Рішення

від 05.03.2024 по справі 921/28/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 березня 2024 року м.Тернопіль Справа № 921/28/24 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

при секретарі судового засідання Твердохліб Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКС КОРМ", місто Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ", село Заруддя Тернопільського (колишнього Збаразького) району Тернопільської області

про стягнення 257365,76грн,

за участю представників:

позивача: Беззубкін С.М., адвокат, ордер серії АЕ №1253081 від 09.01.2024 (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);

відповідача: не з`явився.

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІКС КОРМ", місто Дніпро звернувся 11.01.2024 (згідно з накладною оператора поштового зв`язку АТ "УКРПОШТА" на поштове відправлення №4900901164261) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ", село Заруддя Тернопільського (колишнього Збаразького) району Тернопільської області, про стягнення 216879,11грн основного боргу, 1084,40грн інфляційних нарахувань, 534,77грн 3% річних, 5704,22грн 30% річних за користування чужими грошовими коштами, 11475,35грн пені, 21687,91грн штрафу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем договору поставки №2009-01 від 20.09.2023 в частині здійснення розрахунку за товар - 26,13тонн шроту соняшникового, поставленого на підставі видаткової накладної №398 від 01.11.2023.

23 лютого 2024 року позивачем подано заяву №004/24 від 22 лютого 2024 року (вх.№1594), у якій просив закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 116879,11грн, посилаючись на те, що відповідачем на підставі платіжної інструкції №1003 від 2 лютого 2024 року здійснено часткову оплату поставленого товару згідно рахунку №358 від 01.11.2023 року на суму 116879,11грн (копію платіжної інструкції долучено до заяви).

Додатково, з урахуванням заперечень, наведених відповідачем у відзиві на позов, позивачем, згідно заяви №005/24 від 26.02.2024 (вх.№1623 від 26.02.2024), на підтвердження здійснення господарської операції по поставці товару відповідачу згідно договору поставки №2009-01 від 20.09.2023, долучено податкову накладну від 01.11.2023 №487, квитанцію про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 29 листопада 2023 року, яку зареєстровано органом податкового контролю за номером 9318649226.

У відповіді на відзив без номера від 05.03.2024 (вх.№1864 від 05.03.2024) стосовно заперечень відповідача з приводу надання неналежно оформлених первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт здійснення поставки товару, позивачем звернуто увагу на долучення до позову первинних документів, що підтверджують факт отримання відповідачем товару, а саме: видаткової накладної №398 від 01.11. 2023; товарно-транспортної накладної №Р-398 від 01.11.2023. Також звернув увагу на те, що товарно-транспортна накладна зі сторони відповідача підписана Мавдюк Р.В., а її підпис скріплений відтиском печатки ТОВ «Олишківецьке». На видатковій накладній №398 від 01.11.2023 проставлено такий же підпис зі сторони відповідача як і на товарно-транспортній накладній. Вказані підписи посвідчено печаткою відповідача; доказів втрати печатки чи її викрадення відповідачем не надано, а тому вважає, що відповідач погодив отримання вказаного у накладних товару, його кількість, ціну, тощо, відтак стверджує, що долучені до справи докази в сукупності свідчать про прийняття відповідачем товару, а його часткова оплата, додатково підтверджує факт прийняття товару без заперечень.

Окрім того, позивачем долучено гарантійний лист №30 від 02.02.2024, в якому ТОВ «Олишківецьке» визнано наявність заборгованості за договором поставки №2009-01 від 20 вересня 2023 року та видатковою накладною №398 від 01.11.2023 на суму 216879,11грн та податкову накладну №487 від 01.11.2023, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних, копія якої отримана відповідачем 30.11.2023, що підтверджується відповідною квитанцією.

Заперечення відповідача.

Відповідач у поданому відзиві на позов без номера від 25.02.2024 (вх.№1611 від 26.02.2024) позовні вимоги заперечив, вказуючи, що видаткова накладна №398 від 01.11.2023 не є належним доказом поставки товару, оскільки оформлена неналежним чином, адже не містить відомостей про осіб, котрі брали участь у здійсненні господарських операцій; така накладна підписана особою без підтверджених довіреністю повноважень на отримання товару в інтересах ТОВ "Олишківецьке"; у накладній не зазначено прізвища, імені та по-батькові особи, що отримувала товар.

Окрім того зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що поставку здійснено згідно заявки відповідача, оскільки такої Заявки та/або Специфікації до договору №2009-01 від 20.09.2023 не подано суду, що є порушенням його умов (п.1.3 договору).

Факт часткової оплати товару згідно платіжної інструкції №1003 від 02.02.2024 підтверджує в розмірі 116879,11грн.

Щодо пропуску строку подання відзиву на позов, то Товариством зазначено, що такий строк пропущено з поважних причин, через хворобу керівника Ковальчука М.П., про що свідчать долучені ним документи: Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №01416 від 06.02.2024, направлення №0027-28-41-32-19-76-1 від 30.01.2024 на ультразвукове дослідження, тому у відзиві на позов, просив також суд продовжити строк для подання відзиву.

05.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛИШКІВЕЦЬКЕ» подано зустрічну позовну заяву без номера від 04.03.2024 (вх.№148 від 05.03.2024) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІКС КОРМ», про визнання недійсним договору поставки №2009-01 від 20.09.2023 в частині поставки товару на підставі видаткової накладної №398 від 01.11.2023.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою суду від 19.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, з призначенням судового засідання на 13.02.2024, яке відкладалося на 20.02.2024 з оголошенням перерви до 26.02.2024 та відкладенням засідання на 05.03.2024.

Ухвалою суду від 05.03.2024, занесеною до протоколу судового засідання, судом відмовлено у клопотанні відповідача про продовження строку на подання відзиву на позов.

При цьому, суд виходив з наступних мотивів.

Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, встановлюються судом.

Згідно із частиною восьмою статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 19.01.2024 судом встановлено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позов, - 15 днів з дня отримання ухвали суду від 19.01.2024.

Встановлено, що ухвалу суду від 19.01.2024 товариством отримано 24.01.2024, про що свідчить повідомлення №0690220898802 про вручення рекомендованого поштового відправлення №0600244901775.

Таким чином, встановлений судом строк для подання відзиву на позов сплив 08.02.2024.

Відзив на позов без номера від 25.02.2024 (вх.№1611) подано товариством через підсистему «Електронний суду» ЄСІТС лише 26.02.2024, тобто з пропуском строку на 18 днів.

Стаття 118 ГПК України визначає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою.

При цьому суд не може продовжити строк понад встановлений процесуальним кодексом строк.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/10965/17, 03.12.2018 у справі №904/5995/16, в ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі №911/1974/18.

Як зазначено вище, дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження та у строк, який не може перевищувати шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні імперативно закріплені нормою статті 251 ГПК України.

Так, відповідно до частини першої статті 251 ГПК України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, тобто закріплено кінцевий строк на подання відзиву на позов у спрощеному позовному провадженні та який не може бути продовжений судом.

Зважаючи на норми частини першої статті 251 ГПК України та на те, що на момент подання відзиву, встановлений ухвалою суду від 19.01.2024 строк на його подання є таким, що пропущений відповідачем, і такий за заявою сторони не може бути продовжений, оскільки відповідну заяву відповідачем не подано до закінчення цього строку, тобто до 08.02.2024, тому клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву до задоволення не підлягає.

Долучені позивачем докази до заяви №005/24 від 26.02.2024 (вх.№1623 від 26.02.2024) та відповіді на відзив без номера від 05.03.2024 (вх.№1864 від 05.03.2024), судом приймаються до розгляду, виходячи з такого.

За загальним правилом, що міститься в статті 80 ГПК України, передбачено, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

Водночас, процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною після подання заяв по суті спору, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї.

У даному випадку суд враховує, що передумовою подання позивачем додаткових доказів для підтвердження факту поставки товару, стягнення вартості якого є предметом даного судового розгляду, послугувала викладені відповідачем у відзиві доводи проти позову, які неможливо було передбачити на стадії підготовки та подання позову.

Отже, застосовуючи принцип змагальності та диспозитивності у процесі, суд дійшов висновку про наявність підстав для долучення до матеріалів справи відповідних додаткових доказів.

Ухвалою суду від 05 березня 2024 року повернуто без розгляду зустрічну позовну заяву без номеру від 04.03.2024 (вх.№148 від 05.03.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛИШКІВЕЦЬКЕ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІКС КОРМ» про визнання недійсним договору поставки №2009-01 від 20.09.2023 в частині поставки товару на підставі видаткової накладної №398 від 01.11.2023.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, наведених у позові та з посиланням на долучені до справи докази, з урахуванням поданої 23.02.2024 заяви про закриття провадження у справі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив; про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення №0690224785573 від 21 лютого 2024 року про вручення поштового відправлення №0600249893762 від 15.02.2024.

Оскільки неявка учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, відповідно до норм ст.202 ГПК України, не є перешкодою для розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у даному судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 ГПК України, суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Рішення приймаються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст.240 ГПК України, у судовому засіданні 05.03.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини справи.

20 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІКС КОРМ» як Постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" як Покупцем укладено договір поставки №2009-01 (далі договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався передати у власність Покупця товар (шрот соняшниковий, шрот соняшниковий тостований негранульований, шрот соєвий, макуха соняшникова, макуха соєва), а Покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах, обумовлених у цьому договорі (п.1.1, 1.2 договору).

Відповідно до п.1.3 договору асортимент, кількість, вид упаковки, ціна товару вказуються у видаткових накладних на товар, складених на підставі заявок Покупця та/або Специфікації до цього договору.

Згідно з п.1.4 договору, ціна товару вказується у рахунку-фактурі Постачальника і вказується у видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що оплата вартості поставленого товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Оплата товару здійснюється Покупцем протягом одного тижня з дати поставки (п.2.2 договору).

Відповідно до п.3.1 договору поставка товару здійснюється на умовах - склад Покупця. Завантаження товару на складі Постачальника здійснюється силами і за рахунок Постачальника, розвантаження товару на складі Покупця здійснюється силами і за рахунок Покупця.

Узгодження поставки здійснюється шляхом направлення Покупцем, не пізніше ніж за три робочих дні до запланованого дня поставки, заявки Постачальнику на поставку товару, якій вказується асортимент, кількість, ціна товару, вид тари, умови поставки (направлення заявки може проводитися за допомогою факсимільного зв`язку та/або електронної пошти) (п.3.2.1 договору).

Датою поставки за цим договором вважається дата передачі товару постачальником покупцеві в місці поставки (п.3.3 договору).

Згідно з п.3.4 договору, право власності переходить до Покупця при передачі товару (кожної його частини, партії) Постачальником Покупцеві у місці поставки. Передача права власності на товар оформляється шляхом підпису на видатковій накладній уповноваженої особи Покупця. Повноваження осіб, які здійснюють прийомку товару від імені Покупця, підтверджується разовою довіреністю або оформленням довіреності на визначений строк.

Постачальник зобов`язується разом з товаром передати Покупцеві (його представнику) оригінали: рахунку-фактури; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну (у випадку здійснення Постачальником доставки товару на склад Покупця); документи, що підтверджують якість та походження товару (п.3.5 договору).

Пунктом 5.1 договору визначено, що передача товару Постачальником Покупцеві здійснюється в місці поставки.

У п.5.2 договору передбачено, що приймання товару Покупцем здійснюється відповідно до Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і за якістю, затверджених постановою Держарбітражу СРСР при Раді Міністрів СРСР (П-6, П-7, відповідно).

Згідно з п.6.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання однією із сторін своїх зобов`язань за цим договором, винна сторона повинна відшкодувати іншій стороні заподіяні в результаті цього фактичні збитки в повному обсязі.

За відмову в оплаті вартості поставленого Постачальником Покупцеві товару, а також несвоєчасну або неповну оплату товару, Покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду прострочення виконання зобов`язання незалежно від його тривалості (п.6.2 договору).

Відповідно до п.6.4 договору у випадку порушення Покупцем строку розрахунку за отриманий товар більш ніж на тридцять календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості неоплачуваної партії товару, а також за користування чужими коштами, на підставі ст.625 ЦК України, Покупець сплачує Постачальнику 30% річних від простроченої до сплати суми.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в три роки (пункт 6.5 договору).

Договір набрав чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2024 року (п.8.1 договору).

На виконання умов договору поставки №2009-01 від 20.09.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «МІКС КОРМ» відвантажено та поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" прийнято у власність 26,13тонн шроту соняшникового, загальною вартістю 216879,11грн (з ПДВ), що вбачається з видаткової накладної №398 від 01.11.2023, підписаної представниками обох сторін без заперечень чи зауважень, а їх підписи скріплено відтисками печаток товариств.

Доставка товару здійснювалася автомобільним перевізником - Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОВА НАДІЯ", автомобілем марки DAF FT XF, д.н.з. НОМЕР_1 , причіп BENALU TF34C-1, д.н.з. НОМЕР_2 ; товар передано представнику Покупця Мавдюк Р.В., про що свідчить її власноручний підпис про отримання товару згідно видаткової накладної №398 від 01.11.2023, який посвідчено відтиском печатки ТОВ "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" та товарно-транспортної накладної №Р398 від 01.11.2023, яку теж підписано представником відповідача без зауважень.

Також, за вказаними господарськими операціями ТОВ «МІКС КОРМ» складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 01.11.2023 №487, в якій відображено операцію з поставки ТОВ "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" шроту соняшникового, УКТЗЕ (код товару) 2306360000 в кількості 26,13тонн, за ціною 6916,67грн без ПДВ за одну тонну, на суму 180732,59грн без ПДВ. Визначено суму податку на додану вартість в розмірі 36146,52грн (всього з ПДВ - 216879,11грн), а також квитанцію про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 29.11.2023, яку зареєстровано органом податкового контролю за номером 9318649226.

Згідно з повідомленням про доставку документа, податкову накладну від 01.11.2023 №487 ТОВ "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" отримано 30.11.2023 і доказів оскарження відображення господарської операції за накладною відповідачем, матеріали справи не містять, про їх наявність жодною із сторін не заявлено.

Однак, ТОВ "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" свої договірні зобов`язання виконало лише частково на суму 116 879 грн 11 коп. після пред`явлення даного позову до суду.

Нездійснення відповідачем розрахунку за отриманий товар послугувало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом про примусове стягнення з ТОВ "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" заборгованості за договором поставки, а також нарахованих штрафних санкцій за порушення грошових зобов`язань.

У зв`язку з добровільною сплатою відповідачем грошових коштів в розмірі 116 879 грн 11 коп. за шрот соняшниковий згідно рахунку №358 від 01 листопада 2023 року на підставі платіжної інструкції №1003 від 2 лютого 2024 року, позивачем подано заяву №004/24 від 22 лютого 2024 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 116879,11грн основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки предмет позову в цій частині на момент вирішення спору, відсутній.

Норми та джерела права, які застосовані судом при вирішенні спору.

У відповідності до вимог ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як видно з матеріалів справи, спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем як Покупцем, умов договору поставки в частині проведення оплати отриманого ним у власність товару.

Господарський суд вважає, що викладені умови даного договору, права та обов`язки сторін, порядок їх виконання, дають підстави вважати, що фактично між сторонами у справі виникли цивільні правовідносини з договору поставки, які регулюються нормами ст. 712 Цивільного кодексу України та ст. 265 Господарського кодексу України, в силу яких за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України). Загальними положеннями про купівлю-продаж (параграф 1 глави 54 ЦК України) передбачено право продавця вимагати оплати товару.

Зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України).

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Встановлено, що між сторонами у справі 20.09.2023 укладено договір поставки №2009-01, відповідно до умов якого позивач як Постачальник зобов`язався поставити відповідачу як Покупцю товар за ціною, в асортименті та кількості, котрі узгоджуються у видаткових накладних на товар, складених на підставі заявок покупця та/або Специфікації до договору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Сторони досягли згоди по всіх істотних умовах, які є необхідними для даного виду договору, а тому відповідно до вимог ст.ст.638, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст.179, 180, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) такий правочин є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно з нормами статей 173, 174, 175 ГК України, ст.ст.11, 202, 509 ЦК України.

До предмета доказування у даній справі входять обставини стосовно обсягу (кількості) поставки та відповідно вартості поставленого відповідачу товару згідно оформлених первинних документів.

На підтвердження факту поставки товару за договором від 20.09.2023 позивачем подано видаткову накладну №398 від 01.11.2023 на суму 216879,11грн та товарно-транспортну накладну №Р-398 від 01.11.2023 щодо здійснення перевезення на замовлення позивача вантажу (шроту соняшникового в кількості 26,130кг) з пункту навантаження-с. Любимівка, вул. Робоча, 1-В Дніпропетровська область до пункту розвантаження-с. Заруддя Збаразького району Тернопільської області, вул. І.Франка, 16 перевізником - товариством з обмеженою відповідальністю «Зернова надія», водій ОСОБА_1 , автомобіль марки DAF FT XF, д.н.з. НОМЕР_1 , причіп BENALU TF34C-1, д.н.з. НОМЕР_2 .

За твердженням відповідача позивачем було допущено порушення порядку оформлення первинних документів, і цими порушеннями відповідач мотивує свою позицію щодо неналежного оформлення первинних документів, без пояснення причин своєї поведінки. Наведене свідчить про те, що відповідач у такий спосіб намагається уникнути виконання договірних зобов`язань щодо здійснення оплати отриманого ним товару.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції, і власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1994 (далі - Положення), згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п.2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Так, долучена позивачем видаткова накладна №398 від 01.11.2023 на суму 216879,11грн, містить найменування постачальника та покупця, дату складання, зміст та обсяг господарської операції, правочин на підставі якого така операція здійснюється, одиницю виміру господарської операції, підпис особи, яка отримала товар, а також відтиск печатки ТОВ "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ".

Відповідно до висновку Верхового Суду, викладеного у постанові від 20.12.2018 (справа №910/19702/17), відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки товариства, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Оскільки видаткова накладна №398 від 01.11.2023 містить відтиск печатки юридичної особи відповідача, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на документах первинного бухгалтерського обліку, суд з`ясовує чи печатка товариства була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі №915/878/16.

Відповідач на обставини втрати печатки товариством не посилається, і такі документи в матеріалах даної справи відсутні, тому у суду відсутні будь-які дані про те, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" була загублена, викрадена або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла скористатися інша особа. Отже, наявність підпису та відтиск штампу відповідача на видатковій накладній, є належним доказом участі відповідача у здійсненні господарської операції з отримання товару.

Відсутність у видатковій накладній прізвища, посади особи, яка прийняла товар, за наявності підпису у накладній, який засвідчений відтиском печатки Покупця, не може свідчити про те, що така накладна у зв`язку з неналежним її оформленням, є неналежним доказом у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/19702/17, у п.7.36 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 червня 2023 року у справі №914/1661/22, у постанові від 01 грудня 2021 року у справі №913/32/21.

Щодо доводів відповідача про передачу товару згідно видаткової накладної з посиланням на відсутність виписаної довіреності уповноваженому представнику товариства на отримання ТМЦ то суд зазначає, що відсутність довіреності на отримання товарів не є підтвердженням безтоварності господарської операції, оскільки наявність такої довіреності не передбачена положеннями чинного законодавства (постанова ВС від 15.05.2018 р. у справі № 815/423/17).

Суд зауважує, що зі сторони ТОВ "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" на адресу позивача не надходило будь-яких претензій щодо якості чи кількості отриманого товару. Більше того, дії відповідача по здійсненню часткової оплати отриманого ним у власність товару та гарантійний лист від 02.02.2024 №30 про гарантію погасити решту заборгованості в розмірі 100000грн за договором поставки №2009-01 від 20.09.2023 в строк до 10.02.2024 спростовують твердження відповідача про відсутність вказаної поставки товару чи його прийняття особами, які не є відповідальними чи уповноваженими на вчинення дій щодо отримання товару без довіреності.

З урахуванням викладеного, матеріали справи, а саме первинні документи, котрі оформлені та складені на виконання господарських операцій за договором поставки №2009-01 від 20.09.2023 свідчать про виконання договірного обов`язку Товариством з обмеженою відповідальністю «МІКС КОРМ» щодо поставки та передачі відповідачу за видатковою накладною №398 від 01.11.2023 товару, загальною вартістю 216879,11грн. Зазначений у накладній товар по якості, кількості, ціні, асортименті, прийнято Покупцем - ТОВ "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" без зауважень та будь яких застережень, про що свідчить підпис відповідальної особи про його отримання.

Крім того, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Дана позиція стосовно дослідження всіх доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції в сукупності (в тому числі й податкові накладні) наведена у постановах Верховного Суду від 4 листопада 2019 року у справі №905/49/15, від 5 грудня 2018 року у справі №915/878/16, від 22 червня 2023 року у справі №914/1661/22.

На підтвердження факту поставки товару, відповідно й здійснення господарських операцій, позивачем додатково долучено податкову накладну від 01.11.2023 №487 та квитанцію №9318649226 від 29.11.2023 про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних.

Оцінюючи податкову накладну у сукупності з іншими доказами в правовому полі дії Податкового кодексу України та фактичні дії щодо відображення в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару, суд виходить з такого.

Відповідно до підпункту «а» п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

Відповідно до ст. 187.1. Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів.

Згідно з ст.201.1 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Тобто, реєстрація податкової накладної є відображенням здійснення господарської операції.

З поданої позивачем податкової накладної вбачається, що у ній в графі «Постачальник (продавець)» відображено ТОВ «МІКС КОРМ» (ідентифікаційний код 421814204633), а в графі «Одержувач (покупець)» - ТОВ "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" (ідентифікаційний код 364460819069); також відображено загальну суму коштів, що підлягають сплаті, у розмірі 216879,11грн з ПДВ, що відповідає вартості товару, поставленого відповідачу згідно з видатковою накладною №398 від 01.11.2023, і стягнення заборгованості за якою є предметом даного судового розгляду.

Водночас, слід зазначити, що пунктом 192.1 ст.192 Податкового кодексу України передбачено можливість складання розрахунку коригування до податкової накладної у разі допущення помилок при її складанні, у тому числі не пов`язаних зі зміною суми компенсації вартості товарів/послуг.

Отже, у разі складання податкової накладної без факту здійснення господарської операції та її реєстрації в ЄРПН, з метою виправлення помилки необхідно скласти розрахунок коригування до неї.

У даному випадку позивачем не здійснювалося коригування до податкової накладної за спірною господарською операцією з продажу товару, а відповідачем такого коригування не ініційовано; матеріали справи протилежного не підтверджують і такі обставини жодна із сторін спору суду не повідомила.

Отже, зважаючи на наведене в площині існування первинних доказів, доказів фінансової звітності, податкової звітності, факту часткової оплати товару за договором, суд вважає, що позивачем у спірних правовідносинах підтверджено документально факт поставки товару відповідачу за договором поставки №2009-01 від 20.09.2023 на підставі видаткової накладної №398 від 01.11.2023 на суму 216879,11грн.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є здійснення оплати вартості товару.

У відповідності до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п.2.2 договору поставки сторони узгодили строк оплати Покупцем отриманого у власність товару, а саме протягом одного тижня з дати поставки товару.

Враховуючи, що товар було поставлено та отримано Покупцем 01.11.2023 (згідно видаткової накладної №398), у відповідача виник обов`язок здійснити оплату товару до 08.11.2023, включно.

Утім отриманий у власність товар за договором поставки відповідач не оплатив.

В силу вимог ст.ст.11, 16, 509 ЦК України та ст.ст.2, 5 ГПК України кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обов`язків.

Судом встановлено і це підтверджено як матеріалами справи, так і сторонами у справі, що після відкриття провадження у справі, ТОВ "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ" на підставі платіжної інструкції №1003 від 02 лютого 2024 року здійснено часткову оплату товару на суму 116879,11грн згідно рахунку №358 від 01.11.2023 за шрот соняшниковий.

Таким чином, спір між сторонами у справі станом на момент вирішення спору в частині вимог про стягнення 116879,11грн основного боргу - відсутній.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження у справі з наведеної підстави лише якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За даних обставин, оскільки сторонами не заявлено про наявність неузгодженостей по сумі боргу в заявленій частині, суд вважає, що існують законні підстави для задоволення клопотання позивача та закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України щодо стягнення 116879,11грн основного боргу. Водночас, судом роз`яснено, що згідно ч. 3 ст. 231 ГПК України повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих саме підстав не допускається.

Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобов`язань щодо решти вимог, котрі стосуються оплати товару в розмірі 100000,00грн основного боргу на момент розгляду спору судом, у матеріалах немає.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджуються доводи позивача про поставку товару на загальну суму 216879,11грн, його отримання відповідачем та часткову оплату в розмірі 116879,11грн, беручи до уваги відсутність доказів проведення остаточного розрахунку за товар, суд доходить висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами порушення його майнових прав на 100000,00грн боргу.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №905/587/18.

Як вбачається з наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат в розмірі 1084,40грн, такі нарахування здійснено за листопад 2023 року на прострочений платіж у розмірі 216897,11грн.

Розмір боргу, з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція щодо нарахування інфляційних втрат викладена Верховним Судом у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18.

Позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат враховано наведені правила, відтак заявлені вимоги в цій частині позову підлягають до задоволення шляхом стягнення 1084,40грн інфляційних втрат.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та 30% річних, суд виходить з наступних мотивів.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування та три проценти річних від простроченої суми у відповідності до ст.625 ЦК України.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Відповідно до п.6.4 договору, у випадку порушення Покупцем строку розрахунку за отриманий товар більш ніж на тридцять календарних днів, за користування чужими коштами, на підставі ст.625 ЦК України, Покупець сплачує Постачальнику 30% річних від простроченої до сплати суми.

Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує кошти, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Такі проценти за правомірне користування чужими коштами є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, до застосування у таких правовідносинах підлягаютьположення ст. 625 ЦК України. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти за користування грошовими коштами, як плата за надану відстрочку, а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже, право на нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, коли відповідач правомірно користувався наданими йому коштами та мав право не сплачувати кредитору свій борг, розпочалося з дати поставки товару 01.11.2023 та закінчилося після спливу однотижневого строку, передбачених договором для оплати, тобто 08.11.2023, а з 09.11.2023 має місце прострочення виконання грошового зобов`язання, за яке підлягають нарахуванню проценти, встановлені ст.625 ЦК України, тобто за протиправне невиконання (неналежне виконання) грошового зобов`язання.

Окрім того, ч. 2 ст. 625 ЦК України конкретизовано визначений ст. 536 та 694 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на таке обмеження законодавця щодо розміру трьох процентів річних ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, та обмеження свободи сторін в укладенні договору на предмет визначення іншої методики нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із ст. 694, 536, 625 ЦК України.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

У п.6.4 договору поставки сторонами погоджено та визначено інший розмір процентів, ніж той, що визначено у ч.2 ст.625 ЦК України, а саме: 30% річних у разі допущення прострочки у виконанні зобов`язання з оплати товару більш ніж на 30 днів, що не суперечить вказаній статті закону, а також принципу свободи укладення договору (ст.627 ЦК України).

Позивачем в період з період з 09.11.2023 по 08.12.2023 нараховано 3% річних в розмірі 534,77грн відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, а з 09.12.2023 по 09.01.2024 30% річних в розмірі 5704,22грн згідно умов п. 6.4. договору.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та 30% річних суд вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому доходить висновку про правомірність цих вимог у заявленому розмірі 6238,99грн.

Щодо вимог про стягнення пені та штрафу, суд враховує наступне.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу вимог ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи із системного аналізу положень ст.549 ЦК України, такі господарські санкції як штраф та пеня не є тотожними, а навпаки, хоча і є різновидами неустойки, проте є різними правовими категоріями. Штраф застосовується одноразово у випадку прострочення боржником виконання зобов`язання понад встановлений сторонами зобов`язання термін та може встановлюватися за будь-яке порушення, тоді як пеня має триваючий характер, тобто нараховується за певний проміжок часу, є видом відповідальності за невиконання, за загальним правилом, виключно грошового зобов`язання.

Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф - не залежить.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

У разі порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що, як зазначалося вище, узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить також і статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам.

Так, у пунктах 6.2, 6.4 договору сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, зокрема, за несвоєчасну або неповну оплату товару, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду прострочення виконання зобов`язання незалежно від його тривалості.

Також, у випадку порушення Покупцем строку розрахунку за отриманий товар більш ніж на тридцять календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості неоплачуваної партії товару.

У ч.6 ст.231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що товариством здійснено нарахування пені за період з 09.11.2023 по 09.01.2024 (62 дні) на суму простроченого боргу 216879,11грн, виходячи із розміру подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення в оплату товару.

Оцінивши доводи, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої пені в розмірі 11475,35грн, враховуючи п.1.1, 1.4, 2.2, 6.2 договору поставки, суд встановив, що позивачем правомірно за прострочення відповідачем оплати товару нарахована пеня, вірно визначено період її нарахування (з 09.11.2023 - момент виникнення прострочення по 09.01.2024 -дата позовної заяви) (розрахунок суду долучено до справи).

Окрім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати отриманого товару понад 30 календарних днів є законні підстави для застосування відповідальності передбаченої п.6.4 договору у вигляді штрафу, а тому суд вважає правомірними вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 21687,91грн.

Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст. 14, ч. 4 ст. 74 ГПК України, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Дослідивши подані докази суд визнав їх належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.86 Господарського процесуального кодексу України. На підставі цих доказів, з урахуванням встановлених обставин справи та діючого законодавства, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача частково, а саме щодо стягнення з відповідача 100000,00грн основного боргу, 1084,40грн - інфляційних нарахувань, 534,77грн 3% річних, 5704,22грн - 30% річних, 11475,35грн пені, 21687,91грн штрафу. В частині позовних вимог про стягнення 116879,11грн основного боргу провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Розподіл судового збору.

Відповідно до положень ч.9 ст.129 ГПК у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У даній справі спір доведено до судового розгляду внаслідок неправильних дій відповідача, а відтак, суд покладає на відповідача всі судові витрати, пов`язані із розглядом справи, незалежно від результатів вирішення спору.

Керуючись ст.ст.4, 11, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 119, 123, 129, 130, 219, 220, п.2 ч.1 ст.231, ст.233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛИШКІВЕЦЬКЕ", вулиця Івана Франка, будинок 16, село Заруддя Тернопільського (колишнього Збаразького) району Тернопільської області, ідентифікаційний код 36446089) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКС КОРМ", вулиця Ломана, будинок 19, офіс 509, місто Дніпро, ідентифікаційний код 42181424) 100000грн боргу, 1084,40грн інфляційних нарахувань, 6238,99 річних, 11475,35грн пені, 21687,91грн штрафу та 3860,49грн в повернення сплаченого судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В частині позовних вимог про стягнення 116879,11грн боргу - закрити провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судове рішення складено та підписано 14.03.2024.

Суддя Н.О. Андрусик