Рішення

від 06.03.2024 по справі 926/5539/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року Справа № 926/5539/23За позовом Військової частини НОМЕР_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ОСНОВА

про стягнення грошових коштів в сумі 8 544,00 грн.

Суддя Проскурняк О.Г.

Секретар судового засідання Паращук Д.В.

Представники сторін:

від позивача (в режимі ВКЗ) Галишин С.О.

від відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА "ОСНОВА" про стягнення грошових коштів в сумі 8 544,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що між позивачем військовою частиною НОМЕР_1 (до 02.08.2019 року 72 окремий загін механізації 1 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ) та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ОСНОВА укладено Договір підряду № 2/05 від 10 травня 2019 року, за умовами якого Замовник (Позивач) доручав, а Підрядник (Відповідач) забезпечував відповідно до проектної документації та умов Договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт Капітальний ремонт будівлі їдальні № 68 військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 (покрівельні роботи та інші спеціалізовані роботи) (за кодом СРV за ДК 021:2015 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація), що виконувався за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також, сторонами укладено Договір підряду № 8 від 11 вересня 2019 року, за умовами якого Замовник (Позивач) доручав, а Підрядник (Відповідач) забезпечував відповідно до проектної документації та умов Договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт Капітальний ремонт будівлі їдальні № 68 військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 (додаткові роботи по влаштуванню покрівлі) (за кодом СРV за ДК 021:2015 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація).

Вказані роботи було виконано, вартість робіт оплачено, про що свідчать первинні документи.

Однак, за результатами проведеної Центральним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України перевірки від 05 серпня 2021 року № 526/34 встановлено що при досліджені актів приймання виконаних будівельних робіт по об`єкту Капітальний ремонт будівлі № 13/68 (їдальня), в/м № НОМЕР_2 по вул. Куруців, 21 у м. Мукачево, Закарпатської обл.. (ф. № КБ-2в) існує ризик завищення вартості будівельних робіт на загальну суму 8 544,00 грн, внаслідок включення до актів витрат на відрядження працівників підрядної організації без наявності документів, що і стало підставою для звернення до суду позивачем в порядку вимог статті 1212 ЦК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 грудня 2023 року, судову справу № 926/5539/23 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 27 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 29 січня 2024 року.

Ухвалою суду від 29 січня 2024 року відкладено підготовче засідання у справі № 926/5539/23 на 12 лютого 2024 року; повідомлено відповідача про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України, на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 12 лютого 2024 року закрито підготовче провадження у справі № 926/5539/23; призначено справу до розгляду по суті на 06 березня 2024 року.

Представник позивача у судовому засіданні 06 березня 2024 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач явку належного представника в судове засідання вкотре не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про місце, час та дату судового засідання, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Зокрема, судом неодноразово надсилались ухвали суду на юридичну адресу відповідача, однак повідомлення поштової служби про успішну доставку відправлення відповідачу в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, конверти повернулись до суду із довідками АТ Укрпошта за закінченням терміну зберігання та адресат відсутній за вказаною адресою.

З огляду на неможливість повідомлення відповідача засобами поштового зв`язку, судом додатково повідомлено відповідача про дату, час і місце судового засідання розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України, на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області.

Відповідно до змісту частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України, з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справ.

Згідно статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень, кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Вищевказані ухвали Господарського суду Чернівецької області оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Крім того, суд зауважує, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19 та від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (аудіо-запис)

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято 06 березня 2024 року у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 10 травня 2019 року між позивачем військовою частиною НОМЕР_1 (до 02.08.2019 року 72 окремий загін механізації 1 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ) та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ОСНОВА укладено Договір підряду № 2/05, за умовами якого Замовник (Позивач) доручав, а Підрядник (Відповідач) забезпечував відповідно до проектної документації та умов Договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт Капітальний ремонт будівлі їдальні № 68 військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 (покрівельні роботи та інші спеціалізовані роботи) (за кодом СРV за ДК 021:2015 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація), що виконувався за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також, сторонами укладено Договір підряду № 8 від 11 вересня 2019 року, за умовами якого Замовник (Позивач) доручав, а Підрядник (Відповідач) забезпечував відповідно до проектної документації та умов Договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт Капітальний ремонт будівлі їдальні № 68 військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 (додаткові роботи по влаштуванню покрівлі) (за кодом СРV за ДК 021:2015 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація).

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Виконані роботи за укладеними між Позивачем та Відповідачем договорами були оплачені у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

На підставі Рішення Міністра оборони України від 23 квітня 2021 року № 6257/з та розпорядження директора Департаменту внутрішнього аудиту від 17 травня 2021 року №234/1319 у період з 24 травня по 02 серпня 2021 року представниками Центрального територіального управління перевірено законність та ефективність використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на будівництво об`єктів Міністерства оборони України.

В аудиторському звіті від 05 серпня 2021 року № 526/34, складеному за наслідками проведення зазначеної вище перевірки, було встановлено що при досліджені актів приймання виконаних будівельних робіт по об`єкту Капітальний ремонт будівлі № 13/68 (їдальня), в/м № НОМЕР_2 по вул. Куруців, 21 у м. Мукачево, Закарпатської обл.. (ф. № КБ-2в) існує ризик завищення вартості будівельних робіт на загальну суму 8 544,00 грн, внаслідок включення до актів витрати на відрядження працівників підрядної організації без наявності документів.

Позивач ствердив, що надання копій первинних документів на підтвердження витрат Відповідача є обов`язком останнього і Відповідач безпідставно (без підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами) включив до вартості виконаних робіт витрати на відрядження в сумі 8 544,00 грн.

У зв`язку з зазначеним вище, Позивачем Відповідачу було надіслано лист від 17 травня 2021 року № 11/165/12 та від 05 червня 2023 року за № 11/165/16. Зазначені листи залишені Відповідачем без відповіді.

Крім того, Позивачем було направлено Відповідачу претензію від 12 червня 2023 року № 98/7/2, в якій Позивач повторно просив Відповідача надати відповідні первинні документи, які підтверджують витрати на відрядження працівників Відповідача. У випадку відсутності відповідних підтверджуючих документів Позивач вимагав повернути останньому кошти в сумі 8 544,00 грн. Відповідь на вказану претензію Відповідачем надано не було.

Таким чином, Позивач вважає, що належним способом захисту порушених прав Позивача у цій справі буде стягнення з Відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 8 544,00 грн.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

У відповідності до частин 2, 3 статті 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Вимогами частини 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з матеріалами справи, умовами договорів підряду, сторонами було досягнуто домовленості про те, що договірна ціна є твердою.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідно до статті 857 ЦК України, робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно із статтею 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Згідно пунктів 5.2.4. укладених між сторонами Договорів, з актами приймання виконаних будівельних робіт, підрядник зобов`язаний надавати підтверджуючі бухгалтерські документи на інші витрати (відрядження, перевезення працівників, тощо).

При цьому, згідно положень статті 853 ЦК України, якщо замовник не зробить заяви щодо невідповідності виконаної роботи умовам договору, відступів у виконанні роботи, інших недоліків під час прийняття робіт, він втрачає право у подальшому посилатись на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як наслідок, перевірка фактичного обсягу виконаних робіт, які включені до акта про передання робіт, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання акта.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем роботи, обумовлені договорами підряду, прийняті, відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт підписано та роботи оплачено.

Отже, враховуючи приписи зазначених норм права, а також те, що позивач прийняв виконані відповідачем підрядні роботи, слід констатувати, що позивач погодився, як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю.

Мотивована відмова від приймання виконаних робіт з боку позивача в матеріалах справи відсутня. Водночас, обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена позивачем.

Отже, умови договору підряду сторони виконали повністю і зауважень одна до одної щодо цього у них не було. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Звертаючись з позовом, позивач визначив заявлену до стягнення суму коштів у розмірі 8 544,00 грн, згідно із встановленого в аудиторському звіті понесення видатків на відрядження без документального підтвердження за умовами договорів підряду та посилається на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як зазначено вище, згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

За частиною першою статті 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі - гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 р. у справі № 927/491/19, від 20.05.2021 р. у справі № 905/1751/19.

У даному випадку підрядні роботи виконані та прийняті замовником, грошові кошти за виконані роботи сплачені підряднику. Тобто, умови договору виконані і договір є припиненим внаслідок його виконання. З огляду на зазначене, до даних відносин не можуть бути застосовані приписи статті 1212 ЦК України.

Посилання позивача на аудиторський звіт від 05 серпня 2021 року № 526/34, складеному за результатами ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на беззаперечну підставу для стягнення зазначених коштів, судом відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 26 Бюджетного кодексу України, внутрішнім аудитом є діяльність, спрямована на удосконалення системи управління, внутрішнього контролю, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності розпорядника бюджетних коштів і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, та яка передбачає надання незалежних висновків і рекомендацій. Для здійснення внутрішнього аудиту розпорядник бюджетних коштів в особі керівника утворює самостійний структурний підрозділ внутрішнього аудиту, що є підпорядкованим і підзвітним безпосередньо такому керівнику.

Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2011р. № 1001, об`єктом внутрішнього аудиту є діяльність державного органу, його територіальних органів, підприємств (у тому числі суб`єктів господарювання, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність таких суб`єктів господарювання), установ та організацій, що належать до сфери його управління, в повному обсязі або з окремих питань (на окремих етапах),та заходи, що здійснюються керівниками таких органів, підприємств, установ та організацій для забезпечення ефективного функціонування системи внутрішнього контролю (дотримання принципів законності та ефективного використання бюджетних коштів та інших активів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, виконання завдань, планів і вимог щодо їх діяльності).

Відповідно до пункту 4 Порядку здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09. 2011р. №1001, основним завданням підрозділу надання керівникові державного органу, його територіального органу та бюджетної установи об`єктивних і незалежних висновків та рекомендацій щодо функціонування системи внутрішнього контролю та її удосконалення; удосконалення системи управління; запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів та інших активів; запобігання виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності державного органу, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Отже, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

До того ж акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором, в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись, як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 3 ЦК України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Тобто, укладання сторонами у справі договору підряду, дії сторін по виконанню його умов, у тому числі - проведення відповідних робіт та їх оплата, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.

Таким чином, обсяг прав, обов`язків та відповідальності сторін у справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договором підряду.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.05.2018 р. у справі № 922/2310/17.

З урахуванням викладеного, оскільки спір розглядається в межах заявлених позивачем підстав (обставин та норм закону, якими позивач обґрунтовує свої вимоги) та предмету позову (матеріально-правових вимог), вимоги Військової частини НОМЕР_1 до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ОСНОВА про стягнення грошових коштів в сумі 8 544,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України є неправомірними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку у задоволенні позову відмовити.

Крім цього, суд звертає увагу сторін на наступне.

За змістом частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно частини 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно положень статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 та 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд додатково звертає увагу сторін на те, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України, Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи зазначене, судовий збір слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 194, 196, 219, 222 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 14 березня 2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк