Постанова

від 14.03.2024 по справі 760/23629/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 760/23629/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6871/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 грудня 2023 року, постановлену під головуванням судді Пінкевич Н.С., у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року представник АТ «Райффайзен Банк» - Лозіна О.Ю. звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк» заборгованість за кредитним договором № 014/9408/85/53599 від 26 березня 2007 року в розмірі 1 658 772,84 грн., яка складається з: 1 561 646,01 грн. - заборгованість за кредитом, 97 126,83 - заборгованість за відсотками; стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 24 881,59 грн. (т. 1 а.с. 1-4).

Разом з позовною заявою представник АТ «Райффайзен Банк» - Лозіна О.Ю. подала заяву про забезпечення позову, в якій остання просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно належне на праві приватної власності ОСОБА_1 , а саме:

- земельну ділянку площею 0,1155 га, кадастровий номер 3222485800:02:012:5367, місцезнаходження Київська обл., Бучанський район;

- земельну ділянку площею 0,0015 га, кадастровий номер 3222485800:02:012:5368 місцезнаходження Київська обл., Бучанський район;

- земельну ділянку площею 0,0017 га, кадастровий номер 3222485800:02:012:5369, місцезнаходження Київська обл., Бучанський район;

- земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,2178 га, кадастровий номер 3222485800:02:012:5095, місцезнаходження АДРЕСА_8 ;

- земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3222485800:02:010:5010, місцезнаходження АДРЕСА_9;

- двокімнатну квартира АДРЕСА_7;

- нежиле приміщення № НОМЕР_2 , загальною площею 2,4 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 .

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно належне на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме:

- земельну ділянку № НОМЕР_3 , площею 0,1032 га, кадастровий номер 3222485800:02:010:5518, місцезнаходження АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку № НОМЕР_4 , площею 0,0745, га, кадастровий номер 3222485800:02:010:5166, місцезнаходження АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянка № НОМЕР_4 , площею 0,0174 га, кадастровий номер 3222485800:02:010:5164, місцезнаходження АДРЕСА_1 ;

- чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_3 ;

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 ;

-нежиле приміщення № НОМЕР_5 , загальною площею 2,3 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 55-58).

В обґрунтування заяви зазначала, що 26 березня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/9408/85/53399, згідно умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 161 499 доларів США строком до 26 березня 2027 року, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотками за користування кредитними коштами, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки визначені кредитним договором. Згодом між банком та позичальником було укладено дві додаткові угоди від 28 квітня 2015 року, згідно умов яких було вирішено врегулювання заборгованості строк якої настав та погоджено інші умови між сторонами. Зокрема, згідно умов додаткової угоди № 014/9408/85/53599/81-1-0-00/18652 від 28 квітня 2015 року сторони погодили, що позичальнику надається другий транш кредиту у сумі 2 572 293,63 грн. на рефінансування заборгованості за першим траншем кредиту. Згідно п. 1.2 Додаткової угоди датою остаточного погашення другого траншу кредиту є 29 квітня 2027 року. В цей же день, між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 014/9408/85/53599/81-1-0-00/18653, відповідно до умов якої сторони вирішили, що з 29 квітня 2015 року процентна ставка за користування кредитом становить 17 % річних. Отже, з укладення кредитного договору та додаткових угоди до нього, у позичальника виник обов`язок повернути банку кредит та відсотки за кредитним договором у строк та розмірах встановлених Графіком погашення кредитної заборгованості.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 26 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 014/9408/85/53599, відповідно до умов якого фінансовий поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов`язання перед банком відповідати по зобов`язання, які виникають з умов кредитного договору № 014/9408/85/53599 від 26 березня 2006 року, в повному обсязі цих зобов`язань. Проте, всупереч вимогам договору позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання, не здійснював щомісячно погашення кредитної заборгованості згідно Графіку погашення кредиту та відсотків за кредитом, у зв`язку з чим станом на 09 серпня 2023 року заборгованість останнього перед банком становить 1 658 772,84 грн. Таким чином, предметом позову є стягнення з відповідачів грошових коштів за кредитним договором.

Вказувала, що з огляду на те, що заявлені позовні вимоги мають значний розмір, враховуючи відсутність належного виконання зобов`язання, в тому числі після пред`явлення досудових вимог та позову, заявлений спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно вважала адекватним способом запобіганню можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, та недопущення відчуження цього майна під час розгляду справи з метою приховання та унеможливлення його реалізації, в тому числі через органи ДВС у випадку ухвалення рішення на користь позивача та звернення до відповідних органів із виконавчими документами. Також зазначала, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно стане стимулюванням щодо виконання боргових зобов`язань перед банком та гарантією можливого виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Враховуючи викладені обставини, просила суд задовольнити заяву (т. 1 а.с. 55-58).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 грудня 2023 року заяву представника позивача Лозіної О.Ю. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - залишено без задоволення (а.с. 137-140).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 04 січня 2024 року представник АТ «Райффайзен Банк» - Лозіна О.Ю. подала до судуапеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу та прийняти нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі (т. 1 а.с. 143-151).

В апеляційній скарзі зазначила, що не погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявником до своєї заяви не додано доказів вартості майна, на яке представник позивача просить накласти арешт, що позбавляє суд можливості перевірити співмірність вказаних заходів забезпечення позову. Вказувала, що відповідно до п. 3.6. кредитного договору зобов`язання кредитора за договором забезпечується також всім належним позичальнику майном, коштами та активами, що належать йому на праві власності, незважаючи на терміни, коли і як вони були придбані, і на які може бути звернено стягнення в порядку, встановлено законодавством України. Невиконання кредитних зобов`язань та відсутність грошових коштів у відповідача підтверджують розрахунок заборгованості та виписка по рахунку, які були долучені до позовної заяви.

Зазначала, що суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що невиконання відповідачами зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту та відсотків безпосередньо порушують права позивача та є доказом, який вже свідчить про ухилення від виконання зобов`язань. Крім того, надання доказів вартості майна не є обов`язковою умовою для задоволення заяви про забезпечення позову, а тому висновок суду щодо відсутності доказів вартості майна та неможливості перевірити співмірність вказаних заходів забезпечення позову є суперечливим та таким, що не узгоджується із ст. 149-151 ЦПК України.

Звертала увагу, що позивач звернувся до суду з позовом про захист порушеного права кредитора шляхом стягнення заборгованості. При цьому, позивач, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачам було долучено інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта. Враховуючи те, що між сторонами виник спір, який має майновий характер, не застосування вказаного забезпечення позову може призвести до утруднення виконання можливого рішення суду, тому вважала, що суд першої інстанції безпідставно не забезпечив позов зазначеним способом, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав забезпечення позову.

Крім того, вказувала, що метою звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості є можливість отримання подальшого задоволення своїх грошових вимог на суму 1 658 772,84 грн. шляхом, зокрема, звернення стягнення на майно боржника у разі недостатності наявних у нього коштів. При цьому, інтерес позивача полягає у можливості задоволення його вимог про стягнення заборгованості у спосіб звернення стягнення на майно боржника. Оскільки у разі вчинення будь-яких дій в результаті яких буде відчужено майно відповідача, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредитора про повернення заборгованості, є обґрунтовані підстави вважати, що таке відчуження майна призведе до ускладнення можливого виконання рішення суду, адже позивач не зможе задовольнити свої вимоги у спосіб звернення стягнення на це майно (т. 1 а.с. 143-151).

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси про що у справі є докази. Представник апелянта АТ «Райффайзен Банк» - Звєзділіна-Полішко А.Д. подала письмову заяву в якій підтримала доводи апеляційної скарги і просила її задовольнити, розгляд справи провести за відсутності представника Банку. Повідомлення відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили (т. 3 а.с. 6-26).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

Зважаючи на вищезазначене та положення ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції, виходив того, що заявником до своєї заяви не надано доказів вартості майна на яке представник позивача просить накласти арешт, що позбавляє суд можливості перевірити співмірність вказаних заходів забезпечення позову. Крім того, заявником не наведено і судом не встановлено, що невжиття таких заходів забезпечення позову, про які ним заявлено, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі.

Колегія суддів не погодилась з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Колегія суддів перевірила доводи заяви про забезпечення позову, доводи апеляційної скарги та дійшла наступного висновку.

Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що предметом спору у даній цивільній справі є солідарне стягнення з відповідачів заборгованості у загальному розмірі 1 658 772,84 грн. за кредитним договором.

Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявник зазначав, що заявлені позовні вимоги мають значний розмір (1 658 772,84 грн.), враховуючи відсутність належного виконання зобов`язання, в тому числі після пред`явлення досудової вимоги, заявлений спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є адекватним способом запобіганню можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача при виконанні судового рішення в разі задоволення позовних вимог, та недопущення відчуження цього майна під час розгляду справи з метою подальшого приховання та унеможливлення його реалізації. Вважав, що накладення арешту на належне відповідачам нерухоме майно стане гарантією забезпечення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування доводів наявності у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарного зобов`язання перед Банком, позивачем надані укладені сторонами правочини (т. 1 а.с. 9-27).

На підтвердження належності відповідачам вказаного майна, на яке просить позивач накласти арешт, останній надав Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують, що нерухоме майно на яке Банк просить накласти арешт дійсно належить відповідачам, таке майно не є заставним майном і не перебуває в іпотеці (т. 1 а.с. 60-98).

Частиною 1 ст. 150 ЦПК України передбачено такий вид забезпечення позову як накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому, такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на майно, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки, невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення.

Враховуючи те, що між сторонами виник спір, який має майновий характер, обставини, на які посилається позивач, а також не спростування даних обставин відповідачами (щодо наявності в них грошових коштів, за рахунок яких може бути виконано рішення суду у разі задоволення позову), колегія суддів дійшла висновку, що відсутність вжиття заходів забезпечення позову може утруднити та (або) зробити неможливим виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову.

Такі заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та будуть достатнім інструментом забезпечення ефективності судового захисту, забезпечить баланс прав та обов`язків сторін у справі та усуне можливі подальші судові спори в разі задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 757/30594/21-ц (провадження № 61-4466св23) і підстав відступу від якої колегія суддів не вбачає.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні відповідачам земельні ділянки вартість яких забезпечуватиме виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову, виходячи із розміру заявлених вимог (1 658 772,84 грн.).

Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів або пов`язаних із ними інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При цьому, на думку колегії суддів, таке забезпечення позову не перешкоджає відповідачам надавати до суду докази вартості майна на яке накладений арешт та заявляти про достатність забезпечення накладенням арешту на певне майно (його частину) із вимогами про звільнення іншого майна з під арешту.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, приходить до висновку, суд першої інстанції дійшов помилково висновку про відсутність підстав для задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідачів, а тому ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 грудня 2023 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-382, 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» - задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 грудня 2023 року - скасувати.

Заяву Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про забезпечення позову - задовольнити частково.

Накласти арешт на нерухоме майно належне на праві приватної власності ОСОБА_1 , а саме:

- земельну ділянку площею 0,1155 га, кадастровий номер 3222485800:02:012:5367, місцезнаходження Київська обл., Бучанський район (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2597007932080);

- земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3222485800:02:010:5010, місцезнаходження АДРЕСА_9 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 370380932224).

Накласти арешт на нерухоме майно належне на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме:

- земельну ділянку № НОМЕР_3 , площею 0,1032 га, кадастровий номер 3222485800:02:010:5518, місцезнаходження АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна:1453155132224);

- земельну ділянку № НОМЕР_4 , площею 0,0745, га, кадастровий номер 3222485800:02:010:5166, місцезнаходження АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна:144332033224);

Стягувач: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (ЄДРПОУ 14305909, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 4-А).

Боржник: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , АДРЕСА_5 ).

Боржник: ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , АДРЕСА_6 ).

Строк пред`явлення постанови до виконання - три роки.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 15 березня 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б.Левенець

О.В. Борисова

В.М.Ратнікова