Постанова

від 24.06.2024 по справі 926/5539/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2024 р. Справа №926/5539/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б. Орищин Г.В.

без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження

розглядаючи апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2024 (вх.ЗАГС 01-05/988/24 від 04.04.2024)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.03.2024 (повний текст складено 14.03.2024, суддя Проскурняк О.Г.)

у справі № 926/5539/23

за позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА "ОСНОВА", с.Чагор Чернівецького району Чернівецької області

про стягнення грошових коштів в сумі 8 544,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Військова частина НОМЕР_1 звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА "ОСНОВА" про стягнення 8 544,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що між військовою частиною НОМЕР_1 (до 02.08.2019 року - НОМЕР_2 окремий загін механізації НОМЕР_3 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА "ОСНОВА" укладено договір підряду №2/05 від 10 травня 2019 року та договір підряду №8 від 11 вересня 2019 року. Роботи згідно договорів виконано, вартість робіт оплачено, про що свідчать первинні документи.

За результатами проведеної Центральним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України перевірки від 05 серпня 2021 року №526/34 встановлено, що при дослідженні актів приймання виконаних будівельних робіт по об`єкту "Капітальний ремонт будівлі №13/68 (їдальня), в/м №13 по вул. Куруців, 21 у м. Мукачево, Закарпатської обл." (ф. № КБ-2в) існує ризик завищення вартості будівельних робіт на загальну суму 8 544,00 грн, внаслідок включення до актів витрат на відрядження працівників підрядної організації без наявності документів. Вказана обставина стала підставою для звернення позивача до суду в порядку вимог статті 1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06.03.2024 у справі №926/5539/23 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обгрунтовано тим, що позивачем не доведено отримання відповідачем 8544,00 грн як безпідставно отриманих коштів та відповідно їх повернення на підставі статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.03.2024 та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги, посилаючись на те, що судом не з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норм матеріального права.

На думку скаржника суд не з`ясував, що згідно п. 5.2.4 укладених між сторонами договорів, підрядник зобов`язаний надавати з актами приймання виконаних будівельних робіт підтверджуючі бухгалтерські документи на інші витрати. Відповідач включив до вартості виконаних робіт витрати на відрядження в сумі 8544 грн без підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норм ст. 1212 ЦК України.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2024, справу №926/5539/23 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2024 (вх.ЗАГС 01-05/988/24 від 04.04.2024) на рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.03.2024 у справі №926/5539/23, апеляційну скаргу вирішено розглядати без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст. 2 ГПК України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Обставини справи

10 травня 2019 року між позивачем - військовою частиною НОМЕР_1 (до 02.08.2019 року - НОМЕР_2 окремий загін механізації НОМЕР_3 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА "ОСНОВА" укладено договір підряду №2/05, за умовами якого замовник (позивач) доручав, а підрядник (відповідач) забезпечував відповідно до проектної документації та умов договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт "Капітальний ремонт будівлі їдальні №68 військового містечка №13 по АДРЕСА_2 " (покрівельні роботи та інші спеціалізовані роботи) (за кодом СРV за ДК 021:2015 - 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація), що виконувався за рахунок коштів Державного бюджету України.

11 вересня 2019 року між сторонами по справі укладено договір підряду №8, за умовами якого замовник (позивач) доручав, а підрядник (відповідач) забезпечував відповідно до проектної документації та умов договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт "Капітальний ремонт будівлі їдальні №68 військового містечка №13 по АДРЕСА_2 " (додаткові роботи по влаштуванню покрівлі) (за кодом СРV за ДК 021:2015 - 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація).

Виконані роботи за укладеними між позивачем та відповідачем договорами були оплачені у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

На підставі Рішення Міністра оборони України від 23 квітня 2021 року №6257/з та розпорядження директора Департаменту внутрішнього аудиту від 17 травня 2021 року №234/1319 у період з 24 травня по 02 серпня 2021 року представниками Центрального територіального управління перевірено законність та ефективність використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на будівництво об`єктів Міністерства оборони України.

В аудиторському звіті від 05 серпня 2021 року №526/34, складеному за наслідками проведення зазначеної вище перевірки, було встановлено, що при дослідженні актів приймання виконаних будівельних робіт по об`єкту "Капітальний ремонт будівлі №13/68 (їдальня), в/м №13 по вул. Куруців, 21 у м. Мукачево, Закарпатської обл." (ф. № КБ-2в) існує ризик завищення вартості будівельних робіт на загальну суму 8 544,00 грн внаслідок включення до актів витрати на відрядження працівників підрядної організації без наявності документів.

У зв`язку з викладеним, позивачем було надіслано відповідачу лист від 17 травня 2021 року №11/165/12 та від 05 червня 2023 року за №11/165/16. Зазначені листи залишені відповідачем без відповіді. Крім того, позивачем було направлено відповідачу претензію від 12 червня 2023 року №98/7/2, в якій позивач повторно просив відповідача надати відповідні первинні документи, які підтверджують витрати на відрядження працівників відповідача. У випадку відсутності відповідних підтверджуючих документів позивач вимагав повернути останньому кошти в сумі 8 544,00 грн. Відповідь на вказану претензію відповідачем надано не було.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду та вважає, що належним способом захисту порушених прав у цій справі буде стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 8 544,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

У відповідності до частин 2, 3 статті 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Вимогами частини 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторонами у договорах було досягнуто домовленості про те, що договірна ціна є твердою.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідно до статті 857 ЦК України, робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно із статтею 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Згідно пунктів 5.2.4. укладених між сторонами договорів, з актами приймання виконаних будівельних робіт, підрядник зобов`язаний надавати підтверджуючі бухгалтерські документи на інші витрати (відрядження, перевезення працівників, тощо).

При цьому, згідно положень статті 853 ЦК України, якщо замовник не зробить заяви щодо невідповідності виконаної роботи умовам договору, відступів у виконанні роботи, інших недоліків під час прийняття робіт, він втрачає право у подальшому посилатись на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як наслідок, перевірка фактичного обсягу виконаних робіт, які включені до акта про передання робіт, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання акта.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем роботи, обумовлені договорами підряду, прийняті, відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт підписано та роботи оплачено.

Враховуючи приписи зазначених норм права, а також те, що позивач прийняв виконані відповідачем підрядні роботи, слід констатувати, що позивач погодився, як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю.

Мотивована відмова від приймання виконаних робіт з боку позивача в матеріалах справи відсутня. Водночас, обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена позивачем.

Отже, умови договору підряду сторони виконали повністю і зауважень одна до одної щодо цього у них не було. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

З огляду на викладене, твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не встановив умови п. 5.2.4 укладених між сторонами договорів та не дав їм правової оцінки, спростовано вищевикладеним.

Звертаючись з позовом, позивач посилається на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України та просить стягнути 8 544,00 грн. Вказану статтю, як підставу для стягнення, скаржником зазначено і в апеляційній скарзі.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За частиною першою статті 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі - гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 р. у справі № 927/491/19, від 20.05.2021 р. у справі № 905/1751/19.

У даному випадку підрядні роботи виконані та прийняті замовником, грошові кошти за виконані роботи сплачені підряднику. Тобто, умови договору виконані і договір є припиненим внаслідок його виконання.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що до даних відносин не можуть бути застосовані приписи статті 1212 ЦК України.

Скаржник також посилається на аудиторський звіт від 05 серпня 2021 року №526/34, складений за результатами ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на підставу для стягнення зазначених коштів.

Відповідно до частини 3 статті 26 Бюджетного кодексу України, внутрішнім аудитом є діяльність, спрямована на удосконалення системи управління, внутрішнього контролю, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності розпорядника бюджетних коштів і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, та яка передбачає надання незалежних висновків і рекомендацій. Для здійснення внутрішнього аудиту розпорядник бюджетних коштів в особі керівника утворює самостійний структурний підрозділ внутрішнього аудиту, що є підпорядкованим і підзвітним безпосередньо такому керівнику.

Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.2011р. № 1001, об`єктом внутрішнього аудиту є діяльність державного органу, його територіальних органів, підприємств (у тому числі суб`єктів господарювання, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність таких суб`єктів господарювання), установ та організацій, що належать до сфери його управління, в повному обсязі або з окремих питань (на окремих етапах),та заходи, що здійснюються керівниками таких органів, підприємств, установ та організацій для забезпечення ефективного функціонування системи внутрішнього контролю (дотримання принципів законності та ефективного використання бюджетних коштів та інших активів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, виконання завдань, планів і вимог щодо їх діяльності).

Відповідно до пункту 4 Порядку здійснення внутрішнього аудиту та утворення підрозділів внутрішнього аудиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.09. 2011р. №1001, основним завданням підрозділу надання керівникові державного органу, його територіального органу та бюджетної установи об`єктивних і незалежних висновків та рекомендацій щодо функціонування системи внутрішнього контролю та її удосконалення; удосконалення системи управління; запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів та інших активів; запобігання виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності державного органу, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Отже, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

До того ж акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором, в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись, як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договором підряду.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.05.2018 р. у справі № 922/2310/17.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення 8 544,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України задоволенню не підлягають.

Твердження скаржника про те, що судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, як і порушення норм матеріального права судом.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2024 (вх.ЗАГС 01-05/988/24 від 04.04.2024) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.03.2024 у справі №926/5539/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Орищин Г.В.