Постанова

від 26.06.2024 по справі 910/178/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2024 р. Справа№ 910/178/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2024

у справі №910/178/24 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго",

до Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж",

про стягнення 63 829,65 грн, -

УСТАНОВИВ:

03.01.2024 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 35 520,93 грн, суми 3% річних в розмірі 5 361,40 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 22 947,32 грн, у зв`язку неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором на постачання теплової енергії №4541591-01 від 14.12.2018 в частині оплати вартості спожитої теплової енергії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2024 у справі №910/178/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж" (ідентифікаційний код 04012750, місцезнаходження: 03148, м. Київ, вул. Верховинця Василя, буд. 10) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (ідентифікаційний код 40538421, місцезнаходження: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5) суму заборгованості в розмірі 35 520,93 грн (тридцять п`ять тисяч п`ятсот двадцять гривень 93 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 22 947,32 грн (двадцять дві тисячі дев`ятсот сорок сім гривень 32 копійки), суму 3% річних в розмірі 5 361,40 грн (п`ять тисяч триста шістдесят одна гривна 40 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривни 00 копійок).

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що матеріалами справи підтверджується постачання позивачем теплової енергії відповідачу загальною вартістю 224 414,02 грн (при цьому, у квітні 2021 року здійснено перерахунок за грудень 2020, січень-лютий 2021 року у бік зменшення на 91 095,22 грн, а у серпні 2021 року здійснено перерахунок за листопад-грудень 2020 року та за лютий-березень-квітень у бік зменшення на 706,88 грн), а відповідачем в свою чергу не спростовано надання йому таких послуг і оплату здійснено лише на суму в розмірі 175 853,98 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Трест "Київелектромонтаж" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2024 у справі №910/178/24 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що суд першої інстанції прийняв рішення за неповного з`ясування обставин, і не дослідив заперечення відповідача проти позовних вимог і недоведеності наявності та розміру основного боргу, нарахування та розміру 3% річних та інфляційних втрат. Відповідач зазначав, що згідно з правилами розподілу доказування, позивач повинен довести обґрунтованість заявленого ним обсягу поставленої та несплаченої теплової енергії, наявність та період заборгованості, її розмір. Наявність обов`язку споживача за нормами матеріального права здійснювати розрахунки за спожиту теплову енергію не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення обсягів та розміру заборгованості, яка є предметом спору (постанова ВС від 09.11.2021 у справі №910/17661/19), однак всупереч зазначеному суд першої інстанції установив наявність заборгованості за Договором, її розмір на підставі неналежних, недопустимих та недостовірних доказів.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж" у справі №910/178/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд залишити рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2024 у справі №910/178/24 без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ТРЕСТ «КИЇВЕЛЕКТРОМОНТАЖ» без задоволення. В обґрунтування свого відзиву позивач зазначав, що доводи позивача під час розгляду справи судом І-ї інстанції доведені належними та допустимими доказами, судом всебічно та об`єктивно розглянуті, Рішення першої інстанції є обґрунтованим та законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому скасуванню не підлягає. Ураховуючи умови Договору та положення чинного законодавства України, відповідач зобов`язаний здійснювати оплату за спожиту теплову енергію. Натомість відповідачем не надано жодного документа на підтвердження повної оплати за Договором і не надано доказів на спростування виникнення заборгованості. Отже, обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, належним чином доведені, натомість відповідачем на спростування позовних вимог належних доказів не надано.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як убачається із матеріалів справи, 14.12.2018 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (теплопостачальна організація), та Публічним акціонерним товариством "Трест "Київелектромонтаж" (змінено сторону договору (зміна найменування) на Приватне акціонерне товариство "Трест "Київелектромонтаж" Додатковою угодою від 01.12.202 до Договору) (абонент), було укладено Договір на постачання теплової енергії №4541591-01 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого предметом Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії.

Відповідно до п. 2.2.1. Договору теплопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Згідно з п. 2.3.2. Договору абонент зобов`язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до Договору.

Абонент, що має вузол обліку теплової енергії, щомісячно надає теплопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у Додатку №1 до Договору. У разі оснащення вузлом розподільного обліку, обсяг спожитої теплової енергії визначається за його показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі (пункти 5.2., 5.3. Договору).

Цей Договір набуває чинності з 01.05.2018 та діє до 15.04.2019 (п. 8.1. Договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п 8.4. Договору).

Додатком №4 до Договору сторони погодили абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно ЗУ "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.

Пунктом 3 Додатку №4 до Договору установлено, що абонент самостійно щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: просп. Повітрофлотський, 58, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК), акт виконаних робіт.

Додатком №8 до Договору погоджено адресу об`єкта опалення, а саме: м. Київ, вул. Леваневського, 7 (особовий рахунок №4541591-01) площею 351,7 кв.м.

Згідно Акту прийняття на абонентський облік вузла комерційного обліку теплової енергії №028 позивачем прийнято на абонентський облік вузол з 02.10.2018 по 28.09.2022.

Звертаючись з позовом, позивач зазначав, що за період з 01.01.2020 по 01.03.2022 за відповідачем утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 35 520,93 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи показаннями приладів обліку теплової енергії та актами приймання-передачі теплової енергії за вказаний період.

Отже, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість з оплати поставленої позивачем теплової енергії згідно Договору у розмірі 35 520,93 грн за період з січня 2020 року по березень 2022 року включно. Крім того, позивач зазначав про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 22 947,32 грн та 3% річних у розмірі 5 361,40 грн.

З матеріалів справи слідує, що відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що позивачем не додано до позову належних доказів наявності заборгованості, а рахунки-фактури, акти звіряння, акти приймання-передавання товарної продукції, облікові картки та довідки про нарахування за теплову енергію не є первинними доказами, які доводять наявність заборгованості. Також відповідачем зазначено, що здійснене позивачем нарахування сум 3% річних та інфляційних втрат є апріорі некоректним з огляду на недоведеність суми основного боргу, окрім того, позивачем здійснене нарахування 3% річних та інфляційних втрат за січень 2021 року без урахування перерахування суми нарахованих платежів за цей період.

Розглянувши вимоги позивача у позовній заяві та відповідача у апеляційній скарзі та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України установлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Суд, дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором енергопостачання, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України установлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не установлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про теплопостачання" він регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (надалі - Правила) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).

Умовами п.п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина 1 статті 9 Закону України "Про теплопостачання").

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (абзац 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").

За загальним правилом вартість послуги з постачання теплової енергії встановлюється за формулою: кількість спожитої теплової енергії по конкретному житловому будинку ділиться щомісячно пропорційно опалювальній площі житлових та нежитлових приміщень (при відсутності індивідуальних приладів обліку) між її споживачами, яким належить нерухомість, що знаходиться у цьому будинку, та множиться на тариф, затверджений в установленому порядку та спосіб. Отже, складовими такого розрахунку є: опалювальна площа приміщення, в яке здійснюється теплопостачання; вартість (тариф) одиниці поставленого теплоносія; кількість спожитої теплової енергії.

Натомість, відсутність інформації хоча би по одній зі складових розрахунку унеможливлює встановлення кількості та вартості спожитої теплової енергії.

Суд зазначає, що облік споживання теплової енергії у будинку за адресою м. Київ, вул. Леваневського, буд. 7 здійснюється за особовим рахунком №4541591.

Оскільки відповідач є споживачем теплової енергії, поставленої до нежитлового приміщення за вказаною адресою, окремий облік теплоспоживання відповідача пропорційно його опалювальній площі (351,7 кв.м.) здійснюється за особовим рахунком 4541591-01.

На виконання умов Договору на постачання теплової енергії позивачем за період з січня 2020 року по березень 2022 року було поставлено теплову енергію на загальну суму 59 418,44 грн, на підтвердження чого позивачем надано:

- рахунки-фактури;

- акти звіряння розрахунків за теплову енергію;

- акти приймання-передачі товарної продукції;

- облікові картки;

- довідки про нарахування за теплову енергію;

- корінці наряду;

- відомості реєстрації параметрів теплоспоживання.

Таким чином матеріалами справи підтверджується постачання позивачем теплової енергії відповідачу загальною вартістю 224 414,02 грн (при цьому, у квітні 2021 року здійснено перерахунок за грудень 2020, січень-лютий 2021 року у бік зменшення на 91 095,22 грн, а у серпні 2021 року здійснено перерахунок за листопад-грудень 2020 року та за лютий-березень-квітень у бік зменшення на 706,88 грн), а відповідачем в свою чергу не спростовано надання йому таких послуг і оплату здійснено лише на суму в розмірі 175 853,98 грн.

При цьому, заперечення відповідача щодо того, що рахунки-фактури, акти звіряння, акти приймання-передавання товарної продукції, облікові картки та довідки про нарахування за теплову енергію не є первинними доказами, які доводять наявність заборгованості оцінюються судом критично, з урахуванням часткової оплати наданих позивачем послуг відповідачу за спірний період.

Крім того, відповідно до пункту 3 Додатку №4 до Договору відповідач повинен самостійно щомісяця з 12 по 15 число отримати в ЦОК за адресою: просп. Повітрофлотський, 58, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК) та акт виконаних робіт.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів дотримання ним вказаного пункту Договору, як і не надано обґрунтованих доказів в підтвердженням неотримання ним послуг з постання теплової енергії, з урахуванням часткового проведення відповідачем сплат за спірний період.

Також, відповідачем не обґрунтовано своїх заперечень, із посиланням на матеріали справи та умови Договору, в частині того, що на його думку є належним первинним доказом споживання теплової енергії, ураховуючи, що відповідач є споживачем теплової енергії, поставленої до нежитлового приміщення за адресою м. Київ, вул. Леваневського, буд. 7 і окремий облік теплоспоживання відповідача (пропорційно його опалювальній площі (351,7 кв.м.) згідно умов Договору) здійснюється за особовим рахунком 4541591-01, за яким відсутній особовий комерційний прилад обліку спожитої теплової енергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось вище, Додатком №4 до Договору сторони погодили, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно ЗУ "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. Абонент самостійно щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: просп. Повітрофлотський, 58, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК), акт виконаних робіт.

Таким чином, відповідач повинен був оплачувати надані позивачем послуги не пізніше початку розрахункового періоду (місяця), а отже станом на момент розгляду справи відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань за Договором з оплати теплової енергії, доказів зворотного до матеріалів справи не надав.

При цьому, відповідачем оплачено вартість спожитої теплової енергії у загальному розмірі 175 853,98 грн, однак оплату залишку вартості спожитої теплової енергії в розмірі 35 520,93 грн відповідачем не здійснено.

Ураховуючи вищенаведене можна дійти висновку, що відповідачем не спростовано тверджень позивача щодо наявності у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 35 520,93 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг боргу відповідача за Договором (з оплати поставленої теплової енергії у період з січня 2020 року по березень 2022 року) у розмірі 35 520,93 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, з матеріалів справи убачається, що позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 22 947,32 грн та 3% річних у розмірі 5 361,40 грн, нарахованих за період 01.02.2020 по 30.09.2023.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Установлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно ураховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Судом першої інстанції було зазначено, що відповідачем контррозрахунку заявлених позивачем до стягнення сум фінансових санкцій не надано.

При цьому, судом ураховано заперечення відповідача щодо того, що позивачем здійснене нарахування 3% річних та інфляційних втрат за січень 2021 року без урахування перерахування суми нарахованих платежів за цей період та установлено, що розрахунок фінансових санкцій здійснено в межах умов Договору та вказаних вище норм.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 22 947,32 грн та 3% річних у розмірі 5 361,40 грн є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі із стягненням з відповідача боргу у розмірі 35 520,93 грн, інфляційних витрат у розмірі 22 947,32 грн та 3% річних у розмірі 5 361,40 грн.

Щодо доводів Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж", наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2024 у справі №910/178/24 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст.ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Трест "Київелектромонтаж" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2024 у справі №910/178/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2024 у справі №910/178/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Приватне акціонерне товариство "Трест "Київелектромонтаж".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов