Рішення

від 15.03.2024 по справі 916/5685/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5685/23Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача: Державного підприємства ТВК про стягнення 157249,36 грн заборгованості,

зазначає наступне:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Державного підприємства ТВК (далі відповідач) 157 249,36 грн заборгованості, з яких: 129126,40 грн інфляційних нарахувань та 28122,96 грн 3% річних, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 ЦК України у зв`язку із невиконання зобов`язання по сплаті грошових коштів за виданим Господарським судом Одеської області 28.02.2017 р. наказом у справі № 916/609/13-г.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2023 р. позовній заяві ОСОБА_1 присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/5685/23 та визначено суддю Господарського суду Одеської області Гута С.Ф. для її розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.01.2024 р. прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5685/23, ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, крім іншого, суд запропонував відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов та докази в обґрунтування своєї позиції з урахуванням вимог статті 165 ГПК України в строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України.

Відповідно до сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок 02.01.2024 р. до електронних кабінетів ОСОБА_1 та Державного підприємства ТВК доставлено ухвалу про відкриття провадження у справі.

За приписами ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Таким чином, сторони були належним чином повідомлені про розгляд Господарським судом Одеської області справи № 916/5685/23.

Розгляд справи відбувався поза межами строку, встановленого частиною 1 статті 248 ГПК України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану.

Приписам частини 13 статті 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Письмового відзиву від Державного підприємства ТВК до Господарського суду Одеської області як і інших клопотань або заяв не надходило у зв`язку з чим у відповідності до частини 4 статті 13 та частини 9 статті 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами. Так само жодна із сторін не зверталась із клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні із повідомленням сторін.

Дослідивши надані докази, суд встановив:

В проваджені Господарського суду Одеської області (суддя Найфлейш В. Д.) перебувала справа № 916/609/13-г за заявою кредитора: Державного підприємства ТВК до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю Елєганс Строй про визнання банкрутом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.02.2017 року по справі № 916/609/13-г, крім іншого, постановлено стягнути з Державного підприємства «ТВК» на користь арбітражного керуючого Дарієнка Віктора Дмитровича 137304 грн. 47 коп. оплати послуг ліквідатора по справі про банкрутство № 916/609/13-г.

28.02.2017 року вказана ухвала набрала законної та Господарським судом Одеської області були видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.06.2018 року по справі № 916/609/13-г внесено виправлення до наказу Господарського суду Одеської області від 28.02.2017 року по справі № 916/609/13-г та викладено його в наступній редакції:

«Стягнути з Державного підприємства ТВК (67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 21, код ЄРДПОУ 24971375) на користь арбітражного керуючого Дарієнко Віктора Дмитровича (65023, м. Одеса, вул. Садова, 18, офіс 5, Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №284 від 31.05.2013р.) 137304 (сто тридцять сім тисяч триста чотири) грн., 47 коп. оплати винагороди ліквідатора по справі № 916/609/13-г.

Наказ дійсний для пред`явлення до виконання протягом трьох років відповідно до ст. 12 Закону України Про виконавче провадження.

Стягувачем за наказом є арбітражний керуючий Дарієнко Віктор Дмитрович (65023, м. Одеса, вул. Садова, 18, офіс 5, Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №284 від 31.05.2013р.)

Боржником за наказом є Державне підприємство ТВК (67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 21, код ЄРДПОУ 24971375)».

19.07.2018 року, на підставі заяви ОСОБА_1 про примусове виконання наказу № 916/609/13-г від 28.02.2017 року, старшим державним виконавцем Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щербиною Оленою Вікторівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56813033 з примусового виконання наказу № 916/609/13-г, виданого Господарським судом Одеської області 28.02.2017 року.

02.08.2018 року до Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області надійшла заява від Державного підприємства «ТВК» про зупинення виконавчого провадження у зв`язку з включенням ДП «ТВК» до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Постановою про зупинення вчинення виконавчих дій від 03.08.2018 року виконавче провадження № 56813033 про стягнення з Державного підприємства «ТВК» на користь арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. 137 304 грн. 47 коп. оплати послуг ліквідатора по справі № 916/609/13-г було зупинено.

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства ТВК по справі № 916/5685/23 обґрунтовано тим, що станом на дату звернення до господарського суду з цією позовною заявою 27.12.2023 року, судовий наказ № 916/609/13-г від 28.02.2017 року про примусове виконання ухвали Господарського суду Одеської області № 916/609/13-г від 28.02.2017 року Державним підприємством «ТВК» не виконано, арбітражному керуючому не здійснено оплату його послуг ліквідатора по справі про банкрутство № 916/609/13-г в загальному розмірі 137304 грн. 47 коп. Тому, посилаючись на ст.ст.509,525,526,610,612, 625 ЦК України, ст.193 ГК України позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 157 249,36 грн - заборгованості, з яких: 129126,40 грн - інфляційних нарахувань та 28122,96 грн - 3% річних.

Дослідивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Суд звертає увагу, що враховуючи характер правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що розглядається, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах та їх суб`єктний склад, та доходить до висновку, що спір щодо стягнення із Державного підприємства «ТВК» на користь позивача інфляційних втрат і 3% річних на підставі статті 625 ЦК України підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки він виник у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, ухваленого саме в господарській справі №916/609/13-г про банкрутство (неплатоспроможність).

Так, частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524,533-535,625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19.06.2019 р. у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 09.11.2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Крім того, суд приймає до уваги, що за приписами ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому згідно ч.5,6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, суд звертає увагу на сталу судову практику щодо припинення грошового зобов`язання.

Так, в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року по справі № 916/190/18, зазначено наступне:

«Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

….після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов`язання боржника не припиняється, тому передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.»

Припинення грошового зобов`язання не закінчується видачею судового наказу про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04.07.2011 по справі № 13/210/10 та від 12.09.2011 по справі № 6/433-42/183.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі № 910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 922/175/18, зазначено, що невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць

З огляду на наведене, суд зазначає, що, як свідчать матеріали справи, ухвала господарського суду Одеської області від 28.02.2017 року по справі № 916/609/13-г, якою постановлено стягнути з Державного підприємства «ТВК» на користь арбітражного керуючого ОСОБА_1 137304 грн. 47 коп. оплати послуг ліквідатора по справі № 916/609/13-г не виконується Відповідачем, починаючи з 28.02.2017 року, що є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

При цьому, постановою про зупинення вчинення виконавчих дій від 03.08.2018 року виконавче провадження № 56813033 про стягнення з Державного підприємства «ТВК» на користь арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. 137304 грн. 47 коп. оплати послуг ліквідатора з виконання наказу Господарського суду Одеської області від 28.02.2017 року по справі № 916/609/13-г було зупинено, на підставі п.12 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно п.12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

У випадку, передбаченому пунктом 12 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об`єкта приватизації.

Матеріали справи не містять доказів продовження примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 28.02.2017 року по справі № 916/609/13-г в межах виконавчого провадження № 56813033, тобто господарський суд не може встановити факт виконання наказу Господарського суду Одеської області від 28.02.2017 року по справі № 916/609/13-г.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, тому три проценти річних не є неустойкою (штрафом, пенею) у розумінні положень статті 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми права нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 922/175/18.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних та вважає їх правомірними та здійсненими у відповідності до вимоги чинного законодавства України.

За відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів погашення з боку відповідача заявлених в позові сум, або заперечень щодо розрахунку суд вважає доведеним факт наявності заборгованості у розмірі 157249,36 грн, з яких: 129126,40 грн інфляційних нарахувань та 28122,96 грн 3% річних.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням приписів частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір».

З огляду на викладене, позов слід задовольнити з покладанням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до відповідача: Державного підприємства ТВК про стягнення 157249,36 грн заборгованості задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «ТВК» (67806, Овідіопольский район, смт. Авангард, вул. Базова, 21; код ЄДРПОУ 24971375) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ): 129126/сто двадцять дев`ять тисяч сто двадцять шість/ гривень 40 коп. інфляційних втрат; 28122/двадцять вісім тисяч сто двадцять дві/ гривні 96 коп. 3% річних та 2147 /дві тисячі сто сорок сім/ грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст складено 15 березня 2024 р.

Суддя С.Ф. Гут