Рішення

від 28.02.2024 по справі 910/1614/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.02.2024Справа № 910/1614/20За заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" арбітражного керуючого Бончака С.А.

до 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )

про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на колишніх керівника та учасників боржника

у справі № 910/1614/20

За заявою Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний номер 43141267)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37-41, ідентифікаційний номер 38190003)

про банкрутство

Суддя Мандичев Д.В.

Секретар судового засідання Улахли О.М.

Представники сторін:

позивач - Бончак С.А. ,

від відповідачів-1, 2 - ОСОБА_4 ,

вільний слухач - ОСОБА_5

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/1614/20 за заявою Головного управління ДПС у м. Києві про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт".

До Господарського суду міста Києва надійшла заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" арбітражного керуючого Бончака С.А. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на колишніх керівника та учасників боржника.

Зокрема, заявник просить суд покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" у розмірі 36 003 106,90 грн. на колишніх керівника та учасників банкрута - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Наразі, як вбачається з поданої ліквідатором заяви, керівником та засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш Полюс" зазначено фізичних осіб, які не є підприємцями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 вирішено звернутися до Державної міграційної служби України із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), останнє відоме місце реєстрації (проживання) якої є: АДРЕСА_3 . Зобов`язано Державну міграційну службу України протягом П`ЯТИ днів з моменту отримання запиту суду надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), останнє відоме місце реєстрації (проживання) якої є: АДРЕСА_3 .

Так, до Господарського суду міста Києва надійшов лист від Державної міграційної служби України з відомостями щодо ОСОБА_2 про зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 .

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.11.2023 прийнято заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" арбітражного керуючого Бончака С.А. до 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на колишніх керівника та учасників боржника до розгляду в межах справи №910/1614/20. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено на 17.01.2024.

18.12.2023 до суду надійшло клопотання заявника про долучення до матеріалів справи доказів направлення заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на уточнені адреси місцезнаходження відповідачів.

19.12.2023 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача-1 на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.01.2024 відкладено розгляд заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" арбітражного керуючого Бончака С.А. до 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на колишніх керівника та учасників боржника у судовому засіданні на 28.02.2024. Витребувано у Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації копію реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт".

25.01.2024 до суду надійшли заперечення ліквідатора арбітражного керуючого Бончака С.А. на відповідь на відзив.

14.02.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли матеріали реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» від Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації на виконання вимог ухвали суду від 17.01.2024.

20.02.2024 до суду надійшли пояснення представника відповідачів щодо поданих ліквідатором заперечень на відповідь на відзив.

У судове засідання, призначене на 28.02.2024, з`явилися позивач та представник відповідачів.

Щодо клопотання ліквідатора арбітражного керуючого Бончака С.А. про зупинення розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності на засновників, керівника банкрута, суд зазначає наступне.

Необхідність зупинення розгляду вказаної заяви ліквідатором арбітражним керуючим Банчаком С.А. мотивована тим, що Господарським судом Вінницької області станом на момент подання зазначеного клопотання не розглянуто звіт та ліквідаційний баланс банкрута ПП «Нафтотрейдинг», що, у свою чергу, унеможливлює списання сумнівної дебіторської заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» у розмірі 12 555 621,23 грн.

При цьому, 15.02.2024 до суду надійшло повідомлення ліквідатора про те, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12.02.2024 у справі № 902/1255/15 про банкрутство ПП «Нафтотрейдинг», де Товариство з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» є конкурсним кредитором на суму 12 555 621,23 грн., затверджено остаточний звіт арбітражного керуючого (ліквідатора) Сашина О.А. № 02-01/34/46 від 30.05.2023 та ліквідаційний баланс ПП «Нафтотрейдинг» станом на 01.06.2023 у справі № 902/1255/15, Приватне підприємство «Нафтотрейдинг» ліквідовано, провадження у справі № 902/1255/15 про банкрутство ПП «Нафтотрейдинг» закрито.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

До основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами ст.ст. 227-229 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, які перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України господарський суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 17 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню.

При цьому Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним законом у порівнянні з Господарського процесуального кодексу України, тому пріоритетною до застосування буде норма, викладена у п. 17 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства, де встановлена заборона на зупинення провадження.

Суд зауважує, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/1856/21, відповідно до якої зазначено, що положення КУзПБ щодо заборони зупинення провадження у справі про банкрутство мають застосовуватися судами переважно, як спеціальні норми права, у всіх випадках, коли в суду за загальними правилами ГПК України виникає право зупинити провадження у справі, зокрема, й на підставі ст. 227 ГПК України, оскільки у справах про банкрутство законодавець в імперативному порядку заборонив таке зупинення провадження. В даному випадку зупинення провадження у справі 910/1614/20 за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт" арбітражного керуючого Бончака С.А. до 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на колишніх керівника та учасників боржника впливає на розгляд справи про банкрутство в цілому, на тривалість розгляду справи про банкрутство, що суперечить суті правової норми, викладеної у п. 17 ст. 39 КУзПБ.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах проти України.

Суд наголошує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 925/162/20.

З огляду на викладене, суд відмовляє ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» у задоволенні клопотання про зупинення розгляду його заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника та колишніх керівника та учасників боржника.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява ліквідатора, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Бончака С.А.

У ході виконання повноважень ліквідатора банкрута арбітражним керуючим Бончаком С.А. виявлено наступні обставини, які, на думку заявника, є підставою для покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника та колишніх керівника та учасників боржника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Загальна сума кредиторських вимог, затверджених господарським судом станом на 01.07.2020 складала 36 003 106,90 грн., в т.ч.: Головного управління ДПС у м. Києві на суму 35 801 509,90 грн., Головного управління ДПС у Вінницькій області на суму 201 597,00 грн.

Так, кредиторські вимоги Головного управління ДПС у м. Києві та Головного управління ДПС у Вінницькій області, які були визнані судом, ґрунтуються на судових рішеннях Вінницького окружного адміністративного суду.

В обґрунтування кредиторських вимог Головного управління ДПС у м. Києві покладено постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 15.11.2016 по справі № 802/1557/16-а та від 17.05.2016 по праві № 802/343/16-а.

Так, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.11.2016 по справі № 802/1557-16-а задоволено адміністративний позов Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області. Стягнуто з рахунків у банках, що обслуговують Товариство з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» до державного бюджету кошти в рахунок погашення податкового боргу по податку на додану вартість в сумі 10 395 888,00 грн. та по податку на прибуток в сумі 12 323 044,00 грн.

Адміністративним судом у вказаній постанові встановлені наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2015 Вінницькою ОДПІ на підставі акта перевірки № 1959/2202/38190003 від 31.07.2015 було винесено податкові повідомлення-рішення № 0003822202, яким відповідачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 10 395 888,00 грн., з яких 6 930 592,00 грн. - основний платіж, 3 465 296,00 грн. - штрафні санкції, та № 0003812202, яким відповідачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток на суму 12 323 044,00 грн., з яких 9 858 435,00 грн. - основний платіж, 2 464 609,00 грн. - штрафні санкції.

Встановлено, що дані податкові повідомлення-рішення № 0003822202 та № 0003812202 від 12.08.2015 оскаржувалися відповідачем у судовому порядку, однак постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2015, яка набрала законної сили згідно ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016, у задоволенні позовних вимог ТОВ «НК-Віфарт» було відмовлено.

Таким чином, станом на дату розгляду даної справи у суді за відповідачем рахується узгоджене грошове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 10 395 888,00 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 12 323 044,00 грн., яке уже набуло статусу податкового боргу. Наявність у відповідача даного податкового боргу також підтверджується копіями податкових повідомлень-рішень, розрахунком суми позову та копією ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016.

З огляду на викладене, господарським судом м. Києва, згідно ухвали від 05.04.2023 в справі №910/1614/20 зроблено висновок, що зобов`язання ТОВ «НК-Віфарт» зі сплати податку на додану вартість у розмірі 10 395 888,00 грн. та зі сплати податку на прибуток у розмірі 12 323 044,00 грн. виникли 28.04.2016 (момент набрання законної сили ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 по справі № 802/2995/15-а).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.05.2016 по справі № 802/343/16-а задоволено позов заступника керівника місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» податковий борг в сумі 540 953,92 грн., саме: 498 665,92 грн. податкового боргу з податку на додану вартість, перерахувавши на користь Державного бюджет України; 42 288,00 грн. податкового боргу з податку на прибуток приватних підприємств на користь місцевого бюджету.

Адміністративним судом у вказаній постанові встановлені наступні обставини.

Внаслідок порушення податкового законодавства щодо сплати податків та зборів у встановлені законом строки за відповідачем станом на 16.03.2016 рахуються податкові зобов`язання перед бюджетом у розмірі 540 953,92 грн. у тому числі: з податку на додану вартість у розмірі 489 665,92 грн., з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 42 288,00 грн.

Податковий борг з податку на додану вартість становить 498 665,92 грн., а саме: основний платіж - 498 594,92 грн., штрафна санкція - 71 грн.

Сплата, яка б погашала заборгованість за вказаний період відповідно до аналізу особового рахунку відсутня.

Вказана заборгованість виникла 30.11.2016 внаслідок порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з податку на додану вартість зазначеного у податкових деклараціях від 17.11.2015 (з уточнюючим розрахунком від 10.12.2015) та Податковий борг з податку на прибуток приватних підприємств становить 42 288,00 грн.

Сплата, яка б погашала заборгованість за вказаний період відповідно до аналізу особового рахунку відсутня.

Вказана заборгованість виникла 30.11.2015 внаслідок порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємства зазначеного у податковій декларації від 09.02.2015.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що зобов`язання ТОВ «НК-Віфарт» зі сплати податку на додану вартість у розмірі 498 665,92 грн. та зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 42 288,00 грн. виникли 30.11.2015.

Проаналізувавши обставини, на яких ґрунтується заборгованість боржника перед кредитором Головним управлінням ДПС у м. Києві, судом встановлено, що станом на 28.04.2016 податковий борг Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» складав 23 259 885,92 грн.

У свою чергу, кредиторські вимоги Головного управління ДПС у Вінницькій області ґрунтуються на постановах Вінницького окружного адміністративного суду від 31.05.2016 по справі № 802/644/16-а та від 05.09.2016 по справі № 802/1098/16-а.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.05.2016 по справі № 802/644/16-а задоволено адміністративний позов Бершадської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДПФС у Вінницькій області. Стягнуто з рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» до місцевого бюджету смт. Тростянець кошти в рахунок погашення податкового боргу на суму 144 862,00 грн.

Адміністративним судом у вказаній постанові встановлені наступні обставини.

Відповідно до картки обліку платника податків за ТОВ «НК-Віфарт» рахується податковий борг, зокрема по акцизному податку в сумі 144 862,00 грн.

Заборгованість по акцизному збору з юридичних осіб в сумі 144 862,00 грн. виникла внаслідок самостійно поданої відповідачем декларації акцизного податку від 16.11,2015 за жовтень 2015 року.

Податковим органом на адресу відповідача направлено податкову вимогу № 18 605-02 від 02.12.2015. Однак, визначена сума податкового зобов`язання відповідачем не сплачена, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

Враховуючи наявність податкового боргу та відсутність в матеріалах справи доказів оскарження податкової вимоги № 18605-02 від 02.12.2015, суд доходить висновку про стягнення заборгованості в сумі 144 862,00 грн. з рахунків ТОВ «НК-Віфарт».

З огляду на викладене, суд робить висновок, що зобов`язання ТОВ «НК-Віфарт» зі сплати заборгованості по акцизному збору з юридичних осіб в сумі 144 862,00 грн. виникли 02.12.2015.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.09.2016 по справі № 802/1098/16-а задоволено повністю адміністративний позов заступника керівника Калинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Калинівської об`єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» до місцевого бюджету смт. Літин кошти в розмірі 56 735,00 грн. у рахунок погашення податкового боргу.

Адміністративним судом у вказаній постанові встановлені наступні обставини.

Відповідно до даних облікової картки платника податків за ТОВ «НК-Віфарт» рахується податковий борг по акцизному податку в сумі 56 735,00 грн.

Заборгованість по акцизному податку в сумі 56 735,00 грн. виникла внаслідок самостійно поданих відповідачем декларацій акцизного податку за жовтень-листопад 2015 року.

Наявний податковий борг ТОВ «НК-Віфарт» з акцизного податку в загальній сумі 56 735,00 грн., підтверджується даними із облікової картки платника податку, податковими деклараціями, довідкою про податкову заборгованість. Доказів погашення податкового боргу станом на час розгляду справи ТОВ «НК-Віфарт» не надано.

Судом встановлено, що Вінницькою ОДПІ з метою погашення податкового боргу на адресу відповідача було направлено податкову вимогу від 01.02.2016 № 44-02 на суму 56 735,00 грн. Проте вказана податкова вимога залишилась без належного виконання.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що зобов`язання ТОВ «НК-Віфарт» зі сплати акцизного податку у розмірі 56 735,00 грн., виникло 01.02.2016.

Проаналізувавши обставини, на яких ґрунтується заборгованість боржника перед кредитором Головним управлінням ДПС у Вінницькій області, судом встановлено, що станом на 01.02.2016 податковий борг Товариства з обмеженою відповідальністю «НК- Віфарт» складав 201 597,00 грн.

Таким чином, сукупний розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» щонайменше перед двома кредиторами станом на 28.04.2016 складав 23 461 482,92 грн.

Проаналізувавши відповіді податкових органів та органів статистики на запити ліквідатора арбітражним керуючим Бончаком С.А. було виявлено, що звітність за останні 3 роки, що передували порушенню провадження в справі про банкрутство до органів статистики керівником TОB «НК-Віфарт» не подавалась.

Майнові активи боржника:

Розпорядником майна ТОВ «НК-Віфарт» Бончаком С.А., згідно отриманої інформації з Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлено наявність у боржника ТОВ «НК-Віфарт» дебіторської заборгованості у розмірі 12 555 621,23 грн. - дебітор ПП «Нафтотрейдинг», яке визнано банкрутом, згідно постанови Господарського суду Вінницької області від 09.10.2015 № 902/1255/15.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 20.01.2016 № 902/1255/15 було визнано ТОВ «НК-Віфарт» конкурсним кредитором у справі № 902/1255/15 з сумою вимог 12 555 621,23 грн.

У зв`язку з виявленням дебіторської заборгованості у розмірі 12 555 621,23 грн., розпорядником майна ТОВ «НК-Віфарт» проведено додаткову інвентаризацію активів та зобов`язань, згідно наказу № 02-02/225/2 від 13.05.2020 «Про проведення додаткової інвентаризації активів та зобов`язань» та складено Акт інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами та Протокол інвентаризаційної комісії станом на 13.05.2020.

На виконання Ухвали господарського суду м. Києва від 12.05.2020 АТ «Райффайзен Банк Аваль» листом №81-15-9/3803-БТ від 20.05.2020 повідомив розпорядника майна про наявність коштів на рахунку, належному боржнику, а саме на рахунку боржника НОМЕР_3 - залишок коштів станом на 20.05.2020 складав 5 150 грн. 00 коп. Останній рух коштів по рахунку відбувся 12.08.2016.

На підставі даної Інформації, розпорядником майна видано наказ № 02-02/225/3 від 29.05.2020 «Про проведення додаткової інвентаризації активів та зобов`язань», згідно якого внесено зміни до проведеної інвентаризації, складено Акт про результати інвентаризації грошових коштів від 29.05.2020 та Протокол інвентаризаційної комісії від 29.05.2020.

Отже розмір майнових активів боржника на дату порушення провадження у справі про банкрутство станом на 17.02.2020 складав - 12 560 771,23 грн., в т.ч.:

- дебіторська заборгованість, згідно ухвали Господарського суду Вінницької області від 20.01.2016 в справі № 902/1255/15, якою було визнано ТОВ «НК-Віфарт» конкурсним кредитором ПП «Нафтотрейдинг» у розмірі 12 555 621,23 грн.;

- залишок коштів на рахунку боржника UA 6638080500000000260054065999 в розмірі 5 150 грн. 00 коп.

З метою виявлення активів банкрута ліквідатором надіслано запити до установ (підприємств, організацій), що здійснюють реєстрацію та облік майна (майнових прав) чи адміністрування відповідних баз даних та отримано від них відповіді, за якими встановлено відсутність у боржника іншого майна, що підтверджується листами таких установ (відповіді в матеріалах справи).

Будь-які інші майнові активи в банкрута - ТОВ «НК-Віфарт» відсутні.

Як зазначає ліквідатор, аналізом фінансово-господарського стану неплатоспроможного підприємства встановлено ознаки неплатоспроможності підприємства та встановлено ознаки дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства. Відтак, вбачається відсутність будь-яких активів для задоволення вимог кредиторів TOB «НК-Віфарт».

Для проведення аналізу фінансового стану ТОВ «НК-Віфарт» з метою визначення економічних показників діяльності підприємства за період з 01.01.2013 по 31.12.2020 року ТОВ «Аудиторська фірма «Фінанси. Бізнес. Аудит» було використано нормативно-правові акти, чинні в Україні на дату написання Звіту, а також:

- Фінансова звітність за 2013 рік у складі: Ф № 1 Баланс «Звіт про фінансовий стан), Ф № 2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід);

- Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за 2014 рік у складі Ф№ 1-м Баланс та Ф № 2-м Звіт про фінансові результати;

- Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за 2015 рік у складі Ф№ 1-м Баланс та Ф № 2-м Звіт про фінансові результати;

- Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за період з 01.01.2016 по 30.06.2016 року у складі Ф№ 1 -м Баланс та Ф № 2-м Звіт про фінансові результати;

- Реєстр дебіторів станом на 01.07.2020 р.;

- Реєстр кредиторів станом на 01.07.2020 р.

Фінансова звітність надана ліквідатору з бази даних податкової служби за його запитом.

Також, проаналізовано звіт про проведену роботу розпорядника майна, ліквідатора ТОВ «НК-Віфарт» арбітражного керуючого Бончака С.А. та відомості щодо проведеної інвентаризації.

Так, в результаті проведеного аналізу наявності (відсутності) ознак дій з приховування чи доведення до банкрутства або фіктивного банкрутства підприємства та визначення ознак втрати або відновлення платоспроможності встановлено наступне:

Аналіз наявності (відсутності) ознак дій з приховування чи доведення до банкрутства або фіктивного банкрутства підприємства та визначення ознак втрати або відновлення платоспроможності

- Визначення ознак фіктивного банкрутства

Фіктивним може бути визнано банкрутство в разі, коли підприємство-боржник не задовольнило вимог кредиторів та зобов`язань перед бюджетом у повному обсязі, за наявності у нього на це можливості, на момент його звернення до господарського суду із заявою про визнання своєї неплатоспроможності.

З метою визначення ознак фіктивного банкрутства визначається показник забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами шляхом зіставлення суми активів боржника із сумою його зобов`язань.

У разі, коли за результатами розрахунків показник забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами перевищує одиницю при нульовій або позитивній рентабельності, це свідчить про наявність ознак фіктивного банкрутства на підприємстві.

Під час виявлення ознак фіктивного банкрутства враховується наявність офіційної заяви власника або службової особи підприємства-боржника до господарського суду щодо порушення провадження у справі про банкрутство стосовно цього підприємства, на підставі якої винесено відповідну ухвалу суду, та фактичної можливості задоволення вимог кредиторів, у тому числі зобов`язань перед бюджетом, у повному обсязі на момент звернення до суду.

Результати проведеного аналізу свідчать про наявність ознак фіктивного банкрутства TOB "НК-Віфарт" за період з 01.01.2013р. по 31.12.2020р.

- Визначення ознак дій з доведення до банкрутства

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору, є злочином відповідно до кримінального законодавства.

З метою встановлення ознак дій, які довели ТОВ "НК-Віфарт" до банкрутства, варто проаналізувати рівень забезпечення зобов`язань кредиторів за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство з 01.01.2013р. по 31.12.2020 р.

За результатами проведеного аналізу можна зробити висновок про погіршення показників забезпечення зобов`язань боржника його активами.

З метою з`ясування причини негативних змін цих показників проаналізовано ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/1502/17 від 30.01.2017 р., у якій містяться відомості про проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 32015020000000076 від 19.08.2015 за ознаками кримінального правопорушення. Також у цій ухвалі наведено посилання на матеріали планової документальної виїзної перевірки (акт № 1959/2202/38190003) за якою проведено донарахування штрафних санкцій ТОВ «НК-Віфарт» на суму 16789024 грн. За результатами перевірки було винесено податкові повідомлення-рішення з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму 22 718 932 грн. Станом на 01.07.2020 р. суми штрафних санкцій, нарахованої пені, та судових витрат складає 36 003 106,90 грн.

Таким чином, ознаки умисних дій керівних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, а також дії доведення до банкрутства ТОВ "НК-Віфарт" встановлено на підставі інформації, яка міститься в Ухвалі по справі № 127/1502/17 від 03.01.2017 р., та підтверджується розрахунковими коефіцієнтами визначеними переліком показників, що використовуються при здійсненні поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджені наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 р. № 114.

- Визначення ознак дій з приховування банкрутства

Ознаками приховування банкрутства є встановлення фактів подачі боржником недостовірних відомостей у фінансовій звітності, а також в інших документах, які свідчать про його позитивний фінансовий та майновий стан при стійкій фінансовій неплатоспроможності.

До ознак приховуваного банкрутства належать:

- надання третім особам (установам, державним установам, постачальникам, покупцям) завідома неправдивої інформації про фінансово-господарський стан підприємства;

- можливість визнання причинного зв`язку між наданою інформацією та збитками, які зазнала третя особа.

Навмисне погіршення фінансово-господарського стану підприємства можна визначити за такими основними ознаками:

- збитковість діяльності протягом двох років;

- відхилення показників ліквідності від граничного значення;

- зупинення платежів, що триває понад три місяці, за наявності боргових зобов`язань, строки платежів за якими настали;

- наявність значної (понад триста мінімальних розмірів заробітної плати) суми непогашених боргових зобов`язань, строки платежів за якими настали більше як три місяці тому;

- наявність значної суми непогашених боргових зобов`язань, визнаних юридичною особою-боржником або підтверджені виконавчими документами;

- наявність у підприємства значної суми непогашених штрафів, пені, неустойки, визнаних у судовому порядку, за невиконання умов договорів та недотримання вимог законодавства;

- наявність заяви про порушення провадження у справі про банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду господарським судом, або провадження у справі про банкрутство цієї юридичної особи.

Справу про банкрутство ТОВ "НК-Віфарт" відкрито ухвалою суду від 01.07.2020 р. Для аналізу наявності ознак приховування банкрутства розглядається період до порушення справи про банкрутство з 01.01.2013р. по 01.07.2020 р.

Протягом проаналізованого періоду коефіцієнт абсолютної ліквідності у ТОВ «НК-Віфарт» постійно зменшується, що свідчить про низьку частину поточних зобов`язань, яке Товариство може погасити негайно за рахунок грошових коштів.

Коефіцієнт поточної ліквідності нижче свого нормативного значення, що характеризує неможливість боржника погасити за рахунок власних оборотних активів свої зобов`язання станом на 31.12.2020 р.

Таким чином, відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених Наказом Міністерства економіки України №1361 від 26.10.2010р., наявні ознаки приховування банкрутства ТОВ "НК- Віфарт" за період 01.01.2013р. по 31.12.2020 р.

- Визначення ознак втрати платоспроможності

Поточною неплатоспроможністю характеризується фінансовий стан Товариства, якщо на конкретний момент у зв`язку з випадковим збігом обставин суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідно до законодавчого визначення розглядається як неспроможність суб`єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку сплати грошових зобов`язань перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов`язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце в разі, коли на початку і наприкінці звітного кварталу присутні ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття і коефіцієнт забезпечення власними засобами наприкінці звітного кварталу менші за їхні нормативні значення -1,0 та 0,1.

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менший за 1,0 і підприємство не отримало прибутку, такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності. У такому разі задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Згідно проведених в ході аналізу розрахунків у ТОВ «НК-Віфарт» станом на 01.07.2020 р. та 31.12.2020 р. присутні ознаки поточної неплатоспроможності, коефіцієнт покриття становить

У зв`язку з тим, що за аналізом 2013 р. - 2015 р. (до дати порушення справи про банкрутство) коефіцієнт покриття більше за 1,0, а товариство отримувало прибуток (за весь аналізований період має прибуткову діяльність), станом на 01.07.2020 та 31.12.2020 р. у ТОВ «НК-Віфарт» вже наявні ознаки надкритичної неплатоспроможності, що передбачає застосування ліквідаційної процедури.

Причинами втрати платоспроможності ТОВ "НК-Віфарт" є зовнішні та внутрішні чинники, які впливають на діяльність Товариства.

Вагомим зовнішнім чинником є проведення планової перевірки за результатами якої донараховано податки, нараховано штрафні санкції та пеню.

З метою виявлення ознак неплатоспроможності ТОВ "НК-Віфарт", ознак дій з приховування стійкої фінансової неспроможності, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, проведено аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, аналіз інвестиційної діяльності боржника та його становища на ринках за період з 01.01.2013р. по 31.12.2020 року.

За результатами проведеного аналізу встановлено, що ТОВ "НК-Віфарт" перебуває у скрутному фінансовому стані, причинами чого та втрати платоспроможності є як зовнішні так і внутрішні чинники, які впливають на діяльність Товариства, що відображається за наступними критеріями:

- Неліквідний баланс та нестійка фінансова ситуація протягом аналізованого періоду, у зв`язку з чим продовження діяльності ТОВ "НК-Віфарт" є економічно нерентабельним та безприбутковим.

- Показники поточної платоспроможності ТОВ "НК-Віфарт" за аналізований період мають постійну динаміку на її зниження аж до отримання від`ємного значення, що відповідає законодавчому визначенню його як боржника.

- Мають місце ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства.

- Резерви підвищення ефективності функціонування ТОВ "НК-Віфарт"є реформованими, у зв`язку з чим неможливе проведення його фінансового оздоровлення та відновлення платоспроможності.

Також згідно проведеного аналізу за аналізований період встановлено: наявність ознак фіктивного банкрутства ТОВ "НК-Віфарт"; наявність ознак дій з доведення до банкрутства ТОВ "НК-Віфарт"; наявність ознак дій з приховування банкрутства ТОВ "НК-Віфарт".

Показники платоспроможності свідчить про наявність ознак надкритичної неплатоспроможності ТОВ "НК-Віфарт". Поліпшення фінансово-господарського стану Товариства та виведення його з неплатоспроможного стану шляхом використання санаційних процедур не вбачається. Розрахунки з кредиторами можливі через застосування до боржника ліквідаційної процедури шляхом реалізації наявних активів та припинення господарської діяльності ТОВ "НК-Віфарт".

Значення з показником « 0» свідчить про відсутність даних для обчислення, тоді, як нормативні показники повинні змінюватися, та бути більше « 0». Отже, показники за 2013 - 2015 роки свідчили про здатність підприємства продовжувати свою діяльність, а після планової перевірки та донарахувань штрафних санкцій , зокрема станом на 01.07.2020 р. та 31.12.2020 р. показники вже свідчать про суттєву невизначеність, яка обумовлює сумніви щодо здатності підприємства продовжувати свою діяльність безперервно.

Заперечуючи проти заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на колишніх керівників та засновників боржника, відповідачами зазначено наступне.

Так, відповідачами зазначено про недоліки проведеного аналізу фінансово-господарської звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт». На думку відповідачів, ліквідатором в порушення п. 21 розділу ІІІ Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затвердженого наказом Міністерства економіки України № 14 від 19.01.2006, проведеного аналіз показників діяльності товариства за період з 2013 року по 1-ше півріччя 2016 року включно замість показників за попередні три календарні роки до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідачами зазначено, що заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» не містить обґрунтування наявності складу господарського правопорушення із значенням конкретного діяння, яке призвело до неплатоспроможності боржника.

На думку відповідачів, зазначене ліквідатором обґрунтування втрати Товариством з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» платоспроможності не є переконливим, оскільки відповідачами у період перебування в статусі учасників та керівників боржника вживалися усі заходи для оскарження податкових повідомлень-рішень податкового органу, прийнятих на підставі Акту перевірки № 1959/2202/38190003 від 31.07.2015.

Відповідачами зазначено, що 09.12.2016 засновники ТОВ «НК-Віфарт» на підставі договору купівлі-продажу корпоративних прав (частки) в статутному капіталі боржника продали належні їм частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» Товариству з обмеженою відповідальністю «Мітра Україна». З цього моменту також був змінений директор боржника. На момент продажу часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт», на думку відповідачів, боржник вів прибуткову діяльність, що не заперечується ліквідатором арбітражним керуючим Бончаком С.А. у поданій заяві.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої ліквідатором заяви з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (наразі - КУзПБ).

Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Отже одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Тому створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів забезпечує недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци другий, третій частини другої статті 61 КУзПБ).

Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора або кредитора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Метою субсидіарної відповідальності як інституту є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника; об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів; суб`єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ; суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).

Тлумачення положень частини другої статті 61 КУзПБ із застосуванням філологічного, системного та телеологічного (цільового) способів її інтерпретації свідчить, що у ній закріплено припис згідно з яким суб`єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

До третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням його до банкрутства частини другої статті 61 КУзПБ відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи (див. висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16, від 10.12.2020 у справі 922/1067/17.

Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в т.ч. принципу добросовісності. Тобто до суб`єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема у:

- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання ("фірмами одноденками" тощо);

- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;

- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;

- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;

- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;

- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;- використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;

- вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.

Наведений перелік прикладів не є вичерпним.

Тлумачення частини другої статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).

Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

У цьому разі відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав.

Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.

Отже, якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. В силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої поведінки (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 по справі № 910/17743/18.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні ЄСПЛ від 19.12.1997 у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Так, для з`ясування ознак доведення до банкрутства ліквідатор має проаналізувати сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом (вказівкою) керівника, засновників (учасників) боржника, інших осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника (див. постанови Верховного Суду від 02.09.2021 у справі № 910/3438/13, від 07.10.2021 у справі № 914/3812/15, від 14.12.2021 у справі № 914/71/19, від 08.02.2022 у справі № 916/100/20).

Отже, для ініціювання застосування інституту субсидіарної відповідальності ліквідатору, перед зверненням до суду, необхідно провести детальний аналіз фінансового стану та господарської діяльності банкрута за три роки до дати відкриття провадження у справи про банкрутство та з`ясувати причинно-наслідкові зв`язки між діями засновника (учасника, акціонера, директора, іншого учасника) банкрута і настанням негативних для кредиторів наслідків щодо незадоволення їх кредиторських вимог.

Водночас суд звертає увагу, що положення частини другої статті 61 КУзПБ закріплюють та гарантують ліквідатору боржника, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, право на звернення до господарського суду із заявою про покладення на винних осіб за доведення боржника до банкрутства субсидіарної відповідальності, що є реалізацією принципу безсумнівної повноти дій у ліквідаційній процедурі.

Однак таке звернення ліквідатора боржника має бути аргументованим, містити виклад обставин з наданням підтверджуючих доказів, які свідчать про наявність стверджуваного правопорушення зі сторони особи (осіб) винних за твердженням ліквідатора у доведенні боржника до банкрутства. Доведення до банкрутства для покладення субсидіарної відповідальності має відбуватись на підставі документів та фактичних даних, здобутих у процедурах банкрутства.

Саме на ліквідатора як заявника відповідно до приписів частини другої статті 61 КУзПБ, статей 74, 76, 77 ГПК України покладається обов`язок доведення причинно-наслідкового зв`язку між винними діями чи бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків для боржника у вигляді неплатоспроможності, відсутності у нього активів для задоволення вимог визнаних судом кредиторів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 911/2581/14 (911/1311/22).

Ліквідатором на підтвердження обставин, викладених у заяві, долучено витяги з реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо боржника станом на 01.01.2014, 01.01.2015, 01.01.2016 та 01.05.2016, звіт за наслідками проведення аналізу фінансового стану ТОВ «НК-Віфарт», звіт ліквідатора та ліквідаційного балансу ПП «Нафтотрейдинг» від 30.05.2023 № 02-01/34/46, протокол комітету кредиторів № 2 від 30.05.2023.

Дослідивши долучені до заява ліквідатора документи, судом встановлено, що вона не містить визначених та підтверджених заявником конкретних дій, вчинених відповідачами, які становлять склад правопорушення доведення до банкрутства, а також доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між такими діями відповідачів у періоді до 09.12.2016 р. (дати продажу корпоративних прав) та банкрутством Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Віфарт".

Крім того, ліквідатором у поданій заяві не визначено самого складу правопорушення (частина 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства), а саме: об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони.

Проведений ліквідатором арбітражним керуючим Бончаком С.А. аналіз структури та моменту виникнення кредиторської заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт», а також долучені відомості з проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника не є у розумінні Господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами доведення відповідачами Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» до банкрутства.

Зазначені ліквідатором у поданій заяві обставини щодо визнання ухвалою Господарського суду Вінницької області від 20.01.2016 по справі № 902/1255/15 Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» конкурсним кредитором у справі № 902/1255/15 з сумою вимог 12 555 621,23 грн. навпаки свідчать про те, що у період, коли засновниками та керівником боржника були ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , товариство вживало заходи зі стягнення на користь боржника дебіторської заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у редакції, чинній станом на момент зміни учасників та керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт», звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

З урахуванням того, що останньою звітністю, яку подавало Товариство з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» є Фінансова звітність за 2013 рік у складі: Ф № 1 Баланс «Звіт про фінансовий стан), Ф № 2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід); Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за 2014 рік у складі Ф№ 1-м Баланс та Ф № 2-м Звіт про фінансові результати; Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за 2015 рік у складі Ф№ 1-м Баланс та Ф № 2-м Звіт про фінансові результати; Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за період з 01.01.2016 по 30.06.2016 року у складі Ф№ 1 -м Баланс та Ф № 2-м Звіт про фінансові результати, суд зазначає, що товариство у період, коли засновниками та керівником боржника були ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , звітувало у встановленому законом порядку. Лише після зміни складу учасників та керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» у грудні 2016 року боржником не подавалася звітність до контролюючих органів, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами та не заперечується ліквідатором.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, а також обставини, викладені у поданій заяві, суд зазначає, що ліквідатором не обґрунтовано належними доказами наявності підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності колишніх керівника та учасників боржника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Ліквідатором не доведено обставин того, що неможливість погашення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» виникла саме внаслідок дій (бездіяльності) вказаних посадових осіб товариства.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» арбітражного керуючого Бончака С.А. у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити заявнику у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

2. Відмовити ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю «НК-Віфарт» арбітражного керуючого Бончака С.А. у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14.03.2024

Суддя Д.В. Мандичев