Постанова

від 04.03.2024 по справі 911/1111/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2024 р. Справа№ 911/1111/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.

представників сторін:

від позивача: Кондратов М.І., Андрієнко С.В.;

від відповідача: Деледивка С.Г.;

третя особа: Оліна О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту»

на рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2023 (оприлюднено 09.10.2023)

у справі №911/1111/20 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2

про стягнення вартості частини майна товариства пропорційно до частки в статутному капіталі у розмірі 17 929 600,62 грн, 1 920 186,55 грн 3% річних та 9 436 054,22 грн інфляційних

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" (далі - ТОВ, Товариство) про стягнення вартості частини майна Товариства пропорційно до частки позивача в статутному капіталі у розмірі 17 464 000,00 грн та стягнення 346 417,05 грн 3% річних та 488 992,00 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він був учасником ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» з часткою, яка відповідала 50% статутного капіталу товариства та складала 2 100 000,00 грн 11.06.2018 у порядку, встановленому на той час законом та статутом Товариства, позивач склав нотаріально посвідчену заяву про вихід зі складу учасників Товариства з 14.09.2018, яку, в той же день, позивач направив відповідачу. Обставини виходу ОСОБА_1 з Товариства на підставі вказаної заяви та набуття ним права на отримання вартості частини його майна вже були предметом судового розгляду у справі № 911/197/19. Отже, оскільки датою виходу ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства є 14.09.2018, то розрахунок з позивачем підлягав проведенню у строк до 15.09.2019. Однак, належна позивачу вартість частини майна Товариства відповідачем не тільки не виплачена, а навіть не розрахована. Зазначене свідчить про недотримання відповідачем вимог ч.ч. 6, 7, 11 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», положень пунктів 5.1.4, 5.1.6 статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту», внаслідок чого порушено право позивача на мирне володіння свої майном (грошовими коштами в розмірі належної до виплати йому вартості частини майна товариства). Враховуючи те, що відповідачем не вчинено дій з виплати позивачу належної йому частини вартості майна Товариства, у зв`язку із виходом із Товариства, позивач, посилаючись на п. 5.1.5 статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту», просив суд стягнути з відповідача вартість частини майна Товариства пропорційно до його частки в статутному капіталі в розмірі 17 464 000,00 грн та згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України просив стягнути 346 417,05 грн 3% річних та 488 992,00 грн інфляційних втрат, що разом становить суму 18 299 409,05 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 .

11.04.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» вартість частини майна Товариства, пропорційно до його частки в статутному капіталі у розмірі 17 929 600,62 грн з урахуванням 3 % річних в сумі 1 920 186,55 грн та інфляційних нарахувань в сумі 9 436 054,22 грн, що разом становить 29 285 841,39 грн, яка прийнята судом до розгляду.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.08.2023 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» на користь ОСОБА_1 13 364 175,00 грн вартості частини майна Товариства пропорційно до частки в статутному капіталі, 1 411 476,57 грн 3% річних, 6 891 555,68 грн інфляційних втрат.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» на користь ОСОБА_1 325 008,11 грн судового збору та 17 756,46 грн витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Вирішено, органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2023 у справі №911/1111/20, здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу у 13 364 175,00 грн, починаючи з 11.04.2023 до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу. Розрахунок 3 % річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду - 13 364 175,00 грн); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд вказав, що при визначенні дати, станом на яку має бути визначена вартість частки, яка підлягає виплаті позивачеві, суд керувався пунктом 5.1.5 статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту», відповідно до якого визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, відбувається на дату виходу учасника із Товариства, тобто станом на 14.09.2018.

Також суд зазначив, що враховуючи, що станом на дату укладення між позивачем та третьою особою договору про поділ майна між подружжям від 13.12.2018 ще не сплинув річний строк, встановлений ч.7 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» для виплати позивачу вартості його частки, тобто відповідач не був таким, що прострочив виконання даного зобов`язання, оскільки з 13.12.2018 до 01.10.2019 діяла презумпція правомірності правочину, що унеможливлювало виконання цього зобов`язання відповідачем, тому, враховуючи норму статті 253 ЦК України, з 02.10.2019 відповідач мав виплатити позивачу вартість його частки, а відповідно з 03.10.2019 відповідач є таким, що прострочив виконання даного зобов`язання.

Крім того, суд зазначив, що згідно з висновком експертів №36541/36542/20-71/6218/6219/23-71 від 06.03.2023 за результатами комплексної комісійної судової економічної експертизи, проведеної на підставі певної методики розрахунку згідно з абз.5 п.5.1.5 статуту, який відповідає Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що вартість частки ОСОБА_1 , яка підляє йому виплаті Товариством становить 13 364 175,00 грн.

Також суд вказав, що виходячи зі встановленої під час розгляду справи суми простроченого зобов`язання - 13 364 175,00 грн та дати, з якої відповідач прострочив виконання зобов`язання - 03.10.2019, згідно з арифметичним розрахунком інфляційні втрати за період з жовтня 2019 року по березень 2023 року становлять суму 6 891 555,68,00 грн та підлягають стягненню на користь позивача.

Крім того, суд частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 1 411 476,57 грн, посилаючись на те, що позивач просив стягнути з відповідача суми 1 920 186,55,00 грн 3 % річних, нарахованих за період з 15.09.2019 по 10.04.2023 на 17 929 600,62 грн заборгованості. А згідно з арифметичним розрахунком 3 % річних, нараховані за період з 03.10.2019 по 10.04.2023, на суму простроченого зобов`язання - 13 364 175,00 грн, становлять розмір 1 411 476,57 грн.

Суд також вважав доцільним зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних на суму основного боргу у розмірі 13 364 175,00 грн, починаючи з 11.04.2023 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3 % річних) до моменту сплати суми основного боргу.

При цьому, суд роз`яснив органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати відповідачем боргу, 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився за вказаною формулою.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2023 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у за доволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції не взято доводи відповідача, які мають значення для справи, зокрема: на ініційовані позивачем же загальні збори 14.09.2018 останній не з`явився; протокол загальних зборів 14.09.2018, на яких мало бути розглянуто питання про вихід позивача зі складу учасників Товариства, про визнання іншого складу учасників Товариства, про зменшення стутного капіталу Товариства, позивач не підписав; з 14.09.2018 і до сьогоднішнього часу позивач не здійснив жодних дій щодо реєстрації свого виходу з Товариства в ЄДР, хоча згідно із вимогами законодавства саме він уповноважений на вчинення таких дій; 18.12.2018, після свого виходу зі складу учасників Товариства, позивач відступив половину своєї частки дружині, але суд не надав цьому факту належної оцінки; на протязі 2018-2019 років позивач у якості і статусі учасника Товариства направляв неоднаразові інформаційні запити до Товариства; в іншому судовому процесі у справі № 911/197/19 позивач заперечував свій вихід з Товариства 14.09.2018 та після набуття рішенням у справі №911/197/19 законної сили, а саме 01.10.2019 на вимогу іншого учасника Товариства щодо здійснення будь-яких дій стосовно реєстрації виходу з Товариства в ЄДР відповідав відмовами, мотивуючи їх відсутністю будь-яких обов`язків з його сторони. На думку апелянта, позивачем не виконані ряд обов`язків, які є передумовою для реалізації права, без виконання яких Товариство не може виконати обов`язку з оплати позивачу вартості його частки. У зв`язку з чим, апелянт вважає, що він мав право не виконувати зобов`язання з виплати позивачу вартості частки згідно з ч.3 ст. 538 ЦК України.

Також апелянт зазначає, що судом неправильно застосовано норми ч.ч.1,3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», в яких зазначається про третіх осіб, а не іншого учасника Товариства, сторони у справі.

Скаржник також звертає увагу, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч.6, ч.7 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та незастосовано ч.12 ст.24 цього Закону. Зазначає, що порядок, спосіб проведення розрахунків з учасником Товариства, який виходить з нього та строк, який залежить від дотримання такого порядку, встановлені п.5.1.1 - 5.1.5 статуту Товариства і, на думку апелянта, не суперечили Закону України «Про господарські товариства», який діяв при затвердженні статуту і прямо випливають з норм ч.12 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Крім того, суд не врахував, що згідно з ч.6 ст.24 зазначеного Закону, яка визначає дату початку визначення вартості частки, заява має бути подана не Товариству, а державному реєстратору, що позивачем здійснено не було.

Апелянт вважає, що позивач як кредитор прострочив виконання свого зобов`язання, отже, відповідач, як боржник не зобов`язаний сплачувати відповідних відсотків, відповідно до ч.4 ст. 613 ЦК , тому, на думку апелянта, у суду були відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, апелянт зазначає, що в період з 14.09.2018 при бездіяльності позивача щодо неявки на загальні збори, не підписання протоколу загальних зборів, заперечення факту виходу з Товариства, невжиття заходів щодо реєстрації змін в ЄДР, відчудження половини частки дружині до 01.10.2019, річний строк на проведення виплати частки не сплив. На думку апелянта, протилежний висновок суперечить ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», статуту Товариства, проте суд першої інстанції, у даному випадку, застосував закон (ст.253 ЦК України), який не підлягав застосуванню.

Апелянт вважає, що бездіяльність позивача щодо відсутності факту реєстрації виходу в ЄДР, створення повної правової невизначеності, наміру завдати шкоду Товариству та іншому його учаснику є порушенням загальних засад цивільного законодавства і проявом зловживання правами, що є підставою для відмови у задоволенні позововних вимог.

Узагальнені доводи відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 21.11.2023, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, позивач вказує, що апелянт, як на підставу своїх доводів посилається лише на ті ж самі доводи, які повністю тотожні його доводам та поясненням, наданим в суді першої інстанції. Апеляційна скарга зводиться за своєю суттю лише до двох аргументів, а саме: намагання апелянта знов переглянути фактично рішення суду у справі №911/197/19, яке набрало законної сили, та спростувати встановлені ним вже обставини стосовно виходу позивача зі складу учасників Товариства з 14.09.2018.

Крім того, посилання апелянта на те, що вихід позивача зі складу учасників Товариства не відбувся, оскільки позивачем не здійснено державну реєстрацію виходу як учасника, при цьому, у відповідача немає обов`язку здійснити вказані дії, а це виключно покладається на позивача, є безпідставні та спросотовані судом першої інстанції, який надав належну оцінку вказаним доводам у судовому рішенні.

На думку позивача, всі інші доводи та аргументи апелянта є похідними від вказаного.

Узагальнені доводи відзиву третьої особи - ОСОБА_2 на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, третя особа - ОСОБА_2 у своєму відзиві, наданому до суду 29.11.2023, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, ОСОБА_2 вказує, що твердження апелянта про те, що судом більшість доводів відповідача залишилось поза увагою, а положення ч.5 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» були неправильно застосовані, є хибними, оскільки обставини виходу ОСОБА_1 14.09.2018 з Товариства на підставі складеної ним заяви та набуття з цього ж дня права на отримання вартості частини майна відповідача до цієї справи вже були предметом судового розгляду за участю сторін. Наведені обставини, встановлені судом у іншій справі, в якій апелянт брав участь та є преюдиційними та не підлягають доказуванню.

ОСОБА_2 зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач намагається переглянути обставини, встановлені рішенням суду у справі №911/197/19, яке набрало законної сили та не може ставитись під сумнів.

Так, ОСОБА_2 зауважує, що у позивача відсутня можливість, відсутні повноваження та відсутній обов`язок внести зміни до відомостей в ЄДР щодо складу учасників Товариства, в той час, як у відповідача така можливість є. Відповідач, на думку ОСОБА_2 , міг та може оформити відповідний протокол загальних зборів за підписом одного учасника - ОСОБА_3 з подальшим поданням його державному реєстратору для внесення змін до ЄДР щодо складу учасників Товариства, оскільки така процедура прямо визначена підпунктом «а» пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

ОСОБА_2 вказує, що позивач ОСОБА_1 , повідомивши відповідача про прийняте ним рішення про припинення з 14.09.2018 участі у Товаристві, вчинив єдину, передбачену, на той час, діючим законодавством дію, яка зумовлювала виникнення у Товариства обов`язку виплатити йому відповідні кошти, а тому позивач не є кредитором, що допустив прострочення виконання власних зобов`язань, як помилково вважає відповідач, тому положення статей 538, 613 ЦК України не є релевантними до спірних правовідносин, відтак, правомірно не були застосовані судом першої інстанції.

Також ОСОБА_2 , з урахуванням ст.ст.204, 236, 251-255 ЦК України, вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено граничний строк для виконання відповідачем свого грошового зобов`язання перед позивачем та правильно визначено перебіг строку прострочення такого виконання.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції, розрахувавши у встановленому законом порядку розмір майнових втрат позивача, що сталися внаслідок порушення відповідачем його грошового зобов`язання, був позбавлений права звільнити відповідача від сплати таких нарахувань або зменшити їх розмір незалежно від того, який відсоток до основного зобов`язання вони складають, а тому правильно застосував положення статті 625 ЦК України та процесуальну норму частини 10 статті 238 ГПК України.

ОСОБА_2 також вважає, що звернення позивача до суду з позовом про примусове стягнення з відповідача вартості майна Товариства, пропорційно до його частки в статутному капіталі є наслідком невиконання відповідачем обов`язку виплатити йому відповідні кошти у встановлений строк. На думку третьої особи, саме відповідач у цій справі діє недобровосвісно, суперечить сам собі та не погоджується із рішенням попереднього суду, що набуло законної сили. Тому, положення статей 3, 13 ЦК України, зазначених відповідачем у апеляційній скарзі щодо дій позивача не підлягають застосуванню та правомірно не були застосовані місцевим судом.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023 справу №911/1111/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М, Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1111/20 до Північного апеляційного господарського суду.

26.10.2023 на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 надійшли матеріали справи № 911/1111/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» на рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2023 у справі №911/1111/20 та розгляд апеляційної скарги призначено до розгляду на 11.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» на рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2023 у справі №911/1111/20 відкладено на 22.01.2024.

Судове засідання 22.01.2024 не відбулось у зв`язку із повітряною тривогою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» на рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2023 у справі №911/1111/20 перепризначено на 31.01.2024.

Судове засідання 31.01.2024 не відбулось у зв`язку із повітряною тривогою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» на рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2023 у справі №911/1111/20 перепризначено на 12.02.2024.

