Рішення
від 21.02.2024 по справі 916/3345/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3345/21(916/4077/23)Господарський суд Одеської області у складі судді Грабован Л.І.,

за участі секретаря судового засідання Большакова В.А.

дослідивши матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Олійноекстракційний завод" (65007, м. Одеса, вул. Мечнікова, буд. 132) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича

до відповідачів: 1) Приватного підприємства "Харчові технології" (25006,

м. Кропивницький, вул. Ельворті, буд. 5, офіс 408Б2)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром-КР" (25006, м.

Кропивницький, вул. Театральна, буд. 14)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127)

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання протиправними та скасування рішень приватних нотаріусів

у відкритому судовому засіданні за участі представників учасників справи:

від позивача: Беркут М.С. (приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);

від відповідача 1: Кудрявцев О.В. (приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);

від відповідача 2: Кудрявцев О.В. (приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України": Гижко О.Л. (приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду).

СУТЬ СПОРУ: про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання протиправними та скасування рішень приватних нотаріусів

Судове засідання 21.02.2024р. проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський Олійноекстракційний завод" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Беркута М.С. звернулось із позовною заявою від 18.09.2023р. (вх. №4628/23 від 18.09.2023р.) (т.1 а.с.1-34) до відповідачів Приватного підприємства "Харчові технології" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром-КР", в якій просить:

визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12.04.2016р., укладений між ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" (продавець), ПП "Харчові Технології" (покупець 1) та ТОВ "Агропром-КР" (покупець-2), що посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіною С.В. та зареєстрований в реєстрі за №904;

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіної С.В., номер відомостей про речове право: 14124375, індексний номер рішення: 29211220 від 12.04.2016р., щодо державної реєстрації права власності нерухомого майна за ПП "Харчові Технології" (код ЄДРПО 32718598), з видом спільної власності - спільна часткова та з розміром частки: 99/100, а саме - нежитлових будівель та споруд загальною площею 26536.1 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 132, реєстраційний номер об`єкта: 471144051101;

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіної С.В., номер відомостей про речове право: 14124376, індексний номер рішення: 29211220 від 12.04.2016р., щодо державної реєстрації права власності нерухомого майна за ТОВ "Агропром-КР" (код ЄДРПО 40349948), з видом спільної власності - спільна часткова та з розміром частки: 1/100, а саме - нежитлових будівель та споруд загальною площею 26536.1 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 132, реєстраційний номер об`єкта: 471144051101;

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіної С.В., номер відомостей про речове право: 7253022, індексний номер рішення: 29211220 про припинення речового права за ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" (код ЄДРПОУ 32394598) на нерухоме майно, а саме - нежитлових будівель та споруд загальною площею 26536.1 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 132, реєстраційний номер об`єкта: 471144051101;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12.04.2016р., укладений між ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" (продавець), ПП "Харчові Технології" (покупець 1) та ТОВ "Агропром-КР" (покупець-2), що посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіною С.В. та зареєстрований в реєстрі за №907;

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіної С.В., номер відомостей про речове право: 14124554, індексний номер рішення: 29211908 від 12.04.2016р., щодо державної реєстрації права власності нерухомого майна за ПП "Харчові Технології" (код ЄДРПО 32718598), з видом спільної власності - спільна часткова та з розміром частки: 99/100, а саме - земельна ділянка кадастровим номером 5110136600:30:005:0010. загальною площею 6.8445, цільове призначення: землі промисловості, яка знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 132, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 433771051101;

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіної С.В., номер відомостей про речове право: 14124554, індексний номер рішення: 29211908 від 12.04.2016р., щодо державної реєстрації права власності нерухомого майна за ТОВ "Агропром-КР" (код ЄДРПО 40349948), з видом спільної власності - спільна часткова та з розміром частки: 1/100, а саме - земельна ділянка кадастровим номером 5110136600:30:005:0010. загальною площею 6.8445, цільове призначення: землі промисловості, яка знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 132, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 433771051101;

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіної С.В., номер відомостей про речове право: 14124554, індексний номер рішення: 29211908 про припинення речового права за ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" (код ЄДРПОУ 32394598) на нерухоме майно, а саме - земельна ділянка кадастровим номером 5110136600:30:005:0010. загальною площею 6.8445, цільове призначення: землі промисловості, яка знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 132, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 433771051101;

визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.07.2017р., укладений між ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" (продавець) та ПП "Харчові Технології" (покупець), що посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Тєрєховою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 987;

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Тєрєхової С.В., номер відомостей про речове право: 21621015, індексний номер рішення: 36369642 від 28.07.2017р. щодо державної реєстрації права власності нерухомого майна за ПП "Харчові Технології" (код ЄДРПО 32718598), з розміром частки: 1/1, а саме - нежитлова будівля цеху, загальною площею 290,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мечнікова, буд. 132А,реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 395334551101;

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Тєрєхової С.В., номер відомостей про речове право: 21621015, індексний номер рішення: 36369642 про припинення речового права за ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" (код ЄДРПОУ 32394598) на нерухоме майно, а саме - нежитлова будівля цеху, загальною площею 290,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мечнікова, буд. 132А, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 395334551101.

Крім того, позивач просив залучити до участі у справі Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.09.2023р. вищевказану заяву залишено без руху; зобов`язано позивача надати у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення заяви позовної заяви без руху, заяву про усунення недоліків заяви, до якої мають бути додані: докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, або докази, які підтверджують звільнення від такої сплати; та в якій мають бути зазначено: обґрунтування підстав та можливість об`єднання позовних вимог в одному позові у відповідності до ч. 1 ст. 173 ГПК України; обґрунтування та зазначення підстав, на яких належить залучити до участі у справі Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України".

Позивачем надано клопотання від 06.10.2023р. (вх. №35410/23 від 09.10.2023р.) (т. 4 а.с.53-56) про усунення недоліків, в якому зазначено обґрунтування підстав та можливість об`єднання позовних вимог в одному позові у відповідності до ч. 1 ст. 173 ГПК України; обґрунтування та зазначено підстави, на яких належить залучити до участі у справі Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України". Так, позивач повідомляє, що підставою об`єднання вимог у позові є те, що вся відчужена нерухомість знаходиться на одній і тій же адресі земельній ділянці. Правочини, що оскаржуються, укладались одними і тими ж сторонами.

Позивачем додані до позову лист КП "БТІ" Одеської міської ради від 29.06.2022 з копіями правовстановлюючої та технічної документації на об`єкти нерухомого майна за адресами: м. Одеса, вул. Мечнікова,132, Мечникова, 132-А; копії витягу про реєстрацію права власності від 29.07.2010, рішення Господарського суду від 09.06.2010 у справі №20/51-10-2074, технічного паспорту на нежитлові будівлі, договору купівлі-продажу від 27.03.2003, свідоцтво про державну реєстрацію, Інформаціі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів відносно проданих нежитлових будівель та споруд за юридичною особою за кодом 32394598 від 22.11.2022 за адресою : м. Одеса, вул. Мечникова, 132 та Мечникова 132-А та від 04.09.2023 стосовно земельної ділянки за адресою м. Одеса, вул. Мечникова, 132 ; відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно вказане вище; договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 12.04.2016 від 28.07.2017, земельної ділянки від 12.04.2016 (т.1 а.с 54-131); реєстр вимог кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод"; виписки по банківським рахункам ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод", лист ГУ ДПС в Одеської області з доданням інформації стосовно банківських рахунків боржника (т.2 а.с.1-212); Положення про виконавчий орган, Положення про Загальні збори учасників ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод", протокол №10 позачергових зборів учасників ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" від 07.02.2014, від 07.08.2015 довіреність №233 від 11.04.2016, копії Повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей, інформаційних довідок з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів (т.3 а.с.11-62). Додатково позивачем додано довідки з ЄДР щодо ТОВ "Агропром-КР", ПП "Харчові технології" та інформація про рух коштів на рахунку боржника. (т.6 а.с.36-78)

Ухвалою суду від 13.10.2023 (т.4 а.с.73-78) прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження в межах справи про банкрутство №916/3345/21 відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою суду від 13.11.2023 (т.5 а.с.128-131) вирішено розглядати справу за правилами ГПК в порядку загального позовного провадження за клопотанням позивача, призначено підготовче засідання суду.

Ухвалою суду від 20.12.2023 (т. 5 а.с. 215-217) продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів .

Ухвалою суду від 22.01.2024 (т.6 а.с.144-146) закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 29.01.2024.

Предметом зазначеного позову є визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання протиправними та скасування рішень приватних нотаріусів щодо державної реєстрації права власності як наслідок.

Позивач посилається на те, що виконуючи свої обов`язки передбачені ст.61 КУзПБ вправі і зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу. Вказує норми ч.1 ст. 16, п 1 ч.1 ст.11, ч.1-4 ст.13 , ч.5 ст.203,215 ЦК України. Вважає, що суд не обмежений при ухвалені рішення нормами права, на які посилається позивач, а має застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Позивач пояснює, що цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатись договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватись від дій, які б порушували права інших осіб, конкретизуються актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.

Так, на момент укладення договорів купівлі-продажу та відчуження нерухомого майна за цими договорами, існувала заборгованість перед АТ "Укрексімбанк" за генеральною кредитною угодою з ЗАТ "Креатив", кредитними договорами та укладеного в забезпечення цих договорів договору поруки з поручителем ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.01.2016р. по справі №916/36/16 стягнуто з ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" на користь АТ "Укрексімбанк" за кредитним договором від 21.08.2013р. 87 555 000 дол. США. В подальшому борг став підставою для звернення АТ "Укрексімбанк" до суду із заявою про банкрутство. За рахунок відчужених активів ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" міг здійснювати погашення заборгованості перед кредиторами.

Ліквідатор стверджує, що кредиторська заборгованість, у т.ч за рішенням суду досі не погашена та не може бути погашена через недобросовісність боржника та зловживання своїми цивільними правами на шкоду інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Позивач вважає, що при укладенні договорів купівлі-продажу позивачем та відповідачем не було дотримані загальні засади цивільного законодавства.

Позивач повідомляє, що договори купівлі-продажу є недійсними не лише з підстав порушення загальних засад цивільного законодавства, а й в силу ст. 234 ЦК України як фіктивні. Посилається на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, в якому зазначено, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Позивач вважає, що правочини укладені між пов`язаними між собою спорідненими особами. За результатами аналізу можливої пов`язаності власників майна ПП "Харчові технології" з ТОВ "Олійноекстракційний завод" та ПрАТ "Креатив" встановив пов`язаність ТОВ "Одеський олійноекстракційний звавод", ПП "Харчові технології" та ТОВ "Агропром-КР" тотожністю складів їх учасників та кінцевих бенефіціарних власників контролерів). Посилається на те, що норми ст.1 Закону про банкрутство не містять вичерпного переліку заінтересованих осіб стосовно боржника та відносять до таких осіб інших осіб, закріплюючим визначальним критерієм класифікації осіб та заінтересованих - наявність щодо них обґрунтованих підстав вважати їх заінтересованими.

Також позивач посилається на сумнівність вказаних фінансових операцій, оскільки ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" оплати не отримав по цьому договору, тобто оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених цим правових наслідків, та вчинений на шкоду іншим особам.

Підставою визнання недійсними договорів позивач вказує і те, що вони суперечать п.4.1 Положення про виконавчий орган ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод", оскільки укладені без рішення загальних зборів учасників ТОВ.

Ще одною підставою позову вказано, що оспорювані правочини не були спрямовані на реальне настання обумовлених ним правових наслідків та вчинені на шкоду іншим особам, є фіктивними та фраудаторними. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки постанов КГС ВС від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 від 03.03.2020 у справі №910/7976 від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16 від 03.03.2020 у справі №916/3600/15 від 26.05.2020 у справі №922/3796/16 від 04.08.2020 у справі № 04/14-19/5026/2337/2011 від 17.09.2020 у справі №904/4262/17 від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17.)

Посилається на правовий висновок Великої Палати ВС у постанові від 03.07.2019р. у справі №369/11268/16-ц, в якому зазначено про те, що позивач вправі звернутись до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України). Вважає, що є усі підстави для висновку, що відчуження належного ТОВ "Олійноекстракційний завод" нерухомого майна, укладені оскаржуваними правочинами, мають відповідати ознакам фраудаторних правочинів, які можуть бути визнані недійсними, що вчинені на шкоду боржнику та кредиторам.

Позивач також просить застосувати правові наслідки недійсності правочинів у вигляді реституції, а саме визнати протиправними та скасувати рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності нерухомого майна та земельної ділянки за відповідачам.

Відповідач ПП "Харчові технології" у відзиві на позов (т.4 а.с.100-117 ) позовні вимоги не визнає.

Щодо відсутності підстав для застосування ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства у зв`язку з вказівкою позивача на те, що суд не обмежений при ухвалені рішення нормами права, на які посилається позивач, а має застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, відповідач зазначає, що у разі відкриття провадження у справі про банкрутство до 21.10.2019 визнавати недійсним правочини боржника слід відповідно до положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а в разі відкриття провадження у справі про банкрутство після 21.10.2019 слід застосовувати положення ст. 42 КУзПБ у всій її повноті. Співвідношення дат укладення договорів купівлі-продажу - 12.04.2016, із датою відкриття провадження у справі про банкрутство - 22.11.2021, дає підстави для висновку, що відсутня можливість застосування до вимог про визнання правочинів недійсними як приписів ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і приписів статті 42 КУзПБ з огляду на укладення боржником оспорюваних договорів купівлі-продажу поза межами "підозрілого періоду" (відповідно одного року та трьох років, що передували порушенню справи про банкрутство).

Відповідач стверджує, що правова мета боржника полягала в отриманні за передачу майна, законним власником якого він є, певної грошової суми. У свою чергу, відповідач мав на меті отримати конкретно визначене майно у свою власність. Фактична ж мета договорів купівлі-продажу полягала в тому, що боржник передав, а відповідач прийняв визначене сторонами майно. Таким чином, правова та фактична мета договорів купівлі-продажу була досягнута шляхом: передачі майна, державної реєстрації права власності за новим власником, оплати відповідачем та її прийняття позивачем.

Відповідач вважає, що наведені у позовній заяві обставини укладення позивачем договорів купівлі-продажу з метою невиконання своїх зобов`язань перед кредиторами, зокрема АТ "Укрексімбанк", не відповідають дійсності та мають на меті ввести суд в оману.

Договори купівлі-продажу були укладені позивачем в період відсутності кредиторської заборгованості перед банком, що підтверджувалось судовими рішеннями, які на момент відчуження майна набрали законної сили. Таким чином, підстави стверджувати, що позивач укладав договори купівлі-продажу з метою уникнення виконання зобов`язань, зокрема перед АТ "Укрексімбанк", відсутні.

Відповідач не погоджується з позицією позивача стосовно фіктивності правочинів виходячи з наступного. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має. Приймаючи до уваги обставини щодо належного виконання договорів, будь-які підстави визнавати їх фіктивними відсутні.

Доводи щодо фраудаторності договорів купівлі-продажу відповідач не визнає, вказує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2022 у справі №902/1023/19 констатував, що у разі невстановлення судом недобросовісної поведінки сторін оскаржуваного договору, недоведення, що його укладено в період настання у боржника зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого він перестав бути платоспроможним, підстав вважати оскаржуваний правочин фраудаторним та таким, що укладений на шкоду кредитору, немає. Таким чином, доводи, викладені у відзиві, самі по собі спростовують фраудаторність договорів купівлі-продажу. На переконання відповідача, рішення про відчуження майна приймалось позивачем з огляду на власні потреби та цілком відповідало положенням ст. 134 ГК України, яка встановлює, що суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд розпоряджається належним йому майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності. Таким чином, момент укладення договорів купівлі-продажу та їх відповідність майновій основі господарювання свідчить про відсутність ознак їх фраудаторності.

Стосовно укладення оспорюваних правочинів з пов`язаними/заінтересованими особами відповідач звертає увагу суду на те, що ліквідатор спотворює інформацію. У розділі 3 позовної заяви ліквідатор наводить ідентифікаційні дані різних фізичних осіб із зазначенням їх місця роботи в різні періоди часу; юридичних осіб, які виступають поручителями/засновниками інших юридичних осіб, які не мають відношення ані до боржника, ані до справи про його банкрутство, та намагається через них пов`язати позивача та відповідача. Однак, на думку відповідача, щоб дійти висновку про заінтересованість осіб, суду необхідно проаналізувати взаємозв`язок позивача з відповідачем станом на дату укладення спірних правочинів на рівні їх пов`язаності: як юридичних осіб, зокрема чи були вони засновниками по відношенню один до одного, чи були в них спільні засновники (учасники)/кінцеві бенефіціарні власники, які здійснювали безпосередній та вагомий вплив на їх діяльність; через фізичних осіб, зокрема чи були службові особи позивача одночасно службовими особами відповідача, чи були одні й ті ж самі фізичні особи засновниками (учасниками)/кінцевими бенефіціарними власниками юридичних осіб, які в свою чергу були учасниками позивача та відповідача, чи пов`язані між собою родинними зв`язками їх службові особи/засновники/кінцеві бенефіціарні власники. У відзиві викладена інформація з доданням доказів стосовно засновників, бенефіціарних власників підприємств з твердженням про відсутність пов`язаності та зацікавленості між сторонами договорів. Викладене, на думку відповідача, переконливо свідчить про відсутність ознак того, що договори купівлі-продажу були укладені між пов`язаними/заінтересованими особами.

Щодо доводів позивача про порушення Положення про виконавчий орган ТОВ "ООЕЗ" при укладенні договорів купівлі-продажу позивача як підставу недійсності договорів купівлі-продажу відповідач наголошує на тому, що він, як сторона правочинів, що діяла добросовісно та виконала передбачені ними зобов`язання, розраховувала, що і позивач, в свою чергу, діяв добросовісно, оскільки здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Так, положення ч. 3 ст. 92 ЦК України визначає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно. Отже, оскільки позивач виразив своє волевиявлення шляхом підписання уповноваженою особою договорів купівлі-продажу та, відповідно, отриманням коштів, відповідач, станом на дату укладення правочинів та їх виконання, мав обґрунтовані підстави вважати, що позивач в особі уповноваженого представника діяв добросовісно, в межах повноважень та з метою настання законних юридичних наслідків.

Стосовно посилання ліквідатора на те, що договори купівлі-продажу є недійсними, оскільки їх сума більша ніж 2 000 000 грн та 25 % вартості активів позивача, відповідач зазначає, що виходячи з положення пп. 9 п. 4.1. Положення про виконавчий орган ТОВ "ООЕЗ": обмеження, яке в ньому викладено, стосується кожного договору (контракту) окремо, а не суми усіх договорів (контрактів), які за період своєї діяльності може укласти директор товариства; - у позовній заяві не зазначено ані загальної вартості активів за даними останньої річної звітності позивача, яка передувала укладенню договорів купівлі-продажу, ані того, чому дорівнює їх частина у розмірі 25 %.

Відповідач вважає, що ліквідатор намагається викласти обставини укладення договорів купівлі-продажу виключно з позиції, яка є вигідною для нього, але не має жодного фактичного та нормативного підґрунтя.

Щодо відсутності у приватного нотаріуса Рисіної С.В. рішення Загальних зборів учасників позивача, яким надано дозвіл на укладення договорів купівлі-продажу, відповідач зазначає наступне. Договори купівлі-продажу були нотаріально посвідчені, приватний нотаріус Рисіна С.В. дотрималась вимог нормативно-правових актів, які регулюють її діяльність, виконала покладені на неї обов`язки та пересвідчилась в повноваженнях директора та представника ТОВ "ООЕЗ" стосовно їх права на відчуження майна позивача. Відповідач упевнений, що позивач при укладенні договорів купівлі-продажу діяв добросовісно, про що свідчить їх нотаріальне посвідчення та належне виконання.

Незважаючи на те, що викладені вище обставини підтверджують добросовісність дій позивача при укладенні договорів купівлі-продажу, відповідач зазначає, що відповідно до другого абзацу ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Позивач жодних фактів та обставин на підтвердження обізнаності відповідача у відсутності повноважень директора ТОВ "ООЕЗ" на укладення оспорюваних правочинів не зазначає. Отже, відповідач не може нести відповідальність за можливі недобросовісні дії директора позивача при укладенні договорів купівлі-продажу, а зазначені позивачем підстави недійсності не можуть бути прийняті судом до уваги.

Відповідач вважає, що наведені у відзиві обставини спростовують позицію позивача стосовно визнання договорів купівлі-продажу недійсними, однак заявляє про сплив позовної давності до позовних вимог. Це зумовлено тим, що можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). До вимог про визнання правочинів недійсними застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, яка починає свій перебіг в день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила вчинення правочину (ч. 1 ст. 261 ЦК України) Норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Договори купівлі-продажу були укладені 12.04.2016, отже позовна давність стосовно визнання їх недійсними сплинула 12.04.2019.

Відповідачем надано суду надано копію Статуту ПП "Харчові технології" (т.4 а.с.120-125); копії платіжних інструкцій (т.4 а.с.128-131); №№135-147 (т.4 а.с.197-203) від 26.05.2016; витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПП "Харчові технології" від 12.04.2016 та 28.07.2017 (т.4 а.с.132-146); стосовно ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" від 1.04.2016 та від 28.07.2017 (т.4 а.с.147-162), а також стосовно "ТОВ "Сан Лайн -груп" від 28.07.2017; ТОВ "Мілко" від 12.04.2016 та від 28.07.2017 (т.4 а.с.163-184).

Враховуючи вище зазначене, відповідач вважає, що ліквідатором не доведено порушення права (охоронюваного законом інтересу) позивача, не надано належних доказів того, що при відчуженні майна позивача наявні ознаки правочинів, що могли б бути визнані недійсними, є пропущеним строк позовної давності для звернення до суду з підстав, визначених цивільних законодавством.

Відповідачем ПП "Харчові технології" подано суду копії оскаржуваних договорів від 12.04.2016 (т.6 а.с.191-194 та 195-197), які наявні у нього з поясненням такої необхідності тим, що ліквідатор після отримання відзиву на позовну заяву та до розгляду справи по суті не скористався своїм правом подати до суду відповідь на відзив, у якій міг викласти свої заперечення щодо обставин, що стосуються оплати по договорах № № 904, 907, натомість ліквідатор заявив про обставини, які, вочевидь, мають істотне значення для вирішення спору, лише під час вступної промови. Відповідач, у свою чергу, не мав об`єктивної можливості навести свої контраргументи та відповідні докази у запереченнях на стадії підготовчого провадження. Окрім того, примірники договорів № 904 та № 907, які відповідач просить долучити, фактично не є новими доказами у справі, оскільки їх копії вже були долучені ліквідатором до позовної заяви. Однак, вони не містять серії та номерів відповідних нотаріальних бланків, оскільки приватний нотаріус Рисіна С.В. надала копії, зроблені з архівних копій договорів № № 904 та 907, які друкуються на звичайних аркушах.

Враховуючи наявність вищевказаних обставин, та те, що додані документи не є новими доказами у справі, суд не прийняв до уваги заперечення надані третьою особою у додаткових поясненнях ( т.6 а.с.200-207) та вказані екземпляри спірних договорів долучені до справи.

Відповідач ТОВ "Агропром-КР" у відзиві на позов (т.5 а.с.1- 17) позовні вимоги не визнає, зазначає наступне.

Відповідач категорично не погоджується з позицією позивача стосовно фіктивності правочинів виходячи з наступного. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має. Приймаючи до уваги обставини щодо належного виконання договорів, будь-які підстави визнавати їх фіктивними відсутні.

Доводи щодо фраудаторності договорів купівлі-продажу відповідач не визнає, вказує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2022 у справі № 902/1023/19 констатував, що у разі невстановлення судом недобросовісної поведінки сторін оскаржуваного договору, недоведення, що його укладено в період настання у боржника зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого він перестав бути платоспроможним, підстав вважати оскаржуваний правочин фраудаторним та таким, що укладений на шкоду кредитору, немає. Таким чином, доводи, викладені у відзиві, самі по собі спростовують фраудаторність договорів купівлі-продажу. На переконання відповідача рішення про відчуження майна приймалось позивачем з огляду на власні потреби та цілком відповідало положенням ст. 134 ГК України, яка встановлює, що суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд розпоряджається належним йому майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності. Таким чином, момент укладення договорів купівлі-продажу та їх відповідність майновій основі господарювання свідчить про відсутність ознак їх фраудаторності.

Стосовно укладення оспорюваних правочинів з пов`язаними/заінтересованими особами відповідач звертає увагу суду на те, що ліквідатор спотворює інформацію. У розділі 3 позовної заяви ліквідатор наводить ідентифікаційні дані різних фізичних осіб із зазначенням їх місця роботи в різні періоди часу; юридичних осіб, які виступають поручителями/засновниками інших юридичних осіб, які не мають відношення ані до боржника, ані до справи про його банкрутство, та намагається через них пов`язати позивача та відповідача. Однак, на думку відповідача, щоб дійти висновку про заінтересованість осіб, суду необхідно проаналізувати взаємозв`язок позивача з відповідачем станом на дату укладення спірних правочинів на рівні їх пов`язаності: - як юридичних осіб, зокрема чи були вони засновниками по відношенню один до одного, чи були в них спільні засновники (учасники)/кінцеві бенефіціарні власники, які здійснювали безпосередній та вагомий вплив на їх діяльність; - через фізичних осіб, зокрема чи були службові особи позивача одночасно службовими особами відповідача, чи були одні й ті ж самі фізичні особи засновниками (учасниками)/кінцевими бенефіціарними власниками юридичних осіб, які в свою чергу були учасниками позивача та відповідача, чи пов`язані між собою родинними зв`язками їх службові особи/засновники/кінцеві бенефіціарні власники. Викладене вище, на думку відповідача, свідчить про відсутність ознак того, що договори купівлі-продажу були укладені між пов`язаними/заінтересованими особами.

Відповідач вважає, що наведені у відзиві обставини спростовують позицію позивача стосовно визнання договорів купівлі-продажу недійсними, однак заявляє про сплив позовної давності до позовних вимог. Це зумовлено тим, що можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). До вимог про визнання правочинів недійсними застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, яка починає свій перебіг в день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила вчинення правочину (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Договори купівлі-продажу були укладені 12.04.2016, отже позовна давність стосовно визнання їх недійсними сплинула 12.04.2019.

Враховуючи все вище зазначене, відповідач вважає, що позивачем не доведено порушення його права (охоронюваного законом інтересу), не надано належних доказів того, що при відчуженні майна позивача наявні ознаки правочинів, що могли б стати підставою визнання їх недійсними, є пропущеним строк позовної давності для звернення до суду з підстав, визначених цивільних законодавством.

До відзиву відповідачем надані копії Статуту ТОВ "Агропром -КР" , витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" від 12.04.2016, стосовно ТОВ "Мілко" від 12.04.2016, ТОВ "Агропром-КР" від 12.04.2016 (т.5 а.с.18-46), платіжні доручення (т.5 а.с.56-58).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АТ "Укрексімбанк" подала пояснення щодо позову та відзивів відповідачів (т.5 а.с.62-72), в яких повідомлено, що факт невиконання зобов`язань ТОВ "Одеський оліноекстракційний завод" перед банком підтверджений рішенням суду від 16.11.2018 про стягнення за кредитними договорами, які укладені в рамках генеральної угоди та ухвалою господарського суду у справі про банкрутство від 5.09.2022. Вказує, що відчуження майна відбулось у той період коли банк звернувся з позовом про стягнення боргу до боржника, який є поручителем за зобов`язаннями основного боржника ПрАТ "Креатив", отже боржник діяв недобросовісно та зловживав правами кредитора, оскільки договори купівлі-продажу фактично порушують майнові інтереси кредитора.

Третя особа стверджує, що відповідачем -1 оплату здійснено не за нерухоме майно, а за обладнання згідно іншого договору; копії платіжних інструкцій підтверджують, що реалізація нерухомого майна за спірним договором купівлі-продажу відбулась на безоплатній основі. Відповідачем -1 не надано жодного доказу на підтвердження того, що ним було здійснено оплату за придбане нерухоме майно за договором від 12.04.2016 та взагалі було здійснено оплату за договором від 12.04.2016. Тобто, оспорювані правочини можуть бути кваліфіковані, як правочини, які не були спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків та вчинені на шкоду іншим особам - кредиторам. Звертає увагу на те, що заявляючи про застосування позовної давності, відповідачі тим самим визнають законність та обґрунтованість позовних вимог ліквідатора, адже, позовна давність може бути застосована судом лише у разі, коли позов підлягає задоволенню, проте позовна давність спливла (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Зазначає про відсутність підстав вважати звернення ліквідатора до суду зі спливом строку позовної давності.

Позивач звернувся до суду із клопотанням про витребування доказів від 17.01.2024 (т.6 а.с.79-85), а саме витребування у всіх банків виписок по всім рахункам ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод", оскільки на свої запити ліквідатор отримав відповіді не від всіх банків, тоді як у нього що виникли підстави вважати, що відповідач не виконав умови щодо здійснення оплати за спірними договорами. У задоволенні клопотання судом було протокольно відмовлено, що відображено у протоколі судового засідання від 22.01.2024 (т.6 а.с.139-143), з огляду на те, ліквідатор не обґрунтував у порядку, передбаченому ст. 81 ГПК України необхідність витребування таких доказів та обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати, що необхідно для розгляду справи по суті.

29.01.2024 позивач подав суду клопотання (т.5 а.с.174-177) про визнання причин пропуску ним строк для звернення до суду за захистом прав та інтересів поважними та надання судового захисту порушеному праву позивача.

Розглянув матеріали справи , вислухав представників сторін суд встановив:

12.04.2016 між ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод", ПП "Харчові технології" та ТОВ "Агропром-Кр" був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (зареєстрований в рееєстрі за №904 бланк HAT 840693, 840694) ( т. 1 а.с.116-120, т.6 а.с. 191-194), п. 1.1. якого передбачено, що ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" продало, а ПП "Харчові технології" та ТОВ "Агропром-Кр" купили у приватну спільну часткову власність (розподіл часток у праві власності на майно - ПП "Харчові технології" - 99/100 часток) ТОВ "Агропром-Кр" - 1/100 частку) нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 28053, 6 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 132.

Згідно п. 2. вказаного договору нерухоме майно належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на майно №28071590, виданого 14.10.2014р. державним реєстратором реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Заєць К.В.

Продаж нерухомого майна зроблено за ціною - 87 378 946, 80 грн.

Оціночна вартість нерухомого майна згідно висновку про оціночну вартість у звіті складеного 13.11.2015 суб`єктом оціночної діяльності, фізичною особою-підприємцем, становить 72 815 789 грн. без ПДВ.

12.04.2016 між ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод", ПП "Харчові технології" та ТОВ "Агропром-Кр" був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки (зареєстрований в рєєстрі за №907 бланк НАТ 840697, 840699) ( т.1 а.с.121-125, т.6 а.с. 195-199) , п. 1.1. якого передбачено, що ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" продало, а ПП "Харчові технології" та ТОВ "Агропром-Кр" купили у приватну спільну часткову власність (розподіл часток у праві власності на майно - ПП "Харчові технології" - 99/10 часток, ТОВ "Агропром-Кр" - 1/100 частку) земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5102817232016 від 31.03.2016, виданого Управлінням Держгеокадастру у м. Одесі Одеської області земельна ділянка має наступні характеристики: загальна площа земельної ділянки 6, 8445 га; кадастровий номер: 5110136600:30:005:0010. Згідно п. 2 вказаного договору продаж земельної ділянки здійснено за ціною - 6 535 200 грн.

Відповідно до п. 3 зазначеного договору оціночна вартість земельної ділянки становить 5 446 000 грн. згідно висновку про оціночну діяльність земельної ділянки у Звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеного 28.12.2015.

П.4 вказаного договору передбачено, що під обтяженням, забороною відчуження (арештом), іпотекою згідно з витягами, виданими з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.04.2016, ця земельна ділянка не перебуває.

28.07.2017 між ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод", ПП "Харчові технології" був укладений купівлі-продажу нерухомого майна (т.1 а.с.126-131), п. 1.1. якого передбачено, що відповідно до умов цього договору продавець, передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) визначений цим договором об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля цеху, загальною площею 290, 7 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 134-А, що належить продавцю на праві власності, і сплачує за нього визначену цим договором ціну. Нерухоме майно, що відчужується продавцем за цим договором, розташоване на земельній ділянці: площею 6, 8445 га; кадастровий номер: 5110136600:30:005:0010.

Згідно п. 1.2. вказаного договору нерухоме майно, що відчужується продавцем за цим договором, належить продавцеві на підставі рішення господарського суду Одеської області від 09.06.2010 по справі №20/51-10-2074.

Відповідно п. 2.1. зазначеного договору згідно з довідкою про балансову вартість, виданою 28.07.2017 ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод", балансова вартість відчуженого нерухомого майна становить 320 150 грн. без ПДВ.

П. 2.3. вказаного договору передбачено, що ціна продажу відчужуваного нерухомого майна складає 384 180 грн.

Згідно п. 2.4. зазначеного договору всі платежі за цим договором здійснюються покупцем в національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок продавця.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №314818975 від 10.11.2022 об`єкт нерухомого майна нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 26 536, 1 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 132, право власності припинено ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" 12.04.2016.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №345130099 від 04.09.2023 нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 26 536, 1 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 132, належать на праві спільної часткової власності із розміром частки - 99/100 ПП "Харчові технології".

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №345129062 від 04.06.2023 земельна ділянка, кадастровий номер: 5110136600:30:005:0010, площа 6, 8445 га, адреса: м. Одеса, вул. Мечникова, земельна ділянка 132, належать на праві спільної часткової власності із розміром частки - 1/100 ТОВ "Агропром-Кр".

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №345130603 від 04.09.2023 нежитлова будівля цеху, загальна площа 290, 7 кв.м., адреса: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 132-А, належить ПП "Харчові технології".

Щодо виконання договорів.

Суд вважає доведеним факт оплати Приватним підприємством "Харчові технології" (далі - відповідач-1) та ТОВ "Агропром-КР" (далі - відповідач-2) ціни договору № 904 з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 договору № 904 відповідач-1 зобов`язаний сплатити на користь позивача протягом шести місяців з моменту укладення договору повністю або рівними чи нерівними частинами 86 505 157,33 грн, а відповідач - 2 873 789,47 грн.

На підтвердження оплати за договором № 904 відповідач-1 надав суду копії платіжних інструкцій № № 125-134 від 25.05.2016 та № № 135-147 від 26.05.2016 (т.4.а.с. 128,129,197-203) на загальну суму 86 505 157,33 грн. Транзакції за вказаними платіжними інструкціями у відповідні дати, з аналогічними сумами та призначенням платежу також відображені у виписці по поточному рахунку позивача в АТ "ОТП Банк" № 26003455020797, яку до позовної заяви долучив ліквідатор (т.2 а.с.7-8).

Суд не приймає до уваги твердження ліквідатора та третьої особи, що надані відповідачем-1 платіжні інструкції не стосуються договору № 904 з тих підстав, що в призначенні платежу: "Оплата за обладнання зг. нотаріального договору НАТ 840693 від 12.04.2016" не заначено, що оплати здійснювалися на виконання саме договору № 904 за нерухоме майно.

Так, відповідачем-1 долучено до матеріалів справи належну копію договору № 904, зі змісту якої вбачається, що договір № 904 було укладено у нотаріальній формі 12.04.2016. Перша сторінка договору № 904 надрукована на нотаріальному бланку наступної серії та номеру - НАТ 840693. Окрім цього, ліквідатором до позовної заяви долучено копію договору № 904, яка була отримана ліквідатором від приватного нотаріуса Рисіної С.В. На останній сторінці вказаної копії міститься запис, який явно свідчить про серію та номери нотаріальних бланків, використаних для друку договору № 904, а саме: "НАТ 8406…, НАТ 8406…, НАТ 8406…" ). Отже, договір № 904 був роздрукований на нотаріальному бланку відповідної серії та номеру, який зазначено в призначенні платежу у досліджуваних платіжних інструкціях.

При цьому суд не досліджує правильність заповнення платіжного документу, а лише констатує факт, що зазначення серії та номеру нотаріального бланку, дати укладення договору в призначенні платежу, та сума сплачених грошових коштів дає можливість ідентифікувати такі платежі як оплату за договором № 904.

Таким чином, зазначені вище обставини підтверджують той факт, що призначення платежу, яке зазначено у платіжних інструкціях № № 125-134 від 25.05.2016 та № № 135- 147 від 26.05.2016, відповідно і самі платіжні інструкції та проведені на їх підставі транзакції стосуються оплати за договором № 904.

Відповідач-2 на підтвердження оплати за договором № 904 надав платіжні інструкції № 7 від 21.02.2017 та № 9 від 03.03.2017 (т.5 а.с.56-57) на загальну суму 873 789,47 грн, в яких зазначено призначення платежу "За нежитлові будинки та споруди згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.04.2016" та "За нерухоме майно згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.04.2016 р." відповідно.

Транзакції на виконання зазначених платіжних інструкцій відображені у виписці по поточному рахунку позивача в АТ "ОТП Банк" № 26003455020797, яку до позовної заяви долучив ліквідатор. Таким чином, відповідачем-1 та відповідачем-2 ціна договору № 904 була сплачена позивачу.

Також, суд вважає, що обставини справи та долучені сторонами докази підтверджують факт оплати відповідачем-1 та відповідачем-2 позивачу ціни договору № 907. Відповідно до п. 2 договору № 907 його ціна складає 6 535 000,00 грн, з яких відповідач-1 зобов`язаний сплатити на користь позивача повністю або рівними чи нерівними частинами 6 469 848,00 грн, а відповідач-2 - 65 352,00 грн.

На підтвердження оплати за договором № 907 відповідач-1 надав суду копії платіжних інструкцій № № 123, 124 від 25.05.2016 (т.4 а.с.130) про перерахування на користь позивача грошових коштів в сумі 6 535 200,00 грн.

Оскільки відповідач-1 сплатив на користь позивача надмірні грошові кошти, останній 31.05.2016 повернув відповідачу-1 зайво перераховані кошти в сумі 65 352,00 грн. Дана транзакція підтверджується наданою відповідачем-1 платіжною інструкцією № 77 від 31.05.2016 (т.4 а.с.196).

Отже, підтверджено документально, що відповідач повністю сплатив на користь позивача свою частину ціни договору № 907 в сумі 6 469 848,00 грн. Транзакції за вказаними платіжними інструкціями у відповідні дати, з аналогічними сумами та призначенням платежу також відображені у виписці по поточному рахунку позивача в АТ "ОТП Банк" № 26003455020797, яку до позовної заяви долучив ліквідатор.

Ліквідатор стверджує, що надані відповідачем-1 платіжні інструкції не стосуються договору № 907, оскільки в призначенні платежу: "Оплата за обладнання зг. нотаріального договору НАТ 840697 від 12.04.2016" не заначено, що оплати здійснювалися на виконання саме договору № 907 за земельну ділянку.

Однак, проаналізувавши надані сторонами докази суд приходить до протилежного висновку. Так, відповідачем-1 долучено до матеріалів справи належну копію договору № 907, зі змісту якої вбачається, що договір № 907 укладено у нотаріальній формі 12.04.2016. Перша сторінка договору № 907 надрукована на нотаріальному бланку наступної серії та номеру - НАТ 840697. Також, ліквідатор до позовної заяви долучив копію договору № 907, яка була отримана ліквідатором від приватного нотаріуса Рисіної С.В. На останній сторінці вказаної копії міститься запис, який явно свідчить про серію та номери нотаріальних бланків, використаних для друку договору № 904, а саме: "НАТ 84069…, НАТ 84069…, НАТ 84069…". Отже, договір № 907 був роздрукований на нотаріальному бланку відповідної серії та номеру, який зазначено в призначенні платежу у досліджуваних платіжних інструкціях.

При цьому суд зазначає, що не дає оцінки правильності заповнення платіжного документу, а лише констатує факт, що зазначення серії та номеру нотаріального бланку, дати укладення договору в призначенні платежу, і сума сплачених грошових коштів дає можливість ідентифікувати такі платежі як оплату за договором № 907.

Таким чином, зазначені вище обставини підтверджують той факт, що призначення платежу, яке зазначено у платіжних інструкціях № № 123, 124 від 25.05.2016, відповідно і самі платіжні інструкції та проведені на їх підставі транзакції стосуються оплати за договором № 907. Відповідач-2, в свою чергу, на підтвердження оплати своєї частини ціни договору № 907 надав суду платіжне доручення № 6 від 21.02.2017 на суму 65 352,00 грн. з призначенням платежу: "За земельну ділянку, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.04.2016". Транзакція на виконання даного платіжного доручення відображена у виписці по поточному рахунку позивача в АТ "ОТП Банк" № 26003455020797, яку до позовної заяви долучив. Отже, відповідачем-1 та відповідачем-2 ціна договору № 907 була сплачена на користь позивача.

Суд також не приймає до уваги твердження позивача стосовно безоплатності договору № 987.

Так, відповідач-1 на підтвердження оплати надав суду платіжну інструкцію № 13 від 28.07.2017 (т.4 а.с.131) на суму 384 180,00 грн, яка і складає 100 % ціни договору № 987. Зазначена транзакція у відповідну дату, з аналогічною сумою та призначенням платежу відображена у виписці по поточному рахунку позивача в АТ "ОТП Банк" № 26003455020797, яку до позовної заяви долучив ліквідатор (аркуш позовної заяви 270). Водночас позивач вважає, що надані відповідачем-1 документи не підтверджують оплату по договору № 987, оскільки в призначенні платежу зазначено: "Оплата за відділ по переробці лушпиння в гранульов. Паливо, згідно рах. № 96 від 28.07.2017 р.", але відповідно до п. 1.1. Договору № 987, його предметом є "нежитлова будівля цеху, загальною площею 290,7 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Мечникова, будинок 132-А".

Однак, надані відповідачем пояснення (т.6 а.с.186-190), які прийняті судом, оскільки подані після оголошення ліквідатором обставин, які мають істотне значення для справи та дослідженні у справі докази свідчать про наступне.

Позивачем до позовної заяви долучено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлова будівля цеху, загальною площею 290.7 кв.м, за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Мечникова, будинок 132-А (аркуш позовної заяви 111). У зазначеному витягу вказана підстава реєстрації даного об`єкта - рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2010 у справі № 20/51-10-2047.

Дана інформація також зазначена в п.п. 1.2., 1.3. Договору № 987. Позивачем долучена до матеріалів справи копія рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2010 у справі № 20/51-10-2047, яким за позивачем визнано право власності на нежитлову будівлю цеху, площею 290.7 кв.м, розташовану за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Мечникова, будинок 132-А . Отже, зазначене судове рішення стосується нерухомого майна, яке було предметом договору № 987.

Водночас, з тексту зазначеного рішення вбачається, що позивачем було здійснено будівництво нежитлової будівлі цеху по переробці лушпиння соняшника в гранульоване паливо, загальною площею 290,7 кв.м, на підставі проекту будівництва "Відділення по переробці лушпиння соняшника в гранульоване паливо" (аркуші позовної заяви 56-57). Окрім того, суд звертає увагу на технічний паспорт на виробничий будинок - нежитлова будівля цеху № 132-А, по вул. Мечникова, місто Одеса, в якому зазначено, що цех загальною площею 290,7 кв.м. складається зі складу та грануляційної ( т.1 а.с. 60-63).

Таким чином, можна дійти висновку, що предмет договору № 987 - "нежитлова будівля цеху, загальною площею 290,7 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Мечникова, будинок 132-А, відповідно до проектної та технічної документації є відділенням по переробці лушпиння соняшника в гранульоване паливо. Отже, зазначені вище обставини підтверджують той факт, що призначення платежу, яке зазначено у платіжній інструкції № 13 від 28.07.2017, відповідно сама платіжна інструкція та проведена на її підставі транзакція стосуються оплати за договором № 987.

Про належне виконання сторонами своїх зобов`язань, визначених договорами купівлі-продажу, може свідчить лише дві ключові обставини: наявність/відсутність оплати за договорами та передача майна. Грошові кошти за договорами купівлі-продажу були у повній мірі сплачені відповідачем та, відповідно, прийняті позивачем. У свою чергу позивач, передав майно, визначене у договорах купівлі-продажу у власність відповідача.

Щодо наявності боргу під час укладення договорів.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається , що ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.11.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Олійноекстракційний завод"; визнано вимоги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Олійноекстракційний завод" в сумі 4 076 037 514, 41 грн. Решту вимог, які складаються із пені в сумі 127 028 273, 20 грн. слід врахувати в шосту чергу та із судового збору в сумі 22 700 грн. та із витрат на авансування винагороди арбітражному керуючому в сумі 54 000 грн. - в першу чергу в реєстрі вимог кредиторів.

Вимоги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Олійноекстракційний завод" обґрунтовані наявністю боргу за договорами поруки від 30.07.2014р між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", ПрАТ "Креатив", ТОВ "Регіонпродукт-Україна" та ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" п.п. 3.1., 3.2. якого передбачено, що поручитель зобов`язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов`язання; у випадку невиконання позичальником основного зобов`язання кредитор має право вимагати виконання цього зобов`язання як поручителя та/або позичальника як у солідарних боржників за кредитними договорами між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПрАТ "Креатив" .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.11.2018 по справі №916/36/16 (т. 2 а.с. 16-38) стягнуто з ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" за кредитним договором №151213К17 від 21.08.2013р. 87 555 000,00 дол. США, що еквівалентно 2 172 963 016,97 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 12 554 551, 84 дол. США, що еквівалентно 311 582 169,41 грн. прострочених процентів за користування кредитом, 422 013 544, 04 грн. простроченої комісії за управління кредитом, 41 934 949, 52 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 44 176 786, 79 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 31 327 329,68 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії за управління, 1754, 04 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії за зміну умов; за кредитним договором №151214К12 від 10.06.2014р. 20 000 000,00дол. США, що еквівалентно 496 365 260,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 2 352 589,43 дол. США, що еквівалентно 58 387 183,20 грн. прострочених процентів за користування кредитом, 11 110 300,82 грн. простроченої комісії за управління кредитом, 8 106 795,62 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 907 479,03грн. пені за несвоєчасну сплату комісії за управління, 1 169,36 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії за зміну умов; за кредитним договором №151214К16/ЕЕР-17-ЕХІМ від 19.09.2014р. 910 000,00 дол. США, що еквівалентно 22 584 619,33грн. простроченої заборгованості за кредитом, 112 572, 21 дол. США, що еквівалентно 2 793 846, 71 грн. прострочених процентів за користування кредитом, 2 832 098,43 грн. простроченої комісії за управління кредитом, 980 007,92 грн. простроченої комісії за зобов`язання, 392 600,65грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 226 439,37 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії за управління, 116 529,74 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії за зобов`язання, 801,60 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії за зміну умов; стягнуто з ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" 182 700,00 грн.

Постановою Господарського суду Одеської області у цій справі ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" визнано банкрутом; відкрито відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Олійноекстракційний завод" ліквідаційну процедуру; ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Олійноекстракційний завод" призначено арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича.

Судом отримані відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ПП "Харчові технології" ТОВ "Агропром КР" від 13.10.2023 (т. 4 а.с.61-66).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Ч. 6 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З 21.10.2019р. набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.

Згідно ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Таким чином, вимоги позивача викладені у позовній заяві до відповідачів розглянуті в межах справи про банкрутство в порядку позовного провадження.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019р., а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013р., що втратив чинність 21.10.2019р., які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019р. у справі № 910/3907/18).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Щодо фраудаторності правочинів.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора. Судова палата вважає за необхідне розмежовувати кваліфікацію фіктивних та фраудаторних правочинів. Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 ЦК України).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку. Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. (Позиція викладена у постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

Враховуючи встановлення судом обставин виконання договорів, а саме передання майна та проведення оплати, з врахуванням вищевказаних норм та позицій Верховного суду договори не можуть бути кваліфіковані як фіктивні, які не породжують наслідків.

Щодо відсутності підстав для застосування ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства . Позивач не зазначає як підставу позову положення ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - "КУзПБ") та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", водночас він наголошує, що суд не обмежений при ухвалені рішення нормами права, на які посилається позивач, а має застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Проблема застосування ст. 42 КУзПБ та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів неодноразово була предметом розгляду судів касаційної інстанції. Вирішення ж цього питання знайшло своє відображення, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, правову позицію у якій було уточнено Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13.

Правовий висновок Верховного Суду зводиться до того, що критерієм для застосування норм ст. 42 КУзПБ та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі й до заяв, поданих після набрання чинності КУзПБ, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство є можливим лише за наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а отже, правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватися судом щодо його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину. Це означає, що у разі відкриття провадження у справі про банкрутство до 21.10.2019р. визнавати недійсним правочини боржника слід відповідно до положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а в разі відкриття провадження у справі про банкрутство після 21.10.2019р. слід застосовувати положення ст. 42 КУзПБ у всій її повноті.

Відповідно до ст. 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

Щодо порушення засад цивільного судочинства позивач стверджує, серед іншого, що при укладенні договорів купівлі-продажу було порушено таку засаду цивільного законодавства, як добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також що договори купівлі-продажу були вчинені з наміром завдати шкоди іншій особі (ч. 3 ст. 13 ЦК України). При розгляді питання відповідності договору зазначеним вище засадам, слід проаналізувати їх відповідність наступним ознакам: він повинен мати певну правову та фактичну мету, економічну обґрунтованість, зобов`язання, визначене правочином, має бути виконане належним чином та не використовуватися для уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами.

Розглядаючи наявність правової та фактичної мети в контексті укладених договорів купівлі-продажу, доходимо наступних висновків. Правова мета боржника полягала в отриманні за передачу майна, законним власником якого він є, певної грошової суми. У свою чергу, відповідач мав на меті отримати конкретно визначене майно у свою власність. Фактична ж мета договорів купівлі-продажу полягала в тому, що боржник передав, а відповідач прийняв визначене сторонами майно. Як зазначає ліквідатор у позовній заяві (та не заперечується відповідачем), станом на дату укладення договорів купівлі-продажу ТОВ "ООЕЗ" володіло на законних підставах відповідним нерухомим майном (п. 2 Договору № 904, п. 1 Договору № 907).

При укладенні договорів купівлі-продажу ТОВ "ООЕЗ" та ТОВ "Агропром-КР" визначили: конкретне майно, яке має бути передано; порядок набуття ТОВ "Агропром-КР" права власності на таке майно; ціну майна; порядок розрахунків . На виконання умов договорів купівлі-продажу ТОВ "Агропром-КР" здійснило державну реєстрацію прав власності на майно, яке було відчужене ТОВ "ООЕЗ . ТОВ "Агропром-КР" відповідно до умов договорів купівлі-продажу здійснило оплату та перерахувало грошові кошти, а ТОВ "ООЕЗ", відповідно, їх прийняло: по договору № 904 - 873 789, 47 грн; по договору № 907 - 65 352,00 грн. Вказані обставини досліджені судом вище. Таким чином, правова та фактична мета договорів купівлі-продажу була досягнута шляхом: передачі майна, державної реєстрації права власності за новим власником, оплати відповідачами та її прийняття позивачем.

Договори купівлі-продажу нерухомого майна мали економічну мету з огляду на наступне. Згідно з п. 2 Договору № 904 оціночна вартість нерухомого майна відповідно до висновку про оціночну вартість становила 72 815 789,00 грн, в той час як його продаж було здійснено за 87 378 946,00 грн, що на 20 % більше за оціночну. Пунктом 2 Договору № 907 визначена ціна земельної ділянки - 6 535 200,00 грн, що на 20 % більше за її оціночну вартість - 5 446 000,00 грн, яка була визначена у звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки. Отже, кожен з договорів купівлі-продажу мав цілком обґрунтовану економічну мету, яка виражалась в продажі ТОВ "ООЕЗ" свого майна за ціною, вищою за його оціночну вартість.

Наведені позивачем у позовній заяві обставини укладення позивачем договорів купівлі-продажу з метою невиконання своїх зобов`язань перед кредиторами, зокрема АТ "Укрексімбанк", не підтверджені та не обґрунтовані. Ліквідатор стверджує, що станом на момент укладення договорів купівлі-продажу у боржника існувала кредиторська заборгованість перед АТ "Укрексімбанк", яка виникла на підставі укладеного 30.07.2014 договору поруки № 151214Р24, у зв`язку з чим АТ "Укрексімбанк" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "ООЕЗ" про стягнення заборгованості.

Інформація з Єдиного державного реєстру судових рішень, свідчить про те, що 11.01.2016 було відкрито провадження у справі № 916/36/16 за позовом АТ "Укрексімбанк" звернулося з позовом до ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" про стягнення заборгованості.

У цій справи ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" подано зустрічний позов про визнання недійсним договору від 30.06.2015 № 151214Р24-1 про внесення змін до договору поруки № 151214Р24 від 30.07.2014.

16.02.2016 рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.04.2016, у позові АТ "Укрексімбанк" ро стягнення боргу з ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" було відмовлено повністю. У той же час, суди першої та апеляційної інстанцій задовільнили зустрічний позов ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" та визнали недійсним договір від 30.06.2015 № 151214Р24-1 про внесення змін до договору поруки № 151214Р24 від 30.07.2014.

У подальшому вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій було скасовано Верховним Судом. Тільки 16.11.2018 Господарським судом Одеської області було ухвалено рішення, залишене без змін апеляційним судом, яким задоволено позов АТ "Укрексімбанк" до ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" та підтверджено факт наявності та розмір заборгованості.

Отже, не підтверджено доводи позивача, що договори купівлі-продажу були укладені позивачем в період наявності кредиторської заборгованості перед банком, що підтверджувалось судовими рішеннями, які на момент відчуження майна набрали законної сили. Таким чином, підстави стверджувати, що позивач укладав договори купівлі-продажу з метою уникнення виконання зобов`язань, зокрема перед АТ "Укрексімбанк", відсутні.

Тим більш, що відчуження майна відбулось за визначену договорами оплату, яка була проведена на користь позивача, тобто було оплатним, а задоволення вимог можливе і за рахунок майна, і за рахунок коштів боржника.

Таким чином, доказів того, що при укладенні договорів купівлі-продажу позивачем та відповідачем було порушені загальні засади цивільного законодавства, позивачем не надано та таких підстав не доведено.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження") (Правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 24.11.2021р. №905/2030/19 (905/2445/19).

У Постанові КГС у складі ВС від 15.07.2021 у справі № 927/531/18 зазначено, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - якомога справедливе задоволення вимог кредиторів. Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів. (Постанови ВС від 16.11.2022 у справі № 44/380-б (910/16410/20, від 03.11.2022 у справі № 908/2076/20 (908/2683/21)

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам, а отже, може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав, передбачених законом.

На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як стаття 42 КУзПБ, так і стаття 20 Закону про банкрутство) не визначає вимог до укладеного правочину, а регулює спеціальні правила і процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду, протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнати правочин недійсним. Тобто законодавство про банкрутство містить спеціальні та додаткові порівняно з нормами ЦК України та ГК України підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і вони застосовуються, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство .

Тож, надаючи оцінку доводам позивача, суд під час розгляду заяви про визнання правочину недійсним повинен не лише дослідити та врахувати обґрунтування і надані заявником докази, а й чітко визначити правові підстави звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами (на підставі статей 203, 215 ЦК України чи на підставі статті 42 КУзПБ).

У разі невстановлення судом недобросовісної поведінки сторін оскаржуваного договору, недоведення, що його укладено в період настання у боржника зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого він перестав бути платоспроможним, підстав вважати оскаржуваний правочин фраудаторним та таким, що укладений на шкоду кредитору, немає. (Правова позиція зазначена у Постановах ВС від 08.11.2022 у справі № 902/1023/19 (902/508/20), від 23.11.2022 у справі № 918/1174/20 (918/559/21).

Припущення позивача щодо наявності ознак фраудаторності при укладенні договорів купівлі-продажу спростовуються вищенаведеними обставинами, які встановлені судом під розгляду цієї справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2022 у справі № 902/1023/19 констатував, що у разі не встановлення судом недобросовісної поведінки сторін оскаржуваного договору, не доведення, що його укладено в період настання у боржника зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого він перестав бути платоспроможним, підстав вважати оскаржуваний правочин фраудаторним та таким, що укладений на шкоду кредитору, немає.

Таким чином, доводи, викладені вище стосовно обставин укладення та виконання договорів, самі по собі спростовують фраудаторність договорів купівлі-продажу. Водночас суди, розглядаючи позови про визнання оплатних договорів недійсними з підстав наявності ознак фраудаторності, окрім обставин, зазначених в п. п. 2.1- 2.4 розділу 2 відзиву, також надають оцінку моменту укладення договору та контрагенту, з яким боржник учиняє оспорюваний договір (пов`язаними/ заінтересованими особами).

Момент укладення договорів купівлі-продажу необхідно розглядати з огляду на період настання у боржника зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, що дасть змогу оцінити дії боржника та відповідача на наявність в них ознак фраудаторності. Укладення договорів купівлі-продажу відбулось до моменту настання у боржника обов`язку з погашення заборгованості перед банком, про свідчать прийняті судові рішення.

За положенням ст. 134 ГК України, яка встановлює, що суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд розпоряджається належним йому майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності. Доказів зворотнього позивачем не надано.

Таким чином, момент укладення договорів купівлі-продажу та їх відповідність майновій основі господарювання те, що судом не встановлено недобросовісної поведінки сторін оскаржуваних договорів, не встановлено, що договори було укладено в період настання зобов`язання погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок чого боржник перестав бути платоспроможним, свідчить про відсутність ознак їх фраудаторності та укладено на школу кредитору.

Щодо посилань позивача на фіктивність договорів купівлі-продажу.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Фіктивний правочин виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Якщо ж буде встановлено, що така передача відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків.

Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним" (постанова ВС від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18 ). Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі №910/11565/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16 (24.11.2021р. №905/2030/19 (905/2445/19).

Приймаючи до уваги обставини виконання договорів, які встановлені цим рішенням, суд дійшов висновку, що будь-які підстави визнавати договори купівлі-продажу фіктивними відсутні.

Стосовно укладення оспорюваних правочинів з пов`язаними/заінтересованими особами, суд дійшов наступних висновків . Ліквідатор наводить ідентифікаційні дані різних фізичних осіб із зазначенням їх місця роботи в різні періоди часу; юридичних осіб, які виступають поручителями/засновниками інших юридичних осіб, які не мають відношення ані до боржника, ані до справи про його банкрутство, та вказує про пов`язаність позивача та відповідача.

Аналіз взаємозв`язку позивача з відповідачем станом на дату укладення спірних правочинів на рівні їх пов`язаності: як юридичних осіб, зокрема чи були вони засновниками по відношенню один до одного, чи були в них спільні засновники (учасники)/кінцеві бенефіціарні власники, які здійснювали безпосередній та вагомий вплив на їх діяльність; через фізичних осіб, зокрема чи були службові особи позивача одночасно службовими особами відповідача, чи були одні й ті ж самі фізичні особи засновниками (учасниками)/кінцевими бенефіціарними власниками юридичних осіб, які в свою чергу були учасниками позивача та відповідача, чи пов`язані між собою родинними зв`язками їх службові особи/засновники/кінцеві бенефіціарні власники.

Так, станом на 12.04.2016 - дату укладення договору № 904 та договору № 907: ПП "Харчові технології": засновник (учасник)/кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_1 ; керівник - Колесніченко Володимир Валерійович .

ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод": засновники (учасники) - компанії ДЕФРАНСІЗ ХОЛДІНГЗ ЛТД (Кіпр), ТАНСЛІ ІНВЕСТМЕНТС ЛТД (Кіпр), ТЕРМАТЕН ІНВЕСТМЕНТС ЛТД (Кіпр), АНГІЛЕРІ ІНВЕСТМЕНТС ЛТД (Кіпр), КАРТІНЕТ ХОЛДІНГЗ ЛТД, ЛАЗЗЕРІ ХОЛДІНГЗ ЛТД (Кіпр), КОМПАНІЯ КОНКОМ КОММЕРЦІАЛ С.А. (Швейцарія), КОМПАНІЯ СЕНТАКУ АГ (Швейцарія), Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛКО" (керівник - Прутян Михайло Юрійович , засновник (учасник) - КОРПОРАЦІЯ "АРІСТОН БІЗНЕС КОРПОРЕЙШН С.А." (Республіка Панама, кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_8)); кінцевий бенефіціарний власник - "ТІТАН ЛТД" (Республіка Беліз); керівник - Бойко Олександр Миколайович .

Станом на 28.07.2017 - дату укладення договору № 987: ПП "Харчові технології": - засновник (учасник) - Товариство з обмеженою відповідальністю "САН ЛАЙНГРУП" (керівник - Кафілінос Сергій Васильович , засновник - компанія "ВЕРМІНІА ХОЛДІНГ ЛІМІТЕД" (Кіпр); - кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_6 ; - керівник - Колесніченко Володимир Валерійович . ·

ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод": засновники (учасники) - компанії "ДЕФРАНСІЗ ХОЛДІНГЗ ЛТД" (Кіпр), "ТАНСЛІ ІНВЕСТМЕНТС ЛТД" (Кіпр), "ТЕРМАТЕН ІНВЕСТМЕНТС ЛТД" (Кіпр), "АНГІЛЕРІ ІНВЕСТМЕНТС ЛТД" (Кіпр), "КАРТІНЕТ ХОЛДІНГЗ ЛТД", "ЛАЗЗЕРІ ХОЛДІНГЗ ЛТД" (Кіпр), КОМПАНІЯ КОНКОМ КОММЕРЦІАЛ С.А. (Швейцарія), КОМПАНІЯ СЕНТАКУ АГ (Швейцарія), Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛКО" (керівник - Прутян Михайло Юрійович , засновник (учасник) - КОРПОРАЦІЯ "АРІСТОН БІЗНЕС КОРПОРЕЙШН С.А." (Республіка Панама, кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_8)); кінцевий бенефіціарний власник - "ТІТАН ЛТД" (Республіка Беліз); керівник - Бойко Олександр Миколайович .

Станом на 12.04.2016 - дату укладення договорів купівлі-продажу: ТОВ "Агропром-КР" знаходилося за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Отто Брозовського, 74А: засновник/керівник - ОСОБА_7 ; ТОВ "ООЕЗ": засновники (учасники) - компанії ДЕФРАНСІЗ ХОЛДІНГЗ ЛТД (Кіпр), ТАНСЛІ ІНВЕСТМЕНТС ЛТД (Кіпр), ТЕРМАТЕН ІНВЕСТМЕНТС ЛТД (Кіпр), АНГІЛЕРІ ІНВЕСТМЕНТС ЛТД (Кіпр), КАРТІНЕТ ХОЛДІНГЗ ЛТД, ЛАЗЗЕРІ ХОЛДІНГЗ ЛТД (Кіпр), КОМПАНІЯ КОНКОМ КОММЕРЦІАЛ С.А. (Швейцарія), КОМПАНІЯ СЕНТАКУ АГ (Швейцарія), Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛКО" (керівник - Прутян Михайло Юрійович , засновник (учасник) - КОРПОРАЦІЯ "АРІСТОН БІЗНЕС КОРПОРЕЙШН С.А." (Республіка Панама, кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_8)); кінцевий бенефіціарний власник - "ТІТАН ЛТД" (Республіка Беліз); керівник - Бойко Олександр Миколайович .

Приймаючи до уваги викладену вище інформацію, підстав стверджувати, що ТОВ "ООЕЗ" та ТОВ "Агропром-КР" пов`язані тотожністю складів їх учасників та кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами). Вказане свідчить про відсутність ознак того, що договори купівлі-продажу були укладені між пов`язаними/заінтересованими особами.

Доводи позивача про порушення Положення про виконавчий орган ТОВ "ООЕЗ" при укладенні договорів купівлі-продажу позивача як підставу недійсності договорів купівлі-продажу оцінюються судом критично, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог Положення про виконавчий орган ТОВ "Одеський олійноекстракційний завод" директор приймає рішення про вчинення правочинів (укладення договорів), крім правочинів, вчинення яких потребує прийняття рішення Загальних зборів учасників Товариства (п.п. 2 п. 4.1.), тобто на суму, що не перевищує 2 000 000 грн, але в будь-якому разі не більше 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної звітності Товариства (пп. 9 п. 4.1.); (5.2.) сума договорів купівлі-продажу більша за 2 000 000 грн та 25 % вартості активів ТОВ "ООЕЗ"; нотаріус, яка посвідчувала договори купівлі-продажу, у відповідь на запит ліквідатора надала протоколи № 30 від 07.02.2014 та № 2 від 07.08.2015 позачергових загальних зборів учасників ТОВ "ООЕЗ", зі змісту яких вбачається, що питання про укладення договорів купівлі-продажу не розглядалось.

Положення ч. 3 ст. 92 ЦК України визначають, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України) при розгляді справ та ухваленні рішень. Відповідно до висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків. Отже, оскільки позивач виразив своє волевиявлення шляхом підписання уповноваженою особою договорів купівлі-продажу та, відповідно, отриманням коштів, відповідач, станом на дату укладення правочинів та їх виконання, мав обґрунтовані підстави вважати, що позивач в особі уповноваженого представника діяв добросовісно, в межах повноважень та з метою настання законних юридичних наслідків.

Щодо відсутності у приватного нотаріуса Рисіної С.В. рішення Загальних зборів учасників позивача, яким надано дозвіл на укладення договорів купівлі-продажу, необхідно зазначити наступне. Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - "Порядок"). Відповідно до п. 1 глави 5 розділу І Порядку та ст. 44 Закону України "Про нотаріат" цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи, від імені якої діє уповноважений орган та/або посадова особа, перевіряється нотаріусом на підставі установчих документів, відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до нього, та документів, що підтверджують повноваження органів та/або посадових осіб. Нотаріус перевіряє, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчинюється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності.

Також, відповідно до п. 4 глави 5 розділу І Порядку перевірка повноважень представника юридичної особи та дійсності його довіреності здійснюється у порядку, визначеному главою 4 розділу І Порядку, в п. 4 якої зазначено, що перевірка повноважень представників осіб за довіреністю або за законом здійснюється за довіреністю або документом, що підтверджує повноваження законного представника. Нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу, а також перевіряє його дієздатність та обсяг наданих йому повноважень. Згідно з п. 4 глави 4 розділу І Порядку та ч. 9 ст. 44 Закону України "Про нотаріат" у разі наявності сумнівів щодо уповноваженого представника, а також його цивільної дієздатності та правоздатності нотаріус має право зробити запит до відповідної фізичної чи юридичної особи.

Приймаючи до уваги, що договори купівлі-продажу були нотаріально посвідчені, відсутні підстави вважати, що приватний нотаріус Рисіна С.В. не дотрималась вимог нормативно-правових актів, які регулюють її діяльність, а виконала покладені на неї обов`язки та пересвідчилась в повноваженнях директора та представника ТОВ "ООЕЗ" стосовно їх права на відчуження майна позивача.

Відповідно до другого абзацу ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Представник позивача жодних фактів та обставин на підтвердження обізнаності відповідача у відсутності повноважень директора ТОВ "ООЕЗ" на укладення оспорюваних правочинів не зазначає. Отже, відповідач не може нести відповідальність за можливі недобросовісні дії директора позивача при укладенні договорів купівлі-продажу, а зазначені позивачем підстави недійсності не можуть бути прийняті судом до уваги.

Стосовно посилання ліквідатора на те, що договори купівлі-продажу є недійсними, оскільки їх сума більша ніж 2 000 000 грн та 25 % вартості активів позивача, суд зазначає, що виходячи з положення пп. 9 п. 4.1. Положення про виконавчий орган ТОВ "ООЕЗ": обмеження, яке в ньому викладено, стосується кожного договору (контракту) окремо, а не суми усіх договорів (контрактів), які за період своєї діяльності може укласти директор товариства; у позовній заяві не зазначено ані загальної вартості активів за даними останньої річної звітності позивача, яка передувала укладенню договорів купівлі-продажу, ані того, чому дорівнює їх частина у розмірі 25 %, в порушення вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно усталеної практики Верховного Суду обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі) (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 927/1191/14; постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 904/5948/16).

Слід врахувати, що згідно з ч. 2 ст. 59 КУзПБ протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов`язані передати бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов`язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до закону. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Водночас, Верховний Суд у справах господарської юрисдикції неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Суд наголошував, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18; від 29.08.2018 у справі № 909/105/15; від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17; від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17). Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним. Баланс ймовірностей або перевага доказів характерні для цивільного та господарського процесів, де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром. Отже, ліквідатор викладає обставини, покладені в основу позовних вимог та укладення договорів купівлі-продажу без нормативного обґрунтування та надання доказів.

Доводи відповідачів стосовно пропуску строку позовної давності позивачем при поданні позову судом до уваги не приймаються, оскільки адже, позовна давність може бути застосована судом лише у разі, коли позов підлягає задоволенню внаслідок наявності порушення прав позивача та доведеності позовних вимог, проте позовна давність спливла (ч. 4 ст. 267 ЦК України). У даному випадку така підстава відсутня.

У зв`язку з цим судом не розглядається і клопотання позивача щодо поновлення строку позовної давності.

Суд звертає увагу позивача на те, що застосування правових позицій Верховного суду відбувається тільки у контексті встановлених судом обставин та наявних у справі доказів. За відсутності належних та допустимих доказів та встановлених обставин щодо предмета спору, застосування правових позицій, які зазначені у позові позивачем, не є можливим.

Згідно зі ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, а ч. 6 ст. 13 ЦК України передбачено, що у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених ГПК України, не зобов`язаний збирати докази (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України). В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

У ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/7164/19. Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони. Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України у постанові від 21.10.2015 у справі № 3-649гс15.

Враховуючи все вище зазначене, позивачем не доведено порушення права (охоронюваного законом інтересу) позивача, не надано належних доказів того, що при відчуженні майна позивача наявні ознаки правочинів, що могли б бути визнані недійсними з підстав, які зазначені у позові, суд відмовляє у задоволенні позову.

У задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування рішень приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності нерухомого майна та земельної ділянки за відповідачами, заявлених як наслідок вимог про визнання недійсними договорів суд, також відмовляє у зв`язку з відмовою у задоволенні вимог щодо визнання договорів недійсними, відповідно відсутністю правових підстав для такого задоволення.

У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Відмовити повністю у задоволенні позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський Олійноекстракційний завод" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича до відповідачів Приватного підприємства "Харчові технології" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропром-КР" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання протиправними та скасування рішень приватних нотаріусів.

2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у порядку ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 15 березня 2024р.

Копію рішення надіслати ектронну адресу: ТОВ "Одеський Олійноекстракційний завод" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Беркута М.С. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ПП "Харчові технології" (32718598@ukr.net), АТ "Укрексімбанк" (bank@eximb.com), ТОВ "Агропром-КР" (40349948@ukr.net), представнику ПП "Харчові технології", ТОВ "Агропром-КР" Кудрявцеву О.В.

Суддя Л.І. Грабован


Суд	Господарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	21.02.2024
Оприлюднено	19.03.2024
Номер документу	117684240
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: майнові спори, стороною в яких є боржник, з них: спори про визнання недійсними правочинів, укладених боржником

Грабован Л.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 21.02.2024 по справі 916/3345/21ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —916/3345/21

Рішення від 21.02.2024

Рішення
від 21.02.2024 по справі 916/3345/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