Рішення

від 07.03.2024 по справі 620/16512/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2024 року Чернігів Справа № 620/16512/23

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Поліщук Л.О.,

за участю секретаря Костючок В.В.,

представника позивача Коленченка О.О.,

представника відповідача Труби А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЕРІ БУЛАТ» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДВЕРІ БУЛАТ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення- рішення від 03.08.2023 за підписом В.О. НАЧАЛЬНИКА ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС У ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Ольги КОРНІЄВСЬКОЇ, прийняті відносно ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДВЕРІ БУЛАТ», а саме:

1) №7662/ж10/25-01-07-00. яким збільшено суму податкового зобов`язання з «ПОДАТКУ на ПРИБУТОК ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМСТВ» у сумі 1 386 631 грн. 00 коп., у т.ч. штрафні (фінансові) санкції 277 326 грн.;

2)№7654/ж10/25-01-07-00. яким збільшено суму податкового зобов`язання з «ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ» у сумі 169 187 грн. 00 коп., у т.ч. штрафні (фінансові) санкції 33 838 грн.;

3) №7655/ж10/25-01-07-00. яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 373 110 грн. 00 коп.;

4) №7661/ж10/25-01-07-00. яким застосовано штраф у сумі 164 064 грн. 50 коп. за податком на додану вартість;

5) №7656/ж10/25-01-24-06. яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 1020,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що перевірку позивача, за наслідок якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення проведено під час дії мораторію на проведення перевірок встановленого пунктом 51?2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України. Крім того позивач наголошує, що оскаржувані податкові повідомлення рішення прийнято з порушенням термінів визначених пунктом 86.7.4 статті 86 Податкового кодексу України, а саме акт перевірки складено 21 лютого 2022 року, 08 лютого 2022 року позивачем подані заперечення на акт перевірки, проте податкові повідомлення-рішення прийняті 03 серпня 2023 року. При цьому, позивача наголошує, що у період з 21 лютого по 01 березня 2022 року у Податковому кодексі України були відсутні норми, які б дозволяли контролюючому органу приймити податкові повідомлення-рішення з порушенням строків визначених статтею 86 Податкового кодексу України. Крім того, представник позивача вказує, що висновки акту перевірки від 21 лютого 2022 року №460/07/40178158 є безпідставними та спростовуються наявними бухгалтерськими документами.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

У строк, встановлений судом, позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що при призначення та проведенні перевірки відповідач діяв відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №89 від 03 лютого 2021 року. Крім того представник відповідача вказує на зупинення перебігу строків визначених податковим законодавством відповідно до пункту 69.2 пункту 69.9 статті 69 розділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки такі строки поновлено з 01 серпня 2023 року, отже й оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято 03 серпня 2023 року. Крім того, відповідач наголошує на порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5.4 статті 140 Податкового кодексу України; пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.5 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту ІІІ Порядку заповнення та подання податковим агентам податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, який затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 року за №111/26556.

У додаткових поясненнях представник відповідача наголошує, що станом на час призначення та проведення перевірки позивача постанова Кабінету Міністрів України №89 від 03 лютого 2021 року була чинною.

Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні та занесеною до протоколу судового засідання від 06 лютого 2024 року № 2443220, закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, плану-графіку проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2021 рік на підставі наказу від 05 жовтня 2021року №1753-п Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЕРІ БУЛАТ» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2018 року по 30 червня 2021 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 15 грудня 2015 року по 30 червня 2021 року, за результатом якої складено акт перевірки від 21 січня 2022 року №460/07/40178158 (далі акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлено порушення норм пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.5.5-1 пункту 140.54 статті 140 Податкового кодексу України, пункту 5, 7 П(с)БО 15 «Доходи», пунктів 4, 7, 11 П(с)БО 16 «Витрати» у зв`язку з чим занижено суму податку на прибуток у загальному розмірі 1109305 грн.; пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 135350 грн.; пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в частині нереєстрації податкових накладних; пункту ІІІ Порядку заповнення та подання податковим агентам податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, який затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 року за №111/26556.

08 лютого 2022 року позивачем направлено до відповідача заперечення на акт перевірки, які отримані відповідачем 08 лютого 2022 року, що не заперечується відповідачем.

Листом від 22 лютого 2022 року №563/ж-12/25-01-07-01-06 відповідач повідомив позивача, що заперечення на акт перевірки не є аргументованими, а тому не можуть бути прийнятими.

На підставі акту перевірки 03серпня 2023 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

1) №7662/ж10/25-01-07-00. яким збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 1 386 631 грн. 00 коп., у т.ч. штрафні (фінансові) санкції 277 326 грн.;

2)№7654/ж10/25-01-07-00. яким збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у сумі 169 187 грн. 00 коп., у т.ч. штрафні (фінансові) санкції 33 838 грн.;

3) №7655/ж10/25-01-07-00. яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 373 110 грн. 00 коп.;

4) №7661/ж10/25-01-07-00. яким застосовано штраф у сумі 164 064 грн. 50 коп. за златежем податок на додану вартість;

5) №7656/ж10/25-01-24-06. яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 1020,0 грн.

Рішенням Державної податкової служби України від 09 жовтня 2023 року №30058/6/99-00-06-01-06 скаргу позивача залишено без задовлення, а вказані вище податкові повідомлення-рішення без змін.

Незгода позивача із вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями зумовила звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення.

Так, відповідно до норм пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. В той же час не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу «витягнутої руки», крім випадків перевірки дотримання платником податків вимог підпунктів 140.5.4, 140.5.5-1, 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу.

Згідно з нормами пункту 77.1 і 77.2 статті 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування, затвердження плану-графіка та внесення змін до нього, а також перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки (пункт 77.4 статті 77 ПК України).

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77 ПК України).

Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу (пункт 77.7 статті 77 ПК України).

А саме нормами пункту 82.1 статті 82 ПК України передбачено, що тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів. Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.

Так, статті 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац п`ятий пункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий пункту 81.1 статті 81 ПК України).

Як свідчать наявні у справі матеріали та не заперечуються відповідачем, що при прийнятті наказу про проведення перевірки контролюючий орган керувався нормами постанови Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» (далі - постанова КМУ №89), якою було скорочено строк дії обмежень, встановлених пункт 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Між тим, 18 березня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 березня 2020 року №533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктами 52-1 - 52-5.

Зокрема, згідно з пунктом 52-2 установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. На період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни, зокрема, до п. 52-2 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України і абзац перший пункту 52-2 замінено сімома новими абзацами такого змісту: Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. У зв`язку з цим абзаци другий - четвертий слід вважати відповідно абзацами восьмим - десятим.

29 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року №591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесено зміни, зокрема до п. 52-2 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в абзацах першому і дев`ятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Отже, законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок (крім чітко визначеного переліку видів перевірок) на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними.

Водночас, 04 жовтня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 вересня 2020 року №909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

Відповідно до зазначеного пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17 вересня 2020 року №909-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок», якою постановив скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема: документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу.

Таким чином, виникла колізія між нормами ПК України та постановою Кабінету Міністрів України №89 в частині можливості здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував наведену вище колізію. Так, у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 420/12859/21 Суд виклав правову позицію, що мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (в редакції на момент винесення спірного наказу) та вказана норма в частині обмежень на проведення планових перевірок, була чинною, її дія не зупинялась. Виходячи зі змісту пункту 2.1 статті 2 ПК України, зміна приписів Податкового кодексу України здійснюється виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків дії мораторію може бути здійснена виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України. Верховний Суд дійшов висновку, що за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у ПК України і в постанові Кабінету Міністрів України - застосуванню підлягають положення і правила саме ПК України.

У постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 140/1846/21 Верховний Суд також підтримав позицію про неможливість застосування постанови КМУ № 89 як такої, що змінила строки обмежень на проведення планових перевірок, встановлені пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Додатково Верховний Суд звернув увагу, що постанова КМУ № 89 прийнята не на підставі та не на виконання ПК України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим згідно з пунктом 3.1 статті 3 ПК України не може вважатися складовою податкового законодавства і не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.

Питання щодо впливу таких процедурних порушень на правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведення відповідної податкової перевірки, також вже неодноразово вирішувалось Верховним Судом. У постановах від 28 грудня 2022 року у справах №420/22374/21, № 540/5445/21, №160/14248/21, від 28 жовтня 2022 року у справі № 600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21, від 01 вересня 2022 року у справі №640/16093/21 Верховний Суд констатував, що проведення перевірки на підставі постанови КМУ № 89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.

Під час ухвалення постанов від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі №160/24072/21 Верховний Суд також враховував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, і зазначив, що доводи про неправомірність дій контролюючого органу, а саме - невиконання вимог норм ПК України щодо процедури проведення перевірки, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень прийнятих за її наслідками.

Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 160/20112/21.

Таким чином, враховуючи наведені правові позиції суду касаційної інстанції суд встановив порушення контролюючим органом вимог чинного законодавства при призначенні та проведенні вказаної планової виїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЕРІ БУЛАТ», за результатом якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, що, у свою чергу, може бути достатньою підставою для скасування таких податкових повідомлень-рішень.

Крім того, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та станом на час розгляду справи триває.

З метою реалізації необхідних заходів щодо підтримки військових і правоохоронних підрозділів у відбитті збройного нападу російської федерації та забезпечення прав і обов`язків платників податків Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» від 03 березня 2022 року №2118-IX, який набрав чинності 07 березня 2022 року (далі - Закон № 2118-IX), яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнений пунктом 69, яким установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

Так, згідно підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України у випадку відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок, зокрема щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Підпунктом 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються.

Згідно підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

З системного аналізу викладеного вбачається, що з 07 березня 2023 року (час набрання чинності Закону Закон № 2118-IX) зупиняється перебіг строків визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, зокрема, для контролюючих органів.

Як зазначено вище, 08 лютого 2022 року позивачем направлено до відповідача заперечення на акт перевірки, які отримані відповідачем 08 лютого 2022 року, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до підпункту 86.7.1 пункту 86.7 статті 86 ПК України акт перевірки, заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення, у разі їх подання платником податку у визначеному цим пунктом порядку (далі - матеріали перевірки), розглядаються комісією такого контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок (далі - комісія з питань розгляду заперечень), яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу. Склад комісії та порядок її роботи затверджуються наказом керівника контролюючого органу.

Розгляд матеріалів перевірки здійснюється комісією з питань розгляду заперечень контролюючого органу протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень відповідно до цього пункту (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у запереченнях, додаткових документах та поясненнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Отже, розгляд заперечень позивача на акт перевірки мав відбутись до 22 лютого 2022 року включно.

Як зазначено вище листом від 22 лютого 2022 року №563/ж-12/25-01-07-01-06 відповідач повідомив позивача, що заперечення на акт перевірки не є аргументованими, а тому не можуть бути прийнятими.

Згідно пункту 86.7.5 пункту 86.7 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу на підставі висновку комісії контролюючого органу з питань розгляду заперечень протягом п`яти робочих днів, наступних за днем прийняття такого висновку комісією і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, у порядку, визначеному підпунктом 86.7.1 цього пункту.

З огляду на викладене, вище останнім днем для прийняття податкових повідомлень-рішень на підставі акту перевірки та за результатом розгляду заперечень на такий акт перевірки є 01 березня 2022 року.

Проте, на підставі акту перевірки 03серпня 2023 року відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

З огляду на те, що станом на 01 березня 2022 року Податковий кодекс України не мітив норми про зупинення перебігу строків визначених податковим законодавством, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем пункту 86.7.5 пункту 86.7 статті 86 ПК України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Разом з тим, суд вважає за необхідне надати також правову оцінку висновкам акта перевірки по суті зафіксованих у ньому податкових правопорушень.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України; для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 ПК України).

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

У силу положень пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2015 року податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Порядок формування доходів і витрат в бухгалтерському обліку регулюється Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» та 16 «Витрати» (далі - П(с)БО 15 і П(с)БО 16), що затверджені наказами Міністерства фінансів України від 29 листопада 999 року №290 та від 31 грудня 1999 року №318.

Зокрема, за змістом пунктів 5, 7, 8 і 21 П(с)БО 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Згідно з пунктами 5 - 9 П(С)БО 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Також у пунктах 10 - 30 цього П(С)БО наведений склад витрат, що їх має обліковувати підприємством за їх наявності в бухгалтерському обліку. Так, зокрема, до складу витрат юридичної особи включаються витрати на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), яка, у свою чергу, складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються, в тому числі прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Поряд з цим, відповідно до підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У силу норм пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, «первинний документ» - документ, який містить відомості про господарську операцію; «господарська операція» - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; «витрати» - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); «доходи» - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У свою чергу, згідно частини 3 статті 9 цього Закону інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм Закону № 996-ХIV та положень П(с)БО дає підстави для висновку, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами ПК України.

Дані висновки суду не суперечать правовій позиції Верховного Суду, що була сформована ним у тексті постанов від 19 березня 2019 року у справі №826/9534/17, від 26 лютого 2019 року у справі №826/1536/18за наслідками проведення правового аналізу норм ПК України та Закону № 996-ХIV.

Зокрема, Верховний Суд відзначив те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Водночас, в текстах своїх постанов від 16 листопада 2018 року у справі №816/2142/17, від 27 червня 2017 року у справі № 808/1062/14, від 14.03.2017 у справі № 826/757/13-а, від 06 лютого 2018 №К/9901/5042/17, від 31 липня 2020 у справі № 826/17673/15 Верховний Суд також відзначив наступне: недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди»; за певних інших обставин первинні документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем укладено наступні договори купівлі-продажу, які є ідентичними зі змістом:

-з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 від 26 січня 2018 року (т. 1 а.с. 228-229),

-з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 від 02 січня 2018 року (т. 2 а.с. 78-79),

-з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 від 15 червня 2016 року (т. 2 а.с. 111-111а),

-з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 від 01 листопада 2019 року, (т. 2 а.с. 162-163),

-фізичною особою ОСОБА_5 від 01 жовтня 2019 року (т. 2 а.с. 141-142).

Так, зі змістом вказаних вище договорів, у порядку та на умовах визначених цим договором продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупці товар згідно замовлень покупця відповідно до всіх видаткових накладних виписаних в період дії даного договору.

З акту перевірки вбачається, що до перевірки позивачем надано видаткові (т. 1 а.с. 177-227, т.2 а.с.180-188, т. 2 а.с. 37-77, 93-110, 115, 137-140, 149-161), факт оплати позивачем придбаного товару підтверджено копіями платіжних інструкцій (т. 1 а.с. 124-186, 230-250,т. 2 а.с. 1-36, 80-92, 113-114, 118-136, 143-148).

За даними бухгалтерського обліку позивачем сформовано витрати на придбання товарів у вказаних вище фізичних осіб-підприємців.

Проте, в акті перевірки відповідач вказує на безтоварність вказаних операцій позивача, з огляду на відсутність у названих фізичних осіб-підприємців трудових та матеріально-технічних ресурсів за перевіряємий період, що було встановлено за наслідком аналізу поданої такими фізичними особами-підприємцями звітності.

Крім того, відповідач в акті перевірки вказує, що фізичним особам-підприємцям (контрагентами позивача) було направлено запити про надання до перевірки бухгалтерських документів, що підтверджують господарську діяльність останніх, відповідь на які станом на час складання акту перевірки не надійшла.

Також, в акті перевірки відповідач вказує, що позивачем надано до перевірки всі бухгалтерські документи (копії договорів, видаткових та податкових накладних), окрім документів, що засвідчують якість товару та документів які підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні договори).

Сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Так само відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат і податкового кредиту платника податків. При цьому документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, - зокрема, товарно-трнаспортні накладні та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Надаючи правову оцінку зафіксованим в акті перевірки аргументам і доводам контролюючого органу проти реальності операцій поставок, суд зазначає наступне.

В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Також частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 340/422/19.

У контексті з цим, суд зазначає, що факти не подання контрагентом позивача окремої податкової/фінансової звітності чи неповного звітування ними щодо наявних у них об`єктів оподаткування і трудових ресурсів можуть свідчити про порушення таким товариством положень податкового законодавства, а не безумовно про відсутність в останнього матеріально-технічних і трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Крім того, з акта перевірки слідує, що висновки відповідача ґрунтуються на податковій інформації відносно третіх осіб контрагентів позивача щодо подання ними звітності, наявності трудових і матеріальних ресурсів, але не підтверджені жодними доказами, які б спростовували б факти господарської діяльності позивача (зокрема, актами, складених за результатами проведених документальних перевірок).

Однак, суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, колегія суддів враховує, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У даному випадку відповідач не довів зафіксованих в акті перевірки припущень щодо безтоварності господарських операцій позивача зі своїми контрагентами-постачальниками, а тому суд погоджується з доводами позивача про безпідставність таких.

В контексті наведеного, суд також зауважує, що товар придбаний у вказаних вище контрагентів фізичних осіб реалізовано позивачем та факт реалізації позивачем товару (дверей) не заперечується відповідачем та підтверджується долученими до матеріалів справи первинним бухгалтерськими документами.

Також суд наголошує, що відповідач не вказує на дефектність оформлених позивачем документів як на придбання так і на подальшу реалізацію товару.

Щодо доводів відповідача, що фізичні особи-підприємці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 перебували у трудових відносинах з позивачем, суд погоджується з доводами позивача, про відсутність у законодавстві України заборон оформляти трудові відносини з особами, які є фізичними особами-підприємцями.

Щодо доводів відповідача про реалізацію позивачем товару через магазини у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ) та АДРЕСА_3 ) та використання складу у АДРЕСА_4 ), суд зазначає, що висновки відповідача про використання вказаних торгових місць обґрунтовано тим, що у вказаних магазинах проводиться господарська діяльність фізичними особами-підприємцями ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та згідно даних виторгів системи зберігання і збору даних РРО зазначеними особами було реалізовано товар двері вхідні.

З огляду на те, що вказані особи мають трудові відносини з позивачем відповідач дійшов висновку, що позивачем здійснена реалізація товарів без ПДВ та такі господарські операції не відображено у бухгалтерському обліку позивача.

Натомість позивач заперечує використання зазначених приміщень у власній господарській діяльності.

Суд зауважує, що висновок відповідача, що товар (двері вхідні) реалізовано вказаними вище особами є господарською діяльністю позивача, а не самостійною діяльністю вказаних осіб, не пов`язаною із трудовою діяльністю у позивача є необґрунтованим.

Пунктом 2 розділу 2 Положення про форму і зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за № 220/28350) (далі Положення № 13) визначено обов`язкові реквізити фіскального касового чека на товари (послуги), зокрема, фіскальний касовий чек на товари (послуги) має містити найменування суб`єкта господарювання (рядок 1).

З акту перевірки вбачається, що згідно даних виторгів системи зберігання і збору даних РРО суб`єктами господарювання, якими реалізовано за вказаним адресами товар (двері) є саме фізичні особи-підприємці ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Суд наголошує, що згідно акту перевірки відсутня реалізація позивачем товару (дверей) зазначених у вказаних вище фізичних осіб-підприємців. З огляду на викладене відповідач дійшов висновку, що фізичними особами-підприємцями були реалізовані двері виготовлені позивачем без відображення такої реалізації в бухгалтерському обліку позивача.

Проте, суд зауважує, що згідно надано до перевірки позивачем документів товар (двері) вироблено саме фізичними особами-підприємцями. Позивач є покупцем товар (дверей) відповідно до вказаних вище договорів купівлі-продажу.

Суд погоджується з доводами відповідача, що фізичні особи-підприємців ОСОБА_6 , ОСОБА_5 є пов`язаними з Товариством з обмеженою відповідальністю особами.

Так, розділ III ПК України, який регулює обкладення податком на прибуток, у пункті 153.2 встановлює правила оподаткування операцій із пов`язаними особами. У цьому пункті говориться:

1) дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов`язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги);

2) витрати, понесені платником податку у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов`язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Витрати, понесені у зв`язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов`язаним з платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються у розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну.

Отже, податкове законодавство не містить заборон щодо здійснення окремої самостійної господарської діяльності пов`язаними особами.

Окремі правила оподаткування визначені виключно для операцій якій провадять пов`язані особи між собою та стосуються проведення таких операцій за цінами не нижче за звичайні ціни, що діють на дату такої господарської операції.

Проте, ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи відповідач не вказує на проведення позивачем господарських операцій за цінами не нижче за звичайні ціни, що діють на дату такої господарської операції.

З огляду на викладене, висновок відповідача про здійснення реалізації товарів позивачем без відображення у бухгалтерському обліку та відповідно виписки податкових накладних є безпідставним.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (далі Виконавець) договір про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 07 червня 2017 року №83280 (т. 4 а.с.185-186).

Суд наголошує, що відповідно до пункту 1.3 вказаного вище договору послугами з просування товару є: розміщення товару на окремих стелажах та площадках Виконавця, формування виконавцем споживчого кошику покупця поденно; проведення інформаційного обслуговування товарів; інформування щодо залишку товарів на стелажах гіпермаркету, надання інформації стосовно періодів проведення рекламних заходів всередині гіпермаркетів виконавця та інформування щодо зміни попиту на товари, проведення аналізу рекламно-інформаційної продукції за аналогічними видами продукції, проведення аналізу результатів маркетингових досліджень, формування висновків і рекомендацій.

З огляду на те, що позивач у перевіряємий період не був власником/користувачем торгової марки «Булат. Майстер дверної справи» та «Цитадель. Вхідні двері» відповідач дійшов висновку, що послуги з просування товару були використані позивачем поза межами господарської діяльності.

Факт отримання позивачем послуг підтверджено актами здачі-передачі робіт (надання послуг) та звітами до актів здачі-приймання робіт (надання послуг), копії яких долучено до матеріалів справи.

Суд зауважує, що також позивачем було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» договір поставки від 07 червня 2017 року №831180.

Суд наголошує, що з системного аналізу викладеного вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» було проведено реалізацію товару, який поставлено позивачем шляхом розміщення товару на окремих стелажах та площадках Виконавця, формування виконавцем споживчого кошику покупця поденно; проведення інформаційного обслуговування товарів; інформування щодо залишку товарів на стелажах гіпермаркету, надання інформації стосовно періодів проведення рекламних заходів всередині гіпермаркетів виконавця та інформування щодо зміни попиту на товари, проведення аналізу рекламно-інформаційної продукції за аналогічними видами продукції, проведення аналізу результатів маркетингових досліджень, формування висновків і рекомендацій.

Суд наголошує, що господарську діяльність суб`єкта господарської діяльності слід розглядати як цілісний комплекс, а не за окремими договорами. Одночасно суд зазначає, що реалізація будь-якого товару є фактично неможливою без вчинення дій(отримання послуг) щодо просування такого товару на ринку.

З огляду на те, що основним видом діяльності позивача є саме реалізація товару (дверей), отже отримання послуг щодо просування товару, який реалізує позивач Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», який має мережу гіпермаркетів у різних містах Україні є цілком логічним та необхідною ланкою здійснення господарської діяльності позивача.

З урахуванням наведеного висновок відповідача, що послуги з просування товару були використані позивачем поза межами господарської діяльності не знайшов підтвердження під час розгляду справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач реалізував продукцію на користь нерезидента, зареєстрованого у державі (на території) включеної до переліку держав (територій) затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 пункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України (контракт №15/06 від 15 червня 2020 року з SACULTENU SERGIU II Молодова, предмет поставки дверні блоки металеві).

Відповідно до підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується:

-на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), реалізованих на користь:

-нерезидентів, зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу;

-нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту «г» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Вимоги цього підпункту не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких доходів підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту.

При цьому, якщо ціна реалізації товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг є нижчою за ціну, визначену відповідно до принципу «витягнутої руки», встановленого статтею 39 цього Кодексу, коригування фінансового результату до оподаткування здійснюється на розмір різниці між вартістю, визначеною виходячи з рівня ціни, визначеної за принципом «витягнутої руки», та вартістю реалізації.

Норми цього підпункту застосовуються за результатами податкового (звітного) року.

Оскільки вимоги зазначеного підпункту пункту 140.5 ст. 140 ПК України не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат/доходів підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, обставина відповідності вартості товару цінам, визначеним за принципом «витягнутої руки», становить предмет доказування для цілей вирішення питання про необхідність збільшення фінансового результату до оподаткування і звітного податкового періоду на суму 30 відсотків вартості товарів.

Так, платник податку, який бере участь у контрольованій операції, повинен визначати обсяг його оподатковуваного прибутку відповідно до принципу «витягнутої руки» (підпункт 39.1.1 пункту 39.1 статті 39 ПК України).

Обсяг оподатковуваного прибутку, отриманого платником податку, який бере участь в одній чи більше контрольованих операціях, вважається таким, що відповідає принципу «витягнутої руки», якщо умови зазначених операцій не відрізняються від умов, що застосовуються між непов`язаними особами у співставних неконтрольованих операціях (підпункт 39.1.2 пункту 39.1 статті 39 ПК України).

При цьому за змістом підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об`єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків, а саме:

а) господарські операції, що здійснюються з пов`язаними особами - нерезидентами, в тому числі у випадках, визначених підпунктом 39.2.1.5 цього підпункту;

б) зовнішньоекономічні господарські операції з продажу та/або придбання товарів та/або послуг через комісіонерів-нерезидентів;

в) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 цього підпункту, або які є резидентами цих держав;

г) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи. Перелік організаційно-правових форм таких нерезидентів в розрізі держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України.

У разі внесення змін до переліку організаційно-правових форм нерезидентів у розрізі держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до цього підпункту, вони набирають чинності з 1 січня звітного року, що настає за календарним роком, у якому внесено такі зміни.

Якщо нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту «г» цього підпункту, у звітному році сплачувався податок на прибуток (корпоративний податок), господарські операції платника податків з таким нерезидентом за відсутності критеріїв, визначених підпунктами «а» - «в» цього підпункту, визнаються неконтрольованими;

ґ) господарські операції (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1045 «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, та визнання таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 977» затверджено перелік держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, згідно з додатком.

До вказаного переліку включена в тому числі Республіка Молдова.

Відносини щодо складення та подання звітності по контрольованим операціям врегульовані пунктом 39.4 ст.39 ПК України, до складу якого входить й підпункт 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 ПК України.

У відповідності до підпункту 39.4.3 пункту 39.4 статті 39 ПК України та підпункту 39.4.4 пункту 39.4 статті 39 ПК України платники податків, що здійснюють контрольовані операції повинні складати та зберігати документацію з трансфертного ціноутворення за кожний звітний період. На запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику, платники податків протягом 30 календарних днів з дня отримання запиту подають документацію з трансфертного ціноутворення щодо контрольованих операцій, зазначених в звіті. Документація з трансфертного ціноутворення подається платником податків до контролюючого органу, зазначеного в запиті.

З наведеного випливає, що з врахуванням того, що позивач не здійснював контрольованих операцій, та в силу приписів підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України, Позивач не вважається учасником взаємовідносин зі складення звітності, та похідної, до такої звітності, документації з трансфертного ціноутворення, і тому не має обов`язку складати таку звітність по контрольованим операціям, та таку документацію з трансфертного ціноутворення. Відтак, у Позивача відсутня необхідність дотримуватись вимог підпункту 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 ПК України, яким регулюється обсяг інформації, яку повинна містити документація з трансфертного ціноутворення.

Зазначені обставини свідчать, про відсутність з боку позивача порушень пункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 ПК України, в частині не збільшення фінансового результату податкового (звітного) періоду на суму 30 відсотків вартості товарів по господарським операціям з нерезидентом SACULTENU SERGIU II Молодова.

Щодо висновків відповідача, що позивачем не відображений дохід фізичних осіб «Основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку» отриману від ОСОБА_7 згідно банківської виписки від 15 травня 2019 року №ДВ00000245 у сумі 70000 грн, від 02 серпня 2019 року №ДВ-0000000390 у сумі 150000 грн та отриману від ОСОБА_6 згідно банківських виписок від 04 липня 2019 року №ДВ000000350 у сумі 135000 грн, від 08 квітня 2019 року №ДВ000000129 на суму 100000 грн., суд зазначає таке.

Так, поворотна фінансова допомога (ПФД) сума коштів, що надійшла платникові податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення (пп. 14.1.257 ПК України).

Суб`єкт господарювання (підприємство чи підприємець) може як отримувати, так і надавати ПФД.

Якщо платник податку отримує ПФД, то основна сума отриманої допомоги відображається у додатку 4ДФ до Розрахунку суми доходу за ознакою доходу «197».

Якщо фізична особа отримує ПФД від юридичної особи, то у додатку 4ДФ до Розрахунку суми доходу відображається уся сума отриманої допомоги.

Отже, відображенню підлягає дохід нарахований податковим агентом фізичній особі.

Проте відповідач вказує про отримання від ОСОБА_7 згідно банківських виписок від 15 травня 2019 року №ДВ00000245 у сумі 70000 грн, від 02 серпня 2019 року №ДВ-0000000390 у сумі 150000 грн та отриману від ОСОБА_6 згідно банківських виписок від 04 липня 2019 року №ДВ000000350 у сумі 135000 грн, від 08 квітня 2019 року №ДВ000000129 на суму 100000 грн.

З огляду на викладене, висновок відповідача про порушення позивачем підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України та розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку» є необґрунтованим.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд робить висновок про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, позивачем сплачений судовий збір в сумі 53680,0 грн (т. 5 а.с.. 61-64).

Проте, за подання даного позову належить до сплати судовий збір в сумі 26840,00 грн..

З урахуванням задоволення позовних вимог у повному обсязі на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЕРІ БУЛАТ» підлягає стягненню судовий збір в сумі 26840,00 грн.

Решта суми судового збору сплаченого позивачем підлягає поверненню позивачу за його заявою.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЕРІ БУЛАТ» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.08.2023 за підписом в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області Ольги Корнієвської, прийняті відносно товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЕРІ БУЛАТ», а саме:

1) №7662/ж10/25-01-07-00, яким збільшено суму податкового зобов`язання з «податку на прибуток приватних підприємств» у сумі 1 386 631 грн 00 коп., у т.ч. штрафні (фінансові) санкції 277 326 грн;

2) №7654/ж10/25-01-07-00, яким збільшено суму податкового зобов`язання з «податку на додану вартість» у сумі 169 187 грн 00 коп., у т.ч. штрафні (фінансові) санкції 33 838 грн;

3) №7655/ж10/25-01-07-00, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 373 110 грн 00 коп.;

4) №7661/ж10/25-01-07-00, яким застосовано штраф у сумі 164 064 грн 50 коп. за податком на додану вартість;

5) №7656/ж10/25-01-24-06, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 1020,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЕРІ БУЛАТ» судовий збір у розмірі 26 840,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДВЕРІ БУЛАТ» (вул. Івана Мазепи, 78, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14001, код ЄДРПОУ: 40178158).

Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м.Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ ВП: 44094124).

Повний текст рішення суду складено 14.03.2024.

Суддя Л.О. Поліщук