У судовому засідання 12.02.2024 оголошено перерву у розгляді справи №911/1111/20 до 04.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 відмовлено ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» у поновленні процесуального строку на подання додаткових пояснень та заяви про приєднання до матеріалів справи нових доказів. Додаткові пояснення та заяви ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» про приєднання до матеріалів справи нових доказів залишено без розгляду.

Позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 04.03.2024 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 04.03.2024 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2 , заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просила залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

06.04.1998 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" (код 25585987).

09.11.2005 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис за № 10741200000011867 про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту».

Відповідно до статті 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Станом як на час виникнення спірних правововідносин, так і на час прийняття рішення у справі Товариство діяло на підставі статуту, затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства № 213 від 16.05.2016 р.

Відповідно до п. 1.2, пп. 7.1.1, 7.1.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту», затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства № 213 від 16.05.2016, статутний капітал товариства складає 4 200 000,00 грн, а учасниками відповідного товариства є:

- ОСОБА_3 з розміром частки у статутному капіталі 50% статутного капіталу товариства та складає 2 100 000,00 грн;

- ОСОБА_1 з розміром частки у статутному капіталі 50% статутного капіталу товариства та складає 2 100 000,00 грн.

11.06.2018 ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» з вимогою про скликання загальних зборів у зв`язку із його виходом з Товариства, до якої додано нотаріально засвідчену заяву про вихід від 11.06.2018.

Вказана обставина встановлена рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2019 у справі № 911/197/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» про визначення розміру статутного капіталу товариства та розміру частки учасника, визнання недійсним договору, скасування реєстраційної дії.

Дане рішення залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019. Отже, рішення від 04.06.2019 у справі № 911/197/19 є таким, що набрало законної сили.

Також, рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2019 у справі № 911/197/19 встановлено, що ОСОБА_1 у передбачені статутом порядок і строки, згідно із нотаріально засвідченої заяви від 11.06.2018, виявив намір вийти з Товариства з 14.09.2018 та надалі, не відкликав таку заяву. Враховуючи положення статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» та передбачене ним право учасника вийти зі складу товариства незалежно від згоди інших учасників товариства, та незалежно від прийняття загальними зборами відповідного рішення, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вважається таким, що вийшов зі складу ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» 14.09.2018.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, позивач ОСОБА_1 вийшов зі складу ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» 14.09.2018.

Звертаючись з позовною заявою позивач зазначає, що, оскільки датою виходу ОСОБА_1 зі складу учасників товариства є 14.09.2018, то розрахунок з позивачем підлягав проведенню у строк до 15.09.2019. Однак, належна позивачу вартість частини майна Товариства відповідачем не тільки не виплачена, а навіть не розрахована. Зазначене, на думку позивача, свідчить про недотримання відповідачем вимог ч.ч. 6, 7, 11 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», положень пунктів 5.1.4, 5.1.6 статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту», внаслідок чого порушено право позивача на мирне володіння своїм майном (грошовими коштами в розмірі належної до виплати йому вартості частини майна товариства). Враховуючи те, що відповідачем не вчинено жодних дій з виплати позивачу належної йому частини вартості майна Товариства, у зв`язку із виходом із нього, позивач, посилаючись на п. 5.1.5 статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту», просив суд стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) вартість частини майна Товариства, пропорційно до його частки в статутному капіталі у розмірі 17 929 600,62 грн з урахуванням 3 % річних в сумі 1 920 186,55 грн та інфляційних нарахувань в сумі 9 436 054,22 грн, що разом становить суму 29 285 841,39 грн, яка прийнята судом до розгляду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є стягнення вартості частини майна Товариства пропорційно до частки позивача в статутному капіталі ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту». Вказані вимоги обґрунтовані тим, що датою виходу позивача зі складу учасників товариства є 14.09.2018, а належна позивачу вартість частини майна товариства відповідачем не тільки не виплачена у строк до 15.09.2019, а навіть не розрахована. Зазначене, на думку позивача, свідчить про недотримання відповідачем вимог ч.ч. 6, 7, 11 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», положень пунктів 5.1.4, 5.1.6 статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту».

Суд першої інстанції, з`ясовуючи питання щодо дати, станом на яку має бути визначена вартість частки позивача, виходив з такого.

Частиною 6 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов`язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Вартість частки позивача відповідачем не розрахована.

Судом першої інстанції встановлено, що з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зміна даних, пов`язаних з виходом ОСОБА_1 не відбулася, станом на час розгляду справи засновниками відповідача вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 7 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю товариство» товариство зобов`язане протягом одного року з дня, коли воно дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, виплатити такому колишньому учаснику вартість його частки. Статутом товариства, що діє на момент виходу учасника, може встановлюватися інший строк для здійснення такої виплати.

Відповідачем отримано нотаріально засвідчену заяву від 11.06.2018 позивача, в якій він виявив намір вийти з Товариства з 14.09.2018, яка надалі позивачем не відкликана.

Вказані обставини виходу ОСОБА_1 14.09.2018 із Товариства на підставі складеної ним заяви та набуття з цього ж дня права на отримання вартості частини майна відповідача вже були предметом судового розгляду за участю сторін у справі №911/197/19.

У рішенні Господарського суду Київської області у справі №911/197/19 встановлено, що з дня виходу з Товариства - 14.09.2018 ОСОБА_1 набув права на виплату йому вартості його частки у статутному капіталі, як наслідок право на відповідну частку у статутному капіталі товариства та розпорядження нею ОСОБА_1 втратив.

Одночасно, судом також було встановлено, що станом на 14.09.2018 ОСОБА_3 залишився у Товаристві єдиним його учасником, який має право голосу з питань, віднесених до компетенції загальних зборів учасників, зокрема щодо внесення змін до статуту Товариства та зміни розміру статутного капіталу товариства, а тому не позбавлений права на прийняття відповідних рішень.

ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» не оскаржувало вказане судове рішення та підтримувало його законність та обґрунтованість в апеляційному суді, тобто погодилось з усіма обставинами, встановленими в ньому.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки датою виходу ОСОБА_1 зі складу учасників товариства є 14.09.2018, враховуючи вищенаведені законодавчі положення та встановлені судом першої інстанції обставини виходу ОСОБА_1 з Товариства, обізнаність про це відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 набув права на виплату йому вартості його частки у статутному капіталі з дня виходу з Товариства, тобто з 14.09.2018.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Оскільки відомості про вихід ОСОБА_1 з Товариства, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, але не внесені до нього, сторонам достеменно відомі, вони правомірно використовуються у даному спорі.

Доводи відповідача стосовно того, що ОСОБА_1 не вийшов з Товариства, з огляду на відсутність на це його згоди та неможливість відповідачем зареєструвати вихід з Товариства у ЄДР, спростовуються вищевикладеними нормами закону та зробленими на їх підставі висновками суду.

Позивач вважав, що, оскільки датою виходу ОСОБА_1 зі складу учасників товариства є 14.09.2018, то відповідно до ч. 7 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» розрахунок з позивачем підлягав проведенню у строк до 15.09.2019.

Проте, суд першої інстанції дійшов висновку щодо помилковості таких тверджень позивача, враховуючи конкретні обставини даної справи, з яким погоджується колегія суддів.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 13.12.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ майна між подружжям, відповідно до якого відповідачі домовились поділити порівну набуте під час шлюбу сумісне майно частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» (код 25585987) у розмірі 50% статутного капіталу товариства, що складає 2 100 000,00 грн.

Відповідно до пп. 2, 3 договору про поділ майна між подружжям від 13.12.2018 за цим договором із спільної сумісної власності подружжя в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить половина майна, внаслідок чого йому на праві приватної власності буде належати частка в статутному капіталі товариства в розмірі 25% статутного капіталу, що складає 1 050 000,00 грн.

За цим договором із спільної сумісної власності подружжя в особисту приватну власність ОСОБА_2 переходить половина майна, внаслідок чого їй на праві приватної власності буде належати частка в статутному капіталі товариства в розмірі 25% статутного капіталу, що складає 1 050 000,00 грн.

Поділ майна та передача його рівних частин в особисту приватну власність кожного з подружжя відбувається протягом трьох днів з дати укладення цього договору та оформлюється актом приймання-передачі частини частки у статутному капіталі товариства, справжність підписів на якому засвідчується нотаріально.

У момент підписання цього акта право спільної сумісної власності подружжя на майно припиняється та відбувається перехід до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 всіх прав та обов`язків, що випливають із володіння кожним з них на праві приватної власності часткою у статутному капіталі товариства, в розмірі 25% статутного капіталу товариства, що складає 1 050 000,00 грн.

14.12.2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано акт приймання-передачі частини частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» (код 25585987), справжність їх підписів на вказаному акті засвідчено нотаріусом.

18.12.2018 державним реєстратором Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, складу або інформації про засновників юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» (ідентифікаційний код 25585987) за № НОМЕР_1 .

За результатами проведеної реєстраційної дії ЄДР було відображено наступні відомості щодо учасників ТОВ Промислові засоби індивідуального захисту (код 25585987) та розмірів належних їм часток у статутному капіталі: ОСОБА_3 з розміром внеску до статутного капіталу 2 100 000,00 грн (50%); ОСОБА_1 з розміром внеску до статутного капіталу 1 050 000,00 грн (25%); ОСОБА_2 з розміром внеску до статутного капіталу 1 050 000,00 грн (25%).

Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2019 у справі № 911/197/19, яке набрало законної сили.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.06.2019 у справі № 911/197/19:

- визнано недійсним договір про поділ майна між подружжям від 13.12.2018, за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за взаємною згодою провели поділ частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Промислові засоби індивідуального захисту (код 25585987) у розмірі 50% статуного капіталу товариства, що складає 2 100 000,00 грн;

- скасовано реєстраційну дію, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю Промислові засоби індивідуального захисту (код 25585987): державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 18.12.2018 13571050035002926; ОСОБА_4 ; Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області; зміна складу або інформації про засновників.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 залишено без змін рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2019 р. у справі № 911/197/19.

Отже, рішення суду, яким визнано недійсним договір про поділ майна між подружжям від 13.12.2018, набрало законної сили 01.10.2019.

Таким чином, укладений між позивачем та третьою особою у даній справі договір про поділ майна між подружжям від 13.12.2018 відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення.

Водночас з моменту укладення даного договору до набрання законної сили рішенням суду про визнання його недійсним діяла презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначене означає, що з моменту укладення даного договору (13.12.2018) до набрання законної сили 01.10.2019 рішенням суду про визнання його недійсним, враховуючи, що вказаний правочин є оспорюваним, у відповідача не було правових підстав сплачувати позивачу вартість його частки.

Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що станом на дату укладення між позивачем та третьою особою договору про поділ майна між подружжям від 13.12.2018 ще не сплинув річний строк, встановлений ч. 7 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» для виплати позивачу вартості його частки, тобто відповідач не був таким, що прострочив виконання даного зобов`язання, а з 13.12.2018 до 01.10.2019 діяла презумпція правомірності правочину, що унеможливлювало виконання цього зобов`язання відповідачем, тому, враховуючи положення статті 253 ЦК України, 02.10.2019 відповідач мав виплатити позивачу вартість його частки, а відповідно з 03.10.2019 відповідач є таким, що прострочив виконання даного зобов`язання.

Колегія суддів вважає, що враховуючи положення статей 204, 236, 251-255 ЦК України, судом першої інстанції вірно встановлено граничний строк для виконання відповідачем свого грошового зобов`язання перед позивачем та правильно визначено перебіг строку прострочення такого виконання.

Позивач також посилаючись на ч. 12 ст. 24 і п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вважає, що при визначенні вартості його частки підлягають застосуванню положення пункту 5.1.1. статуту відповідача, тобто вартість частки, що підлягає виплаті, має бути визначена станом на 11.06.2018.

Судом першої інстанції було досліджено статут товариства та надана відповідна оціна його положенням у взаємозв`язку із нормами Закону.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положення Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» № 2275-VIII від 06.02.2018 (набрав чинності 17.06.2018), протягом року з дня набрання ним чинності положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" необхідно тлумачити так, що протягом року з дня набрання чинності Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариства можуть здійснювати свою діяльність на підставі положень статуту в редакції, яка діє на момент набрання чинності цим Законом, за умови, що положення такого статуту відповідають чинному на той момент законодавству, зокрема, Закону України "Про господарські товариства". Якщо протягом "перехідного періоду" (одного року з дня набрання чинності законом) товариство вносить зміни до статуту, така редакція статуту товариства після внесення змін повинна відповідати Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (п. 7.1 постанови Верховного Суду від 11.09.2019 р. у справі № 922/3010/18).

Після закінчення зазначеного річного строку такий пріоритет статуту над Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" автоматично припиняється і положення статутів, які не відповідають вказаному Закону, не застосовуються. Натомість застосовуються норми Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (п. 5.2.5 постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/3010/18, постанова Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 922/2200/19, постанова Верховного Суду від 28.07.2021 р. у справі № 904/1112/20).

Відповідачем не вносилися зміни до статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту», затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства № 213 від 16.05.2016, після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», тому положення статуту, які не відповідають вказаному закону, у відносинах що мали місце після 17.06.2019 не застосовуються, а застосовуються норми Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та положення статуту, що йому не суперечать.

Як встановлено судом першої інстанції, розрахунок з позивачем мав бути проведений у строк до 02.10.2019 включно, а з 03.10.2019 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з виплати позивачу вартості його частки.

Як вже зазначалося, ч. 6 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Частиною 12 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що статутом товариства можуть бути передбачені інші строк, порядок, розмір та спосіб проведення розрахунків з учасником, що виходить з товариства, а також порядок вибору суб`єкта оціночної діяльності. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Відповідно до п. 5.1.5 статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, відбувається на дату виходу учасника із товариства, а якщо інші учасники товариства зволікатимуть із прийняттям відповідного рішення та його реєстрацією, згідно п. 5.1.1 статуту, - на дату складання нотаріально посвідченої заяви учасника про вихід.

Згідно з абз. 4 п. 5.1.1. статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» рішення про внесення змін до статуту товариства, які пов`язані зі зміною складу учасників товариства, приймається загальними зборами учасників товариства в незалежності від згоди інших учасників товариства та кількості їх голосів, але за їх обов`язковою участю, не пізніше десяти календарних днів з дати виходу. Державна реєстрація таких змін до статуту товариства здійснюється протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення.

Пункт 5.1.5 статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» в частині, якою передбачено, що визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, відбувається на дату виходу учасника із товариства, не суперечить ні Закону України «Про господарські товариства», ні Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Проте, положення абзацу 4 п. 5.1.1. статуту товариства не відповідають законодавству станом на момент набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», зокрема стосовно наявності кворуму для прийняття відповідних рішень, а також права учасника товариства, а не обов`язку, бути присутнім на загальних зборах учасників.

Зазначене вбачається з аналізу положень абзацу 4 п. 5.1.1. статуту товариства та було встановлено під час розгляду справи № 911/197/19.

Крім того, під час розгляду справи № 911/197/19 позивач посилався на те, що 14.09.2018 його вихід з Товариства не відбувся, а, оскільки проведення загальних зборів не спричиняло жодних юридичних наслідків, він правомірно не взяв участі у зборах 14.09.2018, використовуючи вільно на власний розсуд своє право на участь у загальних зборах.

При цьому, сам позивач звертався до відповідача з повідомленнями про скликання на 14.09.2018 загальних зборів учасників ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» з порядком денним стосовно його виходу зі складу учасників товариства та проведення відповідних дій щодо зміни складу учасників, статутного капіталу товариства. Як вже зазначалося, на загальні збори, що відбулися 14.09.2018, позивач не з`явився, що свідчить про суперечливу поведінку саме позивача. Водночас, враховуючи невідповідність абзацу 4 п. 5.1.1. статуту товариства законодавству станом на момент набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вказана обставина не впливає на вирішення питання щодо визначення дати, станом на яку має бути визначена вартість частки, яка підлягає виплаті позивачу.

Отже, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що при визначенні дати, станом на яку має бути визначена вартість частки, яка підлягає виплаті позивачу, суд керувався пунктом 5.1.5 статуту ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту», відповідно до якого визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, відбувається на дату виходу учасника із товариства, тобто станом на 14.09.2018.

Відповідно до ч. 8 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами до суду були надані висновки експертів, проте з наданого висновку експертів № 1041/40601, складеного 30.03.2020 за результатами судово-економічної експертизи визначення вартості частки позивача станом на 11.06.2018 та станом на 14.09.2018, здійсненої на замовлення позивача, та з наданого суду відповідачем висновку експерта № 14940 від 22.07.2020 за результатами проведення економічної експертизи визначення вартості частки позивача станом на 14.09.2018 та станом на 01.10.2019, здійсненої на замовлення відповідача, різняться дати, станом на які визначалась вартість частини майна пропорційної частці ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту», а також різниться ринкова вартість частини майна пропорційної частці ОСОБА_1 у статутному капіталі відповідача.

У зв`язку з чим, ухвалою Господарського суду Київської області від 17.09.2020 було призначено судову економічну експертизу, питання, винесені на вирішення якої, були уточнені ухвалою Господарського суду Київської області від 28.06.2022.

За результатами проведення комплексної комісійної судової економічної експертизи експертами у висновку № 36541/36542/20-71/6218/6219/23-71 від 06.03.2023 надані наступні відповіді на питання:

« 1. Ринкова вартість чистих активів ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» становить 34 928 000,00 грн станом на 11.06.2018, 26 728 350,00 грн на 14.09.2018.

2. Вартість частини чистих активів ТОВ «ПромЗІЗ», пропорційна частці ОСОБА_1 у статутному капіталі (50 %), з урахуванням їх ринкової вартості, розрахунково складає 1 7464 000,00 грн станом на 11.06.2018, 13 364 175,00 грн станом на 14.09.2018.

3. Ринкова вартість чистих активів ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» станом на 10.06.2018 не відрізнялась від ринкової вартості активів вказаного Товариства станом на 11.06.2018».

Підстав для відхилення висновку експертів № 36541/36542/20-71/6218/6219/23-71 від 06.03.2023 судом першої інстанції не встановлено.

Отже, вартість частки ОСОБА_1 , яка підлягає йому виплаті Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту», становить суму 13 364 175 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення вартості частини майна Товариства пропорційно до частки ОСОБА_1 в статутному капіталі у розмірі 17 929 600,62 грн підлягають частковому задоволенню у сумі 13 364 175,00 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 9 436 054,22 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з вересня 2019 року по березень 2023 року на 17 929 600,62 грн заборгованості.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Учасник господарського товариства, який вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 12.03.2020 у справі № 912/855/19).

Виходячи зі встановленої під час розгляду справи суми простроченого зобов`язання - 13 364 175,00 грн та дати, з якої відповідач прострочив виконання зобов`язання - 03.10.2019, перевіривши арифметичний розрахунок інфляційних втрат за період з жовтня 2019 року по березень 2023 року зроблений судом першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що інфляційні втрати у розмірі 6 891 555,68 грн підлягають стягненню на користь позивача.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача 1 920 186,55 грн 3 % річних, нарахованих за період з 15.09.2019 по 10.04.2023 на 17 929 600,62 грн заборгованості.

Згідно з арифметичним розрахунком 3 % річних, зробленим сулом першої інстанції за період з 03.10.2019 по 10.04.2023, на суму простроченого зобов`язання - 13 364 175,00 грн, становлять суму 1 411 476,57 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають частковому задоволенню у сумі 1 411 476,57 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що судом першої інстанції не була застосована частина 4 статті 613 ЦК України, а стаття 625 ЦК України була застосована неправильно, з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17).

У даному випадку спірні правовідносини врегульовані нормами спеціального закону, який містить імперативну вказівку на те, що відповідач зобов`язаний протягом року виплатити вартість його частки позивачу.

В свою чергу, умовою застосування до спірних правовідносин частини 4 статті 613 ЦК України є доведення боржником неможливості виконання свого обов`язку до вчинення кредитором певних дій.

Відповідач в апеляційній скарзі наголошує, що через невнесення ОСОБА_1 змін до відомостей ЄДР щодо складу учасників він не може акумулювати грошові кошти, необхідні для виплати позивачу, шляхом продажу нерухомого майна та залучення кредитних коштів тощо.

Натомість, відповідачем на підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи не додано жодного доказу.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач є боржником, відповідно він і зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Водночас, відповідачем не надано жодних доказів про неправильність розрахунків.

Отже, суд першої інстанції правомірно не застосував частину 4 статті 613 ЦК України, оскільки позивач, як зазначалось вище, не є кредитором, що прострочив виконання свого зобов`язання і відповідач не довів належними і допустимими доказами, що відсутність змін у відомостях ЄДР дійсно заважала проведенню з ним розрахунку.

В свою чергу, в Постанові Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 910/11316/17 щодо застосування статті 625 ЦК України зроблено правовий висновок, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, інфляційні нарахування та три відсотки річних, що стягуються у разі порушення грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України, мають компенсаційний характер та входять до складу такого зобов`язання, тобто не є мірою відповідальності боржника, від якої він може бути звільнений за умов, визначених у статті 617 ЦК України.

В свою чергу, інфляційні нарахування та три відсотки річних, що стягуються у разі порушення грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України не є неустойкою (штрафом, пенею) в розумінні статті 549 ЦК України, а тому їх розмір не може бути зменшений за рішенням суду на підставі частини 3 статті 551 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції, розрахувавши у встановленому законом порядку розмір майнових втрат позивача, що сталися внаслідок порушення відповідачем його грошового зобов`язання, був позбавлений права звільнити відповідача від сплати таких нарахувань або зменшити їх розмір не залежно від того, який відсоток до основного зобов`язання вони складають, а тому правильно застосував положення статті 625 ЦК України та процесуальну норму частини 10 статті 238 ГПК України.

Доводи відповідовідача стосовно незастосування судом першої інстанції закону, який підлягав застосуванню, зокрема норми статей 3,13 ЦК України за приписами яких дії, що порушують основоположні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність і розумність та вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, також відхиляються колегією суддів, з огляду на таке.

До таких недопустимих дій відповідач відносить неявку позивача на загальні збори учасників товариства 14.09.2018 та непідписання протоколу загальних зборів, невиконання позивачем після виходу з Товариства ряду корпоративних обов`язків та нездійснення ним державної реєстрації свого виходу, не зважаючи на чисельні звернення до нього.

Також, відповідач вказує на те, що у судовому процесі у справі № 911/197/19 позивач заперечував свій вихід з Товариства - 14.09.2018, а після набуття чинності рішення у цій справі кардинально змінив свою позицію, що, на його думку, свідчить про суперечливу поведінку позивача.

Проте, позивач має право добросовісно помилятися, на що йому і було вказано судом у справі № 911/197/19, в рішенні якого були встановлені преюдиційні факти, які, в силу положення статті 75 ГПК України, учасники справи позбавлені права заперечувати. Отже, ОСОБА_1 добросовісно та сумлінно прийняв встановлені судом обставини про його вихід 14.09.2018 з Товариства та з цього часу припинилося його права володіти та розпоряджатися своєю часткою в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту», одночасно виникло право на отримання від Товариства відповідної вартості майна.

При цьому, колегія суддів зазначає, що звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про примусове стягнення з відповідача вартості майна Товариства, пропорційно до його частки в статутному капіталі є наслідком невиконання відповідачем обов`язку виплатити йому відповідні кошти у встановлений строк.

За наведених обставин, положення статей 3, 13 ЦК України щодо дій позивача не підлягають застосуванню, а тому правомірно й не були застосовані місцевим судом.

Інші доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі не мають доказового значення та не можуть бути предметом дослідження у даній справі.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» на рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2023 у справі №911/1111/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2023 у справі №911/1111/20 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» на рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2023 у справі №911/1111/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2023 у справі №911/1111/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №911/1111/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 15.03.2024 у зв`язку з перебуванням судді Суліма В.В. на лікарняному з 12.03.2024 до 15.03.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім