Рішення

від 22.01.2024 по справі 175/3625/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/3625/21

Провадження № 2/175/1083/21

РІШЕННЯ

Іменем України

"22" січня 2024 р. смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Білоусової О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гула А.Р.,

представника позивача - адвоката Шклярук Д.С.,

представника відповідача - адвоката Батура А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське в порядку загального позовного провадженя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграта» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 у вересні 2021 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграта» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддям від 24 березня 2023 року обрано суддю Білоусову О.М. В позовній заяві зазначено, що позивач просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09 листопада 2020 року укладений між ОСОБА_1 та відповідачем по справі - Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРАТА» (код ЄДРПОУ: 42500960), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. за реєстровим №15931, а також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 55035740 від 09 листопада 2020 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Щетілової О.В. про реєстрацію за ТОВ «АГРАТА» права оренди земельної ділянки площею 2,910 га (кадастровий № 1221487000:01:013:0057), розташованої на території Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, посилаючись на вкрай невигідні умови укладання договору оренди із відповідачем через тяжкі обставини на момент вчинення правочину. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шклярук Д.С., в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі, пославшись на викладені у позові обставнини. Позивач в судовому засідання підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Суду пояснив, що до укладення спірного договору він мав захворювання та його дружина хворіла, через що йому були потрібні грошові кошти. Він домовлявся з орендарем про більшу суму ніж та, що зазначена в догоаворі оренди. Кошти за оренду землі отримуава в меншій сумі невчасно. Має відості, що аналогічна земельна ділянка іншим орендарями оплачується в значно більшому розмірі. Також суду пояснив, що він не мав документів належних на право власності на спірну земельну діляну та до нього звернулася "особа яка займається оформленням документів", щоб допомогти оформити необхідні документи за його рахунок ("особи яка займається оформленням документів"), з наступною передачею в оренду цієї земельної ділянки. Він погодився. Представник відповідача ТОВ «Аграта» - адвокат Батура А.В., у судовому засіданні, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема посилаючись на письмовий відзив від 17 лютого 2022 року наявний в матеріалах справи (а.с.64-74). Зокрема зазначила, що на розгляді у Дніпропетровському районному суді наразі оспорюється право власності позивача на спірну земельну ділянку. Відповідачем також було збільшео орендну плату позивачу після його звернення, але ним було повернуто ці кошти. Вислухавши пояснення учасників провадження, показання свідка, дослідивши письмові докази по справі, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, судом встановлено наступне. Позивач по справі - ОСОБА_1 , на підставі державного акту на право приватної власності на землю 1-ДП № 039368 є власником земельної ділянки площею 2,910 га (кадастровий № 1221487000:01:013:0057), розташованої на території Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (а.с. 12-13). Так, 09 листопада 2020 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки терміном на 20 років, за яким розмір орендної плати становив 2 700 гривень на рік. (а.с. 14-19). Позивач у своєму позові зазначає, що договір був укладений на вкрай невигідних для нього, як орендодавця, умовах, оскільки вартість оренди для земель, що призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у вказаній місцевості значно вища. Причиною укладання зазначеного договору оренди вказує тяжкі обставини, а саме значне погіршення свого стану здоров`я та його дружини, що потребувало великих коштів на лікування та реабілітацію. Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого, ОСОБА_1 перебував у відділенні інтервенційної кардіології з 14.03.2021 року по 15.03.2021 року, де під час обстеження було встановлено гострий інфаркт міокард з елевацією ST передньо-перетинкової ділянки лівого шлуночку, стенозуючий коронаросклероз (коронарографія від 14.03.2021 - багатосудинне ураження КА, в т. ч. гостра оклюзія ПМШГ ЛКА), стентування КА (1 стент - ПМШГ 14.03.2021), СН ІІ А зі зниженою систопічною функцією ЛШ та гіпертонічну хворобу III ст 2 ст, ризик IV. (а.с. 24-26) . Встановлено, що згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 292/122 від 02.04.2021 року, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні кардіології №2 з 24.03.2021 року по 02.04.2021 року з раніше зазначеними діагнозами (а.с. 27-28).

Разом з тим, до матеріалів позовної заяви було надано виписки № 14949, № ЭА6770 із медичної карти стаціонарного хворого, згідно яких ОСОБА_2 , дружина позивача, перебувала на стаціонарному лікуванні з 22.07.2016 року по 02.08.2016 рік з діагнозом хронічна хвороба нирок IV ст.: двосторонній хронічний рецидивуючий пієлонефрит у фазі загострення, та з 11.07.2019 року по 18.07.2019 року з діагнозом хронічна хвороба нирок IV ст.: хронічний пієлонефрит, нефросклероз. (а.с. 32-34). Свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що він допоміг фінансово позивачу, коли останній до нього звернувся, про що розписку вони не складали, оформили спірний договір за погодженою між ними ціною. Пояснив, що знайомий з позивачем з 2020 року, позивач не мав сертифікату на земельну ділянку, тому і оформив договір за такою ціною, а він йому допоміг щодо оформлення документів, ця сума складала 2000 доларів США . Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 93 ЗК України та статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Аналогічні за змістом визначення викладені у статті 792 ЦК України. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18). Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20). Згідно ст. 233 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів недопустимим". Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивач у своєму позові зазначає, що на момент укладання договору оренди, а саме листопад 2020 рік позивач важко захворів та мав значне погіршення здоров`я. Проте, з медичної документації наданої позивачем, вбачається термін перебування на стаціонарному лікуванні ОСОБА_1 березень-ківтень 2021 рік, що не співпадає із терміном укладання правочину та не можна вважати належним доказом на підтвердження позиції позивача. Щодо посилання позивача ОСОБА_1 на хворобливий стан своєї дружини ОСОБА_2 , надана суду медична документація, висновки яких датуються липень - серпень 2016 та липень 2019 роками, на момент укладання спірного правочину - 09.11.2020, достеменно не можуть свідчити про вчинення правочину позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки не підтверджують належними доказами таких обставин саме на момент укладення правочину. Також, позивачем не надані докази, що для лікування дружини йому необхідно було витратити значну суму коштів або відсутність таких коштів у родині. Також, суд не вбачає підстав для задоволення позову з огляду на пояснення позивача та показань свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні про обставини справи, а саме його домовленість про оформлення докуметів на право власності на і`мя позивача на безоплатній для нього основі, з наступним укладенням договору оренди за погодженою сторонами договору ціною. В силу ст. 10 ЦПК України позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності зазначеного правочину. Натомість за правилом ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, наданими позивачем доказами не підтверджено наявність підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, що виключають можливість задоволення позову. Таким чином суд приходить до висновку, що договір договір оренди земельної ділянки від 09 листопада 2020 року укладений між ОСОБА_1 та відповідачем по справі - Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРАТА», посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. за реєстровим №15931 не може бути визнаний з підстав заявлених позивачем недійсним, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити. Керуючись ст.ст. 11, 16, 203, 215, 233 ЦК України, ст.ст. 10, 57-60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграта» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 09.11.2020 року, відмовити. Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення складено 01.02.2024.

Суддя О. М. Білоусова