Рішення

від 15.03.2024 по справі 910/178/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.03.2024Справа № 910/178/24Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж", м. Київ

про стягнення 63 829,65 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.01.2024 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 35 520,93 грн, суми 3% річних в розмірі 5 361,40 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 22 947,32 грн, у зв`язку неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором на постачання теплової енергії №4541591-01 від 14.12.2018 року в частині оплати вартості спожитої теплової енергії.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідачів, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 15.01.2024 року.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600078935607 отримав ухвалу суду від 15.01.2024 про відкриття провадження у справі 30.01.2024.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 14.02.2024 року (включно).

13.02.2024 року відповідачем засобами поштового зв`язку було надіслано на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів наявності заборгованості, а рахунки-фактури, акти звіряння, акти приймання-передавання товарної продукції, облікові картки та довідки про нарахування за теплову енергію не є первинними доказами, які доводять обґрунтованість позовних вимог. Також відповідачем зазначено, що здійснене позивачем нарахування сум 3% річних та інфляційних втрат є апріорі некоректним з огляду на недоведеність суми основного боргу, окрім того, позивачем здійснене нарахування 3% річних та інфляційних втрат за січень 2021 року без врахування перерахування суми боргу.

29.02.2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що за період з січня 2020 року по 01.03.2022 року відповідачем частково здійснювались оплати спожитої теплової енергії в результаті чого неоплаченою залишилась сума в розмірі 35 520,93 грн. При цьому, як зазначено позивачем, за увесь період дії договору у відповідача не виникало жодних претензій з приводу здійснених нарахувань. У відповіді позивачем також зазначено, що нарахування фінансових санкцій здійснене у відповідності до чинного законодавства.

Правом на подачу до суду заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.12.2018 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (теплопостачальна організація), та Публічним акціонерним товариством «Трест «Київелектромонтаж» (змінено сторону договору (зміна найменування) на Приватне акціонерне товариство «Трест «Київелектромонтаж» Додатковою угодою від 01.12.2021 року до Договору) (абонент), було укладено Договір на постачання теплової енергії №4541591-01 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії.

Відповідно до п. 2.2.1. Договору теплопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Згідно з п. 2.3.2. Договору абонент зобов`язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до Договору.

Абонент, що має вузол обліку теплової енергії, щомісячно надає теплопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у Додатку №1 до Договору. У разі оснащення вузлом розподільного обліку, обсяг спожитої теплової енергії визначається за його показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі. (пункти 5.2., 5.3. Договору).

Цей Договір набуває чинності з 01.05.2018 року та діє до 15.04.2019 року. (п. 8.1. Договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. (п 8.4. Договору).

Додатком №4 до Договору сторони погодили абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно ЗУ «Про заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.

Пунктом 3 Додатку №4 до Договору встановлено, що абонент самостійно щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: просп. Повітрофлотський, 58, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК), акт виконаних робіт.

Додатком №8 до Договору погоджено адресу об`єкта опалення, а саме: м. Київ, вул. Леваневського, 7 (особовий рахунок №4541591-01) площею 351,7 кв.м.

Згідно Акту прийняття на абонентський облік вузла комерційного обліку теплової енергії №028 позивачем прийнято на абонентський облік вузол з 02.10.2018 року по 28.09.2022 року.

За період з 01.01.2020 року по 01.03.2022 року, як зазначає позивач, за відповідачем утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 35 520,93 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи показаннями приладів обліку теплової енергії та актами приймання-передачі теплової енергії за вказаний період.

Звертаючись до суду позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з оплати поставленої позивачем теплової енергії згідно Договору у розмірі 35 520,93 грн за період з січня 2020 року по березень 2022 року включно. Крім того, позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 22 947,32 грн та 3% річних у розмірі 5 361,40 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що позивачем не додано до позову належних доказів наявності заборгованості, а рахунки-фактури, акти звіряння, акти приймання-передавання товарної продукції, облікові картки та довідки про нарахування за теплову енергію не є первинними доказами, які доводять наявність заборгованості. Також відповідачем зазначено, що здійснене позивачем нарахування сум 3% річних та інфляційних втрат є апріорі некоректним з огляду на недоведеність суми основного боргу, окрім того, позивачем здійснене нарахування 3% річних та інфляційних втрат за січень 2021 року без врахування перерахування суми нарахованих платежів за цей період.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором енергопостачання, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про теплопостачання" він регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (надалі - Правила) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).

Умовами п.п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина 1 статті 9 Закону України "Про теплопостачання").

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (абзац 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").

Облік споживання теплової енергії у будинку за адресою м. Київ, вул. Леваневського, буд. 7 здійснюється за особовим рахунком №4541591.

Оскільки відповідач є споживачем теплової енергії, поставленої до нежитлового приміщення за вказаною адресою, окремий облік теплоспоживання відповідача пропорційно його опалювальній площі (351,7 кв.м.) здійснюється за особовим рахунком 4541591-01.

На виконання умов Договору на постачання теплової енергії позивачем за період з січня 2020 по березень 2022 було поставлено теплову енергію на загальну суму 59 418,44 грн, на підтвердження чого позивачем надано:

- рахунки-фактури;

- акти звіряння розрахунків за теплову енергію;

- акти приймання-передачі товарної продукції;

- облікові картки;

- довідки про нарахування за теплову енергію;

- корінці наряду;

- відомості реєстрації параметрів теплоспоживання.

Таким чином матеріалами справи підтверджується постачання позивачем теплової енергії відповідачу загальною вартістю 224 414,02 грн (при цьому, у квітні 2021 року здійснено перерахунок за грудень 2020, січень-лютий 2021 року у бік зменшення на 91 095,22 грн, а у серпні 2021 року здійснено перерахунок за листопад-грудень 2020 року та за лютий-березень-квітень у бік зменшення на 706,88 грн), а відповідачем в свою чергу не спростовано надання йому таких послуг і оплату здійснено лише на суму в розмірі 175 853,98 грн.

При цьому, заперечення відповідача щодо того, що рахунки-фактури, акти звіряння, акти приймання-передавання товарної продукції, облікові картки та довідки про нарахування за теплову енергію не є первинними доказами, які доводять наявність заборгованості оцінюються судом критично.

Так, відповідно до пункту 3 Додатку №4 до Договору відповідач повинен самостійно щомісяця з 12 по 15 число отримати в ЦОК за адресою: просп. Повітрофлотський, 58, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК) та акт виконаних робіт.

Однак, відповідачем не надано до суду доказів дотримання ним вказаного пункту Договору, як і не надано обґрунтованих доказів в підтвердженням неотримання ним послуг з постання теплової енергії, з урахуванням часткового проведення відповідачем сплат за спірний період.

Також, відповідачем не обґрунтовано своїх заперечень, із посиланням на матеріали справи та умови Договору, в частині того, що на його думку є належним первинним доказом споживання теплової енергії, враховуючи, що відповідач є споживачем теплової енергії, поставленої до нежитлового приміщення за адресою м. Київ, вул. Леваневського, буд. 7 і окремий облік теплоспоживання відповідача (пропорційно його опалювальній площі (351,7 кв.м.) згідно умов Договору) здійснюється за особовим рахунком 4541591-01, за яким відсутній особовий комерційний прилад обліку спожитої теплової енергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось вище, Додатком №4 до Договору сторони погодили, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно ЗУ «Про заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. Абонент самостійно щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: просп. Повітрофлотський, 58, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК), акт виконаних робіт.

Таким чином, відповідач повинен був оплачувати надані позивачем послуги не пізніше початку розрахункового періоду (місяця), а отже станом на момент розгляду справи відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань за Договором з оплати теплової енергії, доказів зворотного до матеріалів справи не надав.

При цьому, відповідачем оплачено вартість спожитої теплової енергії у загальному розмірі 175 853,98 грн, однак оплату залишку вартості спожитої теплової енергії в розмірі 35 520,93 грн відповідачем не здійснено.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись наведеними нормами процесуального закону, суд приходить до висновку, що відповідачем не спростовано тверджень позивача щодо наявності у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 35 520,93 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг боргу відповідача за Договором (з оплати поставленої теплової енергії у період з січня 2020 року по березень 2022 року) у розмірі 35 520,93 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 22 947,32 грн та 3% річних у розмірі 5 361,40 грн, нарахованих за період 01.02.2020 по 30.09.2023.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Відповідачем контррозрахунку заявлених позивачем до стягнення сум фінансових санкцій не надано.

При цьому, судом враховано заперечення відповідача щодо того, що позивачем здійснене нарахування 3% річних та інфляційних втрат за січень 2021 року без врахування перерахування суми нарахованих платежів за цей період та встановлено, що розрахунок фінансових санкцій здійснеео в межах Умов Договору та вказаних вище норм.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 22 947,32 грн та 3% річних у розмірі 5 361,40 грн є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі із стягненням з відповідача боргу у розмірі 35 520,93 грн, інфляційних витрат у розмірі 22 947,32 грн та 3% річних у розмірі 5 361,40 грн.

Судовий збір, у розмірі 2 684,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Трест «Київелектромонтаж» (ідентифікаційний код 04012750, місцезнаходження: 03148, м. Київ, вул. Верховинця Василя, буд. 10) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (ідентифікаційний код 40538421, місцезнаходження: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5) суму заборгованості в розмірі 35 520,93 грн (тридцять п`ять тисяч п`ятсот двадцять гривень 93 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 22 947,32 грн (двадцять дві тисячі дев`ятсот сорок сім гривень 32 копійки), суму 3% річних в розмірі 5 361,40 грн (п`ять тисяч триста шістдесят одна гривна 40 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривни 00 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Сергій МОРОЗОВ