Ухвала

від 15.03.2024 по справі 620/11316/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 березня 2024 року

м. Київ

справа № 620/11316/23

адміністративне провадження № К/990/7866/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі № 620/11316/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Семенівського районного суду Чернігівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в.о. голови суду Семенівського районного суду Чернігівської області Гнип Олександр Іванович, про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Семенівського районного суду Чернігівської області (далі - відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в.о. голови суду Семенівського районного суду Чернігівської області Гнип Олександр Іванович, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ заступника керівника апарату Семенівського районного суду Чернігівської області №06-к від 23 червня 2023 року та поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді Семенівського районного суду Чернігівської області;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням, з 23 червня 2023 року по день поновлення на роботі.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2024 року, у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Ця касаційна скарга подана скаржницею на підставі пунктів 3, 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Водночас скаржниця не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.

Суд звертає увагу скаржниці, що формальне посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням вимог такого пункту щодо його обґрунтування.

Також у касаційній скарзі скаржниця зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме частини третьої статті 353 КАС України.

Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 353 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Разом з тим у касаційній скарзі відсутнє посилання на відповідні пункти частини третьої статті 353 КАС України які є підставою касаційного оскарження та які, на думку скаржниці, є підставою для скасування судових рішень у цій справі.

При цьому, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі, що передбачено статтею 351 КАС України.

Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Інші наведені скаржницею доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржниці в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень - пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржниця, серед іншого, обґрунтовує касаційну скаргу тим, що підставою касаційного оскарження судових рішень також є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, вказуючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес.

У касаційній скарзі скаржниця посилається на те, що справа потребує висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

Спірні правовідносини виникли з приводу звільнення позивачки з посади помічника судді Семенівського районного суду Чернігівської області на підставі подання спору в.о. голови суду Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_2 та на виконання постанови Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі №620/537/20.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою для видання оскаржуваного наказу стала постанова Верховного суду від 15 червня 2023 року у справі №620/537/20, якою скасована постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року, згідно якої позивач була поновлена на посаді помічника судді Семенівського районного суду Чернігівської області. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у спірний період окрім ОСОБА_2 вносити подання щодо припинення трудових правовідносин з ОСОБА_1 не було кому, оскільки саме ОСОБА_2 виконував та виконує обов`язки голови Семенівського районного суду Чернігівської області, є суддею цього ж суду, і позивачка є його колишнім помічником судді, яка була звільнена. При цьому, суди зауважили, що у поданні ОСОБА_2 прямо зазначено, що внесене ним подання є поданням не тільки як виконуючим обов`язки голови суду, але й як суддею.

Суд звертає увагу на те, що у постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі №620/537/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 460/4405/20, від 18 травня 2023 року у справі № 380/4629/20 та багато інших викладалися висновки у справах щодо звільнення із займаної посади помічника судді відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Так, при розгляді справи Верховний Суд здійснив аналіз частини третьої статті 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відтак, зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у справах №620/537/20, № 460/4405/20, № 380/4629/20 та багато інших.

А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України Судом відхиляються, як необґрунтовані.

Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, позивачка зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Скаржниця зазначає, що справа має виняткове значення та становить значний суспільний інтерес, однак крім цитування вказаного твердження, скаржником жодним чином не обґрунтовано вказане посилання та не доведено, що в результаті зазначеної справи зацікавлена необмежена кількість осіб.

Верховний Суд зазначає, що оцінка судом такої "винятковості" справи для учасника справи може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Проте твердження скаржниці про те, що справа становить виняткове значення для неї не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржниці у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі № 620/11316/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Семенівського районного суду Чернігівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в.о. голови суду Семенівського районного суду Чернігівської області Гнип Олександр Іванович, про визнання протиправним та скасування наказу - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржниці надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявниці, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько