Рішення

від 14.03.2024 по справі 160/16615/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 рокуСправа № 160/16615/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Калугіної Н.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов,, -

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Логвиненко Тетяни Миколаївни у виконавчому провадженні № 71972501 про відкриття виконавчого провадження від 09.06.2023 року, про стягнення виконавчого збору у розмірі 13400,00 грн від 09.06.2023 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 306,00 грн від 09.06.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, з огляду на те, що у батька дитини (стягувача) не було об`єктивних підстав для звернення до виконавчої служби задля примусового виконання рішення, оскільки матір`ю дитини (боржником) належним чином виконувалось рішення суду щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов.Роз`яснено позивачу, що відповідно до ч.5 та ч.6 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України:

- повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається;

- розгляд та вирішення даної справи віднесено до суду цивільної юрисдикції.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.01.2024 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено, скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 про відмову у відкритті провадження, справу направлено для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Судом апеляційної інстанції вказано, що в порядку адміністративного судочинства розглядаються справи з приводу рішень, дій, бездіяльності державного виконавця, зокрема щодо виконання постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Оскільки державним виконавцем одночасно винесені постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та останні дві постанови можуть бути оскаржені виключно до адміністративного суду, є помилковим висновок окружного суду що спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою від 21.02.2024 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом, заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення задоволено, відкрито провадження в адміністративній справі № 160/16615/23, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 04 березня 2024 року о 15:00 год. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

27.02.2024 представником позивача адвокатом Шашликовим Д.Г. подано на електронну пошту суду клопотання про долучення доказів та клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 клопотання адвоката Шашликова Дениса Геннадійовича про долучення доказів та про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції повернуто без розгляду, у зв`язку із недотриманням процесуальних норм при їх поданні.

29.02.2024 від відповідача надійшов відзив на позов.

Разом з тим, судом встановлено порушення відповідачем процесуальних норм про його поданні, тому відзив залишається судом без розгляду, з огляду на таке.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами від 29.06.2023 № 3200-IX (далі - Закон №3200-IX) внесено зміни, зокрема, до КАС України та частину шосту статті 18 Кодексу викладено такій редакції:

"6. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.".

Поряд з цим, Законом №3200-IX пункт 2 частини другої статті статтю 162 КАС України викладено в такій редакції:

« 2)повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

доповнено частиною сьомою такого змісту:

"7. Суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку";

Таким чином, суд наголошує, що учасники справи або судового процесу можуть подавати документи до суду у двох формах паперовій та електронній. Однак, аналізуючи положення Закону № 3200, слід зазначити, що електронною формою подання документів слід вважати лише використання ЄСІТС. Таким чином, для вчинення будь-яких процесуальних дій або подання документів в електронній формі слід використовувати ЄСІТС.

Повертаючись до поданого відповідачем відзиву, в ньому відсутні відомості про наявність або відсутність електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Разом з цим, вказаний відзив подано на електронну пошту суду, а не засобами "Електронного суду" з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що дає підстави стверджувати, що заявник використав спосіб звернення до суду не передбачений чинним процесуальним законодавством.

З огляду на викладене, в силу вимог частини 6 статті 18 та частини 7 статті 162 КАС України, відзив слід повернути без розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

01.03.2024 від представника позивача через під-систему Електронний Суд надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та клопотання про долучення доказів.

Протокольною ухвалою від 04.03.2034 судове засідання з розгляду даної справи відкладено на 14.03.2024.

13.03.2024 від відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю.

14.03.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю.

Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 27.01.2021 року у справі № 182/3643/19 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Нікопольської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення участі у вихованні - задоволено частково.

Вирішено усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 порядок участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 через зустрічі: два будні дні на тиждень з 15-00 години до 18-00 години та один вихідний день з 15-00 години до 18-00 години, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини - ОСОБА_1 , в її присутності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.06.2021 у справі № 182/3643/19 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2021 року змінено в частині визначення порядку спілкування та участі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вихованні малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме встановлення побачень ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , два будні дні на тиждень з 15-00 години до 18-00 години та один вихідний день з 15-00 години до 18-00 години, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини - ОСОБА_1 , в її присутності, та встановити наступний порядок спілкування та участі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вихованні малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: встановити побачення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , два будні дні на тиждень з 15-00 години до 18-00 години та один вихідний день на тиждень з 10-00 години до 18-00 години, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини - ОСОБА_1 , без присутності матері дитини ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду залишено без змін.

16 березня 2023 року видано виконавчий лист у справі у справі № 182/3643/19, який супровідним листом від 09.06.2023 № 62153 направлено ОСОБА_1

09.06.2023 року старшим державним виконавцем Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Логвиненко Тетяною Миколаївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №71972501.

09.06.2023 року старшим державним виконавцем Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Логвиненко Тетяною Миколаївною винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 13 400,00 грн.

09.06.2023 року старшим державним виконавцем Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Логвиненко Тетяною Миколаївною винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 306,00 грн.

Не погодившись із зазначеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.

Щодо підсудності позовних вимог в частині оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII(далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною 1 статті 287 КАС України унормовано, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до адміністративного суду виключно у тому випадку, якщо законом не встановлений інший порядок їх оскарження.

Згідно із частиною 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Разом з тим, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 23.06.2020 у справі № 705/1804/13-ц (провадження № 14-566цс19), від 19.02.2020 у справі №382/389/17 (провадження № 11-1009апп19), від 18.12.2019 у справі № 344/21436/18 (провадження № 14-596цс19), 09.10.2019 у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), від 21.08.2019 у справі № 1915/1868/2012 (провадження № 14-353цс19), від 16.01.2019 у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 17.10.2018 у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 28.11.2018 у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 20.09.2018 у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 06.06.2018 у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18, а також Верховним Судом у постанові від 24.09.2020 у справі № 640/20165/18 тощо.

Як вбачається, позивач в цій справі оскаржує три самостійних документа, прийнятих під час виконавчого провадження постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Тому, вимоги позивача, які стосуються оскарження постанови державного виконавця від 09.06.2023 про відкриття виконавчого провадження №71972501, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства в порядку статті 447 ЦПК України.

Разом з тим, суд зауважує, що згідно змісту постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.06.2023, державним виконавцем у пункті 1 резолютивної частини цієї постанови зазначено про відкриття виконавчого провадження, у пункті другому - про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 13400 грн, та інше.

Однак, враховуючи, що державним виконавцем прийнято окремий документ про стягнення виконавчого провадження з боржника ОСОБА_1 у розмірі 13400 грн, тому, виконавчий збір підлягає стягненню на підставі окремого документа про стягнення виконавчого збору.

Зазначене узгоджується із положеннями пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/4, відповідно до якого, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27Закону.Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Також відповідно до ч.4 ст. 26 Закону №1404, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Тож, пункт 2 постанови про відкриття виконавчого провадження, в якому зазначено про стягнення виконавчого збору, не має для боржника тих правових наслідків у вигляді примусового стягнення суми виконавчого збору, ніж як окремий документ у вигляді постанови про стягнення виконавчого збору, а тому, суд звертає увагу на те, що рішення державного виконавця у вигляді постанови про відкриття виконавчого провадження (в цілому) має розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Згідно п. 1 ч.1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, провадження у справі за позовною вимогою про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження підлягає закриттю, адже, позовні вимоги в цій частині не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, суд встановлено, що позивачем оскаржені до суду цивільної юрисдикції (в межах справи №182/3643/19) дії Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо відкриття виконавчого провадження №71972501.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті, встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У справі, що розглядається відповідачем здійснювалося виконання виконавчого листа, що виданий на підставі постанови суду апеляційної інстанції у цивільній справі, якою за результатами розгляду апеляційної скарги було змінено рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку спілкування та участі батька зі своєю малолітньою донькою.

Зазначаючи про протиправність постанов про стягнення виконавчого збору та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, позивач в цілому посилається на безпідставне відкриття виконавчого провадження стосовно матері цієї дитини, зазначаючи про відсутність у батька дитини підстав для звернення до виконавчої служби із заявою щодо примусового виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 08.06.2021 у справі № 182/3643/19 та відповідно про відсутність об`єктивних підстав для примусового виконання рішення суду.

Зокрема, позивач зазначає, що вона (мати дитини) зазначене рішення суду виконує добровільно та не збирається перешкоджати спілкуванню дитини з батьком. Про це, на думку позивача, свідчить журнал контролю виконання постанови Дніпропетровського апеляційного суду «Про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_3 », згідно якого батько дитини бачився з дитиною значно менше разів, ніж передбачено судовим рішення.

Також позивач зазначає про відсутність скарг з боку батька щодо спілкування з дитиною, що підтверджується відповіддю служби у справах дітей Нікопольської міської ради, що також свідчить про належне виконання матір`ю дитини постанови Дніпровського апеляційного суду від 08.06.2021 у справі № 182/3643/19.

Крім того згідно наданих позивачем доказів, зокрема, згідно відповіді від 28 липня 2023 року Нікопольського РУП ГУНП в Дніпропетровській області (вих. № 46/15019) на адвокатський запит адвоката позивача, факти невиконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 08.06.2021 року по справі №182/3643/19 з боку матері ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 КК України відсутні в матеріалах справи Нікопольського РУП

Надаючи оцінку таким доводам, суд зазначає, що підставою звернення до суду з даним позовом є фактично відсутність заперечень з її боку матері щодо зустрічей батька з дитиною, а тому і відсутність підстав для відкриття виконавчого провадження, тобто фактичне добровільне виконання судового рішення, без зволікань та затримок з боку матері щодо забезпечення спілкування батька з дитиною у визначений судом час. Однак зазначене жодним чином не впливає на правомірність дій державного виконавця та наявність у нього станом на 09.06.2023 року правових підстав для винесення постанов про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Відповідно до положень статті 27 Закону №1404, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Виконавчий збір не стягується, якщо інше не передбачено угодою про врегулювання спору (мировою угодою), укладеною між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, відповідно до якої виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню.

За наявності обставин, визначених абзацом першим цієї частини, виконавче провадження, відкрите на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у тому числі до дати укладення такої угоди, підлягає закінченню відповідно до пункту 19-1 частини першої статті 39 цього Закону.

Тож, нормами статті 27 Закону №1404 передбачений порядок прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, його подальшого стягнення, та випадків, за якими виконавчий збір стягненню не підлягає, навіть якщо винесено постанову про стягнення виконавчого збору. З наведених норм також вбачається, що питання про стягнення з боржника виконавчого збору вирішується державним виконавцем з одночасним відкриттям виконавчого провадження, без відповідних умов.

До того ж, з аналізу вказаних норм Закону слідує, що стягнення виконавчого зборує безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору є обов`язком державного виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України.

Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 28.01.2021 у справі № 640/24233/19.

Разом з тим, судом не встановлено порушень з боку державного виконавця щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, а доводи позивача щодо відсутності підстав для відкриття виконавчого провадження не можуть бути підставою для висновку про протиправність постанови про стягнення виконавчого провадження.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови про розмір мінімальних витрат, суд зазначає таке.

Як вбачається з вищенаведених положень Закону № 1404-VІІІ та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, витрати виконавчого провадження - це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції, друк документів тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника, безвідносно до того чи виконано рішення боржником у добровільному порядку.

Крім того, відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції № 512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

Згідно постанови про розмір витрат виконавчого провадження від 09.06.2023, державним виконавцем визначено їх розмір у сумі 306 грн, зокрема, плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження 69 грн, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження 19,45 грн; винесення постанови про стягнення виконавчого збору 27,04 грн, винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження 24,08 грн; винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) 66,43 грн.

Отже, державним виконавцем зазначені витрати, які визначені нормами законодавства.

Таким чином, оскільки до повноважень державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження віднесено одночасне прийняття постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, то суд не вбачає протиправності дій державного виконавця в частині прийняття спірної постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 71972501 від 09.06.2023 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи постанову у ВП № 71972501від 09.06.2023 року про стягнення виконавчого збору в сумі 13400,00 грн та стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 306,00 грн діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений законом, оскаржувані постанови відповідають вимогам ч.2 ст.2 КАС України, є законними, обґрунтованими та скасуванню не підлягають.

Щодо посилань позивача на неналежне оформлення постанови про відкриття виконавчого провадження, суд такі доводи не розглядає, з огляду на закриття провадження у справі в частині оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження.

З урахуванням висновків суду, розподіл судових витрат по справі не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 287, 295 КАС України суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Логвиненко Тетяни Миколаївни у виконавчому провадженні № 71972501 про відкриття виконавчого провадження від 09.06.2023 року.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування постанов старшого державного виконавця Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Логвиненко Тетяни Миколаївни у виконавчому провадженні № 71972501про стягнення виконавчого збору у розмірі 13400,00 грн від 09.06.2023 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 306,00 грн від 09.06.2023 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.272 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ч.6 ст.287 КАС України.

Повний текст рішення складено 14.03.2024.

Суддя Н.Є. Калугіна