вказаного пункту договору, який включає в себе два параметри нарахування пені: строк нарахування, що відповідно до ст.252 ЦК України визначається в днях - «за кожен день», а також період такого нарахування - «без обмеження терміну».

Враховуючи викладене вище, оскільки умови укладеного між сторонами договору поставки свідчать про встановлення сторонами іншого (більшого), ніж передбаченого чинним законодавством, а саме ч.6 ст. 232 ГК України, періоду нарахування пені за порушення умов договору, колегія суддів вважає, що нарахування пені є правомірним.

Оскільки відповідач при здійсненні часткових оплат в графі призначення платежу посилався на договір поставки №Б1/09/07/20 від 09.07.2020, а не на конкретну видаткову накладну, зарахування та віднесення оплачених сум в погашення заборгованості за тією чи іншою видатковою накладною є правом позивача.

Посилання відповідача на ст. 233 ГК України та на ч. 3 ст. 551 ЦК України з вимогою про зменшення суми пені, 3% річних та інфляційних витрат у сумі за вже оплаченими видатковими накладними та актами наданих послуг, і при цьому не надання відповідачем до суду жодних доказів та переліку обставин, які б мали істотне значення і заслуговували на увагу, судова колегія апеляційної інтанції вважає необґрунтованими зважаючи на наступне.

Приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України дають підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що в даному випадку суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні такого клопотання, оскільки відповідачем не доведено факту знаходження підприємства у тяжкому фінансовому стані або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для інтересів відповідача у зв`язку із сплатою пені в установленому договором розмірі. Судом враховано й те, що за період дії договору ТОВ «Вересень-Л» не дотримувалось умов і строків оплати вартості товару та наданих послуг, а також допустило існування заборгованість в розмірі 40 374,45грн. з 2021 року.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності за вимогами про стягнення пені, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи враховано положення п. 5.2 договору №Б1/09/07/20, яким сторони погодили, що обчислення пені проводиться від суми простроченого платежу без обмеження термінів, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України, а також судом були враховані зміни в законодавстві, відповідно до яких, законодавцем було продовжено строки позовної давності, у тому числі передбачені п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, спочатку на період дії карантину, а в подальшому - на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення первісного позову за вимогами про стягнення 40 374,45грн - основного боргу, 78 428,39 грн - пені, 12 319,78 грн - 3% річних, 32 814,59 грн - інфляційної складової.

Що стосується посилання скаржника в апеляційній скарзі на правові позиції, які викладені в постановах Верховного суду України від 18.05.2016 р. у справі №6-474цс16, від 08.06.2016 року у справі №6-3006цс15 та від 25.05.2016 року у справі №6-1138цс15, колегія суддів зауважує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Питання щодо позовної давності за своїм правовим регулюванням неодноразово досліджувалось Верховним Судом, про що свідчить стала та послідовна практика Суду. А, отже, з урахуванням критеріїв подібності щодо зазначених скаржником справ, суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

Суд апеляційної інстанції вважає не обґрунтованим посилання скаржника на вищезазначені постанови Верховного Суду України, оскільки у зазначених скаржником справах, на відміну від цієї справи, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини є різними, а саме:

В постанові Верховного Суду України Судова палата у цивільних справах у справі №6-474цс16 від 18.05.2016 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон», Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас Туристик», третя особа-Міністерство закордонних справ України, про стягнення страхового відшкодування, пені та відшкодування моральної шкоди за заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про перегляд судових рішень.

У даній справі сторони не зверталися із заявою про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу. Суд за власною ініціативою не може застосувати позовну давність. Позивачка звертаючись до суду з позовом просила стягнути пеню, обчислену за період з 28 січня 2008 року по 28 січня 2009 року. Отже, у справі, яка переглядається, суди дійшли правильного висновку про стягнення зі страхової компанії пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання (за період з 28 січня 2008 року по 28 січня 2009 року) в межах заявлених позовних вимог з урахуванням того, що сторонами у спорі не було заявлено про застосування строків позовної давності.

В постанові Верховного Суду України Судова палата у цивільних справах у справі №6-300цс15 від 08.06.2016 позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув у повному розмірі суму позики за договором від 09 січня 2010 року, у зв`язку з чим просив стягнути борг з урахуванням індексу інфляції, процентів за користування коштами та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань у загальному розмірі 11 792,42 грн.

У даній справі суд установив, що строк виконання зобов`язання позичальником настав 10 лютого 2010 року. Отже, перебіг позовної давності почався з цієї дати (дня, коли у кредитора виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання). Кредитор звернувся до суду 20 серпня 2014 року з вимогами про стягнення заборгованості за позикою з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені. Відповідач заявив про застосування позовної давності. Таким чином, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначених норм матеріального права не врахував та безпідставно не застосував позовної давності до вимог про стягнення пені, дійшовши помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення пені за період з 9 січня 2010 року до 15 серпня 2014 року, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

В постанові Верховного Суду України Судова палата у цивільних справах у справі №6-1138цс15 від 13.06.2016 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» обгрунтовані тим, що позичальник не виконує належно зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 19 червня 2014 року утворилась заборгованість за кредитом 2 млн 50 тис. 307 грн. 20 коп та 82 тис. 945 грн 92 коп., серед яких: за кредитом - 12 тис. 847 доарів США 8 центів (152 тис. 236 грн 32 коп), строкова заборгованість - 151 тис. 5 доларів США 75 центів (1 млн 789 тис. 399 грн 57 коп.), проценти - 9 тис. 170 доларів США 67 центів (108 тисяч. 671 грн 32 коп), пеня за несплату процентів - 18 тис. 473 грн 99 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 52 тис. 338 грн 78 коп., 3% річних за прострочення сплати процентів - 3 тис. 56 грн 35 коп., 3% за прострочення повернення кредиту - 9 тис. 76 грн 80 коп., позивач просив стянути солідарно з відповідачів цю суму заборгованості.

У даній справі, умовами кредитного договору установлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами, отже право кредиторав вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Відповідач 1 припинив оплату чергових платежів з 18 листопада 2008 року, а кредитор звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом у липні 2014 року. При цьому відповідачі не заявляли про застосування позовної давності у спорі, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитом. А також процентів, пені та 3% річних за період з 18 листопада 2008 року до 19 червня 2014 року, правильно застосувавши норми статей 256, 257, пункту 1 частини другої статті 258 та статті 267 ЦК України.

Підставою позовних вимог у даній справі №922/2950/23 є неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати товару, отриманого за договором поставки №Б1/09/07/20 від 09.07.2020. Заборгованість відповідача за отриманий відповідно до договору товар та надані послуги виникла починаючи з липня 2020 року, а тому ТОВ "Астор і Ко" не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення пені за первісним позовом. Оскільки, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами), карантин було введено на всій території України з 12 березня 2020 року.

02.04.2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ, яким було продовжено строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови №211 починається саме з 12.03.2020.

Також, відповідно до пункту 19 Прикінцевих і Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З 24.02.2022 в Україні діє воєнний стан, введений Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, який було продовжено до даного часу.

Отже законодавцем було продовжено строки позовної давності, у тому числі передбачені п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, спочатку на період дії карантину, а в подальшому - на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану.

Крім того, пунктом 5.2 договору, сторони погодили, що обчислення пені проводиться від суми простроченого платежу без обмеження термінів, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Отже, враховуючи змістовний критерій подібності (оцінивши спірні правовідносини за характером урегулювання нормами права, правами та обов`язками учасників правочинів), справи №6-474цс16, №6-3006цс15, №6-1138цс15, та дана справа, що переглядається, відрізняються за встановленими господарськими судами фактичними обставинами, на підставі яких суди дійшли різних висновків.

Встановлення судами різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, виключає подібність спірних правовідносин у справі №922/2950/23 та у справах, зазначених скаржником.

Стосовно зустрічного позову, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом зустрічного позову ТОВ "Вересень-Л" є вимога про стягнення з відповідача 231 709,20 грн штрафу, передбаченого пунктом 6.6 договору за невиконання ТОВ "Астор і Ко".

Зустрічний позов обґрунтовано посиланням ТОВ "Вересень-Л" на те, що ТОВ "Астор і Ко" всупереч умовам пункту 3.4 договору, за весь час дії даного договору жодного разу не передавало одночасно з постачанням товару відповідні паспорти якості на товар та товарно-транспортні накладні.

У зв`язку з цим, відповідно до пункту 6.6 договору ТОВ "Астор і Ко" має сплатити штраф у розмірі 5% від вартості поставленого товару, без належним чином оформлених документів, за кожний такий випадок.

Як вважає позивач за зустрічним позовом аналіз положень договору 3.4, 3.4.1, 3.4.2 та 6.6 договору дає підстави стверджувати, що постачальник зобов`язаний за договором належним чином оформлювати документи на товар та надати покупцю:

-видаткову накладну;

-товарно-транспортну накладну;

-паспорт якості на товар;

-податкову накладну

За ненадання таких документів покупець має право застосовувати до постачальника штраф відповідно до п. 6.6 договору.

Судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, умовами пункту 3.4 договору встановлено, що одночасно з постачанням товару постачальник передає покупцю паспорт якості на товар та товарно-транспортну накладну. Податкова накладна реєструється згідно чинного законодавства.

Акт надання транспортних послуг постачальник надає покупцеві протягом (трьох) робочих днів з моменту отримання покупцем таких послуг. Будь-які інші умови можуть бути визначені у специфікації додатково (пункт 3.4.2 договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених умовами договору винна сторона несе відповідальність згідно з цим розділом та чинним законодавством України (п. 5.1 договору).

Пунктом 6.6. договору передбачена відповідальність за ненадання постачальником покупцеві документів на товар.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Астор і Ко" надало до суду першої інстанції товарно-транспортні накладні щодо здійснення поставок відповідних партій товару за договором, в яких зазначено про передачу вантажоодержувачу (ТОВ "Вересень-Л") разом із вантажем (бетонними сумішами) також і відповідних документів, а саме: паспортів якості щодо кожної партії товару, що постачається. Всі ці товарно-транспортні накладні містять підписи представників ТОВ "Вересень-Л".

Також ТОВ "Астор і Ко" надано дублікат одного з паспортів якості №192788, в якому зазначено технічні характеристики бетонної суміші, а також міститься вказівка на споживача - ТОВ "Вересень-Л" та посилання на відповідну товарно-транспортну накладну №192788 від 09.04.2021 (т. 2, а.с. 31).

Вказані документи підтверджують належне виконання ТОВ "Астор і Ко" обов`язку, передбаченого пунктом 3.4 договору.

Крім того, ТОВ «Вересень-Л» не заперечувало наявності у нього видаткових накладних, що свідчить про отримання ним документів на товар.

Серед іншого, при обґрунтуванні первісного позову ТОВ «Астор і Ко» до позовної заяви надало суду акти надання транспортних послуг, і ТОВ «Вересень-Л» також не заперечує наявність у нього цих документів.

Стосовно твердження ТОВ «Вересень-Л», що за період дії договору № Б1/09/07/20, останнє жодного разу не надавало ТОВ «Астор і Ко» довіреностей на представника, який уповноважений отримувати товар та робити записи у товарно-транспортних накладних, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, ТОВ "Вересень-Л" не ставило питання про призначення почеркознавчої експертизи, а також не надавало будь-яких довіреностей на конкретних представників, які фактично мали повноваження отримання бетону від постачальника за договором.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 звертає увагу на те, що у разі відсутності певних первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі.

Відсутність податкових накладних не свідчить про нездійснення господарської операції, оскільки, складання такого виду накладних спрямоване на здійснення обліку податкового зобов`язання, а не на безпосередньє відображення самого факту здійснення господарської операції (цей факт безпосередньо відображається у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних).

Пунктом 3.5 договору окремо визначено, що підписанням цього договору покупець підтверджує, що особи, які здійснюють приймання товару на майданчику покупця володіють достатніми повноваженнями на підписання товарно-транспортних та видаткових накладних (надалі - накладні). У разі зміни даних про осіб, уповноважених підписувати накладні, покупець зобов`язується повідомити постачальника про такі зміни протягом одного робочого дня. В іншому випадку сторони вважають, що документи підписані належним чином і уповноваженими на те особами.

Таким чином, вказаним пунктом сторони погодили, що будь-яка особа, яка здійснює приймання товару на майданчику покупця володіє достатніми повноваженнями на підписання товарно-транспортних та видаткових накладних.

Зазначений порядок обумовлений специфікою товару, що поставлявся за договором - бетон у формі суміші, яка має обмежений термін збереження рухливості (3 години згідно наданого ТОВ "Астор і Ко" паспорту якості №192788) та, відповідно, має бути оперативно прийнята на будівельному майданчику та використана протягом вказаного обмеженого часу.

Враховуюче зазначене, у такому випадку в дію вступає друге речення п. 3.5. договору Б1/09/07/20, відповідно до якого ТОВ «Вересень-Л» підписанням цього договору підтвердило, що особи, які здійснюють приймання товару на майданчику покупця володіють достатніми повноваженнями на підписання та отримання товарно-транспортних накладних з супровідними документами.

Крім того, положеннями пункту 4.13 договору встановлено, що якість товару, що поставляється за даним договором, має відповідати вимогам ДСТУ Б.В.2.7-96-2000 (ГОСТ 7473-94) "Бетонні суміші готові" і підтверджуватися відповідним паспортом якості. Приймання товару за якістю і випробування здійснюються згідно ДСТУ Б.В.2.7.-96-2000 (ГОСТ 7473-94), ДСТУ Б.В.2.7.-114-2002 (ГОСТ 10181-2000), ДСТУ Б.В 2.7-214:2009, ДСТУ Б.В.2.7-43-96, ДСТУ Б.В.2.- 224:2209. У разі виникнення претензій щодо якості, спори вирішуються шляхом відбору зразків проб і дослідження їх в лабораторії ТОВ "Укрмонолітмонтаж" або в будь-якій іншій незалежній лабораторії. Відбір зразків проб проводиться в присутності уповноваженого представника Постачальника з обов`язковим складанням Акту. Витрати, пов`язані з випробуванням товару в незалежній лабораторії, сплачує Покупець. У разі встановлення незалежною лабораторією не відповідності якості товару вимогам ДСТУ, Постачальник оплачує Покупцю кошти за проведену експертизу та відшкодовує Покупцю понесені збитки за поставлений товар, що не відповідає ДСТУ.

Отже, у випадку ненадання паспортів якості на відповідні партії бетонних сумішей, покупець фактично був би позбавлений можливості здійснити належне прийняття товару за якістю. Тим більш, ТОВ "Вересень-Л" не мав би можливості використовувати такі бетонні суміші у своїй господарській діяльності, зокрема, з метою проведення будівельних робіт на своїх майданчиках.

Покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару (ч.1ст. 688 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про направлення з боку ТОВ «Вересень-Л» будь-якого звернення до ТОВ "Астор і Ко" стосовно ненадання паспортів якості разом із поставкою товару, яке фактично може вважатися порушенням умов договору щодо якості та комплектності.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказані документи є доказом того, що товар було поставлено (переміщено) на об`єкт покупця, а підписи особи зі сторони вантажоодержувача свідчать про прийняття товару та отримання товарно-транспортних документів з супровідними документами (паспортами якості), доказів, які б свідчили протилежне ТОВ «Вересень-Л» не надано.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції об`єктивно дослідив обставини справи за зустрічним позовом та правомірно встановив, що оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, твердження ТОВ «Вересень-Л» про допущене порушення умов договору з боку ТОВ «Астор і Ко» є недоведеним та таким, що спростовується наявними у справі доказами.

Недоведення факту порушення умов пункту 3.4 договору виключає застосування до ТОВ «Астор І Ко» штрафу, передбаченого пунктом 6.6 договору, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховую вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду, а відтак рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі №922/2950/23 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі №922/2950/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі №922/2950/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14.03.2024 року.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя В.В. Лакіза


Дата ухвалення рішення	06.03.2024
Оприлюднено	18.03.2024
Номер документу	117682732
Судочинство	Господарське

Калантай М.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 06.03.2024 по справі 922/2950/23СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —922/2950/23

Постанова від 06.03.2024

Постанова
від 06.03.2024 по справі 922/2950/23
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД