Рішення

від 05.03.2024 по справі 916/960/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/960/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., за участю секретаря судового засідання Боднарук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/960/22 за позовом Київської окружної прокуратури міста Одеси (65059, м.Одеса. вул. Краснова, 10, код ЄДРПОУ 03528552)

в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Квантум (65033, Одеська область, м.Одеса, вул.Желябова, буд.3, код ЄДРПОУ 31068996)

Про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності, припинення права приватної власності та зобов`язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно зведеного об`єкту незавершеного будівництва

За участю представників

відКиївської окружної прокуратури міста Одеси - Тунік В.М.

від Одеської міської ради - Садардінова І.В., самопредставництво

від відповідача - Кукало О.М.,адвокат, ордер серія ВН № 1326963

ВСТАНОВИВ :

Керівник Київської окружної прокуратури м.Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Квантум про:

- визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Роздобудько Юлії Сергіївни від 04.10.2021 р. за індексним номером 60744861 про реєстрацію права приватної власності ТОВ Компанія Квантум на незавершене будівництво автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2471070451100);

- припинення права приватної власності ТОВ Компанія Квантум на незавершене будівництво автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2471070451100);

- зобов`язання ТОВ Компанія Квантум звільнити земельну ділянку площею 0,1520 га з кадастровим номером 5110136900:32:008:0009 за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Вільямса, 53 шляхом знесення розташованого на ній самочинно зведеного об`єкта незавершеного будівництва - автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.05.2022р. (суддя Петров В.С.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/960/22. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 30.05.2022р. суд частково задоволльнив заяву Керівника Київської окружної прокуратури м.Одеси (вх.2-380/22 від 27.05.2022р.) у справі № 916/960/22 - заборонив органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта незавершеного будівництва автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею на земельній ділянці з кадастровим номером 5110136900:32:008:0009 за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Вільямса,53 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2471070451100).

Ухвалою суду від 25.07.2022р. провадження у справі № 916/960/22 було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 916/731/21.

Розпорядженням керівника апарату суду № 20 від 10.02.2023р., у зв`язку з увільненням судді ОСОБА_1 з 02.02.2023р. від виконання обов`язків з відправлення правосуддя на період проходження військової служби, з метою дотримання строків, призначено повторний автоматичний розподіл вищезазначеної справи № 916/960/22.

Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями, справу № 916/960/22 передано на розгляд судді Пінтеліній Т.Г.

Відповідно до ухвали від 13.02.23р. суд (суддя Пінтеліна Т.Г. прийняв справу № 916/960/22 до свого провадження, зобов`язав сторони невідкладно повідомити суд про результати розгляду справи № 916/731/21 ( набрання законної сили судовим рішенням у справі № 916/731/21).

Ухвалою від 21.03.2023р. провадження у справі № 916/960/22 поновлено з 28.03.2023р, підготовче засідання призначено на "01" травня 2023 р.

Суд за власною ініціативою залучив до участі у справі, в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державного реєстратора Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (Роздобудько Юлію Сергіївну) (вул.Суворова,34, смт.Затишшя, Одеська область, 66740, код ЄДРПОУ 04379255).

Ухвалою від 02.11.2023р. суд поновив провадження у справі із стадії, на якій його було зупинено, розгляд справи у підготовчому провадженні призначено на 28.11.2023р.

Ухвалою від 28.11.2023р. розгляд справи було відкладено на 18.12.2023р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 року було відкладено розгляд справи на 13.02.2024р.

Однією з підстав відкладення розгляду справи було те, що у Верховному Суді призначено до розгляду касаційну скаргу відповідача ТОВ Компанія Квантум у пов"язаній справі № 916/731/21.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 19.12.2023р. касаційна скаргу ТОВ Компанія Квантум залишена без задоволення, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2023р. і рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2021р. у справі № 916/731/21 залишено без змін. Постанова набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

13.02.2024р. через підсистему Електронний Суд надійшли заяви та клопотання

- від керівника відповідача про припинення повноважень представника відповідача адвоката Розенбойм Ю.О.

