Рішення

від 15.03.2024 по справі 918/773/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/773/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у матеріалах справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Петрука Романа Васильовича ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-OV" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 10, кв.28, код ЄДРПОУ 44338767)

про стягнення 93 964 грн. 33 коп..

Заяву ТОВ "ЕКО-OV" про ухвалення додаткового рішення

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Петрук Роман Васильович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ОV" про стягнення в сумі 93 964,33 грн..

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.09.2023 у справі №918/773/23 в задоволенні позову відмовлено.

05 березня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО-OV" звернулося до Господарського суду Рівненської області з Заявою в якій просить суд ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з Позивача на користь Відповідача витрати на правову допомогу адвоката, заявлені до стягнення під час подачі відзиву на позовну заяву. Вказану Заяву заявник мотивує наступним. Відповідно до Рішення Господарського суду Рівненської області від 14.09.2023 року питання судових витрат, якими є витрати на правову допомогу адвоката, не вирішувалось. У той же час, в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують витрати, понесені відповідачем на правову допомогу. Заявник зазначає, що вимога про стягнення витрат на правову допомогу була заявлена в пунктах 3 та 5 прохальної частини відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 05 березня 2024 року розгляд Заяви ТОВ "ЕКО-OV" про ухвалення додаткового рішення призначено у судовому засіданні на "15" березня 2024 р. на 10:00 год..

Фізична особа-підприємець Петрук Роман Васильович надав суду заперечення на Заяву ТОВ "ЕКО-OV" про ухвалення додаткового рішення в яких просить відмовити у її задоволенні з огляду на те, що в рішенні суду від 14.09.2023 року вирішено питання про судові витрати, так як в резолютивній його частині зазначено, що судові витрати у справі покладаються на позивача.

В судове засідання 15.03.2024 року не з`явились представники позивача та відповідача, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням №0600253671901 про вручення Ухвали суду від 05.03.2024 року Позивачу, та Довідкою про доставку документа в Електронний суд Відповідачу.

За змістом статті 244 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Таким чином, суд ухвалює додаткове рішення за участю учасників справи лише за необхідності, критерії якої визначаються судом самостійно.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що Заява ТОВ "ЕКО-OV" про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

За приписами частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

В резолютивній частині рішення Господарського суду Рівненської області від 14.09.2023 у справі №918/773/23 зазначено, що судові витрати у справі покладаються на позивача.

Суд зазначає, що відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

В той же час слід відмітити, що покладення судових витрат на сторону справи не є фактичним розподілом таких витрат. Про фактичний розподіл судових витрат, понесених сторонами, може свідчити лише зазначення в резолютивній частині рішення про стягнення таких витрат з сторони справи, на яку вони покладені судом, на користь іншої сторони.

Таким чином суд доходить висновку, що у рішенні від 14.09.2023 року суд не вирішив питання про розподіл судових витрат у справі №918/773/23, а відтак вказані витрати підлягають розподілу у розмірах та порядку, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

З огляду на вищенаведене суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК України) передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.123 ГПК України).

Разом з тим, відповідно до ч. 1,2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Порядок розподілу судових витрат регламентований ст. 129 ГПК України.

Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення суду зазначається, зокрема, розподіл судових витрат (пункт 2 частини 5 статті 238 ГПК України), а в разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат (пункт 5 частини 6 статті 238 ГПК України).

Проаналізувавши наведені положення процесуального закону у їх системному взаємозв`язку і в контексті заявлених співвідповідачем вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу шляхом ухвалення додаткового рішення відповідно до статті 244 ГПК України, суд зазначає, що такий механізм виправлення чи усунення допущеного судом не вирішення таких вимог при ухваленні рішення передбачає, що питання, які не вирішив суд, ухваливши рішення, яким закінчено розгляд справи, повинні існувати на дату його ухвалення; відповідно до процесуального закону суд мав їх вирішити і результат їх вирішення мав би бути відображений в тексті ухваленого рішення (зокрема, в резолютивній частині).

За правилами ст.237, ст. 238 ГПК України питання щодо розподілу судових витрат має бути вирішеним при ухваленні рішення у справі. Водночас, суд може і повинен вирішувати це питання в межах та на підставі тих документів, які є в матеріалах справи на момент ухвалення рішення у справі.

В той же час суд зазначає, що відповідач у відзиві на позов заявляв про витрати на професійну правову допомогу у сумі 9500, 00 грн.. При цьому до відзиву було додано копія договору про правову допомогу, копія акту наданих послуг, копія квитанції до прибуткового касового ордера, довіреність, копія свідоцтва адвоката.

Як уже зазначалося вище відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКО-OV", як Довірителем та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем, як Повіреним укладено Договір про правову допомогу від 18.08.2023р. №2 (далі по тесту Договір). Відповідно до умов Договору адвокат зобов`язується від імені і за рахунок Довірителя здійснити наступні дії:надати правову допомогу у спорі, що виник із ФОП Петруком Р.В. у справі №918/773/23. 3 цією метою: 1. Здійснити огляд, вивчення та аналіз позовних вимог (4 год.). 2. Здійснити аналіз та попередню правову оцінку доданих до позову доказів (З год.). 3. Провести аналіз судовоїпрактики. 4. Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати відзив на позов (9 год.). 5. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (4 год.). (п.1.1 Договору).

За здійснення дій, що визначені у п. 1.1 цього Договору, Довіритель сплачує Повіреному винагороду в розмірі 9500,00 грн..

На виконання Договору між сторонами складено Акт приймання-передачі послуг від 23.08.2023р. відповідно до якого адвокат витратив 28,55 год. часу на виконання зазначених у акті послуг та на загальну суму 9500,00 грн..

За квитанцією до прибуткового касового ордера №09-08 від 23.08.2023р. адвокат Лоза В.М. отримав від ТОВ "ЕКО-OV" 9500,00 грн..

Повноваження адвоката Лози Віктора Миколайовича на представлення інтересів ТОВ "ЕКО-OV" підтверджуються довіреністю від 18.08.2023 р. та копією Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Оцінивши вказані докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2 частини 2 статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Крім того, частиною 4 статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, інші істотні обставини, гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/Wcst Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3583/19.

Стаття 126 Господарського процесуального кодексу України детально врегульовує питання, щодо того, у якій мірі витрати на правничу допомогу, які сторона погодилась заплатити адвокату, стануть судовими витратами, і які підлягають стягненню з іншої сторони судового процесу.

Для забезпечення дотримання приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд здійснює аналіз інформації, вказаній у поданих відповідачем доказах, зокрема, в актах наданих послуг, як інформації про виконану правову допомогу її тривалість та вартість та зазначає наступне.

У пункті 1 Акту приймання-передачі наданих послуг від 23.08.2023 міститься інформація про те, що адвокатом товариству ТОВ "ЕКО-OV" у справі надано таку правову допомогу як дослідження та аналіз вимог позовної заяви (4 год.).

В той же час у пункті 2 даного Акту зазначено, що адвокатом надано таку правову допомогу як огляд, дослідження та попередня правова оцінка доданих до позову доказів (3.05 год.).

В Додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного господарського суду від 14.07.2021 у справі № 916/1914/20, а саме пункті 29 цієї постанови, зазначено наступне «Відповідно до актів виконаних робіт учасники справи, окрім таких робіт та послуг як "складання відзиву на касаційну скаргу та участь у судовому засіданні", окремо включили також інші види послуг, зокрема: "надання юридичних консультацій щодо звернення до суду - 1 094,50 грн (1 година), вивчення, дослідження та аналіз документів - 1094,50 грн (1 година), аналіз нормативно - правових актів, судової практики для підготовки правової позиції - 2 189,00 грн (2 години); підготовка до судового засідання - 1000,00 грн (1 година); опрацювання законодавчої бази та судової практики - 2000,00 грн (2 години), формування правової позиції, консультування - 1000,00 грн (1 година)". Верховний Суд вважає, що сама по собі послуга "складання відзиву на касаційну скаргу (5 годин)" охоплює вчинення відповідних дій, тому не вбачає підстав для здійснення окремої оплати цих послуг за рахунок позивача.»

Як наслідок, є підстави стверджувати, що вказані у пунктах 1, 2 Акту суми судових витрат пов`язаних з наданням послуг та види правової допомоги мають включатися у послуги саме по дослідженню та аналізу вимог позовної заяви, і не можуть бути підставою для здійснення окремої оплати цих послуг за рахунок позивача.

У пункті 3 Акту приймання-передачі наданих послуг від 23.08.2023 міститься інформація про те, що адвокатом товариству ТОВ "ЕКО-OV" у справі надано таку правову допомогу як підготовка відзиву на позовну заяву (9.10 год.).

В той же час у пункті 4 даного Акту зазначено, що адвокатом надано таку правову допомогу як дослідження аналізу судової практики (0.30 год.).

Як наслідок, є підстави стверджувати, що вказані у пунктах 3, 4 Акту суми судових витрат пов`язаних з наданням послуг та види правової допомоги мають включатися у послуги саме по підготовка відзиву на позовну заяву (9.10 год.), і не можуть бути підставою для здійснення окремої оплати цих послуг за рахунок позивача.

У пункті 5 Акту приймання-передачі наданих послуг від 23.08.2023 міститься інформація про те, що адвокатом товариству ТОВ "ЕКО-OV" у справі надано таку правову допомогу як підготовка пакета документів, необхідних для подання до суду, підготовка позовної заяви. Однак суд зазначає, що ТОВ "ЕКО-OV" не є позивачем у справі, а є відповідачем і, відповідно, така правова допомогу як підготовка позовної заяви не може надаватися відповідачу. Крім того суд зазначає, що у справі відсутні докази подачі до суду позовної заяви відповідачем. Відтак дана послуга не може бути підставою для здійснення окремої оплати за рахунок позивача.

У пункті 6 Акту приймання-передачі наданих послуг від 23.08.2023 міститься інформація про те, що адвокатом товариству ТОВ "ЕКО-OV" у справі надано таку правову допомогу як вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (4 год.). В той же час суд зазначає, що термін "інші дії" має широке трактування в частині визначення таких дій. Однак ні відповідач, ні адвокат не надали суду доказів того, які конкретні дії вчинені адвокатом для розгляду справи та її повного юридичного супроводу. Відтак суд позбавлений можливості оцінити співвідношення затраченого адвокатом часу на дану послуги до її вартості та того у якій мірі ці витрати стануть судовими витратами. Відтак дана послуга не може бути підставою для здійснення окремої оплати за рахунок позивача.

З вищенаведеного слідує, що адвокат Лоза В.М. при наданні правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕКО-OV" затратив не стільки часу, як він вказав у поданих доказах на підтвердження понесених відповідачем витрат.

В Акті приймання-передачі наданих послуг від 23.08.2023 зазначено, що на надання правової допомогу адвокат затратив 28.55 год. вартість яких складає 9500,00 грн..

Виходячи з вищезазначеного, суд констатує, що одна година часу затраченого адвокатом коштує 332 грн. 75 коп. (9500 : 28.55).

За результатами розгляду справи суд доходить висновку, що обгрунтованими та співмірними є витрати відповідача на професійну правову допомогу: дослідження та аналіз вимог позовної заяви - 4 год.; підготовка відзиву на позовну заяву - 9.10 год..

З огляду на вищенаведене та те, що суд як судові витрати приймає витрати, зазначені у пунктах 1, 3 Акту приймання-передачі наданих послуг від 23.08.2023, на які адвокатом витрачено 13.10 год., то, відповідно, вартість таких витрат складає 4 360.00 грн. (13.10 год. х 332.75 грн.).

Позивач належними та допустимими доказами не довів того, що вищевказані витрати є необгрунтованими та неспівмірними з критеріями оцінки, зазначеними у ч.5 ст.129 ГПК України.

Додатково в обгрунтування вищевказаного висновку суд зазначає, що в даному випадку слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат". Розділяючи ці поняття, детальніше суд зазначає таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

За приписами пункту 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За таких обставин, враховуючи те, що судом відмовлено у задоволені позовних вимог, перевіривши подані відповідачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої суми із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заява представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Тож, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих відповідачем заяв по суті справи, клопотань, часу витраченого у судових засіданнях, вірності здійснених розрахунків сум, суд доходить висновку про покладення на позивача судових витрат понесених ТОВ "ЕКО-OV" на професійну правничу допомогу в сумі 4 360 грн. 00 коп..

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 232-235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-OV" про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Петрука Романа Васильовича ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-OV" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 10, кв.28, код ЄДРПОУ 44338767) 4 360 (чотири тисячі триста шістдесят) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті вимог за Заявою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-OV" про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити у задоволенні.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.