Постанова

від 13.03.2024 по справі 372/2276/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 372/2276/23 головуючий у суді І інстанції Потабенко Л.В.

провадження № 22-ц/824/4515/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 березня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Трипілля Агро Плюс» на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 05 липня 2023 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трипілля Агро Плюс», треті особи: Фермерське господарство «Агро Мета», Фермерське господарство «Княжі Мужі», Фермерське господарство «Агроперспектива-Рс», Фермерське господарство «Агрородина Кд», про визнання договорів оренди земельних ділянок припиненими, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року позивачі звернулись до суду з позовом та просили визнати припиненим право оренди та договори оренди земельних ділянок, укладених між ними та ТОВ «Трипілля Агро Плюс».

Позивачі також подали до суду заяву про забезпечення позову, в якій просили накласти арешт на спірні земельні ділянки та заборонити державним реєстраторам прав вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірних земельних ділянок позивачів.

Заява обґрунтована тим, що у березні 2023 року право оренди на земельні ділянки позивачів з ТОВ «Трипілля Агро Плюс» було припинено. Оскільки ТОВ «Трипілля Агро Плюс» звернулося до Міністерства юстиції України із скаргою щодо скасування державної реєстрації права користування земельними ділянками, що належать позивачам, заявники вважають, що такі дії не відповідають вимогам закону та порушують їх права та інтереси, також позивачі вважають, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або взагалі позбавити можливості захистити свої порушені права, та невжиття даних заходів забезпечення позову може призвести до ситуації, що на дату винесення судового рішення у даній справі матиме реальна загроза ускладнення виконання рішення суду.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 05 липня 2023 року заяву позивачів про забезпечення позову задоволено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Трипілля Агро Плюс» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що заходи забезпечення позову у спосіб накладення арешту в першу чергу спрямовані на арешт майна належного відповідачу. Проте, в даному випадку позивачі просили суд арештувати власне майно і суд, задовольняючи заяву, наклав арешт на майно належне на праві власності позивачам, а не відповідачу, чим допустив грубе порушення ст. 150 ЦПК України. Крім того, відповідач має чинні договори оренди земельних ділянок укладені з позивачами. Всупереч закону та чинним договорам між позивачами та відповідачем, право оренди на земельні ділянки в березні 2023 року було перереєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третіми особами, які є учасниками в цій справі. В зв`язку з цим, відповідач звернувся до Міністерства юстиції України із скаргою на незаконні дії державних реєстраторів. Позивачі мотивували свою заяву про забезпечення позову тим, що ТОВ «Трипілля Агро Плюс» звернулося до Міністерства юстиції України із скаргою щодо скасування державної реєстрації права користування земельними ділянками, що належать позивачам. При цьому, судове рішення це єдиний інструмент, який забороняє вчиняти реєстраційні дії посадовими особами Міністерства юстиції України. Позивачі фактично визнали, що звернулися до суду із штучним позовом не за захистом своїх цивільних прав, а з метою перешкоджання реалізації Міністерством юстиції України своїх законних повноважень. Також, предметом позову у даній справі, є визнання договорів оренди земельних ділянок припиненими. В заяві про забезпечення позову, позивачі просили накласти арешт на належне їм нерухоме майно та заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок позивачів. При цьому, визнання договорів оренди припиненими ніяк не вплине на можливість виконання ймовірного рішення суду. Крім того, відповідач не є власником чи управителем земельних ділянок позивачів, відповідачу не належать жодні інші повноваження на розпорядження/обтяження/відчуження земельними ділянками позивачів, тому відповідач не може ні юридично, ні фактично вчиняти жодних дій, які могли б утруднити виконання імовірного рішення суду. Відповідачу належать виключно права орендаря земельних ділянок. Відтак, при задоволенні позовних вимог позивачів не існуватиме жодних перешкод у виконанні такого рішення суду. Таким чином, заявлені позивачами заходи забезпечення позову не відповідають позовним вимогам. Фактично, заходи забезпечення позову вжиті оскаржуваною ухвалою, спрямовані не на захист інтересів позивачів, а на порушення законних прав та інтересів відповідача, який буде позбавлений можливості відновити реєстрацію права оренди за результатом розгляду Міністерством юстиції України, що суперечить самій суті поняття заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову вжиті оскаржуваною ухвалою та позовні вимоги позивачів, хоча по різному звучать, однак є фактично тотожними за своєю суттю. Так, позовні вимоги фактично направлені на припинення права оренди відповідача на належні позивачам земельні ділянки. Заходи ж забезпечення позову спрямовані на неможливість відновлення такого права оренди відповідачем за результатами розгляду скарги відповідача Міністерством юстиції України. Існування вжитого оскаржуваною ухвалою забезпечення позову, фактично не дозволить відповідачу відновити свої права як законного орендаря земельних ділянок, і рішення у справі, якщо будуть задоволені позовні вимоги позивачів, не потребуватиме виконання, оскільки право оренди відповідача не буде зареєстроване в установленому законом порядку. Це додатково підтверджує фактичну тотожність позовних вимог і вжитих оскаржуваною ухвалою заходів забезпечення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення судом позову на користь позивачів та ефективний захист прав позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступним підстав.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 641/6173/21 (провадження № 61-12662св22) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), зазначено, що: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У справі, що переглядається, суд, урахувавши вимоги статей 149, 150 ЦПК України, зробив правильний висновок, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду про задоволення позову, а тому наявні правові підстави для накладення арешту на спірні земельні ділянки та заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам та будь-яким іншим особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти реєстраційні дії щодо земельних ділянок, належних позивачам. Вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачами вимогами.

Доводи апеляційної скарги в частині порушення судом вимог ст. 150 ЦПК України, колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, закон не обмежує право суду накладати арешт в порядку забезпечення позову виключно на майно відповідача.

Вказівка закону про знаходження майна в інших осіб не виключає можливості накладення арешту на майно, що перебуває в інших осіб, в тому числі і позивача.

Крім того, накладення арешту на майно позивача не відноситься до заходів забезпечення позову, що визначені ст. 150 ЦПК України такими, що не можуть бути застосовані судом.

В ході розгляду справи судом було встановлено наявність реального спору між сторонами, а заявниками належним чином було обґрунтовано наявність ризиків ускладнення виконання можливого рішення суду, а також захисту права, за яким позивачі звернулися з позовом, у разі незастосування заходів забезпечення позову.

Застосований судом захід забезпечення позову є співмірним з позовними вимогами. В даному випадку позов забезпечено виключно щодо тих земельних ділянок, право оренди яких є предметом спору у даній справі.

В своїй апеляційній скарзі апелянт також зазначає про те, що застосований захід забезпечення позову може порушувати його права у зв`язку з тим, що він буде позбавлений можливості реєстрації додаткових угод оренди на спірні земельні ділянки.

В той же час, можливість реєстрації таких нових прав оренди на спірні земельні ділянки і було заявлено в якості одного з ризиків, який може значно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому апеляційний суд зважає і на те, що забезпечення позову було здійснено стосовно земельних ділянок, які належать позивачам, відтак, такі забезпечення не мають порушувати права інших осіб.

Реєстрація відповідачем нових прав оренди щодо спірних земельних ділянок фактично унеможливить виконання судового рішення, яке може бути ухвалене лише щодо тих прав оренди, які існували на момент пред`явлення позову, а, відтак, не можуть охоплювати інші права оренди, які можуть бути зареєстровані відповідачем після пред`явлення позову.

Саме на недопущення реєстрації таких оспорюваних прав і направлені вжиті судом заходи забезпечення позову.

При цьому, колегія суддів враховує, що необхідність реєстрації нових прав оренди на спірні земельні ділянки відповідач пов`язує з наявністю чинного права оренди. Оскільки позивачі категорично заперечують наявність чинних прав оренди, висновки суду щодо наявності підстав до забезпечення позову у спосіб, що вказали позивачі, відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що предметом позову у цій справі є визнання припиненим права оренди землі та договорів оренди землі, тобто остаточне рішення у справі не підлягатиме примусовому виконанню, колегія суддів зазначає таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2022 року у справі № 686/7680/21 (провадження № 61-20294св21) зазначено, що:

«Доводи касаційної скарги про те, що предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру, а саме: про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним рішення сільської ради, скасування державної реєстрації земельних ділянок, а в разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. […] Так, у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 658/485/21 (провадження № 61-10140св21) за позовом про визнання недійсним договору емфітевзису та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, суд, погоджуючись із застосуванням заходу забезпечення позову у виді арешту у справі, предмет позову у якій були вимоги немайнового характеру, дійшов висновку про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову».

З огляду на викладене, оскільки суди зробили правильний висновок про те, що з урахуванням фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування спірних заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, доводи касаційної скарги про те, що предметом позову у цій справи є вимоги немайнового характеру, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Зазначені висновки вкладені в постанові Верховного Суду від 4 вересня 2023 року у справі № 493/1450/22.

Доводи апеляційної скарги в частині, що фактично, заходи забезпечення позову вжиті оскаржуваною ухвалою, спрямовані не на захист інтересів позивачів, а на порушення законних прав та інтересів відповідача, який буде позбавлений можливості відновити реєстрацію права оренди за результатом розгляду Міністерством юстиції України скарги, що суперечить самій суті поняття заходів забезпечення позову, апеляційний суд вважає не обґрунтованими, з огляду на наступне.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі №320/37366/23 зупинено дію наказу Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2023 року №3536/5 - до набрання рішенням суду у справі №320/37366/23 законної сили. Вказана ухвала є чинною та не оскаржувалась (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114555177).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі №320/37366/23 визнати протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2023 року №3536/5 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/116515709). Рішення суду на момент розгляду вказаної апеляційної скарги законної сили не набуло.

Отже, неможливість відповідача відновити реєстрацію оспорюваного права оренди на підставі наказу Міністерства юстиції України пов`язано з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року, якою дія зазначеного наказу зупинена, а не з заходами забезпечення позову, застосованими у зазначеній справі, як помилково вважає відповідач.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трипілля Агро Плюс» залишити без задоволення.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 05 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 15 березня 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.