- від ОСОБА_2 додаткові пояснення у справі та клопотання про призначення експертизи

- від адвоката Кукало О.М. клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 13.02.2024р. у зв"язку з участю адвоката у іншому суді.

Заява керівника відповідача про припинення повноважень представника відповідача адвоката Розенбойм Ю.О. прийнята судом до уваги, інші клопотання розглянуто та протокольно відмовлено у їх задоволенні.

Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

.Суд створив усі можливості учасникам справи для висловлення своїх доводів і заперечень, повідомлення усіх відомих їх обставин та подання усіх можливих доказів, вирішив усі подані клопотання, а також виконав решту завдань підготовчого провадження. Зазначене стало підставою для того, що суд ухвалою від 13.02.2024р. закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 05.03.2024р.

В судове засідання 05.03.2024р. прибули представники учасників справи, прокурор та позивач повністю підтримують заявлені рпозовні вимоги, представника відповідача проти позову повністю заперечую.

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод`є право на змагальне провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Киівською окружною прокуратурою м.Одеси в рамках здійснення конституційної функції представництва інтересів держави вивчено питання законності проведення державної реєстрації права власності на об?єкт незавершеного будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 та встановлено наступне.

Рішенням державного реєстратора Затишанської селишної ради Роздільнянського району Одеської області Роздобудько Юлії Сергіївни від 04.10.2021 за індексним номером 60744861 зареєстровано право приватної власності ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ» (код ЄДРПОУ 31068996) на незавершене будівництво автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м.Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2471070451100).

Прокурор встановив, що вищевказане рішення державного реєстратора є незаконним та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 за No 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного ресстру речових прав на нерухоме майно

Статтею 3 Закону України «Про державпу реєстрашю речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 за № 1952-IV встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об?єксивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно з положеннями ст.10 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 за № 1952-IV (в редакци, чинній на дату прийняття державним реєстратором Роздобулько Ю.С. рішення від 04.10.2021 за індексним номером 60744861). державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями зокрема, встановлює наявність обтяжень прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної рестрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приимає віповідні рішення.

Під час проведення реєстраційних дій державний реєстратор обов?язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV, проведення державної реєстрації прав включає перевірку документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству та поданим/отриманим документам.

Згідно з ч.1 ст.271 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (в редакції, чинній на дату прийняття реєстратором Роздобудько Ю.С. рішення від 04.10.2021 за індексним номером 60744861), для державної реєстрації права власності на об?єкт незавершеного будівництва подаються такі документи:

1)документ, що посвідчує речове право на земельку ділянку під таким об?єктом (у разі відсутності у Державному ресстрі прав зареєстрованого відповідного речового права на земельну ділянку);

2) документ, шо відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт (крім випадків, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва).

3) документ, що містить опис об?єкта пезавершеного будівництва за результатами технічної інвентаризації такого об?єкта (крім випадків, коли такий документ внесено до Сдиної державної електронної системи у сфері будівництва).

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV, реєстратор відмовляє в державній реєстрації прав, зокрема, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Так,підставою для державної реєстрації права власності на спірний об?єкт незавершеного будівництва зазначено технічний паспорт та висновок щодо технічного стану об?єкта нерухомого майна № 600/16/21 від 01.07.2021, видані ФОП Петак Іриною Василівною.

Разом з тим, відповідно до листа сертифікованого інженера з технічної інвентаризації ФОП Петак Ірини Василівни (AE № 005817), остання ніколи не проводила технічну інвентаризацію, не виготовляла та не видавала будь-яких довідок та документів на об?єкт незавершеного будівництва - автомобільну мийку самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53.

Крім того, у зв?язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2021р. № 681 «Деякі питання забезпечення функціонування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва», якою затверджено Порядок ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, з 1 серпня 2021 року державним реєстратором має забезпечуватися перевірка інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва про результати проведення технічної інвентаризації.

Однак, вивченням електронної ресстраційної справи №2471070451100 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що перевірка факту проведення технічної інвентаризації об?єкта державним реєстратором не проводилась.

Як наслідок, реєстратором Роздобудько Ю.С. зареєстровано право приватної власності на об?єкт незавершеного будівництва на підставі технічного паспорта та висновку щодо технічного стану, які в дійсності не видавались.

Крім того, в порушення вимог ст. ч. 1 ст. 27-1 Закону України «Піро державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та іх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV, реєстратором Роздобудько Ю.С. проведено державну реєстрацію права власності на незавершене будівництво за адресою: м.Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 (рішення про державну реєстрацію речових прав від 04.10.2021 за індексним номером 60744861) за відсутності документа, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт. У електронній реєстраційній справі №2471070451100 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказаний документ відсутній.

Опрацюванням порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/reestri) встановлено, що дозвільні документи на будівництво за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 - не зареєстровано.

Відповідно до п. 5 Порядку взаємодії виконавчих органів, комунальних підприємств, установ, закладів та організацій Одеської міської ради з питань, пов?язаних із виявленням самочинного будівництва у місті Одесі та вжиття заходів реагування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради за №135 від 29.03.2018, за необхідності районна адміністрація Одеської міської ради спільно з представником відповідного комунального підприємства житлово-комунального сервісу Одеської міської ради та, за можливістю, із залученням представника особи, яка виявила факт самочинного будівництва, проводить обстеження об`єкта будівництва, про що складає акт та здійснює фотофіксацію.

Так, 01.02.2022 Київською районною адміністрацією за участі посадових осіб Департаменту архітектури та містобудування ОМР, Департаменту земельних ресурсів ОМР, Департаменту благоустрою ОМР, Управління ДАБК ОМР проведено обстеження та встановлено, що на земельній ділянці загальною площею 0,1520 га з кадастровим номером 5110136900:32:008:0009 за адресою: м.Одеса, вул.Ак.Вільямса,53 знаходиться об?єкт - фундаментна подушка.

При цьому в ході обстеження встановлено, що містобудівні умови та обмеження на проектування об?єкта будівництва за вказаною адресою відсутні, а також, згідно з відомостями з Реєстру будівельної діяльності, відсутня інформація щодо отримання права на виконання будівельних робіт, що є ознаками самочинного будівництва.

Згідно з ч.2 ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 та ст. 21 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав є визнання незаконним рішення органу влади. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам ци законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 статті 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021р. № 916/1415/19, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

Враховуючи вищевикладене, рішення державного реєстратора Роздобудько Ю.С. від 04.10.2021 за індексним номером 60744861 зареєстровано право приватної власності ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ» (код ЄДРПОУ 31068996) на незавершене будівництво автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м. Одеса, вул.Академіка Вільямса, 53 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна в Державному ресстрі речових прав на нерухоме майно 2471070451100) прийнято в порушення ст.ст. 10, 18, 24, 27-1 Закону України «Про державну реєстраци речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за відсутності документа, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт, без перевірки інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва про результати проведення технічної інвентаризації, на підставі технічного паспорту та висновку, які в дійсності не видавались, та не є документами, які підтверджують виникнення чи припинення прав, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об?єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 24.05.2001 за №127, - підлягає визнанню незаконним та скасуванню в судовому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, заресстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи, що рішення державного реєстратора Роздобудько Ю.С. від 04.10.2021 за індексним номером 60744861 є незаконним та підлягає скасуванню, право приватної власності ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ» на незавершене будівництво автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2471070451100) - підлягає припиненню в судовому порядку.

З електронної реєстраційної справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №2471070451100 вбачається, що державний реєстратор Роздобудько Ю.С. перед прийняттям оспорюваного рішення про державну реєстрацію об?єкта незавершеного будівництва від 04.10.2021 за індексним номером 60744861, здійснила пошук в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в Державних рестрах, що функціонували до 2013р. за кадастровим номером земельної ділянки 5110136900:32:008:0009, на якій реєструвався об?єкт незавершеного будівництва (іидексний номер витягу 277939995 від 04.10.2021), з якого чітко зазначено відомості про наявність діючого обтяження стосовно земельної ділянки у вигляді заборони на нерухоме майно, внесеного на підставі ухвали Господарського суду від 21.01.2021 у справі № 916/106/21 (номер запису про обтяження: 40291982).

Крім того, станом на дату прийняття державним реєстратором Роздобудько Ю.С. спірного рішення про державну реєстрацію об?екта незавершеного будівництва від 04.10.2021 за індексним номером 60744861, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено обтяження стосовно земельної ділянки у вигляді заборони на нерухоме майно на підставі постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 у справі за № 916/731/21 (номер запису обтяження 45911222).

В подальшому рішенням Господарського суду Одеської області від 23.07.2021р. у справі № 916/731/21 частково задоволено позов Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ»: скасовано державну ресстрацію права власності товариства на земельну ділянку загальною площею 0.1520 га, вартістю 11070499,00 грн, з кадастровим номером 5110136900:32:008:0009, розташовану за адресою: м.Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53, і витребувано спірну земельну ділянку на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Постановою Південно-західного апеляційного Господарського суду від 25.11.2021 зазначене рішення Господарського суду Одеської області залишено без змін (рішення суду набрало законної сили 25.11.2021 року).

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус сулдів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов?язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядувания, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об?єднаннями на всій території України. Обов?язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники силового процесу не зобов?язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи. щодо яких відповідні обставини встановлені (п. 47 постанови Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №761/29966/16-ц)

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на виконання вищевказаного судового рішення 22.12.2021 внесено відомості про припинення права власності ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ» на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:32:008:0009 за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53, та зареєстровано право власності за територіальною громадою м. Одеси

Таким чином, станом на день розгляду справи земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 є власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради,

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об?єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, суб?єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності с непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянку здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини 3 статті 152 ЗК України).

Частиною 2 статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків. будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієі мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушенням будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України, якшо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельший ділянці, або якщо це порушує права осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Пунктом 5 постанови пленуму ВССУ від 30.03.2012 за №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України про правовий режим самочинного будівництва» визначено, що, відповідно до вимог статті 376 ЦК України, право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об?єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 17 постанови пленуму ВССУ від 30.03.2012р. за № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України про правовий режим самочинного будівництва», позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Позов може бути пред?явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов?язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 642/1536/17-ц сформовано наступний правовий висновок: системний аналіз положень статей 376 ЦК України, 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред' явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача і виключає у подальшому необхідність пред?явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права

У постанові від 27.10.2020 у справі № 911/3454/17, Верховний Суд зауважив, що, дійшовши спочатку правильних висновків щодо задоволення позовної вимоги про скасування рішення про держреєстрацію, згідно з яким неправомірно було зареєстровано право власності на об?єкт самочинного будівництва, та похідний характер позовної вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, у подальшому суд дійшов непослідовного висновку про відсутність підстав для задоволення похідної вимоги, яка є негаторним позовом і водночас ефективним способом захисту прав позивачів на земельну ділянку державної власності, оскільки відповідає положенням статей 376, 391 ЦК України і статей 152, 212 ЗК України.

Частиною 1 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згілно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 3К України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об?єкти.

До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналогічні положення закріплені ст. 377 ЦК України

Таким чином, незаконне набуття (реєстрація) права власності на об?єкт незавершеного будівництва -мийку самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею призводить до фактичного вибуття земельної ділянки відповідної площі, на якій розміщено вказаний об?єкт нерухомого майна, з комунальної власності територіальної громади м.Одеси, та позбавляє Одеську міську раду можливості розпоряджатись відповідною земельною ділянкою.

У свою чергу, приведення земельної ділянки до попереднього стану шляхом знесення об?єкту самочинного будівництва дозволить відновити порушене право територіальної громади міста на земельну ділянку, на якій розміщено спірний об?єкт нерухомого майна, в тому числі надасть можливість Одеській міській раді реалізовувати правомочності щодо володіння, розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18-pп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об?єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості. добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Враховуючи вищевикладене, а також положення ст.16 ЦК України, належним та ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є звільнення земельної ділянки територіальної громади м. Одеси шляхом знесення об?єкту самочинного будівництва.

3 огляду на викладене, правомірною та виправданою є позовна вимога щодо звільнення ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ» земельної ділянки шляхом знесення об?єкту незавершеного будівництва - мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлео за адресою: м. Одеса, вул. Ак.Вільямса, 53, а земельна ділянка комунальної форми власності, на якій вона збудована, - приведенню до попереднього стану, придатного для використання.

Вказана позовна вимога про звільнення земельної ділянки шляхом знесення об?єкту самочинного будівництва є похідною вимогою від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Роздобудько Юлії Сергіївни від 04.10,2021 за індексним номером 60744861.

Відповідно до ч. 3 ст.131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов?язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган міспевого самоврядування чи інший суб?єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.ч.2-3 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції Господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів спрямованих на запобігання правопорушенням. До Господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Участь прокурора у судовому процесі регламентовано Ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів державі, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституці України, так і нормами інших правових актів. 3 урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних праводідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді.

Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні \ загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної. економічної безпеки, захист прав усіх суб?єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Крім того, відповідно до вищевказаного рішення Конституційного суду України під поняттям органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, необхідно розуміти орган, на який державою покладений обов?язок здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким чином. відповідно до ст. ст. 6, 7. 13, 143 Констигуції України, позивачем може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органа виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних стосунках, фактично є позивачем у справах, порушених по позовній заяві прокурора.

У зазначеному випадку звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме законності набуття права власності на самочинно зведений об?єкт незавершеного будівництва на земельній діляний комунальної власності за адресою: м.Одеса, вул.Ак. Вільямса, 53.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з парв людини як джерело права.

Згідно зі ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Зведення та набуття права власності на об?єкти самочинного будівництва за відсутності дозвільних документів на земельній ділянці, яка в силу положень Основного Закону є власністю Українського народу, - суспільним інтересам не відповідає.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожно фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Однак, незаконна реєстрація права приватної власності на об?єкт незавершеного будівництва мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м. Одеса, вул.Ак.Вільямса,53 створює перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси належною ій земельного ділянкою під самочинно зведеним та зареєстрованим об?єктом.

Частиною 4 статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, згідно з ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб?єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно зі ст.18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до п.8 Порядку взаємодії виконавчих органів, комунальних підприємств, установ, закладів та організацій Одеської міської ради з питань, пов?язаних із виявленням самочинного будівництва у місті Одесі та вжиттям заходів реагування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №l35 від 29.03.2018 року, у випадках порушення прав та інтересів територіальної громади м. Одеси, зокрема права власності на земельну ділянку територіальної громади м. Одеси, під час здійснення самочинного будівництва, звернення до суду з відповідними позовами забезпечується юридичним департаментом Одеської міської ради.

Отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є Одеська міська рада як власник земельної ділянки, належної територіальній громаді міста Одеси, на якій самочинно зведено об?єкт незавершеного будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 53.

Однак, Одеською міською радою заходи позовного характеру щодо визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ» на об?єкт незавершеного будівництва, припинення права власності та звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва тривалий час не вживаються, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо захисту в судовому порядку інтересів територіальної громади та інтересів держави загалом.

Бездіяльність органу місцевого самоврядування полягає у тому, що Одеська міська рада за наявності факту порушення інтересів територіальної громади і держави в цілому, маючи відповідні повноваження для їх захисту, з метою такого захисту до суду не звернулась.

Київською окружною прокуратурою м.Одеси в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» було направлено запит від 20.01.2022 за №374вих-22 до Одеської міської ради про вжиті заходи реагування у зв?язку з незаконною реєстрацією права приватної власності ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ» на об?єкт незавершеного будівництва за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 53.

Taк, листом Юридичного департаменту Одеської міської ради від 15.02.2022 за №18-пр/вих прокуратуру поінформовано, що позовна робота вищевказаного питання не проводилась.

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Судової влади України «https://court.gov.ua», відсутня інформація про справи за позовом Одеської міської ради до ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ» за обставинами самочинного будівництва та реєстрації права власності на об?єкт незавершеного будівництва автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, що підтверджує бездіяльність органу місцевого самоврядування.

Одеська міська рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах будучи поінформованою про порушення інтересів держави, більше двох місяців не вживає заходів позовного характеру зі скасування незаконної державної реєстрації, припинення права власності та звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.

Вказане свідчить про бездіяльність Одеської міської ради при здійсненні захисту інтересів територіальної громади міста, що в розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою звернення місцевої прокуратури до суду.

Відповідно до правового висновку, викладеного у п. 5.6, постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановливати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обгрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обгрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Розумність строку вжиття заходів на захист інтересів держави в даному випадку обумовлена тим, що невжиття Одеською міською радою негайних заходів реагування на вищевикладене порушення може спричинити настання невідворотних негативних наслідків, таких як: подальша незаконна забудова земельної ділянки, подальше відчуження спірної будівлі добросовісним набувачам з метою ускладнення захисту законних інтересів держави.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Сулу від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18. Верховний Сул зазначив, що, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначения перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через безліяльність компетентного органу, наявність об?єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов?язково повинен зазначити їх в обгрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з?ясувати неможливо чи такої відповілі взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Під час розгляду Великою палатою Верховного Суду 15.10.2019р. справи № 903/129/18 за позовом заступника прокурора Волинської області надано оцінку доводам касатора щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обгрунтованості. Судом визначено, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженим органом з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.

В свого чергу, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що шидтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу.

Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, це в знозі самоспино захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Підкреслюючи необхідність дотримання принципу рівності процесуальних можливостей сторін у справі «Бацаніна проти Росії» в пункті 27. ЄСПЛ визначив, що підтримка прокуратурою одної із сторін може бути виправдана за певних обставин, в тому числі, у випадку, коли інтереси держави потребують захисту (рішення у справі «Бацаніна проти Росії» № 8927/02 від 26 травня 2009 року).

Між тим ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принцицу рівноправності сторін (постанова Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №4/166 «Б»).

Згідно з п. 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», враховуючи, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, строк позовної давності на вимоги про проведення перебудови самочинно збудованого чи такого, шо будується, житлового будинку, прибудови до нього, будівлі, споруди чи іншого нерухомого майна, а також про знесення таких об?єктів не вважається пропущеним незалежно від тривалості часу, який минув після закінчення чи початку будівництва.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 826/1906/17, реєстраційні дії чи їх скасування не призводять до виникнення, зміни чи припинення правовідносин за участю державного реєстратора. Державний реєстратор не є учасником правовідносин, що виникли на підставі реєстраційної дії, а тому не може бути позивачем чи відповідачем у такій справі Належними сторонами цих правовідносин є особи, права яких припиняються чи набуваються внаслідок реєстраційної дії.

У постанові від 16.09.2020р. у справі № 804/8836/17 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто реєстраційні дії були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, здійснено державним реєстратором державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням чи порушениям вимог законодавства.

Суд вважає необхідним зазначити наступне.

Стаття 375 Цивільного кодексу України надає власнику земельної ділянки право дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Здебільшого землі комунальної власності надаються під забудову на основі договорів оренди. В кожному разі право будь-якого користувача земельної ділянки на її забудову не має самостійного характеру, походить від права власника такої земельної ділянки і не може бути обґрунтованим посиланням на статтю 375 Цивільного кодексу України інакше, як в аспекті дозволу власника на таку забудову.

Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,1520 га з кадастровим номером 5110136900:32:008:0009 за адресою: м.Одеса, вул. Академіка Вільямса,53 (надалі Земельна ділянка).

Зазначене мотивовано вказівкою на приписи частини 1 та 2 статті 83 Земельного кодексу України: землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Стосовно можливості виникнення права власності відповідача на новостворений об`єкт нерухомості, суд керується наступними міркуваннями.

Створення нової речі є первісним способом набуття права власності, оскільки в такому разі це право набувається в силу закону внаслідок факту створення речі та не залежить від права попереднього її власника, адже такого власника не існувало. Визначення моменту, з якого річ вважається створеною, залежить від того, до якого виду належить така річ: рухомої чи нерухомої.

Відповідно до частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухових речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. У той же час за загальним правилом вчиняти правочини стосовно нерухомих речей можна лише після того, як вони набудуть ознак об`єктоздатності. В цій сфері нерухомі речі стають об`єктами цивільних прав (оборотоздатними) після набуття на них права власності у порядку, визначеному законом.

Момент виникнення права власності на нерухому річ визначається частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В пункті 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 № 923/196/20 міститься такий правовий висновок:

«Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц) (пункти 53-56)».

Таким чином, для виникнення права власності на новостворене нерухоме майно необхідною є наявність юридичного складу, до якого належать такі юридичні факти: 1.Завершення будівництва. 2.Прийняття його до експлуатації. 3.Державна реєстрація права.

Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц) (пункти 53-56)).

Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі № 916/633/19 зазначив:

« 28. У той же час об`єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини 2 статті 331 ЦК України, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.

29. … визнання за судовим рішенням права власності … особи на об`єкт незавершеного будівництва ні за яких умов не спричиняє правового наслідку у вигляді отримання таким майном (сукупністю будівельних матеріалів) статусу новоствореного нерухомого майна».

З урахуванням наведених вище аргументів суд робить висновок, що спорудження відповідачем незавершеного будівництва автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Вільямса,53 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2471070451100) та реєстрація прав на нього в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без введення в експлуатацію не спричинило виникнення у відповідача права власності на зазначене майно як на новостворений об`єкт нерухомості. Зазначене спростовує аргументи Відповідача з цього приводу.

Відповідно до приписів частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються (1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без належного дозволу чи (3) належно затвердженого проекту, або (4) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Матеріалами справи підверджується, що відповідач ТОВ "Компанія "Квантум" збудувало автомобільну мийку самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м.Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 на Земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без згоди на це власника цієї Земельної ділянки.

Одеська міська рада не приймала рішень про передання Земельної ділянки у власність чи користування для обслуговування нерухомого майна.

Доказів зворотного суду не надано.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що ТОВ "Компанія "Квантум" не отримувало дозволу на будівництво об`єкта нерухомості на Земельній ділянці. Компетентні органи не видавали відповідачу містобудівні умови та обмеження на об`єкти будівництва на Земельній ділянці, не видавалися дозвільні документи на будівництво.

Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

В пункті 34 постанови від 20.07.2022 № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)).

Згідно з указаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)). Це означає, що у власника нерухомості (будівлі, споруди) автоматично не виникає право власності на земельну ділянку, яка розташована під нею.

Таким чином, оскільки відповідач ТОВ "Компанія "Квантум" не отримав під забудову ні Земельної ділянки від власника, ні дозволу на виконання будівельних робіт, Будівля автомобільну мийку самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м.Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 є самочинно побудованою.

Правові наслідки самочинного будівництва передбачені частинами 2 та 3 статті 376 Цивільного кодексу України: особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Отже, цивільне законодавство передбачає лише один випадок, при якому можливе визнання права власності на самочинне будівництво за особою, яка його побудувала, у разі, коли земельна ділянка надається уже під збудоване нерухоме майно і визнання права власності в такому випадку є можливим лише на підставі рішення суду.

Суд вважає підставними позовні вимоги в частині знесення самочинного будівництва, враховуючи таке.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, зокрема, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Проте статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 пункт "б").

За таких обставин суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного будівництва, .

Що стосується позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності, то суд її задоволеняє з таких підстав.

Цивільні права та інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, узагальнюючи викладене, суд заявляє наступне.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. (Постанова ОП КГС ВС від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18)

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.4 ст.376 ЦК України).

За рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК України). Вказана норма визначає право саме власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано майно, а не особи, яка вчинила самочинну забудову. Відповідач не є користувачем земельної ділянки.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч.ч.1 та 2 ст.331 ЦК України).

Господарський суд зауважує, що, як визначив законодавець, до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень ст.376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч.2 ст.376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень ч.4 цієї статті.

Такий же правовий висновок про те, що зміст приписів ст.376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 р. по справі № 680/214/16-ц, зроблені в якій висновки враховуються судом за правилами ч.4 ст.236 ГПК України.

Згідно ч.1 ст.316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Реєстрація прав власності є такою, що вчинена з порушенням ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто реєстрацію права вчинено за відсутності документу, який може бути підставою для такої реєстрації. Такий спосіб захисту як скасування державної реєстрації прав власності передбачений частиною 3 статті 26 вказаного закону. Отже позов прокурора в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача про порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 р. суд вказує, що законодавством України передбачено право власника земельної ділянки вимагати знесення об`єкту самочинного будівництва за рахунок осіб, які самовільно зайняли земельну ділянку, оскільки особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, тому втручання Прокурора є законним.

При цьому правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності внаслідок здійснення самочинного будівництва, становлять суспільний та публічний інтерес, а незаконне вибуття земельної ділянки з державної чи комунальної власності такому суспільному інтересу не відповідає. Відтак, приймаючи до уваги дотримання Прокурором також принципу пропорційності втручання, суд порушень ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 р. не вбачає.

Окремо слід вказати, що підставами позову Прокурора не є істотне порушення будівельних норм і правил, невідповідність спірного об`єкту вимогам ДБН, з огляду на що недоречними являються посилання відповідача на віповідність будівельним нормам та стандартам нерухомого майна.

Як вже було зазначено, згідно статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (частина 1).

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2).

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону (частина 3).

Відтак, заявлені Прокурором позовні вимоги про припинення володіння особою правом власності на незавершене будівництво автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м.Одеса, вул.Академіка Вільямса,53 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2471070451100) відповідає передбаченим законом способам захисту порушеного права.

Належним способам захисту відповідає вимога Прокурора про припинення володіння відповідача відповідним правом, а судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права.

Доводи відповідача , яким не надано правову оцінку вище по тексту цього рішення, на остаточний результат розгляду справи або мотиви, з яких суд задовольняє позов, ніяким чином не впливають.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п.1 ст.6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом позов Прокурора задоволено, його витрати у вигляді судового збору за подачу позовної заяви.

Керуючись ст.ст.129,232,233,238,240,241,316 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Роздобудько Юлії Сергіївни від 04.10.2021 за індексним номером 60744861 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ» (код ЄДРПОУ 31068996) на незавершене будівництво автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2471070451100).

3. Припинити право приватної власності ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ» (код ЄДРПОУ 31068996) на незавершене будівництво автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 247107045 100).

4. Зобов?язати ТОВ «КОМПАНІЯ КВАНТУМ» (код ЄДРПОУ 31068996) звільнити земельну ділянку площею 0,1520 га з кадастровим номером 5110136900:32:008:0009 за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 шляхом знесення розташованого на ній самочинно зведеного об?єкта незавершеного будівництва - автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею.

5. Стягнути з відповідача на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір 7 443 (Сім тисяч чотириста сорок три гривні) на розрахунковий рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (неприбуткова організація), адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код: отримувача (код за ЄДРПОУ): 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 15 березня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна